Forwarded from Castle International
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
The United States has decided to provide cluster munitions to Ukraine and is expected to announce on July 7 that they will be included in a new military aid package, according to news reports.
U.S. officials quoted in the reports on July 6 said the cluster munitions would be part of a new military assistance package to Ukraine worth about $800 million. The officials spoke on the condition of anonymity because they were not authorized to publicly discuss the move before the official announcement.
Asked about the reports, Pentagon spokesman Brigadier General Pat Ryder said he was aware of them but said he had "nothing specific to announce."
News reports in recent days said President Joe Biden was actively considering the inclusion of the controversial munitions in a new package of weapons.
The administration has avoided providing cluster munitions thus far for fear of alienating allies, but debate has intensified in recent months.
On June 30, General Mark Milley, chairman of the Joint Chiefs of Staff, said the United States had been thinking about providing the munitions “for a long time,” noting that Ukraine has asked for cluster munitions, European countries have provided them, and Russians troops have used them on the battlefield.
Laura Cooper, a U.S. deputy assistant secretary of defense focusing on Russia and Ukraine, has advocated in favor of sending cluster bombs to Ukraine, recently telling Congress that munitions “would be useful especially against dug-in Russian positions on the battlefield.”
Cluster munitions are bombs that are dropped from the air, releasing large numbers of small submunitions, or bomblets, over a wide swath of land.
These bombs have caused controversy for both their indiscriminate impact and the risk of unexploded ordnance. The UN reports that up to 40 percent of bombs don’t explode upon impact, and they remain a long-term risk to civilians after the war ends.
Additionally, due to the widespread area in which they land, the bombs do not distinguish between civilian and military targets.
Both Russian and Ukrainian forces have used cluster munitions in Russia's ongoing full-scale invasion, resulting in the death of Ukrainian civilians, Human Rights Watch (HRW) said in a report on July 6.
HRW along with 35 other organizations, including UNICEF USA and Amnesty International USA, signed a letter dated June 14 urging Biden not to provide cluster bombs to Ukraine.
The Convention on Cluster Munitions, an international treaty signed in 2008, prohibits all use, production, transfer, and stockpiling of cluster munitions. The agreement, which entered into force in 2010, has been implemented in 123 states, but not by the United States, Ukraine, or Russia.
U.S. officials quoted in the reports on July 6 said the cluster munitions would be part of a new military assistance package to Ukraine worth about $800 million. The officials spoke on the condition of anonymity because they were not authorized to publicly discuss the move before the official announcement.
Asked about the reports, Pentagon spokesman Brigadier General Pat Ryder said he was aware of them but said he had "nothing specific to announce."
News reports in recent days said President Joe Biden was actively considering the inclusion of the controversial munitions in a new package of weapons.
The administration has avoided providing cluster munitions thus far for fear of alienating allies, but debate has intensified in recent months.
On June 30, General Mark Milley, chairman of the Joint Chiefs of Staff, said the United States had been thinking about providing the munitions “for a long time,” noting that Ukraine has asked for cluster munitions, European countries have provided them, and Russians troops have used them on the battlefield.
Laura Cooper, a U.S. deputy assistant secretary of defense focusing on Russia and Ukraine, has advocated in favor of sending cluster bombs to Ukraine, recently telling Congress that munitions “would be useful especially against dug-in Russian positions on the battlefield.”
Cluster munitions are bombs that are dropped from the air, releasing large numbers of small submunitions, or bomblets, over a wide swath of land.
These bombs have caused controversy for both their indiscriminate impact and the risk of unexploded ordnance. The UN reports that up to 40 percent of bombs don’t explode upon impact, and they remain a long-term risk to civilians after the war ends.
Additionally, due to the widespread area in which they land, the bombs do not distinguish between civilian and military targets.
Both Russian and Ukrainian forces have used cluster munitions in Russia's ongoing full-scale invasion, resulting in the death of Ukrainian civilians, Human Rights Watch (HRW) said in a report on July 6.
HRW along with 35 other organizations, including UNICEF USA and Amnesty International USA, signed a letter dated June 14 urging Biden not to provide cluster bombs to Ukraine.
