​​Сьогодні для професійних єгиптологів не становить жодної проблеми читання древньоєгипетського письма. Але так було не завжди. На зорі єгиптології (тут цей термін вживається умовно, бо початком єгиптології вважається дата дешифрування ієрогліфів) науковці цього не вміли хоч і намагалися. Так, починаю з XVII століття дослідники пробували читати ієрогліфи опираючись на трактат «Ієрогліфіка» Гораполона (дата створення IV – V століття), але всі вони були хибними адже опиралися на неправильну методику. Це було наслідком того, що автор трактату вважав, що всі знаки мають виключно алегоричне значення і що їх варто трактувати абстрактно. Переконатися в хибності цього підходу допомогло відкриття Розетського каменю (1799) і подальші його дослідження Жан-Франсуа Шампольйона. Камінь з Розети містив текст, що був викарбуваний у трьох варіантах: грецьким, ієрогліфічним і демотичним письмом. Артефакт дав шанс дешифрувати ієрогліфи шляхом співставлення ієрогліфів і грецької мови. Першим це вдалося французькому досліднику Шампольйону. По-перше, він відкинув вчення Гораполона як помилкове. Дослідник вважав, що єгиптяни використовували ієрогліфи для передачі звуків. Окрім цього, він припускав, що єгиптяни могли на письмі пропускати деякі голосні (за аналогією з копським письмом, що було «родичем» древньоєгипетської). По-друге, він припустив, що ієрогліфи обведені овалом (картуш) використовували для написання імен. Опираючись на свої припущення Шампольйон порівняв грецьке написання ім’я Птолемей зі знаками у картуші. В результаті йому вдалося розшифрувати 5 знаків. Але поки було ще рано говорити про якесь відкриття. Далі він перевірив ім’я Клеопатра і остаточно переконався, що був правий, адже символи на позначення відповідних літер співпадали. Фактично ключ до древньоєгипетської мови було знайдено (1822). Шампольйон ще багато років продовжував працювати і збирати древньоєгипетський «алфавіт» по крупинках, але йому це вдалося. Остаточно його методику було підтверджено у 1825 році, коли Генрі Салт використав напрацювання Шампольйона, щоб прочитати раніше мовчазні тексти.

Мадярсько-польський парад неподалік прикордонного села Ужок після окупації Карпатської України 18 березня 1939 року

Фото братання мадярських і польських солдатів на Верецькому перевалі. 17 березня 1939 року

Все ще актуально

Плакат створений Войтєхом Прейсігом в період становлення чехословацької державності (1916 — 1918 роки). Постер поширювався серед американських чехів і словаків із закликом вступати в ряди чехословацького легіону в Франції.

P.S. Войтєх Прейсіг (Vojtěch Preissig) помер від фізичного виснаження в концентраційному таборі Дахау (1944)

Імовірно Смоленськ 1941 року.

Фрагмент Silhouettes d'avions classées par analogie. 1917

Як я і обіцяв починаю рубрику «українська демонологія» на каналі і сьогодні у нас на розгляді – «чорт». Варто зауважити, що «чортом» називають і інших демонологічних персонажів, але ми зупинимося на його класичному втіленні
«Чорта» уявляють схожим на людину, але з рядом зооморфних відмінностей, а саме: покритим чорною шерстю, зі свинячим рильцем, хвостом, рогами, вивернутими назад колінами, курячими лапками або копитами тощо. Цікавим є те, що «дідька» часто зображали в костюмі «німецького крою». На думку львівського дослідника В. Галайчука це було зумовлено тим, що українські селяни асоціювали з містом всі негаразди, а такий одіж, в свою чергу, асоціювався саме з містом.
Важливо пам’ятати, що український «чорт» не є західноєвропейським «чортом», де його зображали злим і могутнім демоном. В українців «чорт» це демон-невдаха, а його витівки рідко закінчуються фатально. Наприклад, поширеним є сюжет про «чортівські гуляння». В них чорти зображені панами, що запрошують музиканта зіграти на вечірці. Той грає цілу ніч, аж поки не настає ранок і демонічні сили розвіються, після цього виявляється, що музика сидить на купині, а всі частування були коров’ячим послідом. Схожою є оповідка в якій селянин зустрічає «чорта» у вигляді пана з красивою люлькою, що пропонує обмінятися курильними аксесуарами. Селянин, звичайно, погоджується, а через який час розуміє, що це не люлька, а кізяк. Поширеним було уявлення, що «дідько» може налякати в певних місцях: кладовище, яр, ліс тощо. Щоб вберегти себе необхідно було виказати молитву і перехреститися.

P.S. Наступного разу пост буде про роль «чорта» в космогонічних легендах.

Коваль Вакула верхи на чортові. Ілюстрація до «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя за авторством Тарасенка, 1887 р.

Вояки чехословацького легіону під час залізничного транзиту через Сибір

Сталевий шолом французького зразку/"Шолом адріана" з українським тризубом. Скоріше за все, належав бійцю армії УНР.

Юні гуцулки на світлині чеського етнографа Богуміла Вавроушека (20-30ті роки). Рахівщина

Давній поховальний обряд —перевезення труни покійника на санях. Богуміл Вавроушек. 20ті. Тячівщина

Любі підписнички, всіх вас з Днем Святого Миколая. Сподіваюся, що цього року всі були слухняні і отримали подаруночки

Амалія Кожмінова подорожуючи Підкарпатською Руссю зафіксувала деякі поховальні обряди українських горян. Так, тіло покійного розміщували в одній кімнаті з усіма мешканцями дому. Молодші сусіди фіґлювали (жартували) і проводили танцювальні ігри біля мерця. Ось як вона це згадувала: “Фіґлярі – дідо та баба – два хлопчики, замасковані, жартують, проводять траурні ігри веселого характеру, бігають у хатині мертвого, який лежить на сіні, на лавці біля столу, прикритий плахтою до підборіддя. Вони роблять смуток веселим, радіють, що душа померлого вже на небі – подалі від цього порожнього світу, сповненого жалоби, нещастя та відчаю”
P.S. На фото фіґлярі дідо та баба під час похорону. Підкарпатська Русь, 1922 р.

Слов'янська кров цивілізувала потворних монгольських угорців

На цьому каналі поважають Яна Слоту

Dakh Daughters "Rozy / Donbass". Відео позичив на НІП "Тиск"