📢 Одне з гасел нашої Всеукраїнської програми ментального здоров’я – «Перетворити біль на силу». Це саме те, що робить наша сучасна культура.

На третій рік ворожого вторгнення наша культура розвивається. В містах, де постійно звучать сирени, водночас заповнені театри. І мабуть, ніколи ще не було такої потужної Шевченківської премії, як цьогорічна.

💬 Говорила про це на VII Міжнародному форумі «Креативна Україна». Його цьогорічна назва – «Rethinking. Culture», переосмислення культури.

Протягом дня підприємці, міжнародні експерти у сфері культури та економіки, представники органів державної влади та громадянського суспільства обговорюватимуть стратегію української культурної дипломатії.

⬛️ Кожен крок тут важливий. Зокрема, деколонізація імен і спадку, які сторіччями привласнювала імперія. В цьому сенсі кожен підпис під полотном Малевича, що це був український художник, – це не просто відновлення історичної справедливості. Це ще один потужний голос України у світі.

📍Важливо, що повернулося на батьківщину скіфське золото. Що Україна має офіційне представлення на світових мистецьких майданчиках, як-от Венеційська бієнале та Венеційський кінофестиваль, Берлінале, а також на першій Мальтійській бієнале. І долучилася до участі в дев’яти книжкових ярмарках світового рівня – у Варшаві, Лондоні, Франкфурті, Латинській Америці тощо.

📚 За час спротиву Український інститут книги підтримав видання понад 130 найменувань нових книжок. І пишаюся тим, що вони будуть доступні по всьому світу – на українських книжкових поличках, які ми відкрили вже у 190 бібліотеках 46 країн і бібліотеці ЮНЕСКО. Разом це 47 тисяч книжок, які теж стануть нашими голосами.

Культура – це також про порозуміння. Що краще нас зрозуміють, то легше буде тим, хто зараз на фронті.

🎬 Саме про це цьогорічна премія «Оскар» за документальний фільм, яку отримала група Мстислава Чернова. І, перефразуючи самого Мстислава, ми б усі хотіли, щоб приводу для цього фільму, тобто трагедії Маріуполя, не було. Але ми вдячні героїчним людям, які дали голос цій трагедії, які змусили світ її побачити.

Культура – це також наші свідчення. Потрібно свідчити про Україну і нас, звучати, не боятися власного голосу й робити його чутним. Дякую всім, хто це робить.

🇺🇦 Сьогодні взяла участь у VII Міжнародному форумі «Креативна Україна». Цьогорічна тема – «Rethinking. Culture».

Говорили про те, як розвивати креативну економіку України, як звучатиме голос її культурної дипломатії у світі.

Ми не хочемо, щоб від нашого імені говорила лише зброя. Україна мусить себе захищати і захищає, але ми не маємо асоціюватись у світі лише з війною, бо не ми її розвʼязали. Ми хочемо говорити голосом творчості, асоціюватися з потужною культурою та гуманістичними цінностями, за які, зокрема, й боремося зараз.

💪 Спортсмени рахують перемоги, а не поразки. Людина, що самотужки долає підйом на гору, пишається своїм досягненням. Тоді чому й досі на адресу жінки, яка самостійно виховує дитину, ми чуємо «мати-одиначка»? Та й «батько-одинак» звучить не краще.

❌ Ці принизливі терміни асоціюються з фінансовими труднощами, відсутністю підтримки, проблемами з вихованням і зрештою таврують людину як таку, яку залишили саму з дитиною чи дітьми.

Ідеться насамперед про повагу.

👉 Відчуйте різницю між грубим «одиначка / одинак», коли акцент робиться на відсутності партнера, і шанобливим «мати / батько, яка / який піклується про дитину самостійно», коли на перший план, незалежно від статусу й обставин, виступають сила та досягнення людини.

Час відмовитись від упереджень. Бо й досі вважається чимось незвичним і неправильним сам факт існування одинокої матері або одинокого батька (такі варіанти формулювань, до речі, хоч і не найбільш коректні, але допустимі). А насправді причин, з яких жінки та чоловіки виховують дітей самостійно, безліч: втрата партнера, самостійне усиновлення тощо.

Більше про толерантне спілкування читайте в «Довіднику безбар’єрності» – посібнику із сучасної етики взаємодії.

Шкарпетки, що на мені, – незвичайні. Це роботи Ніколь Ляпустіної, Софії Жук та Марії Гуменної – мисткинь, які творять у художній студії Олі Ставникович. Ця майстерня працює з митцями, які мають синдром Дауна та РАС. Вони, наприклад, уже не раз долучалися до прикрашання традиційної ялинки на вулиці Банковій у Києві.

🗓 А цього разу ми спільно підтримуємо міжнародну акцію #lots_of_socks, присвячену сьогоднішньому Всесвітньому дню інформування про людей із синдромом Дауна.

По всьому світу люди надягають різні шкарпетки – так вони підтримують тих, хто має додаткову хромосому у 21-й парі.

🧩 Таку додаткову хромосому має Ніколь, одна з авторок шкарпеток. Але визначає дівчину не вона, а унікальний «пазликовий» стиль, завдяки якому роботи художниці впізнавані та були представлені на аукціонах у Чикаго й Варшаві.

🎨 Софія, її колега, окрім мистецтва займається тенісом, карате та бальними танцями. Марія, третя художниця, має дуже потужний внутрішній стрижень – у студії Олі Ставникович вона створює цілі світи за допомогою фарб і полотна.

❕Сьогодні на їхньому прикладі я хочу нагадати: людьми нас робить не відсутність чи наявність ментальних порушень, не точна кількість хромосом. Людьми нас робить прийняття інших – без упереджень, із повагою. Всі ми різні. Та всі ми рівні. Маємо бути рівними у своїх можливостях.