Попросила чат джпт згенерувати плакат українського алфавіту з фентезі книжками.

Ох вже цей відомий Олег Крістофф💅

А Павло Деревʼянко разом із Сандерсоном написали дилогію: Щезиик і Чезник

День народження через два дні:
— дерматит загострився;
— прищ розміром з Одеську область виліз на підборідді;
— їбахнула алергія і течуть сльози.

Пасіба, організм, ти такий шутнік🌚

Чувак, нашо ти платиш за інтернет? Це ж не фізична річ!

#коментуютредс

Ну що, привіт 30🎈

Я традиційно ловила екзистенційну кризу і страждала, що мало всього досягла у такому-то поважному віці (читати з сарказмом).

Але мати близьких людей поруч, величезне кохання всього життя, справу, яку любиш і оцей книжковий блог — здається, вже нормальне досягнення.

Дякую всім, хто тут зі мною🧡 Ви неймовірні та я дуже тішуся, що маю таке затишне й своє комʼюніті.

Якщо хочете привітати, то ось ж список мої книжкомрій, або можна задонатити на притулок моєї мами — у неї мешкає вже близько 200 котів і тому ситуація перманентно важка❤️‍🩹

Просто скажіть мені, що ви за котики такі, а?

Подивилася «Відділ нерозкритих справ» і це, бляха, шедевр!

Шотландія, саркастичний та травмований детектив Карл Морк раптово очолює новий департамент, який має розслідувати давно забуті справи. І першою справою він обирає зникнення прокурорки Меррітт Лінгард, яке сталося чотири роки тому.

Це було моторошно, жахаюче, захоплююче та глибоко. На останній серії в мене навіть почав адреналін продукуватися. Персонажі прописані настільки детально та круто, що спостерігати за ними одна насолода. Розслідування таке закручене і я вперше за довгий час не вгадала, хто ж поганець!

Він трошки кривавий, але від цього не менш прекрасний. Якщо ви любите трилери та детективи — прям дуже раджу.

Серіал знятий, до речі, за мотивами серії книг данського письменника Юссі Адлера-Олсена. В оригіналі це скандинавський детектив та не такий сучасний. Але все одно тепер цікаво прочитати, тим паче, що подруги дуже хвалять цю серію книжок👀

#прокіно

На днях зберу цю красу😍

Побачила в тредс, що дівчинка 12 років написала і видала (!) власну книгу! І тепер хоче перекласти її англійською й продавати за кордоном.

Я прям щиро захоплююся цим кейсом, але у мене одне питання.

Растудить твою наліво, Настя, чому ти досі не пишеш!?

Читаю «Мову драконів» і не перестаю дивуватись тупості головної героїні.

В книзі британське суспільство поділене на три різні класи. Чим нижчий клас, тим менше в нього прав, можливостей і т.д. І тут же додається по сюжету повстання, тиранічна влада, загалом, повний набір.

Батьків головної героїні звинувачують у тому, що вони зрадники і закривають у вʼязниці — це не спойлер, це початок книги. Меншу сестру гг забирають, кращу подругу — викидають з системи і змушують жити у гето. Гг на все це дивиться і така, ну то ж вони не зі зла, то ж така стратегія влади, третьому класу має житись дуже добре.

Їбать, подруга, ти тупа? Тобі осьо прямим текстом люди з третього класу кажуть, що у них нема їжі, нема опалення. І ця в світі рожевих поні 🤦🏼‍♀️

Зрозуміла, для чого потрібні книжкові клуби:

— до книжкового клубу: боооже, яка класна книга.
— після книжкового клубу: що за херню я прочитала?

Читаю далі «Мову драконів» (на 300 сторінці мене прям капець як захопило) і задумалась над тим, що ми часто дуже хочемо бачити ідеалізованих героїв навіть суто на підсвідомому рівні (ладно, може ви не хочете, а я, судячи з усього, хочу).

Бо я оце горіла на головну героїню і далі з розвитком сюжету стає зрозуміло, що в цілому, начхати вона хотіла на війну, й на те, що певні її дії можуть поставити під загрозу існування драконів як виду. Її мета — врятувати сестру та батьків, whatever it takes.

І от я зловила себе на думці, що засуджую її за це, ну бо існування цілого виду і життя однієї родини — не співставні речі. Але як задуматись, то якби у мене стояв вибір між порятунком сімʼї і тим, аби поставити якихось вомбатів (вибачте, вомбати) в умови, де вони можуть вимерти, нуууу. Я б не обрала вомбатів (вибачте, вомбати х2).

Попридумують ото: бети, хуєти, які тільки книжки засирають.

#коментуютредс