BIG BROTHER IS WATCHIN U
Начинай своё утро с новой формой. Спасибо за ещё один день с генералами NATO.
Начинай своё утро с новой формой. Спасибо за ещё один день с генералами NATO.
#НаступІнформБюро #peremoha_news
Президент Литви Даля Ґрібаускайте у переддень 25-ї річниці незалежності привітала нас українською мовою.
Президент Литви Даля Ґрібаускайте у переддень 25-ї річниці незалежності привітала нас українською мовою.
#НаступІнформБюро #peremoha_news
Українська гімнастка Ганна Різатдінова виступила в Ріо під пісню Джамали «1944».
Спортсменка є уродженкою Сімферополя, яка після російської окупації Криму «більше ніколи не їздить додому».
Українська гімнастка Ганна Різатдінова виступила в Ріо під пісню Джамали «1944».
Спортсменка є уродженкою Сімферополя, яка після російської окупації Криму «більше ніколи не їздить додому».
Напередодні святкування 25-ї річниці незалежності України все частіше починаєш розмірковувати, чи дійсно ми її здобули.
#мюсли_наступа
25 років тому, коли з уламків павшого титану СРСР на карті постала Українська держава, мало хто замислювався над тим, що незалежність дісталася нам занадто легко. Без визвольної боротьби, без будь-яких зусиль, підписавши пару папірців державні мужі помпезно проголосили про створення незалежної держави і підняли над Києвом синьо-жовтий стяг.
Здавалося б, перемога, свобода, вільний шлях до процвітаючої держави було відкрито. Але праві були ті скептики, які ще тоді казали - задарма у цьому світі не дається нічого, і незалежність потрібно виборювати. Виборювати кров'ю.
Двоголовий імперський орел, оговтавшись від економічного краху, почав хижо озиратися на сусідні країни, які так хотілося повернути до орбіти свого впливу. Першими тривожними дзвіночками стали конфлікти у Абхазії, Чечні, Придністров'ї. Криза навколо острова Тузла. Потім, у 2008, прийшов час Грузії, яка заплатила за вибір прогресу та цивілізованого шляху розвитку третиною своєї території і сотнями життів.
Орел скаженів, але українці на це не зважали. Ми по інерції продовжували жити у постовковому болоті, вглядаючи у Росії не ворога, а "братський народ". А тим часом Росія вела приховане, але методичне винищення нашого суверенітету. Майже повністю була знищена одна із найпотужніших армій Європи, яка залишилася на території СРСР. Економіку було спрямовано на повну залежність від російських енергоносіїв та споживачів. Україну було підсажено на російські кредити, а у якості бомби уповільненої дії поширювалися та підтримувалися джерела сепаратизму та проросійські політичні рухи..
Бомба ця вибухнула під час подій Майдану, коли українців остаточно дістав корумповпний режим Януковича, і вони вирішили зробити інший, європейський вибір. Цей вибір можна назвати першим по справжньому Для Недоімперії втрата України як сателіта - найстрашніша катастрофа, тому вона одразу активувала свої важелі впливу. Було підірвано економіку, розв'язано бойові дії, по всій країні активізувалася російська "п'ята колона".
Втім, сталося неймовірне. Простодушні "хохли", "країна 404" несподіванно почала чинити опір. Спочатку дипломатичною мовою, а потім - мовою танків та "Градів". Ми не скорилися. Із недолугих "братів-хохлів" ми одразу перетворилися на безжальних карателів, фашистів, які під проводом Хунти чинять героцид руських немовлят.
А ще, ми почали вчитися. Вчитися воювати. Вчитися взаємодопомозі і єдності. Вчитися виводити на чисту воду популістів і політичних повій. Вчитися основам національної ідеї. Саме завдяки згуртованості українців у критичний момент із руїн піднялася оновлена українська армія. Почала стабілізуватися (а потім - і рости) економіка. Ми налагодили міжнародні зв'язки і отримали неоціниму підтримку світового суспільства. Ну і найголовніше - ми усвідомили, що ми - українці. Ми - не холопи Імперії, ми - останній цвях у її прогнившій труні. Саме цей крок і став вирішальним кроком до справжньої незалежності.
Отже, незалежність здобуто. Але нам залишилося найголовніше - втримати ії в умовах переходу ворога до спроб розвалити країну зсередини. А для цього необхідно єдине - не допустити тих помилок, які стали роковими для УНР сто років тому. Нам необхідна єдність. Єдність не навколо політиків чи партій. Єдність навколо самої ідеї Української Держави, щоб усі жертви не виявилися марними. І, не зважаючи на необачність, довірливість, політичну безграмотність та пасивність певної частини нашого суспільства, я впевнений - ми, саме ми, переможемо. Тому що історію творять сильні.
