Марусі Звіробій одягнули електронний браслет у справі «погроз убивством» Зеленському.

Ким треба бути, щоби істерично боятися жінку, яка з тебе просто пожартувала? Повністю солідарний зі словами Марусі: ссиклом.

А всім зеленовірам, які будуть волати: «До чого тут президент? У нас же незалежний суд!», хочу нагадати. Коли Зеленському стало необхідно випустити на волю беркутів, терористів, убивць дітей і тих, хто підривав людей на вулицях Києва, Харкова і Маріуполя, всі «незалежні суди» зробили це в один вечір.

Білецький.

​​Богдана офіційно звільнено з посади глави ОП, Єрмака офіційно призначено. Подивіться на фізіогноміку цих облич і побачите – нічого не змінилося. Один біологічний «рєшала» змінився іншим біологічним «рєшалою».

Але набагато більше турбує, що Єрмак – це не переговорник від України з Росією, це переговорник від Росії в Україні. А значить – вплив північних сусідів на Зеленського ще більше зростає.

Білецький.

​​Праві продовжують переможну ходу Європою.

Ірландія: за попередніми підрахунками, націоналістична партія «Шинн Фейн» на вихідних отримала 24.5%, вигравши у центристських партій, що правили країною добру сотню років. Вважається, що основа успіху націоналістів – голоси молоді.

Фінляндія: остання соціологія свідчить, що націоналісти з «Finns Party» («Істинні Фіни») на 5% випереджають найближчих конкурентів, і на 7% – соціал-демократів, переможців минулих виборів.

Перефразовуючи Маркса – привид крокує по Європі, привид націоналізму))

Білецький.

​​Герої Широкинської операції

11 лютого Азов зазнав перших втрат у Широкинській операції. Дмитро Коряк, позивний "Брат", солдат другої "Залізної" сотні полку. Тієї ночі брав участь у штурмі ворожого блокпосту біля Саханки. Загинув під артилерійським обстрілом від тяжких уламкових поранень.

Дмитро родом з Миргорода, що на Полтавщині. До Революції мав власний невеликий бізнес, займався ремонтними роботами, але в грудні 2013-го закрив усі контракти та приєднався до протестів у Києві. Казав усім, що «зараз вирішується доля країни». Ставився до цього саме так – їхав на Майдан не за «двіжем» та екстрімом, а свідомо боротися за краще майбутнє для України. Соратники розповідають, що проявив себе хоробро і самовіддано: під час обстрілів на Інститутській у лютому Дмитро Коряк витягав поранених під кулями беркутів. Командував Полтавською сотнею.

Після Революції Дмитро одразу зайнявся Полтавською Самообороною, а саме молоддю, що приходила в організацію: долучав до тренувань, а після кожного тренування – обов'язкова лекція з Історії України від Брата. Пояснював: «Хочу виховати цю молодь. Бачу в них справжнє майбутнє нації».

У вересні 2014 року, як тільки налагодив роботу і передав справи по Самообороні, прийшов воювати в «Азов». Разом з групою хлопців з Полтави приєднався до Другої сотні полку під командуванням Друга Кірта. Взяв позивний Брат, тому що знав: єдність і братерство – головна умова для перемоги України. Для розуміння відношення Брата до війни та солдатського боргу: однієї ночі на позиції біля Сартани Дмитра, після чотирьох годин чергування, прийшов міняти боєць. Брат побачив, що той ледве не засинає, тож заради безпеки своїх побратимів відправив хлопця спати і залишився чергувати ще на чотири години.

За декілька днів до своєї смерті дав останнє коротке інтерв'ю, яке я раджу подивитися кожному і зрозуміти мотивацію молодого хлопця, що йде ризикувати своїм життям. «Я просто воюю за свою країну. Якщо я зараз не буду боронити її у Маріуполі, то скоро все буде у Полтаві і Києві. Те, що ми зараз маємо,– це результат занепаду культури та освіти». Його друзі кажуть, Брат навіть розповідав про свої плани після війни стати Міністром освіти, щоб назавжди зупинити цей занепад. Не знаю, жартома він це казав чи ні, але такого хлопця як Брат у вихованні та формуванні суспільства точно не вистачає. Потім – Широкинська операція і штурм блокпосту, що став останнім бойовим виходом Дмитра.

Сьогодні в Полтаві є вулиця імені Дмитра Коряка. В 2016 році авторка Надія Гринь присвятила Брату книгу «Дорога безсмертя: Дмитро Коряк». Гордий, що знав Брата і мав честь вести його в бій.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.

Рівно 5 років тому, коли наші військові були в оточенні в Дебальцеві, за одним столом з бойовиками Україна підписалася під Мінськом-2. Це документ, який кожен політик крутить і трактує, як йому вигідно. Але давайте просто відштовхуватись від тексту:

Пункт 9 Мінську 2: відновлення повного контролю над державним кордоном з боку України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів. Суперечить статті 71 Конституції України.

Пункт 5: забезпечити помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в ОРДЛО. Суперечить статті 68 Конституції України.

Пункт 3 Мінську-1: здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону про особливий статус (що передбачає легалізовану народну міліцію «ДНР», особливий порядок призначення суддів і прокурорів в ОРДЛО). Суперечить статті 2 Конституції України.

Пункт 11 Мінську-2: проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає ключовим елементом децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів). Чинна Конституція не передбачає такого взагалі.

Висновок простий – цей документ незаконний і кожен причетний до його підписання – злочинець. Рано чи пізно Україна побачить їх за ґратами. Як і «молоду команду» Зеленського, якщо вона піде далі та імплементує в український Закон так звану формулу Штайнмайєра.

Білецький.

​​І в акурат на п'яту річницю другого «Мінську» сьогодні засідала тристороння контактна група. Україна сама запропонувала і «практично погодила» нову ділянку відведення військ – Гнутове.

