Просто хочу залишити ці цитати із книжки "Темний ангел" Саллі Боман, яку нам задали для аналізу аспектів макропрагматики в універі, котра вийшла у 1990х роках, щоб вкотре нагадати кожному, що ще декілька десятиліть тому ми як цивілізація були ось в такій глибокій сраці:

"WHEN MEN ARE GATHERED together alone, they discuss Sex. When women are similarly gathered, they discuss Love. What may we deduce from this paradox? Why, that women are hypocrites" (Коли чоловіки збираються разом, вони обговорюють секс. Коли жінки збираються, вони обговорюють любов. Який висновок ми можемо зробити з цього парадоксу? Що жінки - лицемірки)

"Had any of them, ever, been so fortunate as to encounter a woman they could respect?" (Чи пощастило комусь із них зустріти жінку, яку можна поважати?)

"Women were undone (this was his thesis) by their dependency upon our favours..." (Жінки були знищені (це була його теза) своєю залежністю від нашої прихильності...)

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Нам на стилістику на домашнє задали написати текст. Просто залишу його тут

Коли Олена покидала осиротілу після маминої смерті хату, вона хотіла вірити, що життя принесе їй нові радості, які не могло дати помираюче село, але щоразу поверталася думками до цього треклятого рушника. Вона хотіла його викинути, але як підіймала від столу, рука тремтіла і змушувала класти його назад. Мама говорила, що рушник вбирає в себе все, як волосся: саме тому після похорону Олена побрилася налисо, а рушник стала використовувати як кухонну шматку, щоби було не так шкода опісля викинути.

Кожна чорна нитка на рушникові, казала мама, вбирала в себе гіркоту життя, а червона ‒ любов, ще ту дитячу, коли заходжував Оленин сусід і стояв під хвірткою. Спився після дев'ятого класу цей сусід, до речі. Така доля чекала усіх хлопців ‒ або в стакан, або в підвінечний капкан, або в петлю. Або, за рідким виключенням ‒ у місто.

Ці нитки, вже порепані, подерті, висмикнуті, були переплетені так само, як її маленьке, непримітне сирітське життя. Олена торкалася вишитих узорів, засалених, у плямах, задерев'янілих від крохмалю і відчувала, як у тріщини її серця затікає щось незнайоме.

Сором.

І на тім рушникові, як на мапі її життя, було все: і її дитинство, і розлука, і безмежна материнська любов, яку вона сама вкрила плямами і законсервувала. Олена подивилася на рушник, по суті єдине, що залишилося у неї в житті, - сперлася об валізу і розплакалася.

#оповідання
#романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Я доредагувала "Соборні норни"

Вже завтра гляну, що я там в результаті наредагувала, бо поки в голові каша зі слів 🫨

Всім доброї ночі і спокійних снів 🫂

#соборні_норни

P.S: Це лише перший етап редагування, пам'ятаєте?)

Хочу просто поділитися із вами своєю маленькою радістю - крихітним відгучком однієї із бета-рідерок, котра зараз читає "Соборні норни" 🥰

P.S: Я в сльозах

#відгуки #соборні_норни

Я люблю критику. Значною мірою вона цінніша для мене як автора – можливість знайти неочікувані помилки та виправити їх перед безпосередньою публікацією. Мені цікава думка інших про мої тексти, навіть якщо негативна; або якщо людині мої історії абсолютно не подобаються. Я високо ціную подібну читацьку щирість.

Але мені все ще важко підготувати себе до трішки іншого рівня критики, ніж конструктивна або просте обсиралово «твій текст лайніщє» – до обґрунтованої відмови 🫨

Хоча я нещодавно говорила із вами на тему «Якщо я не потраплю у жодне видавництво», проте це все одно досить неприємна ситуація, якщо вона таки трапиться. І якою би супер продуманою, раціональною та усвідомленою я не була б, у мене також є емоції. Особливо – хвилювання. І зараз, віддавши рукопис бета-рідерам, я почала хвилюватися ще більше.