The Convention on Cluster Munitions, an international treaty signed in 2008, prohibits all use, production, transfer, and stockpiling of cluster munitions. The agreement, which entered into force in 2010, has been implemented in 123 states, but not by the United States, Ukraine, or Russia.
Сполучені Штати Америки вирішили надати Україні кассетні боєприпаси, про це очікується оголосити 7 липня у зв'язку з новим пакетом військової допомоги, згідно з новинами.
Посилаючись на американських посадовців, зазначають, що кассетні боєприпаси стануть частиною нового пакета військової допомоги для України, вартість якого становитиме приблизно 800 мільйонів доларів США. Однак посадовці проговорили під анонімністю, оскільки не мали дозволу говорити про це публічно до офіційного оголошення.
На запитання про ці звіти, представник Пентагону генерал-бригадир Пат Райдер сказав, що він їх знає, але нічого конкретного оголошувати не має.
Останні новини повідомляли, що президент Джо Байден розглядає можливість включення спірних боєприпасів до нового пакету зброї.
Адміністрація уникала поставок кассетних боєприпасів, оскільки це могло занепокоїти союзників, але дискусії набули обертів у останні місяці.
30 червня генерал Марк Міллі, голова Об'єднаних штабів США, сказав, що Сполучені Штати думали про постачання боєприпасів "довгий час", зазначивши, що Україна просила про кассетні боєприпаси, Європейські країни поставляли їх, а російські війська використовували їх на полі бою.
Лаура Купер, заступниця помічника міністра оборони США з питань Росії та України, пропагувала поставки кассетних бомб в Україну і нещодавно повідомила конгресу, що ці боєприпаси "будуть корисні, особливо проти російських позицій на полі бою".
Кассетні боєприпаси - це бомби, які скидаються з повітря, викидаючи велику кількість невеликих підривних боєприпасів або бомблетів по широкій зоні землі.
Ці бомби викликають суперечки через свою невибіркову дію та ризик вибуху нерозірваних боєприпасів. ООН повідомляє, що до 40 відсотків бомб не вибухають при ударі, і вони залишаються довгостроковою загрозою для мирного населення після завершення війни.
Крім того, через широку зону, в якій вони падають, бомби не розрізняють цивільних і військових цілей.
Як російські, так і українські сили використовували кассетні боєприпаси під час повномасштабного російського вторгнення, що призвело до смерті громадян України, заявила Громадська організація "Права людини" (HRW) у звіті від 6 липня.
HRW разом із 35 іншими організаціями, включаючи UNICEF USA та Amnesty International USA, підписали лист датований 14 червня, закликаючи Байдена не постачати кассетні бомби в Україну.
Конвенція про кассетні боєприпаси, міжнародний договір, підписаний у 2008 році, забороняє використання, виробництво, передачу і накопичення кассетних боєприпасів. Угода, яка набула чинності у 2010 роц, була ратифікована 123 країнами, але не Сполученими Штатами, Україною або Росією.
Посилаючись на американських посадовців, зазначають, що кассетні боєприпаси стануть частиною нового пакета військової допомоги для України, вартість якого становитиме приблизно 800 мільйонів доларів США. Однак посадовці проговорили під анонімністю, оскільки не мали дозволу говорити про це публічно до офіційного оголошення.
На запитання про ці звіти, представник Пентагону генерал-бригадир Пат Райдер сказав, що він їх знає, але нічого конкретного оголошувати не має.
Останні новини повідомляли, що президент Джо Байден розглядає можливість включення спірних боєприпасів до нового пакету зброї.
Адміністрація уникала поставок кассетних боєприпасів, оскільки це могло занепокоїти союзників, але дискусії набули обертів у останні місяці.
30 червня генерал Марк Міллі, голова Об'єднаних штабів США, сказав, що Сполучені Штати думали про постачання боєприпасів "довгий час", зазначивши, що Україна просила про кассетні боєприпаси, Європейські країни поставляли їх, а російські війська використовували їх на полі бою.
Лаура Купер, заступниця помічника міністра оборони США з питань Росії та України, пропагувала поставки кассетних бомб в Україну і нещодавно повідомила конгресу, що ці боєприпаси "будуть корисні, особливо проти російських позицій на полі бою".
