Українську історію не читають без брому. Це завжди трагедія, а перемоги – сізіфова праця без жодного шансу на успіх у кінцевому результаті. Наслідок такого сприйняття власної історії – зневіра у власних силах. Але якщо заглибитися у події навіть нинішньої війни, можна знайти не одну і не дві битви, в яких Україна проявила себе справді круто. Насправді вже можна зібрати кілька томів локальних перемог, які могли вилитися в глобальні для нашої країни. Якщо ми будемо пам'ятати про успіх, культивувати волю до боротьби – ми переможемо в підсумку.

Сьогодні 5 річниця переможної для України Широкинської наступальної операції. 24 січня 2015 року «ДНР», намагаючись поцілити в блокпост біля Маріуполя, обстрілює з «Градів» один з районів міста. Тоді загинули 31 і постраждали 93 мирних мешканці, серед яких були діти та підлітки. 8 лютого, після відведення українських підрозділів з Логвинового, бойовики займають село і формують котел навколо Дебальцева. Напередодні «Мінська-2» Росія планувала встановити контроль над Маріуполем і Дебальцево до початку можливого припинення вогню.

Усвідомлюючи всю небезпеку ситуації, ми розуміли, що треба діяти негайно. На жаль, іншої думки був Генеральний штаб, де ідею наступу в Новоазовському напрямку називали божевільною і не вірили в успіх. Близько трьох тижнів ми планували операцію і проводили розвідку. 10 лютого 2015 року Азов розпочинає одну з найуспішніших операцій на Сході – Широкинську наступальну, результатом якої став мирний Маріуполь без обстрілів і відтягнуті сили противника з Дебальцева. 10, 11 і 12 лютого Азовці вели наступ у трьох напрямках: Широкине, Павлопіль та Комінтернове. Найбільш запеклим днем стало 14 лютого, яке ми всі запам'ятаємо назавжди. Обстріл з «Градів» і спроба прориву ворога на домінуючі висоти Широкиного – так почався наш ранок. Бої з ротами осетин, російських найманців і «армії ДНР» на нових російських танках. Більше 50 ліквідованих бойовиків і десяток одиниць знищеної та підбитої ворожої техніки. 15-го Азовці йдуть у контрнаступ і, за підсумком тяжких боїв, займають ще частину позицій. Бійці закріпилися на домінуючих висотах і в західній частині села, отримавши стратегічну перевагу. Тоді ж був черговий сумнозвісний «Мінськ» і потім – декілька місяців оборони Широкиного. Хоча було шалене бажання і, за умови підтримки командування, можливість і сили йти в наступ далі – на Октябрь і Новоазовськ. Але результативний наступ витягнули на собі декілька рот молодих хлопців, виключно своїм героїзмом і прагненням йти вперед, відбиваючи кожен клаптик української землі.

Про кожного з тих, хто загинув, як і про кожного з тих, хто вижив у запеклому бою, можна розповісти не одну історію – в екстремальних ситуаціях люди проявляються завжди несподівано.

Ось лише кілька з них.

Луганчанин з позивним Чемпіон врятував власний екіпаж і цілий взвод, пожертвувавши собою. Він командував «Спартаном», яким прикрив інших від танку.

19-річний Морган ліквідував 2 танка і БМП противника з ПТУРа. Цей хлопець приєднався до нас в березні 2014-го, під час протистояння з ватою і людьми Мотороли на Римарській в Харкові, і з того часу був вірним побратимом.

Той самий Радік, один з лідерів Нацкорпусу, тоді 22-річний, та його друг з позивним Кіт взяли ворожого розвідника на непідконтрольній території. «Язик» допоміг нам грамотно спланувати операцію.

Хотів би згадати кожного, але тексту буде на цілу книжку. Найближчими днями розповім детальніше деякі окремі історії.

Моральний дух солдата росте, коли його армія перемагає на фронті. Так було під час Широкиного у лютому 2015-го, коли після Іловайську, боїв за Донецький аеропорт і Дебальцевського котла, втрат і поразок, добровольці знову показали приклад усім і, я знаю, надихнули багатьох братів по зброї. Зараз стало модним посипати голову попелом і казати, що українці – гречкосії та свинопаси. Але це не так. На війні так точно. Головне – не знецінювати і не зливати великі вчинки.