Типу, уявіть: ви писали текст чотири роки, щоб ніяке видавництво вас в результаті не взяло, бо він гавно 😃☝️

А хвилювання моє значно сильніше, ніж я очікувала – бо у мене неформатна книжка. Не пригодницьке, не любовна історія, не фентезі, не янг едалт, навіть не сучасна інтелектуальна проза – психологічний роман у новелах. Про дорослішання, про цікаві факти на МЕГА-ТВ, про перші поцілунки, дружбу і школу, гітари, вертепи і як це все вирощує абсолютно різних людей. Духота, словом 🫠

Я не боюся того, що буде після видання – що якісь букблогери обсиратимуть мою книжку або оцінка на GoodReads не перевищить трійку. Це все наживне: і слава, і ім'я, і масові читачі, і лояльні до твоїх текстів блогери.

Мені буде неприємно навіть не отримати шансу показати свій твір світові. А це цілком може статися.

І от що робити? 😭

P.S: Хоча, можливо, ця гіпотетична відмова стане поштовхом таки замислитися над кар'єрою сценаристки? Або все таки спробувати написати свій мюзикл? Активніше зайнятися ТікТоком? Повністю присвятити себе UWURead та «ЛЮБИТИ + ПИСАТИ»? А може нарешті побороти комплекси і спробувати розвити музичний слух? Голос? Навчитися грати на гітарі? На кахоні? Стати рольовою майстринею і вести DnD? Піти працювати баристою і навчитися на запах визначати сорти кави?

Загалом, я все ще притримуюся тези, котру казала у есеї про відмови – якщо одне «я» себе не розкриє, завжди варто спробувати відчинити двері чомусь іншому.

Просто інколи так страшно дивитися у глазок – а що, якщо у передбаннику стоїть щось зовсім не те, з чим ти себе асоціював усе своє життя?

#соборні_норни #пишу_ділюся #софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Сьогоднішній автор – і сам собі письменник, і літературний агент, і піарник. Звичайно, такий режим роботи дуже втомлює! Однак, як зберегти бажання творити, витворяти і не втратити радість від всього цього процесу?

Анонсуємо розмову із ТЕТЯНОЮ ГРИНЬКО, засновницею письменницької платформи UWURead, авторкою блогів креативного письма із 10-річним стажем!

Ділитимемося порадами та історіями, щоб допомогти тобі попри все залишатися продуктивним та сміливо крокувати до своєї книжки ✏️

📌 ДЕ? Платформа ZOOM
📅 КОЛИ? 30 жовтня
🕰 НА КОТРУ? 19:00 за Києвом
💰 ВХІД? Безкоштовний

Запрошуємо усіх бажаючих долучитися до розмови 🥰

Посилання на зустріч буде доступне у шапці профілю в Інстаграмах, а також оголошене у постах та сторіс (сюди теж скопіюю) 😋

#письменницьке #любитиписати

Як люди сприймають мою фразу «Я люблю критику»:

тут було посилання, але я побачила що авторка використала росіянські гештеги, ми таке засуджуємо

План А:
- випуститися з університету
- видати книгу
- видати ще
- і ще
- завести сім'ю
- стати відомою письменницею
- вийти на міжнародний ринок
- отримати нобелівку

План Б:
- спиться і вбиться

Я написала цілу сюжетну лінію, базуючись на рядку з пісні 🎵

У "Від зими до літа" Харцизів є рядок:

"Не тримав небогу, відпустив в дорогу, хай собі шукає те, чого нема"

Цей рядок сильно запав мені в душу, бо я знаю багато людей, які прощалися зі своїми улюбленими братами та сестрами. І цей текст змусив мене замислитися над конкретним типом стосунків між сіблінгами:

Коли вони самі в принципі єдине, що в них є. І коли хтось із цього дуету вирішує рухатися далі, а другому дуже важко це прийняти.

На цьому грунті виросли стосунки Стаса та Тимофія у "Соборних норнах". Ми зустрічаємо Тимофія вже у першій главі, де в його спогадах брат постає як те, що підбурювало в ньому залишки енергії все життя.