Кассетні боєприпаси - це бомби, які скидаються з повітря, викидаючи велику кількість невеликих підривних боєприпасів або бомблетів по широкій зоні землі.
Ці бомби викликають суперечки через свою невибіркову дію та ризик вибуху нерозірваних боєприпасів. ООН повідомляє, що до 40 відсотків бомб не вибухають при ударі, і вони залишаються довгостроковою загрозою для мирного населення після завершення війни.
Крім того, через широку зону, в якій вони падають, бомби не розрізняють цивільних і військових цілей.
Як російські, так і українські сили використовували кассетні боєприпаси під час повномасштабного російського вторгнення, що призвело до смерті громадян України, заявила Громадська організація "Права людини" (HRW) у звіті від 6 липня.
HRW разом із 35 іншими організаціями, включаючи UNICEF USA та Amnesty International USA, підписали лист датований 14 червня, закликаючи Байдена не постачати кассетні бомби в Україну.
Конвенція про кассетні боєприпаси, міжнародний договір, підписаний у 2008 році, забороняє використання, виробництво, передачу і накопичення кассетних боєприпасів. Угода, яка набула чинності у 2010 роц, була ратифікована 123 країнами, але не Сполученими Штатами, Україною або Росією.
Yevgeny Prigozhin’s march on Moscow may have been aborted, but two weeks on the Kremlin is still reeling from his overt challenge to Vladimir Putin’s power. According to reports, the Russian Ministry of Internal Affairs (MVD) has gone so far as to run an initial inquiry into levels of public support, gauged by monitoring social media posts and internet searches by ordinary Russians.
Its findings, intercepted and leaked by Ukrainian intelligence, suggests that 17 of Russia’s 46 regions sided with Prigozhin. Putin had support from just 21 regions, while the remaining eight remained split. Moscow apparently backed the Russian President, but his home city of St Petersburg was ready to throw its support behind the Wagner chief. Public support for Prigozhin in the republic of Dagestan was reportedly as high as 97 per cent.
If the report is accurate – any wartime leak should be taken with a pinch of salt – surely the only conclusion is that Putin is not only in an extremely precarious position, but that the country may be on the edge of civil war. It’s not just wishful thinking: the country has a history of failed coups leading to political upheaval. Speaking to the Kremlin-opposed Russian news outlet Meduza, two regional government sources said that Putin’s officials had called a crisis meeting with regional leaders and Russian embassies to shore up support. These are not the actions of a comfortable administration.
Perhaps Putin is finally waking up, realising that the nation he thought he’d had in his palm could soon scatter. During the Covid lockdowns and in the months since the invasion, he became a near-recluse, seldom photographed outside the Kremlin. But in recent days he has been popping up across the country for meet and greets with the public. Dagestan was one of the first places he visited. And earlier this week, Putin announced that the region would be given £40 million in local infrastructure investment. If it looks like a panicked response to public unrest, then it probably is.
And what are we to make of Prigozhin’s walkabout? Under the terms of the Belarus-brokered truce with Moscow, he is supposed to have self-exiled in Minsk, but he is now said to be at large in St Petersburg. The Kremlin said that it doesn’t know or care; that it doesn’t have the capabilities to keep tabs on him. Some might argue it’s an attempt to avoid legitimising him – but failing to punish Prigozhin exposes Putin’s weakness and the fragility of his power.
As for the Wagner group itself: in theory, it is being folded into the Russian army, but in practice, it’s actively recruiting from its new base in Belarus and isn’t shy about branching out once again to Russia. Telegram channels have called on subscribers to gather in St Petersburg this weekend at an event. “We will distribute t-shirts, patches, badges, stickers,” they promise. They don’t say that Prigozhin himself will show up, but he could.
Alexander Lukashenko, the Belarusian president, is still posing as the peacemaker, saying Prigozhin’s survival is proof not of Putin’s weakness but his magnanimity. “You think that Putin is so malicious and vindictive that he [Prigozhin] will be killed somewhere tomorrow?” he said this week. “No, this will not happen.” But with Prigozhin supposedly at large in Russia and Wagner re-organising, it may be that the coup was merely a first attempt. And that the final blow is yet to come.