Стратегічно надважливий Маріупольський напрямок, де відведення в 2015-му призвело до значних людських втрат серед військових і цивільних. 20 кілометрів від Маріуполя. З огляду на протяжність лінії оборони і те, що на ділянці Гнутово-Павлопіль лінія проходить по незаселеній місцевості, тобто не спирається на населені пункти, силами НГУ та поліції взяти її під контроль неможливо. Чисельні ґрунтові дороги, проходимі навіть під час осадів у зимовий період, зроблять можливим абсолютно безконтрольне переміщення сил противника і дадуть змогу при необхідності легко створити ударне угруповання, відрізавши малими силами Павлопіль, здійснити наступ через Сартану у фланг Маріуполя. Потенційне здійснення контрнаступу з боку українських сил буде пов'язане зі значними втратами, через необхідність форсувати р. Кальміус, в умовах наявності у противника панівних висот.

Внаслідок «розведення» на цій ділянці, противник також втрачає свою лінію оборони, але це не має для нього жодних критичних наслідків, оскільки в зоні відведення знаходитиметься лише Октябрь, що має другорядне значення, а війська відводяться на другу лінію оборони по лінії Комінтерново-Красноармійське-Приморське, зі збереженням під повним контролем оперативно-значимих рокадних доріг на Лукове та Тельманове.

Тут знаходиться найбільший пропускний пункт у південній частині фронту – КПВВ «Гнутове». Залишити його – втратити стратегічний опорний пункт і в додаток створити новий анклав контрабанди (наразі потоки контрабанди повністю паралізовані, але виведення українських військ з лінії ВОПів розморозить ці процеси).

Чи врахували ці й десятки інших небезпек миролюбиві експерти з розведення? Сьогодні так само, як 5 років тому, Мінські перемовини – загроза людським життям, територіям і національним інтересам України.

Білецький.

Запрошуємо бойових побратимів, Азовців, морпіхів, нацгвардійців – усіх Широкинців та всіх причетних на зустріч ветеранів до 5 річниці боїв за Широкине. Згадати ті трагічні, але переможні події і наших Братів, яких вже немає з нами.

15 лютого, 17:00, Козацький Дім (провулок Тарас Шевченка, 5).

https://youtu.be/0AUYMTvFufQ

Білецький.

На «Радіо свобода» щойно вийшло розслідування про візит Зеленського до Оману. З нього випливає, що робоча зустріч президента з в.о голови МЗС цієї країни – не більше, ніж нашвидкоруч склепаний привід.

Правда з'ясувалася: він бачився не з Юсуфом бін Аляві бін Абдалою, а з М. Патрушевим, головним яструбом Путіна.

https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/5e45ca975c3ca/

Білецький.

Герої Широкинської операції

14 лютого. День найзапекліших боїв за Широкине. Місцеві сєпари отримують в підкріплення роту осетинів і декілька танків. Тривають безуспішні спроби ворога захопити позиції Азовців. Того дня полк втрачає в боях трьох бійців: Ернеста, Бенча і Чемпіона.

Ігор Гольченко «Ернест». Юний, невисокого зросту, завжди усміхнений хлопчина. Не знаючи Ігоря і побачивши його вперше, навряд чи сприймеш як хороброго воїна – в людській уяві вони виглядають по-іншому. Але Вчинки Ернеста говорять про зворотнє.

Ігор – сумчанин. Після двох років навчання в будівельному коледжі переїжджає жити до Криму, в Сімферополь, але в березні 2014-го, коли Росія окуповує півострів, повертається до рідних Сум. На момент початку війни Ернесту було 17 років, він рвався їхати на фронт, пробував потрапити до підрозділу ще неповнолітнім. Був у русі фанатів ФК «Суми» і змалечку – патріотом України та рідного міста. Краще за 99% дорослих чоловіків країни, які шукали собі виправдання, усвідомлював, що зараз стати на захист Батьківщини – його обов'язок.

16 жовтня хлопцю виповнилось 18 років, цього він і чекав лише для одного: Ернест відправляється до тренувального табору Азову і за місяць перед Широкинською операцією стає бійцем другої «Залізної» сотні. Ігор був кулеметником – нелегка справа навіть для кремезних хлопців, але Ернест жалітися не звик. Він прагнув скоріше потрапити на бойовий виїзд, просився у командирів поїхати. Це звично для Азовців, але про Ігоря побратими взагалі не згадують жодного випадку, коли б він проявив страх.

Друг Кірт, тоді командир 2-ої роти, розповідав про Ернеста: «Цей маленький хлопець зробив великий внесок у те, що ми зупинили ворога. Сотня потім отримає ім'я «Залізної» за те, що стояла та відбила всі контратаки. Вона стала залізною завдяки таким залізним хлопцям, як Ернест».

Під час Широкинської операції саме Ігор Гольченко прикривав наступ роти на Саханський блокпост, проявив себе професійно – завдяки його влучній стрільбі Азовці зайняли передову лінію оборони. Цей бойовий вихід, на який так рвався Ігор, став для нього останнім. 14-го лютого «Газель» з боєкомплектом проривалася до передових позицій, у ній були бійці Ернест, Ромашка і Зіна. Машина потрапила під щільний обстріл і Ернест, закривши собою побратима Зіну, загинув, отримавши чисельні кульові поранення.

Ігор Гольченко «Ернест» – гордість полку Азов і рідних Сум. Сьогодні 22-га школа в Сумах, де навчався хлопець, носить ім'я Героя. Ігор – гордість всієї України. Своє молоде життя він віддав за майбутнє країни, наш спільний борг – завершити справу хороброго і відданого Батьківщині хлопця.

Пам'ятаємо. Помстимося.

Білецький.