Марусі Звіробій одягнули електронний браслет у справі «погроз убивством» Зеленському.

Ким треба бути, щоби істерично боятися жінку, яка з тебе просто пожартувала? Повністю солідарний зі словами Марусі: ссиклом.

А всім зеленовірам, які будуть волати: «До чого тут президент? У нас же незалежний суд!», хочу нагадати. Коли Зеленському стало необхідно випустити на волю беркутів, терористів, убивць дітей і тих, хто підривав людей на вулицях Києва, Харкова і Маріуполя, всі «незалежні суди» зробили це в один вечір.

Білецький.

​​Богдана офіційно звільнено з посади глави ОП, Єрмака офіційно призначено. Подивіться на фізіогноміку цих облич і побачите – нічого не змінилося. Один біологічний «рєшала» змінився іншим біологічним «рєшалою».

Але набагато більше турбує, що Єрмак – це не переговорник від України з Росією, це переговорник від Росії в Україні. А значить – вплив північних сусідів на Зеленського ще більше зростає.

Білецький.

​​Праві продовжують переможну ходу Європою.

Ірландія: за попередніми підрахунками, націоналістична партія «Шинн Фейн» на вихідних отримала 24.5%, вигравши у центристських партій, що правили країною добру сотню років. Вважається, що основа успіху націоналістів – голоси молоді.

Фінляндія: остання соціологія свідчить, що націоналісти з «Finns Party» («Істинні Фіни») на 5% випереджають найближчих конкурентів, і на 7% – соціал-демократів, переможців минулих виборів.

Перефразовуючи Маркса – привид крокує по Європі, привид націоналізму))

Білецький.

​​Герої Широкинської операції

11 лютого Азов зазнав перших втрат у Широкинській операції. Дмитро Коряк, позивний "Брат", солдат другої "Залізної" сотні полку. Тієї ночі брав участь у штурмі ворожого блокпосту біля Саханки. Загинув під артилерійським обстрілом від тяжких уламкових поранень.

Дмитро родом з Миргорода, що на Полтавщині. До Революції мав власний невеликий бізнес, займався ремонтними роботами, але в грудні 2013-го закрив усі контракти та приєднався до протестів у Києві. Казав усім, що «зараз вирішується доля країни». Ставився до цього саме так – їхав на Майдан не за «двіжем» та екстрімом, а свідомо боротися за краще майбутнє для України. Соратники розповідають, що проявив себе хоробро і самовіддано: під час обстрілів на Інститутській у лютому Дмитро Коряк витягав поранених під кулями беркутів. Командував Полтавською сотнею.

Після Революції Дмитро одразу зайнявся Полтавською Самообороною, а саме молоддю, що приходила в організацію: долучав до тренувань, а після кожного тренування – обов'язкова лекція з Історії України від Брата. Пояснював: «Хочу виховати цю молодь. Бачу в них справжнє майбутнє нації».

У вересні 2014 року, як тільки налагодив роботу і передав справи по Самообороні, прийшов воювати в «Азов». Разом з групою хлопців з Полтави приєднався до Другої сотні полку під командуванням Друга Кірта. Взяв позивний Брат, тому що знав: єдність і братерство – головна умова для перемоги України. Для розуміння відношення Брата до війни та солдатського боргу: однієї ночі на позиції біля Сартани Дмитра, після чотирьох годин чергування, прийшов міняти боєць. Брат побачив, що той ледве не засинає, тож заради безпеки своїх побратимів відправив хлопця спати і залишився чергувати ще на чотири години.

За декілька днів до своєї смерті дав останнє коротке інтерв'ю, яке я раджу подивитися кожному і зрозуміти мотивацію молодого хлопця, що йде ризикувати своїм життям. «Я просто воюю за свою країну. Якщо я зараз не буду боронити її у Маріуполі, то скоро все буде у Полтаві і Києві. Те, що ми зараз маємо,– це результат занепаду культури та освіти». Його друзі кажуть, Брат навіть розповідав про свої плани після війни стати Міністром освіти, щоб назавжди зупинити цей занепад. Не знаю, жартома він це казав чи ні, але такого хлопця як Брат у вихованні та формуванні суспільства точно не вистачає. Потім – Широкинська операція і штурм блокпосту, що став останнім бойовим виходом Дмитра.

