Мене роз'їбало дуже сильно. Я плачу.

https://www.youtube.com/watch?v=htQBS2Ikz6c&list=RDhtQBS2Ikz6c&start_radio=1

Сука є сенс робити 3 роки альбом, є сенс вбити 1 рік чисто на тексти. Тоді є шанс, що в тебе вийде щось круте і цінне. Це ж з рештою твоя дитина. Ти ж не народжуєш дітей, щоб сподобатись алгоритмам і бути на плаву. В тебе є шанс зробити щось подібне всього лише декілька разів за життя.

Дякую, Розаліє. Дякую, Весна, що спонукнула спожити. Мені аж легше стало. Треба завалить піздак, перестать переживать, що мене ніде нема, і далі їбашити. Щоб щось створити, треба щось прожити, а потім ще треба час, на те, щоб це перетравити і сублімувати в творчій акт.

Так, в неї ресурси, так, в неї є можливість вкладати сили і час. Але нащо робити щось прохідне? Щоб сподобатись алгоритмам? Щоб мати стабільні стріми? Щоб про тебе не забували? На що ти тоді себе розмінюєш?

Контроверсійний тейк, але мені здається, якщо ти робиш дійсно щось видатне, це не має пройти непоміченим. Хоча, можливо, зі мною посперечається похибка того, хто вижив

Короче. Якщо мене не видно, то, скоріше за все хороший знак.

або дуже поганий (hope not🤞)

цьому пану 36. зрізав собі соняшника прямо зі стебла і задоволений. от би такий настрій завжди мати

Так, ми постимо вертикальне відео з інсти в телеграм.
Ні, нам не соромно, бо нагода поважна!

Всією командою вітаємо Стаса із Днем народження навіть попри те, що рудоволоса антигероїня цього відео (яке зробив Стас) списана з контрабасу. Сьогодні не будемо говорити ні про сингли, ні про концерти, а щиро запросимо послухати його музику і за можливості підтримати митця на патреоні 😉

Листопад святковий

Доробив три комерційних треки, якими займався останні два місяці, вриваюсь в своє

Ну що ж, настав час написати щось корисне. Тим паче мені є, що сказати, і є запит на те, щоб чимось корисним поділитися. А гайди з ведення соцмереж рекомендують давати щось корисне підписникам окрім новин про себе. А в розрізі тг-каналу контент, який має високий потенціал для поширення, це, здається, єдиний спосіб розвивати канал, а також провокувати підписників розмʼютити його та дістати з архіву.

Нащо мені розвивати канал? Ну бо, як нещодавно написали Контрабас в своїй шпаргалці для власних артистів (це закритий документ), соцмережі артиста – це фактично основний і ледь не єдиний діючий інструмент промоції його релізів. Це очевидна річ, але деякі очевидні речі не хочеться чути, тому їх треба повторювати.

А релізи я планую. І мені треба, щоб ви їх побачили, коли вони будуть. Та й ділитися відкриттями відносно життя і діяльності хочеться. Просто, коли поряд заряджена продакшн-машина, це здається річчю другорядною. Що не так, бо треба змиритися з тим, що ведення соцмереж – це не забаганка, а робота. Вийти з конфлікту з ними і просто робити цю роботу. А для цього враховувати і планувати час на цю роботу А оскільки в мене йде другий тиждень моєї “відпустки” в Дніпрі і я свідомо не займаюсь створенням музики, в голові формується багато думок і їх хочеться висловлювати. І це найкращий час, щоб накатати цікавих постів.

А щоб ви могли поділитися моїми корисними думками, але не тягнути цей вступ-роздум, починаю з наступного поста, власне, сабж.

Наступне може бути корисно всім самозайнятим людям і тим, хто так чи інакше займається артистичною та творчою діяльністю. Особливо тим, хто має проблеми з селфменеджментом, а також з завершенням проєктів, творів, пісень.