Білецький.

Марусі Звіробій одягнули електронний браслет у справі «погроз убивством» Зеленському.

Ким треба бути, щоби істерично боятися жінку, яка з тебе просто пожартувала? Повністю солідарний зі словами Марусі: ссиклом.

А всім зеленовірам, які будуть волати: «До чого тут президент? У нас же незалежний суд!», хочу нагадати. Коли Зеленському стало необхідно випустити на волю беркутів, терористів, убивць дітей і тих, хто підривав людей на вулицях Києва, Харкова і Маріуполя, всі «незалежні суди» зробили це в один вечір.

Білецький.

​​Богдана офіційно звільнено з посади глави ОП, Єрмака офіційно призначено. Подивіться на фізіогноміку цих облич і побачите – нічого не змінилося. Один біологічний «рєшала» змінився іншим біологічним «рєшалою».

Але набагато більше турбує, що Єрмак – це не переговорник від України з Росією, це переговорник від Росії в Україні. А значить – вплив північних сусідів на Зеленського ще більше зростає.

Білецький.

​​Праві продовжують переможну ходу Європою.

Ірландія: за попередніми підрахунками, націоналістична партія «Шинн Фейн» на вихідних отримала 24.5%, вигравши у центристських партій, що правили країною добру сотню років. Вважається, що основа успіху націоналістів – голоси молоді.

Фінляндія: остання соціологія свідчить, що націоналісти з «Finns Party» («Істинні Фіни») на 5% випереджають найближчих конкурентів, і на 7% – соціал-демократів, переможців минулих виборів.

Перефразовуючи Маркса – привид крокує по Європі, привид націоналізму))

Білецький.

​​Герої Широкинської операції

11 лютого Азов зазнав перших втрат у Широкинській операції. Дмитро Коряк, позивний "Брат", солдат другої "Залізної" сотні полку. Тієї ночі брав участь у штурмі ворожого блокпосту біля Саханки. Загинув під артилерійським обстрілом від тяжких уламкових поранень.

Дмитро родом з Миргорода, що на Полтавщині. До Революції мав власний невеликий бізнес, займався ремонтними роботами, але в грудні 2013-го закрив усі контракти та приєднався до протестів у Києві. Казав усім, що «зараз вирішується доля країни». Ставився до цього саме так – їхав на Майдан не за «двіжем» та екстрімом, а свідомо боротися за краще майбутнє для України. Соратники розповідають, що проявив себе хоробро і самовіддано: під час обстрілів на Інститутській у лютому Дмитро Коряк витягав поранених під кулями беркутів. Командував Полтавською сотнею.

Після Революції Дмитро одразу зайнявся Полтавською Самообороною, а саме молоддю, що приходила в організацію: долучав до тренувань, а після кожного тренування – обов'язкова лекція з Історії України від Брата. Пояснював: «Хочу виховати цю молодь. Бачу в них справжнє майбутнє нації».

У вересні 2014 року, як тільки налагодив роботу і передав справи по Самообороні, прийшов воювати в «Азов». Разом з групою хлопців з Полтави приєднався до Другої сотні полку під командуванням Друга Кірта. Взяв позивний Брат, тому що знав: єдність і братерство – головна умова для перемоги України. Для розуміння відношення Брата до війни та солдатського боргу: однієї ночі на позиції біля Сартани Дмитра, після чотирьох годин чергування, прийшов міняти боєць. Брат побачив, що той ледве не засинає, тож заради безпеки своїх побратимів відправив хлопця спати і залишився чергувати ще на чотири години.

За декілька днів до своєї смерті дав останнє коротке інтерв'ю, яке я раджу подивитися кожному і зрозуміти мотивацію молодого хлопця, що йде ризикувати своїм життям. «Я просто воюю за свою країну. Якщо я зараз не буду боронити її у Маріуполі, то скоро все буде у Полтаві і Києві. Те, що ми зараз маємо,– це результат занепаду культури та освіти». Його друзі кажуть, Брат навіть розповідав про свої плани після війни стати Міністром освіти, щоб назавжди зупинити цей занепад. Не знаю, жартома він це казав чи ні, але такого хлопця як Брат у вихованні та формуванні суспільства точно не вистачає. Потім – Широкинська операція і штурм блокпосту, що став останнім бойовим виходом Дмитра.

