Збір книжкової душніли https://news.1rj.ru/str/bookjoykiller/1106

Тут Аліса відкрила допоміжну баночку https://news.1rj.ru/str/cupwithfleas/855

А Рафалович, як завжди, заманює плюшками https://news.1rj.ru/str/ukrainian_art_crossroads/3759

Враження ua теж збирають з добротною метою https://news.1rj.ru/str/vrajennya/7437

Збір Мацуги тут https://news.1rj.ru/str/matsuga_reads/3533

Моя улюблена драконка теж має баночку з розіграшем https://news.1rj.ru/str/Ukrainian_Ironbelly/5660

Аліса, душа моя, цілий бокс зібрала. Що там, я так і не зрозуміла, але дуже цікаво https://news.1rj.ru/str/peakeweekpapers/1432

Це тільки частина активностей для армії від книжкової спільноти – кого знала, кого згадала сонною головою або хто під руку першим попався. І на цьому, мої прекрасні люди, я пішла досипати – бо трьох годин в підвалі, навіть під спальником і на матрасику, було недостатньо. Обіймаю всіх міцно, сподіваюсь, з усіма все добре, і наслідки обмежуються злобою на довбану русню (що є максимально нормальною реакцією). Ах, так, традиційно – пийте водичку, дихайте глибоко, обійміть близьку людину. Або тварину.

Для розкруту – пісня, від якої завжди стає трошки світліше. Майже в тему каналу, бо на вірші Максима Далі Кривцова.

https://youtu.be/1CW0vayxGM8?si=_SPF-BVyCbLlVfM5

Речі, яких мене навчило письменництво, але не навчать жодні підручники

(відеоверсія тут)

🌙 Терпінню
Література в цілому і письменництво зокрема — це дуже кропіткий, довгий, подекуди неприємний процес. Ти мінімум кілька місяців пишеш книгу, потім стільки ж редагуєш, потім — увесь цей час помножений на два чекаєш відповіді видавця. Ти говориш на теми, які тобі небайдужі, і часто говориш в пустоту, поки не знаходиш своїх читачів. Я вірю, що на кожного автора знайдеться свій читач, як ви знайшлись для мене, але дочекатися цього часу складно. Багато хто кидає справу, так і не дочекавшись.

👀 Бачити у всьому прикол
Коли пишеш регулярно, світ починає розкриватися зовсім інакше. Письменництво вчить уважності до деталей, які інші навіть не помічають. А якщо ставитись до всього з гумором — виявиться, що все і є гумор!

❤️ Приймати власні недосконалості
Жоден текст не буває ідеальним — завжди знайдеться фраза, яку захочеться покращити, або сюжетний поворот, який можна було б виправити. Але з часом розумієш: текст живе разом із тобою, і твоя майстерність теж росте. Письменництво вчить мене не карати себе за помилки, а бачити в них точку зростання й рушійну силу для наступних історій.

А чому ваше улюблене мистецтво навчило вас?

Мій хлопець: У мене є подарунок для тебе! Я зайшов у Vivat і попросив порадити мені ромком

Дивись, це ми ❤️

контекст: між нами різниця 4 роки

Щойно зловила себе на тому, що я писала свою дебютну книгу про українських підлітків майже 5 років тому — і головна героїня, святкуючи Різдво 7-го січня, мріє «святкувати, як в серіалах — 25-го грудня»

Дуже цікаве відчуття

Обробляю інформацію по робочому проєкту і випадково наткнулася на список дитячих книжок Кокотюхи.

Хочеться дещо сказати:

Серія «Гімназист» була дуже класна. Я на ній росла. Особливо на першій частині, я перечитувала її кілька разів.

Можна сказати, що Кокотюха вплинув на моє становлення як авторки чи це не рахується? 😁

Писала цей коментар під відео однієї письменниці у ТікТоці, але вирішила, що його потрібно побачити всім

Я, коли бачу в стрічці ТікТока нового письменника:

У нашому дитячому дворі інколи бували зальотні, — дівчинка Маша і хлопчик Ваня. Маша і Ваня приїздили до бабусі на літо, яка жила в одній із квартир маленького трьохповерхового будинку в найвіддаленішій частині двору.

Обвитий лозою і тріщинами, наче його хтось посік батогом, будинок ледь-ледь сидів на своєму фундаменті, з кожним роком хилячись все ближче до землі. Жовтий і якийсь надто казковий, наче зі сторінок книжок, що нам приносили під ялинку. Ми, діти, не сприймали його частиною наших рідних п'ятиповерхівок, — він здавався чужим на фоні цегляних сірих стін, що закривали дорогу та сонце. Від нього не тхнуло цигарками і котами, з його даху ніхто не стрибав, а на сходах ніхто не плакав.

Такими ж чужими нам здавалися і Маша з Ваньою. Вони виростали нізвідки, як гриби, просто з-під землі опинялися перед нашою дитячою ордою, надто гарно вбрані і надто чисті, щоб ми сприймали їх за своїх.

Маша з Ваньою вчили нас визначати найсолодшу аличу на дереві, що росло біля входу в трьохповерхівку. А ми їх — рвати сукні та штани особливо вишуканими способами. Бабуся забороняла їм з нами спілкуватися, проте вони втікали з квартири через вікно, якраз на ту саму аличу, і шнирялися з нами по гаражах, смітниках і заброшках. Ми лікували їхні здерті коліна мокрим від слюни подорожником, обмотували кусками своєї одежі та сподівалися, що їхня бабуся не піде до наших батьків жалітися. Вона ніколи не ходила.

