До речі, в мережі уже побачила велику купу реакцій на цю інформацію. Абсолютно різних реакцій за шкалою від «вбити всіх причетних» до «це якесь русняве іпсо».

Можливо, хтось не погодиться, але, вважаю, що раз уже ситуація виникла і вийшла в публічну сферу – то таки треба довести її до кінця, щоб, як мінімум, прояснити, що трапилося і зупинити потік особистих емоційних реакцій.

Люди через наявність тригера підключаються, але як зреагувати, щоб це було розсудливо – не знають.

Продовжимо щодо байдужості. Як вже було сказано – коли роботодавцю (у випадку попередньої статті – державі) все одно на людей – він втрачає якісні кадри.

Однак, іноді люди самі нічого не роблять, коли варто було б. Мені здається – це виникає з характеру (одні люди природно більш миролюбні і надають перевагу тому, аби забути про ситуацію), а також з існування в соціумі.

Насправді, звинуватити миролюбну людину в тому, що вона нічого не вчинила – допустимо, але проблематично. Цілком вірогідно, що вона не знала, що робити далі з цим конфліктом і тому відмовилася його розпочинати. Таких людей дуже часто цінують, але вони відверто погано уживаються з гіперактивістами, які хочуть виправити все. Другі намагаються вивести перших на прямий конфлікт аби зрозуміти, що відбувається, а перші просто мовчать. В результаті їх неможливо ані звинуватити в агресії, ані отримати відповідь. Ну коротше вони можуть буквально побитися.

Оскільки в соціумі завжди є як перші так і другі – то конфлікти виникатимуть вічно це треба просто прийняти.

Інша справа, коли байдужість осмислена. Що це може бути:

- Людину навчили або іншим чином примусили уникати конфліктів і бути байдужою. Тобто, коли їй все одно, бо якийсь досвід блокує варіант «відстоювати себе». Ну от як жінки можуть приймати погане ставлення, бо заперечення і злість є ознакою «істерички». Або чоловік терпить погані умови праці, щоб не сказали «шо ти як баба?»

- Ті, кому не все одно – мають репутацію любителів «скаламутити воду», тобто поганих людей. Ми, зазвичай не любимо вважати себе поганими, а навіть коли кажемо, що це так, то переважно йдеться про випадок «я вважаю, що бути поганим – класно». Тобто це все одно про позитивне означення себе. В результаті ми вдаємося до байдужості, щоб не отримати репутаційних збитків (або навпаки підтримати сформований образ).

- Немає часу, грошей, достатньої кількості друзів, щоб розбиратися з цим всім (тут, думаю, ясно).

- Реакція на маніпуляції. На жаль, іноді, люди вдаються до маніпуляцій на «байдужості», формулюючи дописи в мережі на кшталт: «якщо ви небайдужа людина…»/ «всі, кому небайдужа доля країни» і т.д. (граючи на почутті провини людей за те, що їх реакція недостатня). Людина, яка не любить так просто піддаватися – цю маніпуляцію найвірогідніше, помітить і одним з варіантів реакції, цілком реально буде саме відсутність дій.

У першому випадку людина може звернутися за психологічною допомогою. У другому – достатньо розібратися в собі і в ситуації, щоб чисто для себе зробити висновок чи були ті небайдужі люди поганими і чи хотіли зла. У третьому можна попрацювати над тим, щоб отримати можливості, або взагалі змінити сферу зайнятості (якщо це можливо, звісно).

Останній випадок якраз і містить публічну проблему, яка не вирішується психологом, роздумами або грошима. І, звісно, проблему яка мене найбільше цікавить.

І невелика ремарка. Чому я не включаю у цей список випадки, коли людині "просто байдуже". Ну от наприклад, коли її питають про якийсь законопроект, а вона каже: "мені все одно". Скоріш за все, вона дійсно вважає, що її це не стосується, вона не має достатніх знань, компетенції тощо. Однак, фактично, така байдужість, як мені здається, може бути прирівняна до підтримки, оскільки людина вважає, що її життя від вказаних нововведень - ніяк не зміниться і їй буде все так само комфортно.

Це не треба сприймати як звинувачення, але як певний факт. Мовчазна згода тягне за собою наслідком виникнення правовідносин (буквально. Певні домовленості можуть виникнути або продовжитися просто тому, що ніхто не заперечив). Тому, як юрист я все ж схиляюся до того, що "мені байдуже", відносно закону чи іншого правового акта, а також відносно того, що тягне за собою початок, зміну або припинення правовідносин - підпадає саме під категорію "мовчазна згода".

ЗБІР НА АВТО ДЛЯ ІІІ ОШБр "Азов"

Шановне панство, до нас звернулися друзі з 3-ої ОШБр. Їх бойовий кінь Volkswagen T4 TDI вийшов з ладу. На війні так буває 🤷🏻‍♂️

Найсумніше те, що це був єдиний автомобіль для невеличкого підрозділу, який виконував свої специфічні задачі. Від нього буквально залежить весь батальйон.

