Бачу, захисники російської символіки в Одесі радісно поширюють висновок УІНП про те, що Константін Паустовський не є символом російської імперської політики (посилання на висновок УІНП у коментарі).
Як доказ прихильності Паустовського до України УІНП наводить таку цитату російського письменника: "Мои родные со стороны отца говорили только по-украински. С детства я полюбил певучий, гибкий, легкий, бесконечно богатый образами и интонациями украинский язык".
І все було б добре, якби не маленький нюанс. Вірніше два. По-перше, це цитата з дискусії Паустовського із Максимом Рильським «Литературной газете» (Москва) від 29 жовтня 1960, яка розсаврила їх назавжди через зверхність Паустовського до української мови.
По-друге, ця фраза має продовження, тож доведеться чесно дочитати її до кінця: "Но во времена Петлюры газеты на Украине начали печататься на так называемом «галицийском» языке... Он был сложен, тяжел, неблагозвучен, включал много иностранных слов. Естественно, что я не мог полюбить этот язык".

Особливе обурення Максима Рильського викликав оцей пасаж Паустовського: «Петлюра привез с собой так называемый галицийский язык – довольно тяжеловесный и полный заимствований из соседних языков. И блестящий, действительно жемчужный, как зубы задорных молодиц, острый, поющий, народный язык Украины отступил перед новым пришельцем в далекие шевченковские хаты и в тихие деревенские левады».

Вам теж нагадує це Табачніка, правда ж?

От і Максима Тадейовича, загалом стриманого, це неабияк зачепило. Він відповів шовіністу Паустовському у тій же Літгазетє. Рильський пише: "Минуя некоторое свое смущение по поводу термина «шевченковские хаты», позволю себе заметить, что на «тяжеловесном галицийском языке» (разумеется, лингвистика такого языка не знает) писали, в силу исторических обстоятельств, Иван Франко и Василь Стефаник. Что же касается украинского языка вообще, то вольно автору «Повести о жизни» знать только язык «задорных молодиц» – очевидно, киевских молочниц – и оставлять без внимания, что это язык великого народа, язык его чудесной литературы, представленной до Октября именами Котляревского, Квитки, Шевченко, Марко Вовчка, Панаса Мирного, Леси Украинки, Коцюбинского, язык замечательных народных дум и песен...
…Зачем же Вы позволили себе, основываясь исключительно на зыбких воспоминаниях детства и «туманной юности», высказывания о деятелях украинской культуры и о языке украинского народа, которые иначе, как оскорбление, не могут быть восприняты?»

Кажуть, що цей спір назавжди розсварив Рильського і Паустовського. Вони ніколи більше не спілкувались, Рильський не відповідав на телефонні дзвінки Паустовського.

Ось така абсурдна історія. Коли цитатами імперського тексту Паустовського аргументують фаховий висновок про його "неімперськість".

https://uinp.gov.ua/dekomunizaciya-ta-reabilitaciya/ekspertna-komisiya-uinp/fahovi-vysnovky-ekspertnoyi-komisiyi/kostyantyn-paustovskyy

Мирослава Барчук

У місті Самбір, що на Львівщині, депутати міської ради одноголосно прийняли рішення перейменувати вулицю Ясну на вул. Андрія Ткаченка - підполковника ПС ЗСУ, пілота винищувача МіГ-29, який загинув у бою в небі Донеччини 8.03.2024 р.

Також на Google Maps більше немає селища з назвою Бородіно(!!!), що на Одещині.

Зміни активно тривають.

У четвер, 19 грудня, депутати Львівської міської ради погодили перейменування вулиці Малинової на вулицю Рафала Лемкіна. Це рішення є визнанням внеску правозахисника, який ввів термін "геноцид" у міжнародне право.

Лемкін навчався у Львові та проживав в районі вулиці Замарстинівської. Він також є автором досліджень про геноцид, зокрема проти українців, і саме він запропонував та ввів у міжнародне право термін "геноцид".

Ще одна зміна на мапі Львова

https://suspilne.media/lviv/906421-u-lvovi-odnu-iz-vulic-nazvut-na-cest-19-ricnogo-geroa-ukraini/

З цікавинок.

На Google Maps відтепер є село Новий Париж, що на Одещині.

Ще одна думка.

Ось як можна було довести Інститут національної пам'яті до такого стану, що він офіційно захищає назви на честь росіян?

