[...]

Тому нам треба думати про добросусідство. А саме – про шляхи його досягнення. Наша Перемога не буде повною, якщо ми просто виженемо ворога з наших кордонів – це відкриє шлях до нової війни у нашому прикордонні.

Ми маємо шукати довгострокові формати миру. Й тут ми починаємо перебирати варіанти.

Чи дійсно можливо, що цей, або наступний, російський федеральний уряд буде достатньо надійним, щоб нормалізувати з нами стосунки? Це навіть смішно згадувати. В Кремлі сидить абсолютне зло – будь які перемовини з ними є вимушеними. Ми не зможемо з ними домовитися ні до чого іншого, окрім як тимчасового перемир'я, замороження конфлікту.

Росіяни не залишають нам вибору. Єдине, що ми можемо зробити для настання миру – разом з російськими добровольцями навести на територіях сучасної Росії лад самостійно. Український лад.

Можливо, не всієї. Але хоча б невеликої частини, поруч з нашими кордонами. Це буде крок до миру, й зроблений він має бути через державний кордон.

Територію Росії доведеться звільнити. Можливо, не зараз – окуповані території потребують нас. Можливо, не всю. Можливо, малу частину. Але щось – доведеться зробити заради Перемоги. Й на звільнених територіях нам доведеться шукати рішення щодо того, в яких, не "жартівливих" політичних реаліях буде жити місцеве населення, для того, щоб ця Перемога не була попрана в майбутньому.