І тому зараз хлопці звертаються до всіх НАС всіх за допомогою.

❗️Відкрито збір на нове старе авто.
Мета — 170.000 грн.

ДВІ ТРЕТИНИ вже зібрано — залишилося добити 40.000 грн 👌🏻

Закрити потребу потрібно чимшвидше.
2-ий штурмовий — це той самий батальйон, який активно штурмує й просувається вперед на Бахмутському напрямку.
Хочете сприяти контрнаступу — це ваш ШАНС 😉

Реквізити:

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6frUSroGXw

💳Номер картки банки
5375 4112 0728 1507

Була думка перенести проблему у категорію «вічних», але не так швидко. Завершимо щодо свідомої байдужості в публічному просторі.

Чому взагалі це мала бути «вічна» проблема?

Ну бо це життя, ситуації завжди різні, ми не можемо залишатися небайдужими абсолютно до всього. Водночас, коли ми бачимо повідомлення, що каже нам: «байдужість – це злочин, не залишайтеся байдужими!» - теж не знаємо, як поводитися.

Так, це маніпуляція, емоції можуть казати, що треба зробити саме так, як просить автор публікації. Однак розум може наполягати, що це обман. Гра на моралі, звісно. Щоб виправдати свою гордість і показати, що так просто нас на гачок не зловиш – ми можемо реагувати і протилежним чином, а саме – ігнорувати заклик.
Проблема в тому, що маніпуляція може бути як зі злим умислом (обманути), так і з добрим (дійсно привернути увагу до важливого). Відтак, неможливо надати ніякої чіткої рекомендації щодо поведінки.

Сказати припинити так формулювати заклики – дурня, бо емоційне наповнення таки часто є важливим, а ще іноді людина дійсно потребує допомоги, але не знає як її отримати й оце: «не залишайтеся байдужими!» - чисто крик душі і є щирим.

Зрештою, мої пошуки завели мене до того, що рішенням може стати допитливість. Тобто, коли сам споживач інформації, та сама людина, яка побачила заклик – поцікавилася деталями. Перевірила, чи є докази, що це не шахрайство, перевірила, чи то не ідеологічні/політичні розборки (тут люблять називати прихильників супротивної думки «несвідомими», «байдужими» і т.д.), а якщо це вони – то зробила вибір осмислено, а не щоб зарахувати себе до «небайдужих».

З боку того, хто заклик поширює, щоправда, має теж бути відкритість до діалогу (в розумних межах). Мені дуже не подобається ідея давати людям інфопривід, а потім нічого не пояснювати, запевняти, що «в пості написано, вір на слово». Так навіть офіційні державні медіа попадались на неперевіреній інформації.

Навіщо взагалі чіпати цю тему, якщо гасла продовжать звучати, а люди продовжать реагувати емоційно бодай іноді?

Ну, напевно тому, що як не як, а навіть одна людина, неочікувано «є в полі воїном» (протилежне з’явилося чисто через те, що «бойова одиниця» - це не одна людина, а двійка/трійка). І, на диво, навіть коли йдеться про такі штуки, як, скажімо, вибори – один голос може все змінити (у таких випадках завжди згадую вибори на рівненщині, де опзж не вистачило одного голосу, щоб пройти).

Що вже казати про інші сфери, де індивід вирішує дуже багато і має повну волю допомогти тому, хто цього потребує і не допомагати тому, хто просто обманює. Навіть у бізнесі краще хоча б один раз не потрапити в пастку, ніж забити і потрапляти у неї щоразу.

Фактчекінг наше все, так😁

Шановні підписники, ми закликаємо вас створювати ажіотаж навколо того, що орки роблять із нашими полоненими.
Перекладайте, тегайте вестернів, вставляйте посилання на оригінал та на офіційний коментар - потрібен максимальних ажіотаж.

Ми не маємо права кидати своїх. То ж давайте знову піднімемо цей світ, щоб про те, що відбувається - не забули.

Трохи пізно, але, всеж

День державності.

Мабуть, тільки зараз ми починаємо хоч якось розуміти її ціну.

Державність - це не просто інструмент, що має певні функції. Це - стан, в якому країна має змогу бути суверенною, має свою історію та становить лад на своїй землі. Державність - це правда та воля поколінь, що вкладають свої сили, кров, життя заради забезпечення простору для майбутніх поколінь.

Державою не народжуються, а Державою стають. Довгі роки ми мали свою країну, проте державність встановлюємо лише зараз. Втім, ми маємо визначну історію кроків до її побудову. І непід’ємну ціну, яку ми платили і платимо всі ці роки, кожен день. За державність нашої України.

І зараз, як і в майбутньому, все тільки у наших руках. Будуймо, охороняймо та розвиваймо. Ніхто за нас цього більше не зробить.