#мюсли_наступа
25 років тому, коли з уламків павшого титану СРСР на карті постала Українська держава, мало хто замислювався над тим, що незалежність дісталася нам занадто легко. Без визвольної боротьби, без будь-яких зусиль, підписавши пару папірців державні мужі помпезно проголосили про створення незалежної держави і підняли над Києвом синьо-жовтий стяг.
Здавалося б, перемога, свобода, вільний шлях до процвітаючої держави було відкрито. Але праві були ті скептики, які ще тоді казали - задарма у цьому світі не дається нічого, і незалежність потрібно виборювати. Виборювати кров'ю.
Двоголовий імперський орел, оговтавшись від економічного краху, почав хижо озиратися на сусідні країни, які так хотілося повернути до орбіти свого впливу. Першими тривожними дзвіночками стали конфлікти у Абхазії, Чечні, Придністров'ї. Криза навколо острова Тузла. Потім, у 2008, прийшов час Грузії, яка заплатила за вибір прогресу та цивілізованого шляху розвитку третиною своєї території і сотнями життів.
Орел скаженів, але українці на це не зважали. Ми по інерції продовжували жити у постовковому болоті, вглядаючи у Росії не ворога, а "братський народ". А тим часом Росія вела приховане, але методичне винищення нашого суверенітету. Майже повністю була знищена одна із найпотужніших армій Європи, яка залишилася на території СРСР. Економіку було спрямовано на повну залежність від російських енергоносіїв та споживачів. Україну було підсажено на російські кредити, а у якості бомби уповільненої дії поширювалися та підтримувалися джерела сепаратизму та проросійські політичні рухи..
Бомба ця вибухнула під час подій Майдану, коли українців остаточно дістав корумповпний режим Януковича, і вони вирішили зробити інший, європейський вибір. Цей вибір можна назвати першим по справжньому Для Недоімперії втрата України як сателіта - найстрашніша катастрофа, тому вона одразу активувала свої важелі впливу. Було підірвано економіку, розв'язано бойові дії, по всій країні активізувалася російська "п'ята колона".
Втім, сталося неймовірне. Простодушні "хохли", "країна 404" несподіванно почала чинити опір. Спочатку дипломатичною мовою, а потім - мовою танків та "Градів". Ми не скорилися. Із недолугих "братів-хохлів" ми одразу перетворилися на безжальних карателів, фашистів, які під проводом Хунти чинять героцид руських немовлят.
А ще, ми почали вчитися. Вчитися воювати. Вчитися взаємодопомозі і єдності. Вчитися виводити на чисту воду популістів і політичних повій. Вчитися основам національної ідеї. Саме завдяки згуртованості українців у критичний момент із руїн піднялася оновлена українська армія. Почала стабілізуватися (а потім - і рости) економіка. Ми налагодили міжнародні зв'язки і отримали неоціниму підтримку світового суспільства. Ну і найголовніше - ми усвідомили, що ми - українці. Ми - не холопи Імперії, ми - останній цвях у її прогнившій труні. Саме цей крок і став вирішальним кроком до справжньої незалежності.
Отже, незалежність здобуто. Але нам залишилося найголовніше - втримати ії в умовах переходу ворога до спроб розвалити країну зсередини. А для цього необхідно єдине - не допустити тих помилок, які стали роковими для УНР сто років тому. Нам необхідна єдність. Єдність не навколо політиків чи партій. Єдність навколо самої ідеї Української Держави, щоб усі жертви не виявилися марними. І, не зважаючи на необачність, довірливість, політичну безграмотність та пасивність певної частини нашого суспільства, я впевнений - ми, саме ми, переможемо. Тому що історію творять сильні.
👍1
"Честь – это главное внутреннее нравственное достоинство Русского офицера, его доблесть, благородство души и чистая совесть. Армия, движимая чувством Офицерской Чести, является непобедимой силой, реальным гарантом государственного бытия и мирного преуспеяния России.
Русский Офицер – воин по Духу. Так было во все века..."
Русский Офицер – воин по Духу. Так было во все века..."
#Сенцов ✊
"Кому это интересно!
