Я зламалась і пішла сратись в тредсі під постом про те, що ніхто не читає класику.

Пу пу пу

І що ти з цим будеш робить🫠

Абсолютно рандомно взяла читати Голландський дім. Перша половина прям дуже подобалась. Така неспішна, трохи камерна, прямолінійна.

Але з середини книги мені стало просто нудно. Герої постійно думають про те, що було б, якби… Якби не сіли в поїзд, якби не познайомилися з якимись людьми, якби не вступили вчитися саме туди, якби відповіли комусь інакше. І я вже біжу, кричу від концентрації цього якби🫠

Ще ловлю вайби книги Дім на краю світу, хз чому.

Ви читали?

Дочитала Голландський дім.

Питання тільки одне: нахера я це взагалі читала?

Від фіналу хотілося битися головою об стіну🥲

⌨«Голландський дім» від Енн Петчетт.

Історія брата з сестрою — Денні і Мейв. Після того, як їх покинула мати, батько одружився на новій жінці, сам згодом помер, а мачуха вигнала дітей з будинку. І от 50 років поспіль ці діти страждають, приїздять до будинку, палять цигарки в машині і спостерігають з вікон за тим місцем, яке було їхнім домом.

Перша половина книги йшла мені доволі нормально, цікаво. Я люблю читати оці камерні сімейні саги, але, коли головні герої подорослішали — мені стало просто нудно.

У героїв відверто співзалежні стосунки. Брат Денні обожнює Мейв, бо вона замінила йому матір. Тому, коли він одружується, він ні в хуй не ставить дружину і каже, яка Мейв крута, класна і борщ у неї смачніший. Мейв сприймає Денні як сина і до старості вказує йому, що і як він має робити, на кого вчитися й ким працювати.

Все життя вони не можуть змиритися, що були багатими, а мачуха залишила їх ні з чим (причому загалом життя у них склалося нормально і вони стали доволі заможними, а не померли в канаві). Тому 50 років поспіль вони пережовують одні й ті ж діалоги та історії (а ми читаємо про це 358 сторінок).

Пишуть, що цей роман: «співчутливе дослідження одержимості й прощення, того, що люди набувають, зберігають, втрачають або віддають, і того, що залишають після себе».

А далі будуть спойлери. Виявляється, що їхня мати не померла, як вони думали, а поїхала в Індію допомагати знедоленим і бідним. Вочевидь, у Філадельфії знедолених і бідних людей не водилося. І от в свої 70 років мати приїжджає до них і каже, що любить їх, зробила помилку і взагалі не могла вона жити в тому страшенно заможному будинку. Мейв, яка все життя сумувала за матірʼю, радіє, вони починають жити разом, грати в карти і дрєсіровать ручних обізян.

Потім мати така: а давайте в наш старий будинок поїдемо і в гості зайдемо до баби, яка вас вигнала. Приїхали вони туди і бачать, що мачуха зійшла з розуму чи захворіла на деменцію, нікого не впізнає і пускає слину в подушку. І що робить мати головних героїв? Каже, що її треба доглядати (з нею була лікарка і донька) і зробить це може лише вона. Тому вона тусить в тому домі, який вже не такий і страшний, та глядить цю жінку до самої смерті.

Від цієї історії мені хотілося битися головою об стінку. Мотиви героїв я так і не зрозуміла. Ну тобто, вони прописані, але настільки поверхнево, що взагалі ніяк не відгукуються. Денні, який ненавидить свою матір просто в один момент каже, що має змінитися і починає її любити.

Загалом, це доволі гарно написаний текст, але абсолютно не моя історія. Я не співчувала героям, не вірила в їхню історію і взагалі була дуже далеко від цієї фішки з «всепрощенням».

#книговідгук

А повзаємодійте з цим відео, будь ласка 🙏🏻

Я хоч і запікувала заборонені слова, але здається, тік ток його все одно сховав🫠

Місяць дивилась на «Затруєну чашу» і хотіла її купити. Сьогодні зібралася, а її ніде нема в наявності.

Спасіба, дура🫠