Пам'ятаєте, кілька тижнів тому я писала статтю, а потім знімала серію відео «Що робити, якщо тобі відмовив видавець?»

Так от. Накаркала 🐦✨

Незважаючи на те, що все дотичне до книжкової сфери оточення пророкувало мені успішний злет в цьому видавництві, поки що сталося не так, як гадалося 🙈

Це вже не перше «ні» в моєму житті (хоч і перше для #алісія), але я продовжую вчитися радіти цьому слову. Знаєте, чому? Бо це означає, що я вже маленька частинка великого літературного процесу. Я вже десь маячу, блимаю, як ліхтарик, якому поки що не вистачає потужності горіти на всю вулицю.

Відмова — це теж форма відповіді. Мій дідусь казав, що кожне «ні» робить шлях до «так» коротшим, головне — не зупинитися тоді, коли за наступним поворотом чекає твоя ціль.

Dum spíro, spéro!

#письменницьке

А ще я зрозуміла, що цей канал — щось на кшталт письменницького реаліті-шоу 😁

Можливо, саме в цьому є моя справжня мотивація: бачити, як народжується не результат, а шлях до нього.

Дякую, що йдете зі мною поряд ✨❤️

Поки чухала задумливо-зажурена додому, діти у дворі будували халабуду під деревом. Принесли різнокольорове покривало, почепили на гілку, наносили цеглин і каміння, прибрали. Навіть якісь матраци дістали біля смітників.

Будували вони її біля того горіха, на який ми 10 років тому вилазили з подругами. Ми теж тоді мали халабуду — але будували її на іншому кінці двору біля вишень разом зі старшими хлопцями. Вони сколотили для нас цвяхами кілька дошок і піддонів між собою, роблячи міцні стіни, і навіть розпланували кілька кімнат. Дах теж зробили дерев'яний, плоский. На нього ми ставили тарілки-чашки і клали фєнічкі, які перед тим в'язали вдома. Їх ми продавали. По 30 листочків за штуку.

Йшла я, дивилася на ту їхню халабуду, і думала, що багато чого в житті міняється. І з часом хтось з цих дітей теж йтиме задумливий-зажурений. Можливо, навіть теж через відмову.

Але тоді біля цього горіха стоятиме вже інша халабуда — з якихось залізних блях і з Штучним Інтелектом у стінах.

Життя триває, халабуди — вічні.

#софіягудовсек

Моя шефиня вчора розповіла про те, що наш мозок сприймає нас-з-минулого, нас-з-теперішнього і нас-з-майбутнього як трьох різних особистостей.

Це дає нам можливість дивитися на ситуації збоку, коли минає трохи часу, і приймати більш виважені та вдумливі рішення. Саме звідси ростуть ноги у поради «переспати з думкою», перш ніж що-небудь робити. Це чудове вміння — хоча, якщо замислитися, то воно звучить, як дуже забагована система збережень у комп'ютерній грі 🙈

Звичайно, я помічала це — зранку світ завжди трішки пастельніший, а голова ясніша і пустіша (якщо ти не з бодуна 😁). Але після емоційних переживань, які б вони не були логічні та очікувані, хочеться, щоб мозок подарував тобі оце пресвяте відчуття:

Ну і пофіг в принципі

Але поки що він цього не зробив :(

Сподіваюся, ви не забули, що я останнім часом багато читаю? 😁 Вирішила написати повноцінний відгук, тож #гуд_читає

Я повинна була купатися і любитися в цій книзі: магістерська програма з письменницької майстерності, головна героїня нарешті не сірий безхарактерний письменницький слимак, готичні вайби, dark academia, психоделічність оповіді (наркоманія одним словом), культ. Це все повинно було скластися у майже еталонний приклад книги, яку би я ходила і з піною у рота радила всім навколо — але виконання таке паршиве, що хочеться пошвидше її забути.

ПОВНИЙ ВІДГУК ось тут, бо він не влазить в один пост Телеграму: https://www.goodreads.com/review/show/7761152955?book_show_action=false

Тут Валя і Олексій забирають на Хартію https://send.monobank.ua/jar/7uM7rWppck

Тут Літературний тигр збирає https://send.monobank.ua/jar/Ht3bHw4zF

Тут «Куба і Аляска» на евакуаційні капсули та пікап https://send.monobank.ua/jar/2KcXt3vEqd

Тут Оля на дрони https://send.monobank.ua/jar/4ta7FhuikT

Тут Марина для морської піхоти https://send.monobank.ua/jar/78mw2KbBdc



Сподіваюсь, ви всі окей після ночі.

