Хто ця одна-єдина людина, яка репостить всі мої софіїгудні есеї? Покажися, я тебе давно помітила 👀

Ми були мальки й ікринки, хлопали вухами і всочували світ навколо, як губки.

Мохом проростали на всіх поверхах і поверхнях, протягом ходили по вікнах розбитих багатоповерхівок, стрибали по склу, і селу, і місту, неслися галопом як стадо диких коней і іржали – теж як коні. Ми перебігали уявну лінію на дорозі, щоразу придивляючись, якого кольору у кого шкарпетки, дивилися H2O і на повний місяць загадували стати русалками. Набирали воду в пляшки, проколювалм старою бабиною голкою й обливали перехожих на Купала. Більшість з тих перехожих не святкувала Купала.

Ми грали фігурками динозавриків в калюжах під вікнами, пам'ятаючи на пам'ять кожного як звати, закопували скарби в надії вирити їх наступного року і клеїли наклейки з Вінкс в альбоми. Альбоми росли, пухкішали, а наклейки з Вінкс в канцелярських все ніяк не закінчувалися. Ми плакали, коли посохла вишня, з якої ми крали смолу для халабуди. Одного року з нами її будували старші хлопці: збивали між собою цвяхами піддони, викопували підлогу, монтажною піною заливали діри. Деякий час по закінченню літа в тій халабуді жив безпритульний. Вона не дожила до зими – згнила.

Ми ходили кататися на рипучих в вісім шарів пофарбованих гойдалках в сусідньому дворі і вели там з місцевою дітворою війни. Їм не подобалося, що ми користуємося їхньою власністю – а нам не подобалося, що суспільна власність чомусь перетворилася у єдиноосібну. Насправді, їхні гойдалки нам просто подобалися більше і ми теж хотіли кататися. Так і вели ми з ними війни денно і нічно – бігали з палками, кидалися камінням, вигадували клички, уявляючи, що це справжній бойовий позивний, мали навіть своїх лікарів, медсанбати і імпровізовані носилки зі шматка тканини, прив'язаного до двох довгих палиць.

А потім батько дівчинки Емми, з якою ми сварилися найбільше, повернувся зі справжньої війни. І більше в таке ми не гралися. З тих пір ми взагалі не гралися – кудись поділися старші хлопці, які допомагали будувати халабуду, і на місці зрубаної вишні так нічого і не виросло. Ми розбрелися різними дорогами – такими далекими, що вже просто неможливо побачити шкарпетки одне-одного.

І одне – історії, пережиті разом – досі об'єднують нас. Історії, які я розповім вам або які будуть розказані кимось іншим для когось іншого. Написані. Нашкрябані. Насміяні чи наплакані.

Сьогодні день письменника, але я хочу вчергове сказати, що кожен з нас – письменник. Тож розповідайте свої та чужі історії про своїх та чужих людей – бо чим більше історій, тим більше пісень, а чим більше пісень – тим гучніше лунатиме українська мова.

Я люблю вас, мої читачі, мої друзі – і сподіваюсь, що це взаємно. Зі святом.

#софіягуд

Букблогери все нижче падають в моїх очах

Я довго мовчала, бо думала, що ця історія закінчиться, толком не розпочавшись. Тому не спішила писати вам тут пост зі своєю думкою. Але мене попросили висловитися, і я висловлюся.

Чи вважаєте ви нормальним друк перекладу фанфіку, який не ваш (ні переклад, ні фанфік) без дозволу що перекладача, що самого автора? Ні? А збирання грошей на гуртодрук цього фанфіку? Теж звучить, як щось не зовсім правильне як мінімум з етичної точки зору. Якщо серед вас є юристи - скажіть, як з юридичної.

Ситуація рівня "треш трешовий". Перехід на рівень "йобаний треш".

А як вам злиття даних людини, яка сказала, що забороняє друкувати її переклад фанфіку? Погрози? Шантаж? Натравку ботів? Спуск своїх цепних собак (людьми не назву)? Пошук місця роботи, проживання, рідних? Це - адекватна реакція адекватної особини виду гомосапіенс на існування банального авторського права?

Із такими співгромадянами ми далеко не підемо. Я вдячна, що ви, мої читачі, поважаєте труд і авторське право, але, як виявляється, навіть аудиторія букблогера, яка, здавалося би, не сильно від письменницької повинна відрізнятися, чхати хотіла що на автора, що на перекладача, що на мораль і закон. Піратимо все - від ігор до книжок, а потім дивуємося, що ж то у нас так мало українського контенту?)