Сьогодні в Полтаві є вулиця імені Дмитра Коряка. В 2016 році авторка Надія Гринь присвятила Брату книгу «Дорога безсмертя: Дмитро Коряк». Гордий, що знав Брата і мав честь вести його в бій.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.

Рівно 5 років тому, коли наші військові були в оточенні в Дебальцеві, за одним столом з бойовиками Україна підписалася під Мінськом-2. Це документ, який кожен політик крутить і трактує, як йому вигідно. Але давайте просто відштовхуватись від тексту:

Пункт 9 Мінську 2: відновлення повного контролю над державним кордоном з боку України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів. Суперечить статті 71 Конституції України.

Пункт 5: забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в ОРДЛО. Суперечить статті 68 Конституції України.

Пункт 3 Мінську-1: здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону про особливий статус (що передбачає легалізовану народну міліцію «ДНР», особливий порядок призначення суддів і прокурорів в ОРДЛО). Суперечить статті 2 Конституції України.

Пункт 11 Мінську-2: проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів). Чинна Конституція не передбачає такого взагалі.

Висновок простий – цей документ незаконний і кожен причетний до його підписання – злочинець. Рано чи пізно Україна побачить їх за ґратами. Як і «молоду команду» Зеленського, якщо вона піде далі та імплементує в український Закон так звану формулу Штайнмайєра.

Білецький.

​​І в акурат на п'яту річницю другого «Мінську» сьогодні засідала тристороння контактна група. Україна сама запропонувала і «практично погодила» нову ділянку відведення військ – Гнутове.

Стратегічно надважливий Маріупольський напрямок, де відведення в 2015-му призвело до значних людських втрат серед військових і цивільних. 20 кілометрів від Маріуполя. З огляду на протяжність лінії оборони і те, що на ділянці Гнутово-Павлопіль лінія проходить по незаселеній місцевості, тобто не спирається на населені пункти, силами НГУ та поліції взяти її під контроль неможливо. Чисельні ґрунтові дороги, проходимі навіть під час осадів у зимовий період, зроблять можливим абсолютно безконтрольне переміщення сил противника і дадуть змогу при необхідності легко створити ударне угруповання, відрізавши малими силами Павлопіль, здійснити наступ через Сартану у фланг Маріуполя. Потенційне здійснення контрнаступу з боку українських сил буде пов'язане зі значними втратами, через необхідність форсувати р. Кальміус, в умовах наявності у противника панівних висот.

Внаслідок «розведення» на цій ділянці, противник також втрачає свою лінію оборони, але це не має для нього жодних критичних наслідків, оскільки в зоні відведення знаходитиметься лише Октябрь, що має другорядне значення, а війська відводяться на другу лінію оборони по лінії Комінтерново-Красноармійське-Приморське, зі збереженням під повним контролем оперативно-значимих рокадних доріг на Лукове та Тельманове.

Тут знаходиться найбільший пропускний пункт у південній частині фронту – КПВВ «Гнутове». Залишити його – втратити стратегічний опорний пункт і в додаток створити новий анклав контрабанди (наразі потоки контрабанди повністю паралізовані, але виведення українських військ з лінії ВОПів розморозить ці процеси).

Чи врахували ці й десятки інших небезпек миролюбиві експерти з розведення? Сьогодні так само, як 5 років тому, Мінські перемовини – загроза людським життям, територіям і національним інтересам України.

Білецький.

Запрошуємо бойових побратимів, Азовців, морпіхів, нацгвардійців – усіх Широкинців та всіх причетних на зустріч ветеранів до 5 річниці боїв за Широкине. Згадати ті трагічні, але переможні події і наших Братів, яких вже немає з нами.

15 лютого, 17:00, Козацький Дім (провулок Тарас Шевченка, 5).

https://youtu.be/0AUYMTvFufQ

Білецький.