З Днем Державності України!

Сьогодні поговоримо про те, як пов’язані фактчекінг і ШІ

Розподілю цей текст на три пункти:

1. Не перевіряйте факти за допомогою ШІ. Можливо, ви користуєтеся не безкоштовною версією Chat GPT і ваше джерело видає вам досить непогані результати, але краще попросіть ШІ дати джерела, а їх уже самі почитайте. Річ у тім, що нейромережа ще не є 100% гарантом точності (гадаю, ви і самі в курсі).

2. Завжди перевіряйте інформацію, яку вам дав ШІ. Chat GPT, з яким я намагаюся спілкуватися культурно і не вчити сваркам на непотрібні теми – намагався мене запевнити, що в Україні з 2012 року є Закон, що забороняє ЛГБТ і встановлює відповідальність за гомосексуальність. Водночас, він також намагався довести, що в праці Томи Аквінського «Сума Теології» обстоюється право жінки воювати та загалом рівні права чоловіків та жінок. Досить довго довелося випитувати в нього, де він це знайшов, і він навіть доволі правдоподібно відповідав. Тобто вказував джерело, розділ, сторінку. Якщо людина не відрізняється великою дотошністю, то вона цілком може вирішити, що раз ШІ (особливо якщо це платний ресурс) вказує настільки детально, то напевно воно там таки є. Звісно, вся ця інформація не була правдивою. Тому, панове, якщо не хочете впасти обличчям в лайно – завжди перевіряйте першоджерело, навіть якщо ШІ вам скине пряму цитату. Обов’язково перевіряйте, бо цитата все ще може бути з іншого джерела, іншого авторства.

3. Перевіряйте інформацію, яку вам дала інша людина на предмет залучення ШІ. Вище я вказала випадки, коли ШІ надає неякісну інформацію. Задача була – захиститися від помилки нейромережі. А цей пункт стосується протилежного випадку, тобто коли ШІ чудово впорався із завданням. Можливо, ми можемо відрізнити текст, написаний нейромережею від того, що написаний людиною чисто по стилю, але людина все ще може залишити текст ШІ основою і зробити тільки косметичні правки для правдоподібності. Те саме із зображеннями. Наприклад, коли вам скинули текст новини – перевіряєте чи існує першоджерело і що це. Якщо вам скинули зображення – теж перевіряєте першоджерело, або, наприклад, якщо на ньому уже є назва якогось ресурсу – йдете на цей ресурс. Мені потрапляло на очі зображення, створене нейромережею, котре містило досить якісно згенерований текст, але цей текст був відсутній у джерелі (на сайті). Цей пункт, теоретично, можна ігнорувати, коли йдеться про нагенеровані меми, жарти і несерйозний контент. Інша справа, коли інформація заявляється як факт, або коли вона викликає у вас сильні емоції.

У мене вже є деякий досвід вивчення ШІ в юридичному полі та й загалом я ним користуюся, тому не виступаю проти технологій ШІ, хоча вважаю розумним кроком дослухатися і до розробників, які можуть вказувати на потенційні небезпеки. Людина, що напряму не залучена в цей процес – ніяк не може вплинути на те, які функції закладе в програму розробник, так само вона не може впливати на витоки даних (вони стаються у багатьох програмах, тому наївно казати, що от саме ШІ містить цей ризик). Однак ризик поширення неперевіреної інформації, про який теж говорять - лежить на споживачеві. І його однозначно можна зменшити, якщо не уникнути за рахунок перевірки інформації.

Ці два тижні постів буде або дуже мало, або дуже багато. Причину скажу потім.

Але в мене дивна думка. Колись задумалася про це під час дискусії в одному з чатів. Чи могло бути те, що дитина/діти, у разі розлучення батьків частіше залишається з мамою не просто «даниною традиції»/ «актом емпатії до мами», а запобіжним заходом від розлучення? А також засобом впливу, щоб якнайшвидше після розлучення було створено нову сім’ю.

Перед розлученням обом з пари проводять консультацію про наслідки цього кроку. Ця консультація – не регламентована чітко, тож що саме кажуть, крім чисто юридичних моментів, а-ля «поділ майна» - знають тільки учасники розмови.

Якщо припустити, що жінка, котра має дітей, переважно (але, звісно, не завжди) – має менший дохід, більше часу мусить приділяти дому і догляду за дітьми, а відтак потребує когось, хто буде концентруватися саме на заробітку, то наявність дітей могла бути причиною відмовитися від розлучення, щоб не втратити годувальника та частину майна (або й більшість, якщо майно було набуте чоловіком до шлюбу).

У мене нема ані підтверджень, ані спростувань цеї теорії, і нема суджень: добре це чи погано, тому хто бажає висловитись – ласкаво прошу в коментарі.

Апдейт по собаці, якому шукали дім