Доброго дня !
Оглядала ваше відео «Хотят ли русские спецопирации?» На прикинці відео ви розповіли про казку яку ви перевели на українську мову та малюнки і я вирішила теж намалювати. Дякую вам за ваші відео
Дуже болить серце за те що зараз відбувається у моїй країні. Я сподіваюсь що все закінчиться і всі вині будуть покарані.

Здравствуйте уважаемые Евгений Олегович и его помошники,

В нескольких письмах посылаю пять работ моих учеников ( позже остальные подтянутся)
Это дети русскоязычных американцев которые всем сердцем поддерживают Украину не только словом но и делом. Ну а дети конечно всё слышат и когда узнали про ваш проект, то сами захотели в нём поучаствовать.

С уважением,
Светлана

Рисунок : Миля Терентьева , 10 лет, Ashland Massachusetts USA

Терентьева Миля( Эмилия) 10 лет , Ashland Massachusetts USA

Коля Венёв , 8 лет, Shrewsbury Massachusetts USA

Робик Абрамович 15 лет, Ashland Massachusetts USA

Саша Шейдвассер 16 лет, Southborough Massachusetts USA

Добрий день Євгеній Олегович. Моя донька Скуратова Катруся (11років) вирішила приєднатися до ілюстрації казки. Ми живемо в Кривому Розі. З початку війни дивимося ваші записи, дякуємо за підтримку ваших глядачів.
З повагою Скуратова Вікторія.

Доброго дня, дорогий наш лікар)Ось ще один малюнок до казки від Ангелінки) Дуже гарну Ви подали ідею для наших діток, нова можливість відволіктись від війни та пофантазувати, щиро дякуєм Вам за це!

Здравствуйте, добрый доктор!!! Мой сын Родион тоже хочет одолеть Бармалея. Он нарисовал кровожадного злодея с буквой zю и добрейшего Айболита. Добро победит! Слава Украине, Героям Слава! Надя Богус, город Бендеры, Молдова.

Добрый день доктор, случилось страшно для моего города, в него вошли орки, но самое мерзкое, это то что часть людей которые остались в городе встречают их с распростёртыми объятиями и рассказывают как ВСУ их кошмарила, скажите пожалуйста как так можно солдаты, полицейские, волонтеры рисковали своими жизнями доставляли им еду, лекарства, защищали их от этих тварей, а теперь они на камеру рассказывают как они им рады, как ВСУ само себя обстреливало. Но то что я вижу в канал меня возмущает, нет я в бешенстве что из-за таких особей по другому не скажешь, может сложиться впечатление, что все люди с восточной Украины поддерживают это мракобесие. Я человек не злой, но хочется щоб нащі хлопці з ВСУ, відбили моє місто і всі ті тварюки які зустрічали орків відповіли за те лайно яке вони вилили на наших захисників! Вірю в Перемогу! Вірю в ЗСУ. Все буде Україна!!!

Здравствуйте Евгений Олегович и все читатели канала!

Этот замечательный канал стал, своего рода, форумом, на котором все люди могут высказывать свои мнения, потому что не всегда есть возможность донести до окружающих свои переживания: часто любят слушать только себя, а письма читают все и иногда даже спорят и это хорошо, потому что в спорах рождается истина.

Хочу написать по поводу письма Ирины из Белой Церкви. Я согласен с её письмом, но одна фраза мне не понравилась: «В багатьох містах, що були зросійщені культурою совєтів не було можливості дізнатися про свою культуру, історію та мову.» Постараюсь объяснить, почему.

В Советском Союзе, извиняюсь, дерьма хватало выше крыши, но и хорошее было, лично я не могу отождествлять СССР с нынешней фашистской россией. Думаю, надо – котлеты отдельно, а мухи отдельно. Из Вашей, Ирина, фразы выходит, что и культура, и язык Украины были русифицированы. На это хочу вкратце, просто, рассказать о себе.

Родился я в русскоязычной семье. Отец у меня чисто русский, мама – одесситка. Отсюда в моей крови – «компот»: бабушка моя – Люстдорфская немка (для тех, кто не знает, Люстдорф – это Черноморка в Одессе), а у дедушки в роду были и итальянцы, и украинцы, и русские. Мама в 1932 году пошла в украинскую школу. Не из «идейных» соображений её родителей, просто к дому было ближе, они тогда не делали из этого чего-то особенного и не задумывались, на каком языке учиться. Мама прекрасно разговаривала по-украински. Я учился в русских школах во Львове и в Одессе.