В даному випадку та Ольга (чи як там ту червоносукневу звати) - всього лише відображення того, які люди зібралися навколо неї. І це дуже сумно.

Більше деталей ви можете дізнатися із тредів самої перекладачки. Якщо можете - підтримайте її хоча б лайком та поширенням.

Перепрошую за таку довгу затримку головних героїнь цього театру кровожерливого абсурду. Познайомтеся і оминайте десятою дорогою 👆👆👆

От мрія і збулася

Ми разом із дуже крутими рівненськими та волинськими письменниками (увесь список не влізе в обмеження по символах 😭), журналістами, редакторами та акторами запустили тримісячний курс письменницької майстерності для вас!!!

В першу чергу це виплеканий та виплаканий мною проєкт, оскільки тоді, коли письменницькому ремеслу починала вчитися я, навколо не було нікого, хто б мене зрозумів. І ось я нарешті закриваю гештальт – і допомагаю вам не наступити на ті ж граблі ✍️

Зустрічайте – КУРС ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ "ЛЮБИТИ + ПИСАТИ" 💓

Подробиці ТУТ та ТУТ

ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ МОЖНА ТУТ: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd6VVUkwEtxlwSRhDYlQ7LHy9lChuWGibtnB-88C1wG4XZfJQ/viewform

Але навіть якщо ви не можете (не біда, напишіть мені, допоможу чим зможу) або не хочете приймати участь в проєкті, все одно підписуйтеся на Інстаграм школи – буде цікаво 😘

Відповім на будь-які ваші питання в коментарях, тож не соромтеся 🔽🔽🔽

#софіягуд
#любитиписати

p.s: буду дуже вдячна кожному за репост 💓

Всіх з передднем народження Тараса Григоровича Шевченка 🌹🌸🌷

Про людину багато може сказати те, що вона любить. Особливо, що вона любить читати.

Давайте познайомимося. Який ваш улюблений книжковий троп?

Я почну: наставники та учні, знайдена сім'я і від ворогів до друзів

Тимофій Зарембо-Гадзяцький >>> всі "Соборні норни"

В свій перший за два тижні вихідний я виглядаю як людина, що вижила в горрор-фільмі – штори завішені, яскравість ноутбука на мінімум, по п'ятому колу крутиться один і той самий плейлист. В іншому кінці кімнати покинуті всі речі, всі домашні завдання, всі «Соборні норни», все, що сподівалося бути виконано в цей день. Не виконалося.

Я лежу пластом на ліжку і втикаю чи то в стіну, чи то в вікно – кудись між, в куток, де припадає пилом моя гітара. Раз в сто років, коли покриття нігтів відпадає, а до наступного походу на манікюр залишається пару днів, я беру її, граю пару акордів, тяжко зітхаю і відставляю назад.

Мені страшно, щоб письменництво в один день не стало в моєму житті таким, як ця гітара. І чим менше часу у мене залишається для того, аби написати для вас хоча б частинку глави – тим чіткіше цей страх вимальовується. Жилистими руками тримає небо – яке скине прямо мені на голову, коли я найменше цього очікуватиму.

#софіягуд

Якщо вам сподобався нарис, то задонатьте на збір
Якщо не сподобався, теж задонатьте

Якось два місяці тому я віддала главу "Найпотрібніша людина на планеті" з "Соборних норн" в десятий, ювілейний випуск журналу "Аполог", і забулася про це 🥲

Сьогодні згадала і вирішила подивитися, що пишуть в коментарях 🥰

Залишайте авторам відгуки, лайки і вогники, вам нескладно, а нам дуже приємно - з цих лайків і вогників народжується топливо, щоб рухатися далі)

футболка з написом "де контент?" та друга футболка з "де фідбек?" вже не здаються жартом, насправді.