Сьогодні в Полтаві є вулиця імені Дмитра Коряка. В 2016 році авторка Надія Гринь присвятила Брату книгу «Дорога безсмертя: Дмитро Коряк». Гордий, що знав Брата і мав честь вести його в бій.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.

Рівно 5 років тому, коли наші військові були в оточенні в Дебальцеві, за одним столом з бойовиками Україна підписалася під Мінськом-2. Це документ, який кожен політик крутить і трактує, як йому вигідно. Але давайте просто відштовхуватись від тексту:

Пункт 9 Мінську 2: відновлення повного контролю над державним кордоном з боку України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів. Суперечить статті 71 Конституції України.

Пункт 5: забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в ОРДЛО. Суперечить статті 68 Конституції України.

Пункт 3 Мінську-1: здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону про особливий статус (що передбачає легалізовану народну міліцію «ДНР», особливий порядок призначення суддів і прокурорів в ОРДЛО). Суперечить статті 2 Конституції України.

Пункт 11 Мінську-2: проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів). Чинна Конституція не передбачає такого взагалі.

Висновок простий – цей документ незаконний і кожен причетний до його підписання – злочинець. Рано чи пізно Україна побачить їх за ґратами. Як і «молоду команду» Зеленського, якщо вона піде далі та імплементує в український Закон так звану формулу Штайнмайєра.

Білецький.

​​І в акурат на п'яту річницю другого «Мінську» сьогодні засідала тристороння контактна група. Україна сама запропонувала і «практично погодила» нову ділянку відведення військ – Гнутове.

Стратегічно надважливий Маріупольський напрямок, де відведення в 2015-му призвело до значних людських втрат серед військових і цивільних. 20 кілометрів від Маріуполя. З огляду на протяжність лінії оборони і те, що на ділянці Гнутово-Павлопіль лінія проходить по незаселеній місцевості, тобто не спирається на населені пункти, силами НГУ та поліції взяти її під контроль неможливо. Чисельні ґрунтові дороги, проходимі навіть під час осадів у зимовий період, зроблять можливим абсолютно безконтрольне переміщення сил противника і дадуть змогу при необхідності легко створити ударне угруповання, відрізавши малими силами Павлопіль, здійснити наступ через Сартану у фланг Маріуполя. Потенційне здійснення контрнаступу з боку українських сил буде пов'язане зі значними втратами, через необхідність форсувати р. Кальміус, в умовах наявності у противника панівних висот.

Внаслідок «розведення» на цій ділянці, противник також втрачає свою лінію оборони, але це не має для нього жодних критичних наслідків, оскільки в зоні відведення знаходитиметься лише Октябрь, що має другорядне значення, а війська відводяться на другу лінію оборони по лінії Комінтерново-Красноармійське-Приморське, зі збереженням під повним контролем оперативно-значимих рокадних доріг на Лукове та Тельманове.

Тут знаходиться найбільший пропускний пункт у південній частині фронту – КПВВ «Гнутове». Залишити його – втратити стратегічний опорний пункт і в додаток створити новий анклав контрабанди (наразі потоки контрабанди повністю паралізовані, але виведення українських військ з лінії ВОПів розморозить ці процеси).

Чи врахували ці й десятки інших небезпек миролюбиві експерти з розведення? Сьогодні так само, як 5 років тому, Мінські перемовини – загроза людським життям, територіям і національним інтересам України.

Білецький.

Запрошуємо бойових побратимів, Азовців, морпіхів, нацгвардійців – усіх Широкинців та всіх причетних на зустріч ветеранів до 5 річниці боїв за Широкине. Згадати ті трагічні, але переможні події і наших Братів, яких вже немає з нами.

15 лютого, 17:00, Козацький Дім (провулок Тарас Шевченка, 5).

https://youtu.be/0AUYMTvFufQ

Білецький.

На «Радіо свобода» щойно вийшло розслідування про візит Зеленського до Оману. З нього випливає, що робоча зустріч президента з в.о голови МЗС цієї країни – не більше, ніж нашвидкоруч склепаний привід.