Українську мову, літературу, історію мої вчителі і там, і там викладали, на мій, навіть сьогоднішній погляд, бездоганно. А ще я зберігаю фотографію, на якій ми в школі в вишиванках і козацьких шароварах танцюємо гопак (1961 р.). Коли я поступав до Одеського Інженерно-Будівельного Інституту (зараз – Академія Будівництва та Архітектури), на останньому іспиті треба було написати твір. Були, на вибір, теми з української та російської літератури. Російські варіанти мені не сподобались і я, як зараз пам*ятаю, писав про образ Чіпки з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні». І було це в 1971 році. На всьому протязі мого навчання, ніхто нікому не забороняв спілкуватися та відповідати викладачам на тій мові, на якій людині було комфортніше. Викладачі, теж, розмовляли так, щоб студентам було легше. (Але, чесно кажучі, не всі).

Но это же – Одесса. Её никто не русифицировал, она всегда общалась по-русски. Национальностей здесь и в области – пруд пруди: украинцы, русские, евреи, болгары, гагаузы, корейцы, греки...

І я не згоден, що (цітую Ірину) «не було можливості дізнатися про свою культуру, історію та мову.» Але підписуюсь під тим, що вчитися і дізнаватись багатьом «просто лінь. Бо мозок - то саме ледаче в людському організмі». Все залежить від батьків, як вони доводять до дітей принципи, по яким вони самі жили й живуть. Так що вчитися треба завжди, бо дехто вміє писати речення одним словом на любій мові, прочитати нема змоги. І читати треба більше, щоб мозок працював, а не застоювався.

Ещё хочу добавить, что пока не вышел на пенсию, мне было без разницы, на каком языке написан документ, попавший мне в руки. Однако, государство имеет право сделать язык своей страны – Государственным, как бы это кому не нравилось, или удобно, или неудобно. Всё-таки мы живём в Украине. А как кому общаться, дело лично каждого. Но заводить за это споры (никому не нужные, кстати) – это уж после войны, доспорились уже... Причём – с обеих сторон, даже внутри Украины. Этим мы только даём врагу поводы для визга. «Не дразните бешеную собаку» (слова доктора Комаровского).

Ірино, пробачте, я хотів тільки висловитись про одну Вашу фразу і нікого не хотів образити, а вийшов от такий лист.

Спасибо Вам, уважаемый доктор, за Ваш канал!

Всім скрішої ПЕРЕМОГИ!

3-4 июля 2022. Игорь Алексеевич, 68 лет. Одесса.

Я нахожусь в относительной безопасности... Но очень часто просыпаюсь от кошмаров войны... Мне снится, что военные оккупировали Харьков, а я не могу найти детей... которые прячутся от бомб, ракет и артиллерии... Где-то в квартире, под столом... Или в подвале...
А меня ведут под руки вражеские военные и я не знаю, что будет дальше...
В действительности я заставляю себя проснутся ... Это сон... Это только сон...
Но война преследует меня везде и каждую минуту... Я не дома... У меня и моей семьи совсем иная жизнь, которую подарил мне русский саквояж дерьма...
И нет смысла спрашивать зачем и почему, ведь речь этого нечистивого сложно забыть: всё, как во Второй мировой: у вас нет истории и нет национальности... Странно, что ещё людьми считает...
И нет смысла просить задуматься остальных российских людей, потому как они следуют за Ним, за Воланд де Мортом. Они не слышат своего сердца...Потому что, как в сказке про Снежную Королеву, в сердца этих людей попали осколки зеркала... А слезы нашей страны не могут растопить этот лёд... Потому что у нас нет столько любви к предателю, к тому, кто убивает наших детей... Потому что это, сука, не сказка вовсе... А война...
Я всегда придерживалась правил: живи и давай жить другим; поступай с людьми так, как ты хочешь, чтобы поступали с тобой.
И у меня, наши соседушки, такой вопрос: неужели вы хотите, чтобы с вами вытворяли то, что творят сейчас ваши военные у нас дома? Неужели вам мало того, что государство вытворяло с вами? Неужели?..