Ще раз оновили нашу мапу деколонізації.

Якщо є якісь уточнення чи доповнення - пишіть в коментарях.

https://www.google.com/maps/d/u/0/viewer?mid=1YnX8G3D9z4QPvCkyjolQztPyRSQ&ll=48.918578535771196%2C30.76058624999998&z=6

Місто Ізмаїл, Одещина.

Після нашого звернення демонтовно ще кілька покажчиків зі старими назвами.

Цього року в місті проведено дуже багато роботи. Сподіваємося, що до весни зачистимо все в нуль вже.

У Харкові має бути вулиця Міська Барбари

Разом з 23 колегами-депутатами з різних фракцій надіслав сьогодні звернення до Харківського міського голови з закликом перейменувати одну з вулиць у центрі міста на честь Михайла Барбари.

Місько Барбара був не лише одним із основоположників української рок-музики але й визначним обличчям харківського культурного життя, співтворцем театру “Арабески”.

Він жив і творив у цьому місті понад 20 років, помер і похований у Харкові.

Те, що досі у місті немає вулиці його імені - ненормально. Харківська міська рада може і має виправити цю помилку.

Володимир В'ятрович

Померла відома харківська режисерка, засновниця й директорка театру «Арабески» Світлана Олешко.

Чоловік Світлани, митець Місько Барабара, раптово помер восени 2021 року.

«Я народилася й виросла в центрі Харкова, маю помешкання на вулиці Мироносицькій. Між будинком “Слово” та могилою Хвильового я жила завжди. У нас не було відчуття, що ми лупаємо цю скалу, що боремося. Просто ми робили, що хотіли. На щастя, це вже був час, коли нікого не саджали, нічого не забороняли. Так, у нас зовсім не було грошей, але у всіх не було грошей. І ніхто про це не думав, нікому не хотілося брати кредити чи іпотеку. Нам нічого не залишалося, як писати вірші, ставити спектаклі, творити музику. Ми просто так жили», — розповідала Світлана Олешко журналістам «Накипіло» цієї осені.

Прощання зі Світланою відбудеться в понеділок, 23 грудня, о 12:00 у Варшаві за адресою: ul. Powązkowska 14.
Підтримати родину: https://send.monobank.ua/jar/22tfVCSNuh
Номер картки: 4441 1111 2836 3292
Отримувач: Жадан Іван Сергійович

Кременчужанам пропонують визначити нову дату святкування Дня міста через мобільний додаток

У Кременчуці проведуть громадське обговорення дати святкування Дня міста

Міський голова Кременчука Віталій Малецький підписав розпорядження «Про проведення громадського обговорення щодо визначення дати святкування Дня міста Кременчука». У документі йдеться про залучення мешканців міста до прийняття рішення через голосування в мобільному застосунку «Кременчук цифровий».

Громадське обговорення триватиме з 2 по 31 січня 2025 року. В цей період кожен житель міста зможе висловити свою думку щодо вибору нової дати святкування Дня міста.

Для організації голосування комунальне підприємство «Міськоформлення» забезпечить створення відповідного сервісу в додатку «Кременчук цифровий». Після завершення голосування відділ з питань внутрішньої політики узагальнить отримані результати, які згодом будуть представлені на розгляд сесії Кременчуцької міської ради.