А ви ще пам'ятаєте, що ми запустили Курс письменницької майстерності? 👀

А я вам нагадаю, бо сьогодні вийшов перший пост із лекторами (їх настільки багато, що вони не влізли в один 🥲). Дуже прошу підтримати пост поширеннями і лайками: https://www.instagram.com/p/C4xS9_RtuDT/?img_index=1

Другий із рештою лекторів буде незабаром, не пропустіть 🫡

Якщо ви ще не встигли зареєструватися, покликаннячко ось тут: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd6VVUkwEtxlwSRhDYlQ7LHy9lChuWGibtnB-88C1wG4XZfJQ/viewform

Людоньки, я сподіваюся, ви там в порядку

Під цим постом можна матюкатися, лаятися, прописувати способи вичурної екзекуції російського населення, а також надсилати свої збори. Усі поширю та закину хоча б щось, що і вам дуже раджу 🙏

А поки список актуальних зборів, на які ви можете задонатити, та захід, який ви можете відвідати та таким чином також задонатити:

• Збір мого приятеля Діда на Екофлоу для 63-ої окремої механізованої бригади
Деталі

• Збір моєї подруги Соні для бригади її брата на батареї під Mavic та зарядні хаби DJI
Деталі

• Якщо ви з Рівного, ви можете прийти на захід MedTime від нашої громадської організації «Яскраво», де лікарі-лектори розповідатимуть про ПТСР (всі вилучені кошти підуть на збір для Соні)
Деталі

Трішки про письменницький курс, про "Соборні норни", ремесло, Рівне, інші слова на літеру "р" та казку про дельфінчика 🥲🐬

Улюблене моє заняття ‒ дивитися інтерв'ю без звуку і бачити, наскільки мультяшна в мене міміка ☠️

https://www.youtube.com/watch?v=cxBuUDHgoCc&t=5s

Поставте 🫡 під цим постом, якщо ви теж останнім часом хворієте

Я думала, що цього року ситуація буде краща, бо, як ви всі прекрасно в курсі, хворію я стабільно раз в декілька місяців. Але на початку 2024-го все було добре, тому такої подлянки від середини весни я не очікувала((

Але я прийшла із новинами:

1) "Соборні норни" хоч і повільно, по реченню-сторінці в день, але пишуться. Обіцяти, на жаль, через загруженість свого графіку і довбанутості своїх власних рішень я нічого не можу, але дуже хочу вже скоро представити вам новий відсоток готовності рукопису (поставте 💋 під цим дописом, якщо чекаєте оновлень по "Соборних норнах" так само, як я сама)
якщо хочете підтримати написання роману, можете кинути одну єврогривню на байміекофі, за яку я в "Аміго" куплю собі шматок піци і буду щаслива

2) Продовжую агітувати Вас приєднуватися до когорти цьоголітніх бета-тестувальників платформи UWURead!!!

3) Поступово дочитую "Легенди та Лате" від Тревіса Болдрі, якщо вам цікаво, можу написати опісля свої враження (поставте 😈, якщо цікаво)

4) Вища освіта все ще була помилкою, але продовжую триматися за штурвал. За бортом штиль

5) Реєстрація на курс письменницької майстерності "ЛЮБИТИ + ПИСАТИ" триває, стрибайте в передостанні вагони, хто ще не встиг

6) Тимофій Зарембо-Гадзяцький все ще мій улюблений персонаж

Письменництво та рол ідуть занадто нога в ногу, аби не мати спільного тулуба 🥴

Все частіше я ловлю себе на тому, що хотіла би ще хоча б раз у житті відчути, як це ‒ бути студентом.

«Софіє, але ж ти на третьому курсі!», ‒ скажете Ви, і будете праві. Я справді фактично навчаюся на третьому курсі зараз. Фактично ‒ але не фізично.

Я слухаю (слухала донедавна, поки в мене не з’явилася стабільна робота) лекції, виконую практичні, роблю якісь презентації ‒ але не маю студентського життя. І ніколи його більше не матиму. Як і тисячі інших українських студентів.

Я, як і тисячі інших українських студентів, ніколи не мала і не матиму посвяти. Можна сказати, я взагалі не студентка, бо мене в їхні ряди ніхто так і не прийняв.

Я, як і тисячі інших студентів, не маю змоги знімати ці тупі естетік-тіктоки на задньому дворі свого університету. Де дерева старші за більшість викладачів, а лавки хиляться до землі. Але сонце в тих тіктоках припікає достатньо сильно, щоб хотіти відкрити підручник. Або викинути його в смітник. Кому як.

Я навіть в старшу школу не ходила толком. Пам’ятаю, як тоді ще не розуміла, чому моя класна керівничка так бідкалася через це. Тепер розумію.

Я, як і тисячі інших українських студентів, так і не зустріла деяких своїх однокурсників, одногрупників, друзів, приятелів, ворогів ‒ бо їх вбили росіяни.

Хоча у мене було це пресловуте «студентське життя» ‒ півроку. Але було.

А комусь пощастило ще менше.

Висновку не буде. Донатьте на ЗСУ.

#софіягуд