Правда з'ясувалася: він бачився не з Юсуфом бін Аляві бін Абдалою, а з М. Патрушевим, головним яструбом Путіна.

https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/5e45ca975c3ca/

Білецький.

Герої Широкинської операції

14 лютого. День найзапекліших боїв за Широкине. Місцеві сєпари отримують в підкріплення роту осетинів і декілька танків. Тривають безуспішні спроби ворога захопити позиції Азовців. Того дня полк втрачає в боях трьох бійців: Ернеста, Бенча і Чемпіона.

Ігор Гольченко «Ернест». Юний, невисокого зросту, завжди усміхнений хлопчина. Не знаючи Ігоря і побачивши його вперше, навряд чи сприймеш як хороброго воїна – в людській уяві вони виглядають по-іншому. Але Вчинки Ернеста говорять про зворотнє.

Ігор – сумчанин. Після двох років навчання в будівельному коледжі переїжджає жити до Криму, в Сімферополь, але в березні 2014-го, коли Росія окуповує півострів, повертається до рідних Сум. На момент початку війни Ернесту було 17 років, він рвався їхати на фронт, пробував потрапити до підрозділу ще неповнолітнім. Був у русі фанатів ФК «Суми» і змалечку – патріотом України та рідного міста. Краще за 99% дорослих чоловіків країни, які шукали собі виправдання, усвідомлював, що зараз стати на захист Батьківщини – його обов'язок.

16 жовтня хлопцю виповнилось 18 років, цього він і чекав лише для одного: Ернест відправляється до тренувального табору Азову і за місяць перед Широкинською операцією стає бійцем другої «Залізної» сотні. Ігор був кулеметником – нелегка справа навіть для кремезних хлопців, але Ернест жалітися не звик. Він прагнув скоріше потрапити на бойовий виїзд, просився у командирів поїхати. Це звично для Азовців, але про Ігоря побратими взагалі не згадують жодного випадку, коли б він проявив страх.

Друг Кірт, тоді командир 2-ої роти, розповідав про Ернеста: «Цей маленький хлопець зробив великий внесок у те, що ми зупинили ворога. Сотня потім отримає ім'я «Залізної» за те, що стояла та відбила всі контратаки. Вона стала залізною завдяки таким залізним хлопцям, як Ернест».

Під час Широкинської операції саме Ігор Гольченко прикривав наступ роти на Саханський блокпост, проявив себе професійно – завдяки його влучній стрільбі Азовці зайняли передову лінію оборони. Цей бойовий вихід, на який так рвався Ігор, став для нього останнім. 14-го лютого «Газель» з боєкомплектом проривалася до передових позицій, у ній були бійці Ернест, Ромашка і Зіна. Машина потрапила під щільний обстріл і Ернест, закривши собою побратима Зіну, загинув, отримавши чисельні кульові поранення.

Ігор Гольченко «Ернест» – гордість полку Азов і рідних Сум. Сьогодні 22-га школа в Сумах, де навчався хлопець, носить ім'я Героя. Ігор – гордість всієї України. Своє молоде життя він віддав за майбутнє країни, наш спільний борг – завершити справу хороброго і відданого Батьківщині хлопця.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.

Герої Широкинської операції

Цього ж дня в боях за Широкине загинув 19-річний дніпрянин Роман Черненко «Бенч». Сміливий та щирий хлопець. Азартний і рішучий, у бій ішов тільки з усмішкою, підбадьорюючи інших.

Бенч з підліткового віку – спортсмен, займався боксом і футбольний фанат Дніпра. Закінчив Дніпровський залізничний ліцей. У залах єдиноборств і на фанатських трибунах виховав у собі патріотизм і правильні життєві погляди: захищати свій дім, місто та країну. Там і знайшов друзів, з якими у 2014-му спочатку пройшов Революційні події у Дніпрі – 26 січня брав участь у штурмі ОДА, ці хлопці були авангардом вуличних боїв з озброєними тітушками. Потім – весна, оборона ОДА і бої за українське Дніпро проти сепаратистів. На початку вересня, після подій в Іловайську, після загибелі дніпрянина Дєрзкого, Бенч остаточно вирішує їхати на фронт. Підрозділ не обирав – пішов до своїх друзів, до десятки дніпрян у роті розвідки.

