якщо дописати до першого слова "ов" то це буду буквально я

Ми знаємо, наскільки важливими є слова.

Грецьке слово λόγος відоме нам в перекладі українською як "Слово". Ми зіштовхуємося з ним в Євангелії від Йоана — «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було — Бог» — ми знаємо ці рядки, навіть якщо не можемо назвати джерело. Важко передати іншою мовою конотації оригінального грецького слова, котре підкреслює смислову вагу мовлення, проте варто зупинитися на тій його перекладеній формі, котра є частиною нашого колективного — "Слово". Це слово пишеться в singulare tantum, як сутність, що пов'язана з його молодшим братом — одиницею мовлення — проте є вищою за неї. Ми відчуваємо це, коли читаємо рядки вище — мова не про звичайні слова, котрими ми обмінюємося між собою, мова про Слово, що пронизує Буття починаючи від його онтологічного коріння.

Проте ці відчуття величності Слова виникають в мене не тільки тоді, коли я читаю ці Богонатхенні рядки.

Ввівши сьогодні в пошуковий рядок "Слово", замість цих рядків я побачив зовсім інші результати — новинні заголовки «Росіяни розстріляли українського військовополоненого за слова <...>». Пошуковий рушій обрізав кінець заголовку, проте мені, як й моїм читачам, відомо, що це за слова. Віднині ми відчуваємо ці слова навіть якщо прибрати їх з тексту.

Це не просто слова, що ми використовуємо для патріотичного мерчендайза або вуличного гасла, це дещо інше — це "Слова", й це слово також використане в singulare tantum. Це не множина слів, це саме Слова — одна сутність, одна свята річ, одна тільки думка про котру зачіпає саму нашу душу в глибинах нашого серця. Й ці Слова обагрені кров'ю мучеників, що промовляли їх в обличчя смерті.

Ці Слова були промовлені не вперше й не востаннє — проте вперше, коли весь народ водночас відчув всю їх справжню вагу. Вперше, коли ми не забудемо, коли вони були промовлені.

Слава Україні.