Its findings, intercepted and leaked by Ukrainian intelligence, suggests that 17 of Russia’s 46 regions sided with Prigozhin. Putin had support from just 21 regions, while the remaining eight remained split. Moscow apparently backed the Russian President, but his home city of St Petersburg was ready to throw its support behind the Wagner chief. Public support for Prigozhin in the republic of Dagestan was reportedly as high as 97 per cent.
If the report is accurate – any wartime leak should be taken with a pinch of salt – surely the only conclusion is that Putin is not only in an extremely precarious position, but that the country may be on the edge of civil war. It’s not just wishful thinking: the country has a history of failed coups leading to political upheaval. Speaking to the Kremlin-opposed Russian news outlet Meduza, two regional government sources said that Putin’s officials had called a crisis meeting with regional leaders and Russian embassies to shore up support. These are not the actions of a comfortable administration.
Perhaps Putin is finally waking up, realising that the nation he thought he’d had in his palm could soon scatter. During the Covid lockdowns and in the months since the invasion, he became a near-recluse, seldom photographed outside the Kremlin. But in recent days he has been popping up across the country for meet and greets with the public. Dagestan was one of the first places he visited. And earlier this week, Putin announced that the region would be given £40 million in local infrastructure investment. If it looks like a panicked response to public unrest, then it probably is.
And what are we to make of Prigozhin’s walkabout? Under the terms of the Belarus-brokered truce with Moscow, he is supposed to have self-exiled in Minsk, but he is now said to be at large in St Petersburg. The Kremlin said that it doesn’t know or care; that it doesn’t have the capabilities to keep tabs on him. Some might argue it’s an attempt to avoid legitimising him – but failing to punish Prigozhin exposes Putin’s weakness and the fragility of his power.
As for the Wagner group itself: in theory, it is being folded into the Russian army, but in practice, it’s actively recruiting from its new base in Belarus and isn’t shy about branching out once again to Russia. Telegram channels have called on subscribers to gather in St Petersburg this weekend at an event. “We will distribute t-shirts, patches, badges, stickers,” they promise. They don’t say that Prigozhin himself will show up, but he could.
Alexander Lukashenko, the Belarusian president, is still posing as the peacemaker, saying Prigozhin’s survival is proof not of Putin’s weakness but his magnanimity. “You think that Putin is so malicious and vindictive that he [Prigozhin] will be killed somewhere tomorrow?” he said this week. “No, this will not happen.” But with Prigozhin supposedly at large in Russia and Wagner re-organising, it may be that the coup was merely a first attempt. And that the final blow is yet to come.
Марш Євгенія Пригожина на Москву може бути скасований, але два тижні потому Кремль все ще відновлюється після його явного виклику владі Володимира Путіна. За звітами, російське Міністерство внутрішніх справ (МВС) провело початкове дослідження рівня громадської підтримки, який був виміряний шляхом моніторингу публікацій у соціальних мережах та пошукових запитів у звичайних російців в Інтернеті.
Його висновки, перехоплені та розсекречені українським розвідувальними службами, свідчать про те, що 17 з 46 регіонів Росії вибрали бік Пригожина. Путін мав підтримку лише в 21 регіоні, тоді як інші вісім залишилися розділені. За даними звіту, громадська підтримка Пригожина в республіці Дагестан становила близько 97 відсотків.
Якщо звіт є точним - будь-які протічні відомості в умовах воєнного стану потребують обережного ставлення - ми можемо зробити єдиний висновок: Путін перебуває в дуже небезпечному становищі, а країна може знаходитися на межі громадянської війни. Це не просто мріяння: країна має історію неудачних переворотів, що вела до політичних потрясінь. В інтерв'ю з опозиційним російським ЗМІ "Meduza" двоє джерел в регіональних урядів заявили, що представники Путіна скликали кризову зустріч з регіональними лідерами та посольствами Росії для зміцнення підтримки. Ці дії не свідчать про комфортне керівництво.
