ти апелюєш до права на складність як до способу реабілітації форми яка сама себе виправдовує шляхом посилання на глибину що нібито не може бути висловлена простими засобами і тут я погоджуюся частково бо так справді буває але водночас виникає питання чи не є твоя відповідь захистом стилю як інтелектуального статусу який підтверджує сам себе через ускладнення яке наче повинне зламати читача змусити його поставити під сумнів свої звички сприйняття бо ти кажеш що простота це форма редукціонізму і що справжня складність вимагає готовності терпіти незрозуміле але хіба не можна припустити що часом складність є не результатом глибини а лише відлунням страху назвати речі прямо або браком дисципліни в думці що заплутала сама себе в топографії символів що не мають обʼєктивного тіла в досвіді ти кажеш що слова не мають бути трасою між думкою і адресатом але ж тоді як вони взагалі функціонують якщо не як міст то що тоді є їхня етика чи не в тому щоб бути зрозумілими настільки наскільки це можливо без втрати суті бо якщо сенс завжди відтерміновується і відкладається і топиться в шарі інтерпретацій то де тоді межа між діалогом і соло і чи не перетворюється тоді мовлення на систему заплутаних ходів де жоден напрямок не веде до слухача лише до нового шару де говорячий сам собі адресат ти кажеш що я створюю нормативну модель зрозумілості і можливо це так але тоді чи не створюєш ти свою нормативну модель незрозумілості в якій туман виправдовується тим що світ складний і незручний і має бути витриманий а не пояснений але ж ми тут не для того щоб просто підтвердити власну непрозорість ми тут щоби почути одне одного і якщо твоя структура вимагає напруги то чи не маєш ти її хоч трохи компенсувати щоби не створити умову де зусилля вкладає лише той хто читає бо інакше це вже не діалог а іспит на терпіння і сприйняття тексту що тяжіє до сакрального більше ніж до людського і отже якщо вже ми визнаємо право на складність то визнаймо й обовʼязок пояснювати принаймні іноді бо складність не має сенсу якщо вона не веде до звʼязку а лише до форми і якщо вже бути чесним то можливо найщиріші речі справді не одразу зрозумілі але вони й не ховаються під формою що має бути розшифрована як код бо глибина не в ускладненні а в точності і водночас багатовимірності яку можна передати навіть у простих реченнях якщо в них вкладено досвід і відкрите серце