Трохи згодом ми зустрічаємо Стаса і в його главах бачимо, як йому важко прийняти вибір брата не залишатися в місті. Але він наступає собі на горло і нічого не каже, бо хоче, щоб Тіма був щасливим. Як він вважає, вперше за усе життя.

А як ви ставитеся до таких ліній? Чи подобається вам писати та читати про братів та сестер у книжках?

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#соборні_норни #софіягудовсек #пишу_ділюся

✨ Давно не було оновлень по тікітоках

Трішки гоблінських-дубляжних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424427588967320837

Трішки соборнонорнських: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424427433236942086

Трішки мотиваційних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424038766060276997

Трішки планних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/photo/7423797411065171205

Трішки величнестоліттяроксоланських: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7423660426518383878

Я досить активно ним зайнялася, як бачите, але все ще не змогла зрозуміти, як працюють його алгоритми 🥸

Лайк за синю теплу піжамку

Відгуки повертають авторів до життя, а особливо – відгуки бета-рідерів

Пишіть авторам відгуки, вам неважко, їм приємно 🫂

#відгуки #соборні_норни

Пам'ятаю, колись мій колега, який поступово переходив від лірики до великої прози, у мене запитав: «Софіє, що робити, якщо я пишу вибірково – спочатку кінцівку, потім епізод із середини, потім ще десь ближче до кінцівки, потім – початок?»

Я відповіла: «Плакати, бо з вірогідністю у 70% якась із сюжетних ліній у тебе не зійдеться».

Трішки подумавши і пописавши 50000+ слів роману та ще Господь знає скільки оповідань і нарисів для практики в такому режимі, я змінила формулювання:

– Це важко, але потрапити у 30% тих, у кого все пройшло гладко, досить просто:

По-перше, спробуй хоча б схематично зобразити свій сюжет. Бажано посценово, або хоча б із головною подією, що має трапитися у цій сцені. Тоді ти розумітимеш, де у тебе діра.

По-друге, приділяй час письменництву, але не перетворюй життя у письменництво, щоб не зловити вигорання. Воно особливо небезпечне, якщо стосується великої прози. Велика робота – велика втома.

По-третє, не пиши в стіл, навіть якщо пишеш в стіл. Хоча б фрагментарно показуй свій текст друзям, викладачам, редакторам, декламуй його на вулиці (привіт, Рівне) та в колі однодумців (привіт, «Нота»). Це буде страшно вперше, це буде страшно втридцяте, але таким чином ти розумітимеш, на які епізоди аудиторія реагує краще.

Проза – не вірш, де кожне слово стоїть на своєму місці і виконує певну смисленнєву функцію, і якщо поміняти їх місцями сенс розпадеться. Це кропітка робота, пазл, а якщо ти ще й пазлово пишеш ці пазли – то це виходять пазли в квадраті.

Рекомендую бути архітекторами, а не садівниками, коротше кажучи.

«Я не знаю, – в результаті відповіла йому я. – Запитай у того, хто точно дасть відповідь, як тобі потрібно писати. Я можу лише дати поради. І як їх вже дала».

Мій колега тоді роззирнувся по літературній студії і зрозумів, що серед присутніх ніхто йому не скаже, як потрібно писати прозу.

Але це його чомусь не засмутило.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #пишу_ділюся

Пам'ятаю, у розпалі пубертату я любила всім навколо доводити, що я високоосвічена інтелектуалка: вживала слова, значення яких навіть віддалено не знала, але вони звучали дуже розумно і страшенно мені подобалися, підстрікала людей в їх тупості і цитувала Ніцше.

Тільки його, бо це була єдина книга з філософії (і то, наскільки я пам'ятаю, якийсь із університетських посібників) в дідовій бібліотеці, яку я могла косо-криво зрозуміти.

Чесно кажучи, в ті часи я була нестерпним співрозмовником.

