Я людина проста, бачу Рівне — підписуюся

Хто про що, а Кокотюха все диктантом тішиться 😅

#мемуари_підписників
Шо в кого?

Поки ви їли гарбузики і лякали сусідів, у мене вийшло відео про улюблені слова!

Накидайте свої улюблені слова в коментарях 👇👇👇

Зараз я працюю над своєю магістерською роботою про ринок інтернет-літератури в Україні та світі — як оригінальної, так і фанфікшену. Хочу краще зрозуміти, як ми сприймаємо сучасну літературу онлайн, що для нас важливо як для читачів і авторів, та куди цей ринок рухатиметься далі.

📝 Я створила коротке анонімне опитування. Якщо ви коли-небудь писали, читали чи просто цікавилися інтернет-літературою — мені дуже потрібна ваша думка:

🔗 https://forms.gle/rXMSzWpQNRbGtMYk8

Ваші відповіді допоможуть не лише моїй магістерці, а й дослідженню ринку інтернет-літератури в цілому.

Дякую кожному, хто виділить кілька хвилин на опитування 💞

За репости — окрема любов! 🫂

Друзі, дякую вам за неймовірну активність! 🥰

Я не очікувала, що стільки людей відгукнеться, ви просто фантастичні!

Опитування нікуди не зникає — воно залишатиметься відкритим ще довго, тож, якщо ви ще не встигли пройти, час є 😉

Засновую клуб Кривополичних авторів, долучайтесь 🥳

Ви просто самашедшиє, я вас обожнюю ❤️

Знаєте, чим довше я веду ТікТок, тим голоснішими робляться думки завести письменницько-літературний Ютуб...

Дивлюся, як весь письменницький люд радіє/засмучується результатами відбору до антології Літосвіти, а я завтикала, що такий двіж взагалі існує:

У нашому маленькому чатику з колегами по перу нещодавно говорили про цікаве явище — тексти, які ми пишемо, говорять нашим голосом.

Якщо знати, як автор говорить у житті, то під час читання його книжки можна буквально почути його інтонації. Як він будує речення, які використовує слова-паразити або сталі метафори. Навіть пунктуація — теж частина цього процесу. Кома, крапка, три крапки — цілком можна «почути» цю паузу в розмові. І редактура на це не сильно впливає.

Класне спостереження. Я ніколи не помічала цього раніше, можливо, тому що часто читаю книги вголос. Є в мене такий прикол.

Можливо, саме через це особисто я рідко сприймаю книгу авторським голосом — бо кожен текст, який я читаю, усе одно промовляється моїм власним. Але тепер спробую бути уважніше.

А ви як? Помічаєте закономірність чи здебільшого вона так не проглядається?

Рідко тут ділюся з вами своїм навчанням і побутом, проте хочеться похвалити себе 😋

За вчора я доздала два модулі (і навіть +- нормально), які дамоклевими мечами висіли над моєю головою з жовтня. Ще — подала дві відеороботи на маркетинговий конкурс, завершила одну практичну з одного предмету та дві з іншого, зробила на той таки предмет презентацію, зробила роботу (прям роботну роботу) і спекла картоплю (вже нема)

Субота вийшла продуктивніша за останні кілька місяців!

І ще до теми навчання — про зміну ролей

Я закінчила бакалаврат української філології і пішла в магістратуру на маркетинг. Це ви знаєте. А якщо не знаєте — то ось, кажу.

Так, навчання цікаве. Все, що ми вивчаємо, напряму пов'язане з тим, з чим я працюю сліпим кошеням останніх півтора роки (а якщо брати SMM — то всі чотири).

Але я все ніяк не можу звикнутися з тим, що я більше не філолог.

Хоча, начебто, все те саме — я ж продовжую писати, і он навіть книгу скоро видаватиму. Все добре. Все чудово. Але ось ця зміна ролі тисне.

Якось непередбачувано сильно, якщо чесно.

Половина щоденного лекційного матеріалу у моїх вухах звучить, як брєд. Слово через слово доводиться гуглити, зазирати в посібники, повзти в хвості класу і молитися на 60 балів, коли раніше навіть 90 здавалися низькою оцінкою.

Маркетинг — це все-таки економічна наука. Це підрахунки, статистика, формули, KPI. Я розумію, що без нього сьогодні важко прожити. Світ крутиться навколо цифр, конверсій і воронок.

Але я прям... Сумую. Навіть скорблю. Не знаю, як пояснити.

Може, така вона є — ціна росту. І нікуди від неї не дінешся.