Нещодавно я дуже лихо просунувся в завершенні ряду проєктів. І ось, яким чином: я поставив собі відпустку. Попередив десь за пару тижнів всіх трьох артистів, для яких робив продюсування, що я б хотів до цієї дати закінчити нашу роботу – благо, ми з усіма були вже на фінальних стадіях, – і купив квитки в Дніпро. І тут же відчув бажання довести до якоїсь логічної ± закінченої фази й власні проєкти – а їх багато, і всі внутрішні, тобто, майже по жодному немає відповідальності перед кимось. Тільки перед собою. А з собою, як відомо, домовитися легко. Тому воно все йде, тягнеться, відкладається прокрастинується, фруструється. Словом, йде трохи по спіралі в темряву.

А у відпустці я все одно планував працювати, просто не так, як вдома, а оце хотів зробити все, що вдома завжди відкладалось, бо є ж продакшн-машина і завжди “краще” сісти за неї. Тому ми з Весною запланували на останній день моєї присутності в Києві прослуховування її альбому для нашого друга і, відповідно, постарались привести його в максимально готовий вигляд. Ще зробили сесію по спільному рівноправному майбутньому альбому, щоб можна було у відпустці про це подумати. І ще я сів і зробив ревізію всіх-всіх своїх напрацювань і демок, зробив з них собі плейлист (80+ штук!), щоб все це у потязі та у самій відпустці переслухати, повізіонувати і взагалі спланувати майбутній рік.

А тепер саме головне. Я так заїбався, закінчуючи всі проєкти під відʼїзд (я аж до останньої години працював), що прямо перед потягом відчув непереборне бажання відпочити тут і зараз, нічого не робити, відпустити цей потяг і залишитися вдома. І зробив це! Я тупо не поїхав. І став людиною, яка закінчила єбєйший шмат роботи, звільнила все зі своєї оперативки, а також звільнила себе навіть від таску кудись їхати. Фактично я сам себе наїбав. Поставив “фейковий” дедлайн і ривком позакривав велику кількість речей.

Наступного дня я закрив ще один таск, на який ну взагалі не вистачало сил: купив собі це ергономічне крісло, на яке збирав на ДН (дякую всім, хто доклався!). Спочатку, як завжди, зробив собі список шоурумів (5) по всьому Києву, щоб обʼїхати їх і обрати найкраще по співвідношенню ціна/якість. І це, звісно, одразу стало барʼєром, щоб цю задачу виконати. І кайфоламанням теж. Бо це ж наче подарунок на ДН, чого це відчувається як ще один таск?

Ми поїхали з Весною в перший шоурум, там був класний стілець, я собі його відмітив, вийшов і розстроївся… Бо я його вже хочу. І я хочу насправді просто бути людиною, яка заходить в магаз, показує пальцем на товар і купує його! Їбана невпевненість в собі, бідність і перфекціонизм! І от я вийшов такий… стою. А потім розвертаюсь, заходжу назад і купую його. Бо якого чорту?! Так, можливо, це не найідеальніший варіант з усіх можливих. Але він хороший. І мені він подобається. І цього достатньо, щоб звільнити себе від муторної роботи й просто отримати задоволення від покупки. Решту дня ми гуляли по Києву, пройшли 15k кроків, а потім ще посиділи в закладі і відмітили мій ДН ще й удвох. І забрали ще пляшку одеського чорного додому. Бо я збив собі 2000 грн знижки в магазі)))

А тепер найцікавіше. Наступного дня я прокинувся і відчув, що моя оперативка звільнилась і мені люто хочеться поробити своє. Я сів, написав пісню і одразу почав її записувати. Наступні 4 дні я займався створенням пісні з максимальним натхненням. І це було можливо виключно тому, що я зміг звільнити оперативку. Я давно хотів написати цю пісню, але воно якось було не на часі, завжди були більш “пріоритетні” речі. І я страждав, відчував, що насправді найобую себе і прокрастиную від реально важливої справи. Бо пісні писати - справа відповідальна. Від відповідальних (і нетермінових!) справ хочеться прокрастинувати. Чим більше прокрастинуєш, тим сильніше звикаєш прокрастинувати. І навпаки, успішний досвід написання цих пісень підживлює бажання писати ще.

продовження нижче

початок вище

Тому я себе не насилував, не поспішав брати квитки в Дніпро знову, робив цю пісню, паралельно ще дороблював інше, що хотілося доробити до відʼїзду, але часу вже не було, – ми з Весною ще зробили декілька вітальних ходок по її альбому і одну важливу сесію по спільному. І от позавчора я відчув – час настав. Купив квитки і зі спокійною душею задоволений собою поїхав у свою відпустку, в якій в мене не буде можливості сидіти в продакшні і в якій я зможу ще сильніше звільнити голову для таких речей, як, наприклад, написання цього тексту для вас. Але про це в наступній публікації.

Самарі:
– дедлайни працюють, особливо, якщо зробити якусь умовно незворотну річ, наприклад, купити квитки
– якщо ви самозайнята людина, від такого функціонального дедлайну можна відмовитись, але вже тоді, коли він “спрацював” на спонукання закінчити проєкти;
– оперативна памʼять скінченна, якщо ви не можете почати щось важливе і прокрастинуєте, спробуйте поставити собі задачу спочатку звільнити оперативну памʼять.

Успіху вам в закінченні проєктів і корисному найобуванні себе заради закінчення цих проєктів і, як результат, відчуття себе молодцями)

Окей, поїхали далі.
ЗМІНА СЕТІНГУ / ОБМЕЖЕННЯ

Якщо ви працюєте вдома і маєте облаштований воркплейс, часто він може диктувати вам, що робити. В моєму випадку я фокусуюсь на продакшні, від чого страждають інші напрямки роботи, бо мій воркплейс підлаштований під прод: дисплей, монітори, міді-клавіатура, дрампед, карта, синтезатор, гітари поруч на стіні. Взагалі не допомагає писати тексти пісень, наприклад.

Що я зробив (і періодично стараюсь робити) – я виїхав в інше місто, туди, де в мене немає цього воркплейсу. По-перше, нове місто - це інстантлі їжа для мозку. Це нова інформація, це переміщення в просторі, це змінні умови. Мій мозок від початку поїздки знаходиться в суцільній ейфорії – стільки всього! Потяг, вокзал, трамвай, інше місто, розмови з Сергієм, в якого я живу, інша їжа зрештою – повністю інший побут і рутина. Вже вранці ще до виходу з потягу в мене написались декілька рядків в пісню, бо діватись нема куди, це не класична відпустка, справи є. Ось ти й намагаєшся бути корисним. А без свого робочого компа, ти працюєш головою. Ти ходиш і слухаєш матеріал. Думаєш про концепції, про СММ, про стратегію. Займаєшся операційною роботою. Тобто дістаєш як раз оті справи, які кочували з одного тижневого списку тасків до іншого. Іноді місяцями.

Мозок виривається зі стандартних умов і розпорядку дня і освіжається таким чином. І це дуже хороше рішення для ситуації, коли ти застряг в зручному розкладі. І повернутися назад вже дуже хочеться. І я знаю, що по поверненню буде потужний заряд продуктивності. Бо поки тебе немає вдома, ти все сильніше знову починаєш цінувати те, як класно мати цей воркплейс, як добре він облаштований. Суцільні перемоги насправді.

Тому я практикую і раджу тим, хто має схоже до мого життя, воркейшни в інші міста. І тому я завжди шукаю людей, кому треба, наприклад, погодувати декілька днів або тиждень тваринок у приватному домі. І чим більше обмежень пропонує цей воркейшн, тим креативніше буде мозок застосовувати свої ресурси і тим свіжішим ти повернешся назад.

Люди вже починають думати, що в нас нова кішка, ні, це Соломія, кішка-орієнтал, яка досі не може зорієнтуватися, якого лєшего я роблю в її квартирі