Коли став вибір спеціалізації, Роман сказав, що хоче стріляти з АГС і потрапив в розрахунок разом з Шевою та Дмитриком. Цей розрахунок згодом принесе багато бід сєпарам у Широкиному. Перші бойові виходи Бенча – розвідка в Комінтерновому, Павлополі після обстрілу Маріуполя, підготовка до операції.

Взагалі, абсолютно всі друзі згадують Бенча завжди усміхненим хлопцем і тим, хто змусить тебе посміхатися. Ніколи не міг всидіти на місці. Людина доброго азарту й абсолютної сміливості. Так само, як більшість Азовців, просився на бойовий і прагнув у бій. Увечері 9 лютого один з командирів розвідки Радік повідомляє, що вранці полк піде в наступ. У кімнатах Бенча і хлопців радісний поспіх: пакують снарягу та збираються на виїзд. Того вечора Роман написав записку і віддав своєму другу Обамі. Каже: «В разі чого – передайте, будь ласка, мамі».

14 лютого, запеклі бої. Бенч із розрахунком знаходиться внизу селища, безпосередньо близько до противника. Того дня він азартно, завзято й успішно відпрацьовував з АГС позиції ворога. Ті, хто був тоді поруч, потім розказували, що дуже гучно чули крики ворогів після прильотів їхніх гранат – сєпарам дісталося добряче. Супротивник підтягує важку артилерію – Широкине обстрілюють з САУ. Азовці, знаходячись далеко від укриття, потрапляють під обстріл. Поранено Шеву, тяжко поранено Бекса, але основний удар, закривши хлопців, приймає Бенч – один уламок відриває йому кінцівку, інший потрапляє в легеню. Романа евакуюють, але вже у машині швидкої, на руках у Радіка, Бенч помирає від отриманих поранень.

Записка Романа була в Обами. Того ж дня снарядом ворожого танка його було поранено в руку. «Я, Роман Черненко, позивний Бенч. Загинув під час наступу на Широкине». Написав, що любить маму і кохану дівчину.

Щороку в Дніпрі побратими Романа проводять великі турніри зі змішаних єдиноборств пам'яті Бенча і всіх загиблих у Широкиному.

Приклад Бенча – у хоробрості й відданості справі та друзям. Він був готовий жертвувати собою і йшов у бій з величезним азартом і палаючими очима. Віддав своє життя за справу, в яку вірив. І ми не маємо права залишити цей Вчинок марним.

Білецький.

Герої Широкинської операції

14 лютого Азов втратив Ернеста, Бенча і Чемпіона. Всі троє – футбольні фанати, молоді та в кращому сенсі зухвалі, завжди рвалися в бій.

Володимир Радіонов «Чемпіон». Луганчанин. Його історія – це історія Героя, який загинув, рятуючи від танку бойову машину, екіпаж і забезпечуючи відхід побратимів.

Був фанатом луганської Зорі та після навчання працював у бібліотеці. Трохи ламає уявлення про бійців і фанатів. І взагалі Чемпіона всі друзі згадують як хлопця високої культури та розуму. Також як вірного та надійного друга і людину, на яку завжди можна розраховувати.

Зима 2014-го. Чемпіон – один з відчайдушних учасників Луганського Майдану, вночі патрулював вулиці та прагнув зберегти місто українським. На Сході було дуже невигідно бути революціонером. Там багато ворогів, і такі люди, як Вова, звикли, що ворог – скрізь. Патріотів закидали камінням, їх викрадали менти. Найзапекліші бої починають навесні – в рідний Луганськ приходить «русскій мір». Чемпіон в авангарді цих боїв. З того часу він звик брати лідерство і вести за собою в бій.