Ми витирали їхні дитячі сльози кістяшками рук і вчили намотувати соплі на кулак. Маша і Ваня приносили з собою запах ліків і Смерті, кислий, як алича, а ми відмахували його знайденими на смітнику кусками фанери, наче віялом. Ми казали, що Смерть — це такий персонаж у казках, у чорному балахоні з косою. Що його не існує і тому його не варто боятись. Їх таких троє: Святий Миколай, Смерть і Дід Мороз. Дорослі переконують нас, що вони існують — проте ми теж вже достатньо дорослі, щоб знати, що це брехня.

А одного літа Маша з Ваньою не з'явилися. Не виросли з-під землі, як гриби, не сповзли мурахами зі своєї аличі і не виросли з подорожника, закопаного в землю. В те літо будинок виглядав особливо казковим — і аж занадто чужим для наших злих, сумних очей.

Смерть забрала Машу і Ваню, — думали ми, — тому що вони жили в казковому будинку. Казковий персонаж може взаємодіяти лише з такими ж казковими героями, правда?

А ми не казкові, — думали ми. У нас вітрянкою порубані плечі, перші прищі на носах і обгризені нігті, здерті аж до м'яса. Наш тато п'є, а мама б'є, інколи одночасно. У нас злі погляди і гострі зуби, які ми точимо об ту саму аличу, що поступово згниває зсередини.

Добре, що Смерть забрала Машу і Ваню, — думали ми. В казковому світі їм буде краще, ніж тут.

Добре, що Смерть забрала Машу і Ваню, — плакали ми. Можливо, якщо ми будемо такими ж хорошими, вона зжалиться і над нами?

#софіягудовсек

Дайджест відео в ТікТоці за останній тиждень:

▪︎ Обговорення мичання, гарчання і сичання в описах книжок: https://vm.tiktok.com/ZMDJp5Msa/

▪︎Читаємо примітки авторів на АО3: https://vm.tiktok.com/ZMDJphTsm/

▪︎ Трохи особистої історії: https://vm.tiktok.com/ZMDJpDsVD/

▪︎ Як я обрала шлях письменника: https://vm.tiktok.com/ZMDJpRBaT/

▪︎ Чому вам НЕ варто читати мої книги: https://vm.tiktok.com/ZMDJpNGBv/

Можна забрати людину з філології, але філологію з людини — ніколи

Мені це треба. І вам теж!

Передзамовити

Я з самого ранку патрулюю сторінку Фантастичних talks, а ви чим займаєтеся у цю божу середу?

Це я дивлюся на повністю готовий план ромкому і розумію, що тепер немає бажання взагалі сідати писати цей текст:

Я люблю читати

Коли я була маленька, моя мама ховала від мене книгу «Клас пані Чайки» на верхній полиці своєї шафи. Я чекала, коли вона піде з дому, вилазила на стілець, забирала книжку, читала кілька глав і потім клала назад. Так продовжувалося довго, поки я не спалилася (чи сама розказала під гнітом совісті, вже не пам'ятаю), проте ще довго я вважала, що вчинила дуже погано

Але все одно продовжувала читати 😁

Сидимо в кафе. За сусіднім столиком дівчатка років 13 святкують День народження.

Іменинниця дістає з подарункового рожевого пакету «Панк 57» і радісно скрикує:

— Вау! Я дуже її хотіла, дякую!

Я звертаю увагу на корінці книг, що вже лежать на столі: це все дарк-романи.

Посміююся і надкушую шматок піци.

Їду в автобусі з чудовою компанією

Підсумки новорічних розмов в трьох повідомленнях:

(після цього вона пішла знімати тіктоки і дописувати розділ)

Дійшли з подругою до висновку, що фанфіки та текстові рольові для письменника — це як етюди для музиканта та художника. Тренувальні вправи, на базі яких будується стиль та вміння конструювати сюжет і персонажів

(Звичайно, якщо ви не говоримо про неймовірної художньої якості фанфіки, у мене язик не повернеться назвати їх "тренувальною вправою")

Нарешті знайшла свій стиль в одязі

А є тут актори? В Луцьку поставлять виставу за повістю Юрка Покальчука «Озерний вітер». Оголосили всеукраїнський кастинг
на головну чоловічу роль.

Ставитиме незалежний театр «Гармидер» (Луцьк). Шукають актора 18-23 роки, готового приїжджати на час репетицій до Луцька, якщо він не лучанин, та взяти участь у гастролях в Києві, Львові, Полтаві та інших містах України в травні-червні 2026 року.

«Озерний вітер» — містична історія про озерного княжича Волина, який був красивим юнаком, доки його не викрала Царівна О, володарка лісового озера. Тепер він живе між людським і міфічним світами, знає мову русалок і вовкулак та одного дня пізнає справжнє людське кохання — і ціну, яку за нього доведеться заплатити.

Мета проєкту — повернути творчість Юрка Покальчука, українського письменника та перекладача, в наше сьогодення і заговорити про Волинь мовою сучасного театру.

Премʼєру планують на травень.

Анкета для участі в кастингу — https://forms.gle/uCVyvrjNySeEjXyY8
Дедлайн подачі заявок — 26 січня!

Подавайтеся, бо я планую сходити на цю виставу в Києві )

пост #направахреклами