✨ МИ ЇДЕМО НА КНИЖКОВУ КРАЇНУ... І ЗБИРАЄМО ЛІТЕРАТУРНЕ ЗІРКОВЕ НЕБО ✨

У кожного з нас є книга українського автора, яка залишила слід у серці. А тепер у вас є шанс розповісти йому про це 💌

📍 На нашій ятці ви зможете написати кілька теплих слів письменнику, чия історія вас зачепила.
Ми зберемо всі ці листівки у баночку зірочок і передамо авторам наприкінці фестивалю. Як справжня письменницька пошта!

Ваша підтримка — магія, яка надихає творити далі. Приходьте і лишіть свою зірку на літературному небі 🌟

Чекаємо на вас 25-28 вересня на ВДНГ, на фестивалі «Книжкова країна»!

Друкарня зачиняється :((((((((

Обговорювали із колишньою одногрупницею чотири роки навчання на укрфілфаці. Вирішила поділитися, з висоти свого досвіду (ні), кількома порадами і цікавинками, які допомогли мені не здуріти 😁

Отже, поради для тих, хто цього року вступив на українську філологію:

1) Подружіться з сайтами Ізборник та Діаспоряна, вони дуже часто рятуватимуть вас на парах. Дуже.

2) Ви будете вивчати так багато мовних правил і тонкощів, що в результаті можете забути, як писати прості речення. Це нормально, це мине, я обіцяю 👌

3) Підготуйтесь до того, що не всі навколо будуть глибоко в темі сучасного книжкового ринку, як ви. І про «Я бачу, вас цікавить пітьма» навіть не всі викладачі літературознавчих дисциплін з вами зможуть поговорити. Це сумно, але очікувано — не залюблюйтеся.

4) Ютуб-канал «Шалені авторки» – це мастхев для підготовки до екзамену з Історії української літератури. Економить купу часу, ще й виклад матеріалу здебільшого цікавий.

5) Викладачі теж люди. В кожного з них є улюблені предмети викладання і неулюблені. Якщо вам пощастить потрапити до викладача на його улюблений предмет – ви закохаєтеся в філологію.

Мені, на жаль, не пощастило навчатися дистанційно — на мої старші класи припав ковід, на бакалаврат — повномасштабне вторгнення. Я просиділа за ноутбуком в сумі більше п'яти років, посадила зір і скрутилася в креветку. Якщо вас ця участь омине і ви матимете змогу вчитися очно — перекажіть мені, чи справді навчання на філологічному має dark academia vibes, бо в моєму житті були тільки meet vibes та zoom vibes 🤔

Колишні та теперішні філфаківці, поширюйте цей пост собі в канали і також діліться своїми порадами, давайте складемо список ✨

Мій день народження 25-го вересня. Мені виповнюється 21 рік

Найкращим подарунком для мене на цю пам'ятну дату буде ваша участь в активностях на нашому стенді на Книжковій країні та ваші обличчя на наших подіях ❤️

Колись давно наша команда вигадала слоган:

«ЛІТЕРАТУРА — ЦЕ ТИ!»

І він настільки добре прижився, що став нашим кредо.

Література – це ти, авторе, який свідомо обирає публікуватися в мережі і радувати своїх читачів. Це ти, авторко, яка щойно підписала контракт з видавництвом своєї мрії. Це ти, авторко любовних романів, яка чекає на заповітне: «Блііін, що ж там далі?». Це ти, авторе з 20-літнім стажем, який пише довгий коментар до роботи новачка.

Література — це ти, авторко, яка пише свій найперший фанфік по Kpop Demon Hunters разом з найкращою подругою на перерві в школі. Це ти, авторко позажанрових текстів, яка шукає свій стиль і кожна твоя робота — експеримент. Це ти, авторе, який переписує свій древній фанфік по Драміоні, тому що видавництво оголосило прийом рукописів і твоя історія ідеально потрапляє в їхні вимоги.

Ми повноцінно відкрилися лише взимку цього року, але вже провели конкурс, в якому взяло участь більш ніж 80 учасників, і з переможцями якого у видавництві MAL`OPUS вийде благодійна збірка. І я пам'ятаю кожного учасника і кожен текст.

Ви знаєте, що я рідко говорю про роботу, але Ува ніколи не була «просто роботою». UWURead — обожнювана мною письменницька платформа. Я люблю її більше, ніж усі свої книги, тому що вона дає можливість ВАМ творити і насолоджуватися творчістю.

Я щаслива, що навколо нашого сайту вже викристалізовується спільнота — толерантна, щира й дуже активна. Я дякую кожному альфа-тестеру, який відгукнувся на клич «протестувати нову онлайн-платформу для публікації текстів» минулого літа, кожному, хто вказував нам на баги (та кожному, хто у віконечко «сповістити про помилку» писав відгук на прочитаний текст 😁)

Я вдячна кожному користувачу та гостю сайту тепер — тому що ви наші бета-тестери. Ви допомагаєте нам розвиватися і ставати кращими.

