З Всесвітнім днем письменника! 💚

Ще +1 відмова!

Це вже не перша і, я пророкую, не остання видавнича відмова в моєму житті, але цього разу я сильно засмутилася. Аж сама від себе не очікувала, бо звична для мене реакція - це гнів. І на його паливі я можу ще дуже і дуже довго щось доводити Всесвіту.

Але цього разу гнів минув майже миттєво і поступився суму. Звичайному такому людському суму.

Отакі пироги.

P.S: зате моя табличка в екселі з видавцями тепер майже заповнена!

Порадували

Хоча погоджуся з моєю улюбленою блогеркою - відчуття таке, наче в помиральній ямі ввімкнули гірлянду

Сьогодні мені приснився сон, що мій рукопис взяло видавництво. Дуже реалістичний, тому, прокинувшись, я одразу відкрила пошту – а там пустота :(

Вони казали: «У рівності – сила». Але Ярослава завжди знала, що далі слів діло не піде. І воно не йшло.

Вони казали: «Зірки не обирають, кому світити». Але Ярослава завжди знала – оберуть не її. І її не обирали.

Ярослава носила позолочений хрестик і цілувала його перед сном, знаючи, що чим частіше торкається губами – тим менше лишається металу. Вона, можна сказати, їла цей нещасний хрестик. І їй від усвідомлення цього факту було чомусь страшено смішно.

Ярославі багато що здавалося смішним: як у людей подоли білих пальт темнішали з часом, а у деяких – взагалі рвалися. І пальто ставало білим фраком. Як у інших, таких, як вона, погляди щороку гострішали. І ті, хто клявся бути м'яким, як солома, від соломи в собі лишав лише голки.

Вони казали: «Всі люди – особливі! Різноманіття – це дар!». Але Ярослава плакала, бо її особливість вважали прокляттям.

Ярослава цілувала хрестик все сильніше, сподіваючись, що колись зітре його в позолочені крихти. Але він не меншав – ні через день, ні через рік.

Ярославиного брата вважали пророком. Цілителем. Ясновидцем. Бо він бачив те, чого не бачили інші. Бо зцілював тих, кому вже готували труни і воду. Бо одним поглядом міг розпускати квіти. Він міг. Він був наче Бог.

Ярославу вважали відьмою. Душегубкою. Чортякою. Бо бачила те, чого не бачили інші. Бо втручалася у життєвий цикл: переривала агонії тих, кого вже забирав Господь, і змушувала розпускатися квіти, коли їм ще був не час. Вона не мала права. Вона не Бог.

Коли Ярославі зав'язували руки, було особливо смішно: її брат стояв по пояс в озері, розмахуючи над зеленою гладдю долонями. Заговорював воду.

Ярославі зав'язали руки, бо якби ними над водою розмахувала вона, всі подумали би, що намагається отруїти.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Діліться своєю весною 🧐🧐🧐

Мені здається, я автор-невидимка 🙈

Спілкуюся з колегами, які також подають рукописи до видавництв. І ми помітили, що їм приходять відповіді (будь-якого характеру, але хоча б якийсь фідбек), а мене ігнорують 🧐 Прям вапщє 🧐🧐🧐

Раніше я не зважала, а зараз це і зовсім перетворилося на мем, але все одно якось трохи ніяково D:

Якась я трохи Софія ГОУСТек 👻

Новина тут

UPD: Мені сумно, що замість того, аби забирати механічну роботу і звільняти час для мистецтва, людство робить все можливе, аби тільки механічна робота йому і залишилася.

Не зважайте на сторінки, бо я подекуди по тексту трохи міняю форматування 🙈

#пишу_ділюся