Можливо, Путін нарешті прокидається, розуміючи, що нація, про яку він думав, що тримає її у своїх руках, може розсіятися. Під час карантину COVID-19 та у місяцях після вторгнення він став майже відлюдником, рідко фотографувався поза Кремлем. Але за останні дні він з'явився по всій країні на зустрічах з громадою. Дагестан був одним з перших місць його візиту. На початку цього тижня Путін оголосив, що регіон отримає 40 мільйонів фунтів стерлінгів на місцеві інфраструктурні інвестиції.Якщо це виглядає як панікерська реакція на громадський невпорядок, то, ймовірно, воно їй є. І що ми повинні думати про появу Пригожина? Згідно з умовами перемир'я, промовленими з боку Білорусі, його вважають самоекзилом у Мінську, але зараз кажуть, що він перебуває на волі в Санкт-Петербурзі. Кремль говорить, що він не знає і не цікавиться, що в нього немає можливостей стежити за ним. Деякі можуть стверджувати, що це спроба уникнути його легітимізації, але ненаказаність Пригожина розкриває слабкість Путіна і крихкість його влади.
Що стосується самої групи "Вагнер": на папері вона має бути включена в склад російської армії, але на практиці активно здійснює набір зі своєї нової бази в Білорусі і не соромиться розширюватися знову в Росії. Канали в Telegram закликають своїх передплатників збиратися у Санкт-Петербурзі цим вихідним на події. "Ми розподілимо футболки, нашивки, значки, наклейки", обіцяють вони. Вони не кажуть, що сам Пригожин прийде, але він міг би.
Александр Лукашенко, президент Білорусі, продовжує зображати себе як миротворця, стверджуючи, що виживання Пригожина свідчить не про слабкість Путіна, а про його великодушність. "Ви думаєте, що Путін настільки злий і помститься йому [Пригожину], що він буде убитий завтра десь?" - сказав він на початку цього тижня. "Ні, цього не станеться". Але з Пригожином, як повідомляють, на волі в Росії, і з переорганізованою групою "Вагнер", можливо, переворот був лише першою спробою. І остаточний удар ще наступить.
Його висновки, перехоплені та розсекречені українським розвідувальними службами, свідчать про те, що 17 з 46 регіонів Росії вибрали бік Пригожина. Путін мав підтримку лише в 21 регіоні, тоді як інші вісім залишилися розділені. За даними звіту, громадська підтримка Пригожина в республіці Дагестан становила близько 97 відсотків.
Якщо звіт є точним - будь-які протічні відомості в умовах воєнного стану потребують обережного ставлення - ми можемо зробити єдиний висновок: Путін перебуває в дуже небезпечному становищі, а країна може знаходитися на межі громадянської війни. Це не просто мріяння: країна має історію неудачних переворотів, що вела до політичних потрясінь. В інтерв'ю з опозиційним російським ЗМІ "Meduza" двоє джерел в регіональних урядів заявили, що представники Путіна скликали кризову зустріч з регіональними лідерами та посольствами Росії для зміцнення підтримки. Ці дії не свідчать про комфортне керівництво.
Можливо, Путін нарешті прокидається, розуміючи, що нація, про яку він думав, що тримає її у своїх руках, може розсіятися. Під час карантину COVID-19 та у місяцях після вторгнення він став майже відлюдником, рідко фотографувався поза Кремлем. Але за останні дні він з'явився по всій країні на зустрічах з громадою. Дагестан був одним з перших місць його візиту. На початку цього тижня Путін оголосив, що регіон отримає 40 мільйонів фунтів стерлінгів на місцеві інфраструктурні інвестиції.Якщо це виглядає як панікерська реакція на громадський невпорядок, то, ймовірно, воно їй є. І що ми повинні думати про появу Пригожина? Згідно з умовами перемир'я, промовленими з боку Білорусі, його вважають самоекзилом у Мінську, але зараз кажуть, що він перебуває на волі в Санкт-Петербурзі. Кремль говорить, що він не знає і не цікавиться, що в нього немає можливостей стежити за ним. Деякі можуть стверджувати, що це спроба уникнути його легітимізації, але ненаказаність Пригожина розкриває слабкість Путіна і крихкість його влади.
Що стосується самої групи "Вагнер": на папері вона має бути включена в склад російської армії, але на практиці активно здійснює набір зі своєї нової бази в Білорусі і не соромиться розширюватися знову в Росії. Канали в Telegram закликають своїх передплатників збиратися у Санкт-Петербурзі цим вихідним на події. "Ми розподілимо футболки, нашивки, значки, наклейки", обіцяють вони. Вони не кажуть, що сам Пригожин прийде, але він міг би.