Мій день народження 25-го вересня. Мені виповнюється 21 рік

21 рік чистої залюбленості в літературу

Найкращим подарунком на 21-річчя будете ви. Ви, любі письменники оригінальних історій та фікрайтери, поети та прозаїки. Я хочу, щоб ви творили — онлайн, офлайн, в блокнотах на уроках, в конспектах на парах, передаючи права видавцям і ніколи цього не роблячи. Публічно виступаючи і залишаючись інкогніто.

Література — це ви. Ніколи не дозволяйте комусь казати інакше

Хочеш — будеш

Коли ми з шефинею були на минулій Книжковій Країні, я ходила між стендами і в якийсь момент заявила:

— На наступну Книжкову я хочу приїхати авторкою, яку взяло в роботу видавництво.

Я не знаю, чи щиро вірила в такі короткі терміни моя шефиня, але виду не подала 😂 Лише сказала:

«Хочеш — будеш»

На той момент у мене було двадцять тисяч мільйонів «ні» на перший рукопис і я тільки-тільки дописувала другий. Влітку завершила і справді мала комунікацію із видавництвом, яке ним зацікавилося, але, на жаль, врешті отримала відмову.

Книжкова Країна все наближалася, мене поклало в ліжко з ковідом і, чесно кажучи, тоді було не до глибинних літературних аналізів. Тоді основною ціллю було видужати до фестивалю.

І ось, коли мені полегшало і я встала до ноутбука перевірити пошту за весь час хвороби, я побачила лист:

«Доброго дня. Ми готові розглянути ваш рукопис до видання»

Спочатку я подумала, що це якесь відтерміноване продовження моїх галюцинацій. Але ні — лист був, і вся родина підтвердила, що на екрані ноутбука справді виводилися такі літери...

Отож, тепер офіційно:

Моя перша велика історія, історія-спогад, історія-пам'ять, якій я присвятила майже всі свої бакалаврські роки і шматочок старшої школи —

Мій перший роман «Соборні норни» вийде у видавництві Богдан ❤️

#соборні_норни, пам'ятаєте таких? І вони вас пам'ятають!

І будуть чекати на полицях!!!

Сьогодні подруга скинула мені цей пост зі словами «Життя створило Алісію» (назва мого другого рукопису #алісія, пост дуже схожий на одну із головних сюжетних ліній)

Це якесь таке фантастичне дивне відчуття, коли не твоя історія заснована на реальних подіях, а життя випадково конструює історії, які схожі на те, що ти вигадав 💔

Чим ближче Книжкова Країна, тим більше знаків 😅

Вперше за довгий час їхала сьогодні у київському метро. Ранок, майже час пік, я з шопером «Секта свідків несправжньої літератури» від Увуріду. Поруч стоїть чоловік. Їдемо-їдемо, він все на мій шопер дивиться-дивиться, а потім запитує:

— А Ви — єгова?

Я так розгубилася, що навіть не змогла нічого сказати, окрім: «Ні, я письменниця» і пафосно вийти з вагону 🙈

Старші колеги інколи говорили, що я ще занадто молода, щоб ностальгувати за життям, тому і ступати на письменницьку стежину так рано мені не варто. Особливо з реалізмом та темою пам'яті. Мені радили спробувати щось «простіше», щось «не таке претензійне» на початок, «якщо тобі аж так хочеться лізти в пащеку дракона, дурна дитино».

Але ж пам'ять — це не завжди про ностальгію. У історіях має бути простір для пам'яті — будь вона ванільно-солодка чи смердюча і кисла. Ми ж носимо у собі не лише себе, — і не так себе, — як інших і їхні відбитки, хіба ні?

Уламки чужих біографій, фрагменти сімейних оповідей, частини спільної культури. Хіба для того, щоб почати про це говорити, треба чекати 40 чи 60?

Мені подобається уявляти, що пам'ять — це міст: ти можеш ступити на нього хоч у 21, хоч у 41, хоч у 101. Різниця лише в тому, що хтось бачить горизонт, а хтось — річку під ногами. Але міст стоїть. І кожен має право ним пройти. І я теж. І ви.

На минулій Книжковій країні мене кілька разів впізнали

На цій Книжковій країні у мене взяли автограф (ви зробили мій день! 😭)

На наступній планую білборд зі своїм обличчям біля входу в метро і картонну фігуру в повний зріст біля стенду. Треба тягнутися все вище і вище

Я зненацька зрозуміла, що я тут виглядаю так, наче це МІЙ ОСОБИСТИЙ стенд...