Доброго дня, Лікарю!
У Вашому відео Ви зачитували листа щодо вивішування прапорів на окупованих територіях. А сьогодні прочитала ще один лист цієї жінки, яка ніби виправдовується з те, що написане нею зрозуміли неправильно. Ось ці листи:

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/5343

https://news.1rj.ru/str/Hello_Doc/5609

Не розумію чому скільки негативу по відношенню до людини. Як на мене, абсолютно адекватний підхід.
Як Ви і радили, лікарю - не дражнити скажену собаку. Чекати звільнення і вижити за будь-яку ціну, адже життя людини - найвища цінність. Це ж і на загальнодержавному рівні затверджено (ст.3 Конституції України). Зняти прапор, узяти у окупантів «гуманітарну допомогу»… Якщо це збереже життя моїх близьких, рідних та оточуючих - я і портрет путіна у спальні почеплю! Потерпимо. Головне - життя. Іншого не буде.

От не так давно у одному з телеграм-каналів новин бачила відео, де жіночка із Запоріжжя свариться з хлопцями через патріотичний мурал на будинку:

https://news.1rj.ru/str/c/1242446516/29966

А якщо спробувати зрозуміти почуття цієї людини? У нас в країні війна, кожного дня показують обстріляні міста, зруйновані будинки, убитих дітей…
Пам’ятаю, що у випуску «Школи лікаря Комаровського» про новонароджених Ви говорили про важливість батька, який адекватно зможе відреагувати на плач дитини. Адже жінка у стресі та на емоціях може навіть нашкодити своєму немовляті. І стресова ситуація - поява немовляти та її плач. А що говорити про війну?! Оце стрес!
Пам’ятаю, як на другий день війни у нас почали бомбити аеропорт. Цілий день гули сирени, було чути вибухи. І я, схопивши місячну дитину, поклала її у люльку та спустила у погреб! Тільки потім, подивившись на своє немовля серед банок та картоплі, я жахнулася своїх дій. Там же холод, нікого іншого виходу. Та якби нас там засипало, то і до весни не відкопали!
Тому судити інших - остання справа. Особливо зараз.

Як на мене, питання вивішування чи знімання державної символіки на окупованих територіях перекликаються з озвученою Вами проблемою «співпраці з окупантами» (що є колабораціонізмом та зрадою, а що - простим виживанням та безвихіддю).

Працюю в сфері, пов’язаною з освітою. Нещодавно говорила з колегою. Мова зайшла про вчителів у окупації. «Зрадники! Будуть вчити дітей російською мовою за російською програмою!» Добре так говорити, живучи не на окупованій території, коли твої рідні у безпеці (відносній, звичайно, але по вулицях нашого міста Z-мобілі не їздять, росіяни не ходять. Сподіваюся, що так і буде). Та можливо вчителька, яка вчить цих діток уже не один рік, не може залишити їх напризволяще! Хто ж продовжить їх навчати, якщо на керівні посади ставляться ледь не тез.працівники? Добре, такий предмет, як історія. Тут потрібно між крапельками пройти та якось пояснити. А що не так з математикою, фізикою, хімією? Це ж предмети, які абсолютно не пов’язані з росією чи її владою.
Я от була обурена коли почула від однієї з депутаток, що вчителям, які продовжуватимуть працювати в окупації, буде загрожувати кримінальна відповідальність за колабораціонізм:

https://www.unn.com.ua/uk/news/1978627-ukrayinskim-vchitelyam-v-okupatsiyi-zagrozhuye-kriminalna-vidpovidalnist-za-kolaboratsiynu-diyalnist-z-rosiyanami?_amp=1
Ви уявляєте собі, що пропонують наші депутати людям в окупації?! "Треба звернутися до бухгалтера та директора закладу освіти або ж до управління освіти – якщо бухгалтерія централізована". Якщо заклад освіти працює, то його директор теж працює з окупантами, як і управління освіти!
«…факти примусу треба фіксувати». Хотіла б я побачити, як наші сміливі депутати, які таке радять, самі б сказали окупантові «Зачекай, я зараз телефончик дістану, камеру увімкну, а потім поговоримо».
Оголосити простій? Серйозно? Окупанти будуть сумлінно виплачувати цим людям 2/3 заробітної плати, знідно законодавства України?
Звичайно, вчителі - це ж люди з величезною фінансовою подушкою безпеки! Вони можуть сидіти без доходу і чекати визволення. Не хочу бути песимістом, але люди на деяких територіях чекають ще з 2014 року.

(окончание)
Вибачте, лікарю, за такий довгий лист.
Дякую Вам величезне за Вашу роботу та такі необхідні поради щодо виховання дітей. Завдяки Вам підготовка до завтрашньої вакцинації у нас виглядає так: мама смакує, доця дихає свіжим повітрям (фото підтвердження додаю).

Добра Вам та миру, шановний Лікарю!

Ваня, 10 лет Запорожская область

Шандыба Ульяна 7 лет, Харьков