Моїй молодшій кузині було десь біля чотирьох, коли я вирішила пофілосовствувати і з нею. Пам'ятаю, сідаю в позу лотоса на світлій дерев'яній підлозі, поки вона грається з ляльками, голови яких більше нагадують м'ячики для пін-понгу з наклеєними пластиковими зачісками, і питаю:

– Ріт, а як ти думаєш, для чого ти народилася?
– Щоб жити.
– А чому ти живеш?
– Бо мама не дозволяє мені помирати.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек

На минулому тижні писала статтю про типи оповіді і загалом вчергове переконалася, що третя обмежена особа – це прям моє 🥰

Я добре почуваюся і в інших типах оповіді; на мою думку, для лірики у прозі друга однини – це взагалі мастхев, але все таки коли діло доходить до чогось великого та продуманного, то третя обмежена особа сильно рятує ситуацію. Тому що саме в третій ми можемо показувати не лише свідоме персонажа, те, що він розуміє і сприймає мозком (або бачить), а і несвідоме – що виражене у його ледь помітних рухах, виразі обличчя, погляді та реакціях. Я гадаю, саме тому зараз цей тип оповіді вважається найпопулярнішим.

"Тимофій все ще всміхається. Зморшки в кутиках очей роблять його старішим. Бере зі стільця свою дорожну сумку, накидає на спину. Роззирається гаражем востаннє і, ніби прощаючись, проводить долонею по вкритих пилом поличках з інструментами.

Стас різко відвертається, щоб не дивитися, як зачиняються двері за єдиною у світі людиною, якій він міг би довірити своє життя"

Я не уявляю цей фрагмент від будь-якої іншої особи!

Я могла би, звичайно, писати і від першої: один із коментаторів на Аркуші (в ті славетні часи, коли я там ще була і не бачила всієї токсичної вакханалії, що там відбувається) зазначав, що моя третя обмежена це "ще більш обмежена перша", тож яка в сутності різниця 🫠

Але я не буду. Бо не хтю.

Отака от я неаргументна сьогодні 🙈

А взагалі – який тип оповіді подобається вам?

P.S: До речі, у мене на Аркуші валяється один із найкриджовіших текстів за всю історію моєї ще ненародженої письменницької кар'єри, тож читайте, поки не видалила ;)

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #письменницьке #пишу_ділюся

Я все своє життя живу із знанням того, що українські автори існують, вони класні, успішні і відомі – хоч і не критично великій кількості людських мас, проте все ж відомі.

І я не можу уявити себе без цього.

Я з дитинства знала, що існують такі собі Кідрук і Ірванець і як по вулиці ідеш – з ними треба вітатися («бо то є великі люди, діти, як вам не соромно!! а ну повсідалися!!! подіставали подвійні листочки!! гудовсек, сядь!!!»). Знала, що є письменники поменше і побільше, є ті, хто видається суто в Інтернеті, є дитячі, дорослі, пригодницькі. Бачила крихітні літературні ярмарки в центрі, зустрічі в бібліотеці і навіть була на декількох презентаціях до своїх п'ятнадцяти.

Бачити російськомовні книжки у книгарнях було для мене дико. Це не було якимсь особливим видом дикунства, звичайно, але у часи популярності «Часодіїв», наприклад, у нашому класі всі їх читали українською і, побачивши їх на прилавку російською, я подумала, що це завезений з-за Порєбріка переклад. Не будемо про сумне, зробимо вигляд, що не знаємо про братськоажерєльскі погляди авторки. Мені в 11 років так і зовсім були незрозумілі ці всі дорослі концепти.

Тому мені щиро шкода всіх, кому українську книжку доводилося вигризати зубами серед тонн російських та російськомовних макулатур. Тому я дуже вдячна епосі, в якій народилася і яка дозволила мені не знати цього.

Тому я ніколи не запитувала ні в старших, ні в молодших за себе людей – а якою була ваша історія знайомства з українською книгою? Хто був вашим першим автором? Дереш? Андрухович? Шкляр? Забужко? Можливо, це був фанфік на АО3? Розкажіть.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек