цьому пану 36. зрізав собі соняшника прямо зі стебла і задоволений. от би такий настрій завжди мати

Так, ми постимо вертикальне відео з інсти в телеграм.
Ні, нам не соромно, бо нагода поважна!

Всією командою вітаємо Стаса із Днем народження навіть попри те, що рудоволоса антигероїня цього відео (яке зробив Стас) списана з контрабасу. Сьогодні не будемо говорити ні про сингли, ні про концерти, а щиро запросимо послухати його музику і за можливості підтримати митця на патреоні 😉

Листопад святковий

Доробив три комерційних треки, якими займався останні два місяці, вриваюсь в своє

Ну що ж, настав час написати щось корисне. Тим паче мені є, що сказати, і є запит на те, щоб чимось корисним поділитися. А гайди з ведення соцмереж рекомендують давати щось корисне підписникам окрім новин про себе. А в розрізі тг-каналу контент, який має високий потенціал для поширення, це, здається, єдиний спосіб розвивати канал, а також провокувати підписників розмʼютити його та дістати з архіву.

Нащо мені розвивати канал? Ну бо, як нещодавно написали Контрабас в своїй шпаргалці для власних артистів (це закритий документ), соцмережі артиста – це фактично основний і ледь не єдиний діючий інструмент промоції його релізів. Це очевидна річ, але деякі очевидні речі не хочеться чути, тому їх треба повторювати.

А релізи я планую. І мені треба, щоб ви їх побачили, коли вони будуть. Та й ділитися відкриттями відносно життя і діяльності хочеться. Просто, коли поряд заряджена продакшн-машина, це здається річчю другорядною. Що не так, бо треба змиритися з тим, що ведення соцмереж – це не забаганка, а робота. Вийти з конфлікту з ними і просто робити цю роботу. А для цього враховувати і планувати час на цю роботу А оскільки в мене йде другий тиждень моєї “відпустки” в Дніпрі і я свідомо не займаюсь створенням музики, в голові формується багато думок і їх хочеться висловлювати. І це найкращий час, щоб накатати цікавих постів.

А щоб ви могли поділитися моїми корисними думками, але не тягнути цей вступ-роздум, починаю з наступного поста, власне, сабж.

Наступне може бути корисно всім самозайнятим людям і тим, хто так чи інакше займається артистичною та творчою діяльністю. Особливо тим, хто має проблеми з селфменеджментом, а також з завершенням проєктів, творів, пісень.

Нещодавно я дуже лихо просунувся в завершенні ряду проєктів. І ось, яким чином: я поставив собі відпустку. Попередив десь за пару тижнів всіх трьох артистів, для яких робив продюсування, що я б хотів до цієї дати закінчити нашу роботу – благо, ми з усіма були вже на фінальних стадіях, – і купив квитки в Дніпро. І тут же відчув бажання довести до якоїсь логічної ± закінченої фази й власні проєкти – а їх багато, і всі внутрішні, тобто, майже по жодному немає відповідальності перед кимось. Тільки перед собою. А з собою, як відомо, домовитися легко. Тому воно все йде, тягнеться, відкладається прокрастинується, фруструється. Словом, йде трохи по спіралі в темряву.

А у відпустці я все одно планував працювати, просто не так, як вдома, а оце хотів зробити все, що вдома завжди відкладалось, бо є ж продакшн-машина і завжди “краще” сісти за неї. Тому ми з Весною запланували на останній день моєї присутності в Києві прослуховування її альбому для нашого друга і, відповідно, постарались привести його в максимально готовий вигляд. Ще зробили сесію по спільному рівноправному майбутньому альбому, щоб можна було у відпустці про це подумати. І ще я сів і зробив ревізію всіх-всіх своїх напрацювань і демок, зробив з них собі плейлист (80+ штук!), щоб все це у потязі та у самій відпустці переслухати, повізіонувати і взагалі спланувати майбутній рік.

А тепер саме головне. Я так заїбався, закінчуючи всі проєкти під відʼїзд (я аж до останньої години працював), що прямо перед потягом відчув непереборне бажання відпочити тут і зараз, нічого не робити, відпустити цей потяг і залишитися вдома. І зробив це! Я тупо не поїхав. І став людиною, яка закінчила єбєйший шмат роботи, звільнила все зі своєї оперативки, а також звільнила себе навіть від таску кудись їхати. Фактично я сам себе наїбав. Поставив “фейковий” дедлайн і ривком позакривав велику кількість речей.

Наступного дня я закрив ще один таск, на який ну взагалі не вистачало сил: купив собі це ергономічне крісло, на яке збирав на ДН (дякую всім, хто доклався!). Спочатку, як завжди, зробив собі список шоурумів (5) по всьому Києву, щоб обʼїхати їх і обрати найкраще по співвідношенню ціна/якість. І це, звісно, одразу стало барʼєром, щоб цю задачу виконати. І кайфоламанням теж. Бо це ж наче подарунок на ДН, чого це відчувається як ще один таск?

Ми поїхали з Весною в перший шоурум, там був класний стілець, я собі його відмітив, вийшов і розстроївся… Бо я його вже хочу. І я хочу насправді просто бути людиною, яка заходить в магаз, показує пальцем на товар і купує його! Їбана невпевненість в собі, бідність і перфекціонизм! І от я вийшов такий… стою. А потім розвертаюсь, заходжу назад і купую його. Бо якого чорту?! Так, можливо, це не найідеальніший варіант з усіх можливих. Але він хороший. І мені він подобається. І цього достатньо, щоб звільнити себе від муторної роботи й просто отримати задоволення від покупки. Решту дня ми гуляли по Києву, пройшли 15k кроків, а потім ще посиділи в закладі і відмітили мій ДН ще й удвох. І забрали ще пляшку одеського чорного додому. Бо я збив собі 2000 грн знижки в магазі)))

А тепер найцікавіше. Наступного дня я прокинувся і відчув, що моя оперативка звільнилась і мені люто хочеться поробити своє. Я сів, написав пісню і одразу почав її записувати. Наступні 4 дні я займався створенням пісні з максимальним натхненням. І це було можливо виключно тому, що я зміг звільнити оперативку. Я давно хотів написати цю пісню, але воно якось було не на часі, завжди були більш “пріоритетні” речі. І я страждав, відчував, що насправді найобую себе і прокрастиную від реально важливої справи. Бо пісні писати - справа відповідальна. Від відповідальних (і нетермінових!) справ хочеться прокрастинувати. Чим більше прокрастинуєш, тим сильніше звикаєш прокрастинувати. І навпаки, успішний досвід написання цих пісень підживлює бажання писати ще.

продовження нижче

початок вище

Тому я себе не насилував, не поспішав брати квитки в Дніпро знову, робив цю пісню, паралельно ще дороблював інше, що хотілося доробити до відʼїзду, але часу вже не було, – ми з Весною ще зробили декілька вітальних ходок по її альбому і одну важливу сесію по спільному. І от позавчора я відчув – час настав. Купив квитки і зі спокійною душею задоволений собою поїхав у свою відпустку, в якій в мене не буде можливості сидіти в продакшні і в якій я зможу ще сильніше звільнити голову для таких речей, як, наприклад, написання цього тексту для вас. Але про це в наступній публікації.

Самарі:
– дедлайни працюють, особливо, якщо зробити якусь умовно незворотну річ, наприклад, купити квитки
– якщо ви самозайнята людина, від такого функціонального дедлайну можна відмовитись, але вже тоді, коли він “спрацював” на спонукання закінчити проєкти;
– оперативна памʼять скінченна, якщо ви не можете почати щось важливе і прокрастинуєте, спробуйте поставити собі задачу спочатку звільнити оперативну памʼять.

Успіху вам в закінченні проєктів і корисному найобуванні себе заради закінчення цих проєктів і, як результат, відчуття себе молодцями)

Окей, поїхали далі.
ЗМІНА СЕТІНГУ / ОБМЕЖЕННЯ

Якщо ви працюєте вдома і маєте облаштований воркплейс, часто він може диктувати вам, що робити. В моєму випадку я фокусуюсь на продакшні, від чого страждають інші напрямки роботи, бо мій воркплейс підлаштований під прод: дисплей, монітори, міді-клавіатура, дрампед, карта, синтезатор, гітари поруч на стіні. Взагалі не допомагає писати тексти пісень, наприклад.

Що я зробив (і періодично стараюсь робити) – я виїхав в інше місто, туди, де в мене немає цього воркплейсу. По-перше, нове місто - це інстантлі їжа для мозку. Це нова інформація, це переміщення в просторі, це змінні умови. Мій мозок від початку поїздки знаходиться в суцільній ейфорії – стільки всього! Потяг, вокзал, трамвай, інше місто, розмови з Сергієм, в якого я живу, інша їжа зрештою – повністю інший побут і рутина. Вже вранці ще до виходу з потягу в мене написались декілька рядків в пісню, бо діватись нема куди, це не класична відпустка, справи є. Ось ти й намагаєшся бути корисним. А без свого робочого компа, ти працюєш головою. Ти ходиш і слухаєш матеріал. Думаєш про концепції, про СММ, про стратегію. Займаєшся операційною роботою. Тобто дістаєш як раз оті справи, які кочували з одного тижневого списку тасків до іншого. Іноді місяцями.

Мозок виривається зі стандартних умов і розпорядку дня і освіжається таким чином. І це дуже хороше рішення для ситуації, коли ти застряг в зручному розкладі. І повернутися назад вже дуже хочеться. І я знаю, що по поверненню буде потужний заряд продуктивності. Бо поки тебе немає вдома, ти все сильніше знову починаєш цінувати те, як класно мати цей воркплейс, як добре він облаштований. Суцільні перемоги насправді.

Тому я практикую і раджу тим, хто має схоже до мого життя, воркейшни в інші міста. І тому я завжди шукаю людей, кому треба, наприклад, погодувати декілька днів або тиждень тваринок у приватному домі. І чим більше обмежень пропонує цей воркейшн, тим креативніше буде мозок застосовувати свої ресурси і тим свіжішим ти повернешся назад.

Люди вже починають думати, що в нас нова кішка, ні, це Соломія, кішка-орієнтал, яка досі не може зорієнтуватися, якого лєшего я роблю в її квартирі

приїхав додому, оце вперше тестую своє фенсі крісло. яке тупо не дає ані розглягтися, ані згорбитися, ані в позі лотоса сісти, ані ногу на ногу навіть закинуть (але я поки не здаюсь). підтримка для поперека і для голови просто топ. дякую всім, хто закидав бебки на крісло, я про вас пам'ятаю кожну секунду.