🤡Цікаво розвиваються події. Після підписання листа до ЮНЕСКО - група захисників російської культури тепер забезпечила вихід у виданні "The Economist" абсолютно маніпулятивної та брехливої статті російського журналіста Аркадія ОСТРОВСЬКОГО про "культуру відміни" в Одесі.
🤡Центральною фігурою є Ніколай ВІКНЯНСЬКИЙ - який чомусь постійно акцентує увагу на своєму єврейському походженні або ж на походженні Бабеля нібито підкреслюючи, що Україна саме з антисемітських мотивів проводить деколонізацію, а Служба безпеки Україний переслідує його у вигляді "двох полковників з СБУ".
☝️Але імпотентність цієї служби в Одесі доводить хоча б той факт, що ні Вікнянський, ні Олександр Бабіч, ні Іван Ліптуга, ні інші "діячі культури", які підписали наклепницький лист до ЮНЕСКО або ж їздять по закордонах, дискредитуючи Україну не мали жодних наслідків.
🤦До мене доходили чутки, що саме Ніколай Вікнянський розігрує карту "антисемітизму" та розповідає, що усі тези, які суперечать поширюваними ним (в силу неосвіченості Ніколай використовує терміни "крайні праві", "етнонаціоналісти", "екстремісти" та іншу маячню, розповсюджує російські міфи, тощо) повʼязані не з тим, що вони безпідставні та давно фахово спростовані (привіт, гугл), а з тим, що він єврей 🤦
☝️Цікаво, що в черговий раз у статті згаданий вже не раз спійманий на брехі Олександр Бабіч, який стверджує, що він "на фронті", а для балансу думок взято лише вирвані з контексту коментарі доктора історичних наук Олександра Музичко та заснвниці ГО "РВН" Катерини Мусієнко. На підставі окремих вирваних з контексту тверджень автор демонструє Україну та Робочу групу "етнонаціоналістами".
🤦Взагалі стаття виглядає як огидна жовтуха.
Як я можу казати таке на адресу журналіста, хоч і російського, але такого поважного видання, як "The Economist"? 😱
Тому, що мені також відомо, що журналіст Аркадій ОСТРОВСЬКИЙ спілкувався також із Зоєю Казанжі, Сергієм Гуцалюком та іншими прихильниками деколонізації, так само звертався і до мене і обіцяв "подзвонити з Лондона", однак цього не зробив. Як бачите коментарів цих людей у статті нема.
Також мотиви, якими керувалася Робоча група неодноразово викладалися та пояснювалися публічно, особливо стосовно Бабеля, який був включений у розпорядження не за національною ознакою, а тому що у творах глорифікував комуністичний тоталітарний режим та служив у Петроградському ЧК і займав керівні посади у радянських псевдогромадських організаціях.
🤡Особливо огидно виглядає допис про переслідування людей за мовною ознакою в Одесі зі сторони Катерини МУСІЄНКО. Автор випадково "упустив" те, що існує закон, який зобовʼязує використовувати українську мову у публічній площині та сам характер російсько-української війни, яка є геноцидом, у т.ч. з метою знищення української ідентичності.
🤦А як вам термін "cultural war"? Тобто протести на 5-7 людей та купка місцевих маргіналів і декілька місцевих чиновників - це вже "війна"?
Крім того, зі статті можна зробити висновок, що Україна ні з того, ні з сього, в один день вирішила собі все російське демонтувати і мову заборонити, ніби і війни нема, а якщо вона є, то це Путін, шляхом ділення та клонування зараз окупував десятки відсотків української території і саме він не виходить на протести в Європі проти війни.
🤦Аркадій ОСТРОВСЬКИЙ повів себе як типовий "хороший русский" і хоч він покинув росію, але його творчість йде в ногу з "раша тудей" чи "росією 1".
⛔️Інше питання, що окремі громадяни України та навіть військовослужбовець-спекулянт 🤦 в найтяжчі для України часи там де її нема, починають розпалювати національну ворожнечу та дискредитувати свою державу закордоном.
🤔Поки безпекові та правоохоронні органи і військове керівництво продовжують це все "хавати" - захисники російського все більше нахабніють і шкодять, вже не всередині країни, а далеко за її межами. Потрібно офіційно реагувати.

Артем Карташов

На Google Maps більше немає селища з назвою Тарутине, що на Одещині

Тарутине було назване на честь наступу російської армії проти французів, який розпочався в жовтні 1812 р. від села Тарутиного Угодсько-Заводського повіту Калузької губернії.

Місто Ізмаїл, Одещина.

Демонтовно покажчик з написом "вулиця Ватутіна".

Далі буде.

Волинська область, у селі Смолярі Старовижівської громади чин похорону загиблого захисника Василя Солодухи звершували під брамою місцевого храму, бо священник УПЦ МП зачинив церкву на замок.

Поховали воїна 16 грудня. Про це написав настоятель храму Святителя Василія Великого Православної церкви України у Старій Вижівці Іван Зеленко.

«Провели в останню путь воїна Василя Солодуху, жителя села Смолярі. Вічна слава герою і Царство Небесне! На жаль, чин похорону завдяки промосковському настоятелю звершували під брамою місцевого храму», − написав Іван Зеленко.

Василь Солодуха загинув під час виконання бойового завдання в районі села Мала Вовча Харківської області. Воїну було 45 років.

У місті Ізмаїл, що на Одещині, демонтовано після нашого звернення ще кілька російськомовних вивісок.

Далі буде.