“У світі є близько 5300 єпископів. Ідеї, які німецькі ієрархи пропонують вже деякий час, відверто топчуть вчення Церкви. Чому лише український єпископат реагує на це? Чому інші єпископи не висловлюються? Чому польські єпископи мовчать? ” – дивується журналіст.

Детальніше: https://www.rodyna.org.ua/polskyy-zhurnalist-chomu-lyshe-epyskopy-z-ukrainy-reahuyut-na-zlovzhyvannya

дійсно, а чому?
улюблена рубрика «черговий ляпас для свідків (((правого))) повороту в Європі»

Чужі спадкоємці

Праві справедливо докоряють лівим у відсутності природнього зв'язку з корінням і своїм минулим. Але як з цим справи справа? Через плутанину та надто часто косплейний характер правиці виникають курйозні проблеми з атрибуцією спадку та рольовими моделями. І доходить до смішного.

Скажімо, американці у мілітарній пропаганді полюбляють порівнювати себе з хрестоносцями. Я згадував про це нещодавно, за сто років ситуація не змінилася — навпаки, образ "пішов в народ". Але нікого не обходить, що зустрінься з американським WASPом середньовічний хрестоносець, він порубав би його з завзяттям, справедливо вбачаючи у ворогах Риму супротивника небезпечнішого за мусульман (привіт альбігойцям).

Або ж, наприклад, вітчизняні православні фундаменталісти. Вони настільки зарилися вглиб традицій, що, здається, проскочили тонкі шари середньовічного минулого і просто промахнулися через 1054 рік — нічим іншим пояснити їхній дрейф у бік католицизму (демонстративно не надто традиційного у своїй сутності) я не здатен. Очевидно, що українська історія у модерний час почалася якщо не з протистояння католицькому світу, то точно з наголошення межі між "ними" і "нами". І межі відповідної часу — релігійної.

Так само з Римом — по обидва боки Атлантики у ньому шукають натхнення як культурного, так і історичного загалом і ледь не поклоняються йому та пов'язаним з античністю образам. Більше того — шукають алюзій з сучасністю. "О, велика Європо, знищена безжальними варварами." І, звісно, байдуже, що історія Європи як унікального цивілізаційного організму почалася після Римської імперії і саме завдяки зникненню останньої. Сама ж Imperium Romanum була не європейською, а середземноморською державою, частиною елліністичного світу. Недарма передовою і найбагатшою (і матеріально, і культурно) було не західна її частина, а східна. Зрештою, саме тому вона проіснувала довше на тисячу років. Античність — одна з найдостовірніших епох з величезною кількістю джерел та високим інтересом дослідників. І попри все це те, наскільки ми, обивателі, погано уявляємо цей час і ту культуру, прекрасно демонструє наочність — наприклад, реальний вигляд античної скульптури. [1]

Правильна атрибуція спадку — річ непроста. Але якщо вже хочеться нею пишатися, то краще зануритися в питання і не виставляти себе на посміховисько. [2]

#це_спостереження

[1] - У цьому контексті особливого блиску набуває геній митців Європи доби Відродження і Нового часу, які фактично перевинайшли античну скульптуру та передали нащадкам взірці краси та гармонії у білому мармурі.

[2] - Справедливості заради треба відзначити, що історія знає приклади, коли нації йшли на перехоплення чужого спадку. Але для цього завжди була ключовий критерій — це робилося усвідомлено, спеціально та з завчасно визначеною метою.

Для такої гри потрібні відповідні інтелектуальні, матеріальні та навіть технічні ресурси, масштабний горизонт планування, політичні інструменти. Простіше кажучи, для цього потрібна держава 🌚

Історія знає такі приклади. З яскравих — норманізація Данії та романізація Румунії. Той факт, що подібні формулювання можуть здатися абсурдними ("Данія — одвічний край вікінгів!"), свідчить лише про те, наскільки успішною була операція.

геній
https://youtu.be/bdry8syTRQY