Третий год я сижу в российской тюрьме. Третий год против моей страны ведут войну. Враг воюет подло, изподтишка, делая вид, что он тут ни при чем. Ему никто уже не верит, но его это не останавливает. Война не бывает красивой, но правда все равно за нами - мы ни на кого не нападали, мы защищаемся. Но кроме этого, главного врага, которого все знают и который снаружи, есть и другие. Они помельче, но они внутри, тут под кожей, они почти свои. Но они не за нас, они за себя. Кто-то остался от старых времен, кто-то просто хочет жить по-старому, но под новой личной. Не выйдет. И у того большого и у этих поменьше цели разные, но нам с ними не по пути. И я не буду говорить, что мы посмотрим кто кого. Я и так знаю, кто победит. Стремление к свободе и прогрессу не остановить.
Нас много в плену в России и еще больше на Донбассе. Кого-то уже освободили, остальные ждут и надеются. У каждого своя история и условия содержания. Кто-то на пленных пиарится, кто-то реально работает. Становиться более известным заключенным, чтобы тебя обменяли быстрее других - это не тот путь, по которому я хотел бы пройти. Я не хочу тянуть одеяло на себя. Я хочу остаться просто фамилией в общем списке. Вряд ли мне предложат выйти последним, но это был бы хороший выбор.
Здесь, в заключении мы ограничены. И даже не свободой - этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно - держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой - победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага - да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется"
"Кому это интересно!
Третий год я сижу в российской тюрьме. Третий год против моей страны ведут войну. Враг воюет подло, изподтишка, делая вид, что он тут ни при чем. Ему никто уже не верит, но его это не останавливает. Война не бывает красивой, но правда все равно за нами - мы ни на кого не нападали, мы защищаемся. Но кроме этого, главного врага, которого все знают и который снаружи, есть и другие. Они помельче, но они внутри, тут под кожей, они почти свои. Но они не за нас, они за себя. Кто-то остался от старых времен, кто-то просто хочет жить по-старому, но под новой личной. Не выйдет. И у того большого и у этих поменьше цели разные, но нам с ними не по пути. И я не буду говорить, что мы посмотрим кто кого. Я и так знаю, кто победит. Стремление к свободе и прогрессу не остановить.
Нас много в плену в России и еще больше на Донбассе. Кого-то уже освободили, остальные ждут и надеются. У каждого своя история и условия содержания. Кто-то на пленных пиарится, кто-то реально работает. Становиться более известным заключенным, чтобы тебя обменяли быстрее других - это не тот путь, по которому я хотел бы пройти. Я не хочу тянуть одеяло на себя. Я хочу остаться просто фамилией в общем списке. Вряд ли мне предложат выйти последним, но это был бы хороший выбор.
Здесь, в заключении мы ограничены. И даже не свободой - этого уже не отнять, а тем, что мало что можем сделать тут для страны. Точнее сделать можем только одно - держаться. Не надо нас вытягивать любой ценой - победа от этого не приблизится. Использовать нас как оружие против врага - да. Знайте, что мы не слабое ваше место. Если нам суждено стать гвоздями в крышку гроба тирана, то я хотел бы быть таким гвоздем. Просто знайте, что этот гвоздь не согнется"
Внимательно посмотрите на этого человека.
Можете ли вы представить себе, как этот мужчина плачет и набирает номер какой-то невнятной бляди, чтобы рассказать ей о своих чувствах? Можете представить, что он пропускает в очереди жирную мамашу с выблядком на руках? А то, что он работает по полгода, раздавая листовки, чтобы купить себе iPhone? Вы видите в нем человека, который стесняется сказать родителям, что на свой 25й день рожденья он хочет выпить с друзьями?
Теперь посмотрите на него еще раз. Видите ли вы на нем стильные брендовые вещи? Может он покрыт вздувшимися мускулами и толстыми венами? Он обладает внешность киноактёра-модели? Сзади него стоит дорогой автомобиль?
Посмотрите снова на этого мужчину и спросите самого себя, что с ним не так? Почему в его взгляде железо, в осанке сталь, а вместо кожи свинец?
Можете ли вы представить себе, как этот мужчина плачет и набирает номер какой-то невнятной бляди, чтобы рассказать ей о своих чувствах? Можете представить, что он пропускает в очереди жирную мамашу с выблядком на руках? А то, что он работает по полгода, раздавая листовки, чтобы купить себе iPhone? Вы видите в нем человека, который стесняется сказать родителям, что на свой 25й день рожденья он хочет выпить с друзьями?
Теперь посмотрите на него еще раз. Видите ли вы на нем стильные брендовые вещи? Может он покрыт вздувшимися мускулами и толстыми венами? Он обладает внешность киноактёра-модели? Сзади него стоит дорогой автомобиль?
Посмотрите снова на этого мужчину и спросите самого себя, что с ним не так? Почему в его взгляде железо, в осанке сталь, а вместо кожи свинец?