Після окупації Луганська Чемпіон їде в Маріуполь і в серпні приходить в Азов. Став бійцем 2 роти і швидко з рядового солдата – командиром автовзводу та заступником командира роти з техніки. Відповідальний і надзвичайно дбайливий до техніки. Друг Кірт, командир роти, пропонував Вові БТР, але він казав: «Ні, у БТРі мене спалять, там дуже тісно».

14 числа Азовці готувалися до контратаки, повинні були зранку отримати підкріплення та піти в бій у напрямку Новоазовська. За даними розвідки, противник підтягнув останні резерви, і вони з легкістю мали прорвати ворожу лінію оборони. Але розвідка не знала, що терористи відірвали групу від Дебальцевого і підуть у контрнаступ набагато швидше, ніж генерали зможуть дати необхідну бронетехніку. Хоча Чемпіон, як командир автовзводу, міг керувати водіями, але сам визвався повести «Спартан» у прикриття – прикривав контратаку, підвозив набої та їжу вдень, вночі, під обстрілами. За операцію здійснив 10 небезпечних виїздів. Він розумів, що «Спартан» не є повноцінною бойовою машиною – це легкоброньований джип, не більше. Тоді з побратимами на повній швидкості влетів в оточене Широкине. Противник прорвав першу лінію оборони, танки були вже в селі. Чемпіон та Боб поїхали на «Спартані» евакуювати хлопців з першої лінії оборони. На наші машини викотився танк і відкрив прицільний вогонь. «Спартан» замикав колону. Чемпіон, який знаходився за кермом, міг вискочити та кинути машину. Але до останнього захищав свій «Спартан», екіпаж і відхід товаришів. У них влучив снаряд танку, Чемпіон загинув на місці, а Боба, який їхав з ним, викинуло з машини вибуховою хвилею – він залишився живим.

Вчинки таких хлопців, як Володимир Радіонов, рятували життя десятків бійців. Жертвуючи собою, він захищав друзів, рідний Луганськ і Україну. Друзі згадують слова Вови: «Навіщо вони їдуть з України? Чим там краще?», – Чемпіон щиро не розумів людей, які прагнуть поїхати з країни.

Зараз друзі Чемпіона із Запоріжжя, куди переїхало після початку війни багато луганських фанатів, щорічно організовують футбольні турніри пам'яті бійця. Гасло цих турнірів завжди одне: колись ми зіграємо в футбол на честь Чемпіона у звільненому Луганську. Вірю, що так і буде.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.

Герої Широкинської операції

15 лютого. Намагаючись скористатися режимом припинення вогню та сильним туманом, бойовики пробують ввести бронетехніку в Широкине і знову атакувати позиції Азовців. Ворог несе втрати.

Михайло Чеботарьов «Чавур». Він родом з РФ, Хабаровського краю. Переїхав до Фастова, що на Київщині, де виріс та навчався на автослюсаря, працював в охоронній фірмі, потім у будівельних компаніях Києва.

В полк потрапив у серпні 2014 року, пройшов навчання і став стрільцем у 2-му взводі 1-ої роти. Казав, що справжній чоловік не може сидіти вдома, коли його землю забирає ворог. Побратими згадують Чавура компанійським, відкритим і чесним. «Просто хлопець з вулиці, чудовий друг, дуже пряма людина. Любив пожартувати».

Мати Чавура розповідала, що син дзвонив їй під час операції, казав: «Ми пішли у наступ. Ми їх женемо, а вони біжать. Це моя земля, і перемога буде за нами». До речі, ще вона пригадувала, що колись докоряла Михайла: «У твоєму віці люди вже ставали героями Другої світової!». Він пригадав це мамі, коли вона відмовляла йти на фронт.

15 лютого Чавур із ротою був у вуличних боях у Широкиному. Йшли поруч з БТР, коли їх почали обстрілювати. Вирішили закріпитися в одному з домів і на підходах, у дворі, бійців закидали гранатами з підствольника. Друг Гризло розповідав, що тягнув до БТРа ще одного пораненого, а поруч із ним вже лежав Чавур.

У Фастові без Михайла залишились дружина і син. Чавур загинув справжнім Воїном, у бою за країну, в наступі на ворога. Ніколи не боявся йти в бій та завжди йшов до кінця, бо щиро вірив у те, за що бився.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.