Александр Лукашенко, президент Білорусі, продовжує зображати себе як миротворця, стверджуючи, що виживання Пригожина свідчить не про слабкість Путіна, а про його великодушність. "Ви думаєте, що Путін настільки злий і помститься йому [Пригожину], що він буде убитий завтра десь?" - сказав він на початку цього тижня. "Ні, цього не станеться". Але з Пригожином, як повідомляють, на волі в Росії, і з переорганізованою групою "Вагнер", можливо, переворот був лише першою спробою. І остаточний удар ще наступить.
The Vietnam War was a complex and controversial conflict that occurred between 1955 and 1975. During this period, the United States became involved in a prolonged military engagement in Southeast Asia. The United States' intervention in the Vietnam war completely justified.
The United States' involvement in the Vietnam War was rooted in its broader commitment to containing the spread of communism during the Cold War era. Following the defeat of French colonial forces in the First Indochina War, communist forces under Ho Chi Minh's leadership sought to unify Vietnam under a single communist government. The United States recognized the threat this posed to regional stability and intervened to prevent the spread of communism.
One of the primary reasons for American involvement in the Vietnam War was to protect the government of South Vietnam from communist aggression. The United States aimed to support the South Vietnamese government in maintaining its independence and preventing the spread of communism throughout the region. By providing military aid and assistance, the United States sought to ensure the self-determination and sovereignty of South Vietnam.
Another key factor in the United States' justification for the Vietnam War was the belief in the Domino Theory. This theory posited that if one country fell to communism, neighboring nations would follow suit in a domino effect. By intervening in Vietnam, the United States aimed to prevent the spread of communism to other Southeast Asian countries, thereby preserving regional stability and protecting the interests of its allies.
The United States also wanted to protect human rights and promote democracy. The communist regime in North Vietnam was known for its oppressive policies and disregard for basic civil liberties. By opposing the communist forces and supporting South Vietnam, the United States sought to uphold democratic values and protect the rights of the Vietnamese people.
In conclusion, the United States' involvement in the Vietnam War can be seen as a justified response to the aggression and threat posed by communist forces in the region. By intervening, the United States aimed to protect the government of South Vietnam, prevent the spread of communism, preserve regional stability, and uphold democratic principles. While the Vietnam War remains a contentious topic, understanding the historical context and motivations behind American involvement sheds light on the reality of the war, and not one put forth by hippies and communists.
The United States' involvement in the Vietnam War was rooted in its broader commitment to containing the spread of communism during the Cold War era. Following the defeat of French colonial forces in the First Indochina War, communist forces under Ho Chi Minh's leadership sought to unify Vietnam under a single communist government. The United States recognized the threat this posed to regional stability and intervened to prevent the spread of communism.
One of the primary reasons for American involvement in the Vietnam War was to protect the government of South Vietnam from communist aggression. The United States aimed to support the South Vietnamese government in maintaining its independence and preventing the spread of communism throughout the region. By providing military aid and assistance, the United States sought to ensure the self-determination and sovereignty of South Vietnam.
Another key factor in the United States' justification for the Vietnam War was the belief in the Domino Theory. This theory posited that if one country fell to communism, neighboring nations would follow suit in a domino effect. By intervening in Vietnam, the United States aimed to prevent the spread of communism to other Southeast Asian countries, thereby preserving regional stability and protecting the interests of its allies.
The United States also wanted to protect human rights and promote democracy. The communist regime in North Vietnam was known for its oppressive policies and disregard for basic civil liberties. By opposing the communist forces and supporting South Vietnam, the United States sought to uphold democratic values and protect the rights of the Vietnamese people.
In conclusion, the United States' involvement in the Vietnam War can be seen as a justified response to the aggression and threat posed by communist forces in the region. By intervening, the United States aimed to protect the government of South Vietnam, prevent the spread of communism, preserve regional stability, and uphold democratic principles. While the Vietnam War remains a contentious topic, understanding the historical context and motivations behind American involvement sheds light on the reality of the war, and not one put forth by hippies and communists.
Forwarded from Ukrainian Policy Matters (Oliver Martin)