Долучаємося до привітань воєнної розвідки України з професійним святом🇺🇦

🦉 Шановні колеги, бойові побратими!
 
🎂 Сьогодні, всупереч злочинно-вбивчій, терористично-руйнівній агресії росії, ми відзначаємо День воєнної розвідки України!

▫️ Сама сутність професії воєнного розвідника ніколи не передбачала суспільної оцінки нашої діяльності, адже розвідники – люди мовчазного подвигу. Та широкомасштабна загарбницька війна й динамічні геополітичні зміни в безпековому середовищі внесли значні корективи в роботу розвідки. Нині весь світ спостерігає за нашими досягненнями та довіряє нам і наданій інформації. Попереджений – значить озброєний!

▫️ Успішні виконання бойових завдань у тилу ворога, проведення спеціальних операцій, звільнення заручників і полонених зробили безцінним внесок розвідників у боротьбу за суверенітет, територіальну цілісність держави та свободу мільйонів українців.

▫️ Дякую кожному з вас за службу, за все, що ви робите заради нашої спільної Перемоги, за професіоналізм, стійкість, мужність і жертовність, бо розвідка –  це не тільки героїчні вчинки й подвиги, це, передусім –  напружена, важка щоденна праця, яка вимагає великих зусиль, постійної витримки, волі, грунтовних знань і майстерності заради загальнодержавних і національних інтересів.

▫️ Вічна слава і шана бойовим побратимам, які віддали своє життя за рідну країну, за незалежність. Вони назавжди залишаться в наших серцях!

▫️ Ми помстимося рашистській нечисті за наших бійців, за вбитих і покалічених дітей, за сиріт і батьків, за українські міста і села, за наше небо, нашу землю й наше море!
Хай буде світло! Знищимо пітьму!

🇺🇦 Слава Україні!
🫡 Слава воєнній розвідці України!
 
Начальник Головного управління розвідки
Міністерства оборони України
генерал-майор Кирило БУДАНОВ

@ChiefUkrDIU

Ми вже почитали про дві проблеми в розумінні і теоретичній реалізаці меритократії:

1.  Проблему індикаторів (відсутність чітких ознак, окрім результату)
2.  Проблему оцінки особистісних характеристик людей

Наступне, що ми будемо розбирати – це нестабільність самого поняття раціональності в часі та просторі.

Що це означає?

Є така штука, що те, що здається раціональним в один момент, здаватиметься нісенітницею в інший. І дещо з цього ми не можемо контролювати і передбачати. Ви вступаєте до університету за спеціальністю, яка зараз актуальна та популярна. Добре вчитеся і вам навіть подобається. Однак пізніше настають певні обставини, які всі ваші бажання й досягнення перекреслюють. Це може бути і відпадання потреби в професії (надлишок представників спеціальності, розвиток технологій), можуть бути зміни на ринку, можуть бути, як ми бачимо, і війни (які заберуть у вас все й потрібно буде виживати працюючи не за спеціальністю), може бути й раптова інвалідність, несумісна зі сферою роботи. І через 5-10-15 років людина жалкує, що витратила стільки часу на навчання професії, яка ніколи не знадобиться. Це ж не робить її гіршою, дурнішою чи ще щось.

Якщо брати більш публічний приклад, то зверніть увагу, як ми критикуємо «попередників». Абсолютно будь-яке їх рішення можна якось розкритикувати. Неочікуваний феномен: глобальні рішення рідко є хорошими. Відтак ми можемо наочно бачити негативні наслідки рішення (при тому навіть не помічаючи позитивних) і критикувати їх, але не можемо оцінити й відчути наслідки іншого рішення. По-факту, оце «я б на його місці зробив ось так» - не означає, що результат був би очікуваний. Однак ані підтвердити, ані спростувати це вже неможливо.

Ну або чисто історичний приклад. Колись люди думали, що лікувати сифіліс ртуттю і фарбувати все радіоактивною фарбою – норм ідея. Список прикладів уже можете доповнити самі.

Це динамічність раціональності в часі.

Тепер заходимо в будь-який живий тг чат. Обираємо якусь тему. Висловлюємося щодо неї. Підкріплюємо аргументами, пояснюємо причини і наслідки. Чудово, ви поставили приманку. Тепер чекаємо: найближчим часом туди прийде хтось, кому ваша думка не сподобається і він почне висловлювати протилежну. Наскільки б добре ви не аргументували свою пропозицію – з нею не погодяться всі.

Нагадаю: попри те, що існують досить чіткі закони фізики, все ще є люди, які в них не вірять і намагаються спростувати. Не в образу експериментаторству. Я не люблю сліпу віру в будь-яку дичину, але коли людина намагається вивчати свою тему, то це як мінімум цікаво, адже раптом вдасться спростувати помилкові теорії минулих десятиліть чи навіть століть.

Те, що з вами не всі згодні – це динамічність раціональності в просторі.

Обидва ці фактори ускладнюють ідентифікацію того, що справді заслуговує уваги. І тим більше їх дуже складно уникнути при збільшенні масштабу (коли оцінює не маленька комісія, а великий натовп). І якщо про минуле ми ще можемо хоч якось судити, то точно визначити, на що була б здатна конкретна людина, якби їй дали шанс – майже нереально. Саме тому ми обираємо серед «уже вибраних», тобто тих, хто хоча б потрапив у поле зору і якось виділився (роботодавець не обирає з 8 млрд людей у світі, а з представників конкретної професії з конкретними навичками у конкретному місці).

Це саме по собі нівелює будь-яку рівність можливостей та рівність результату. Однак, обережно, зверніть увагу, що так УЖЕ Є, попри декларативне: «кожна дієздатна людина відповідного віку може обирати та бути обрана».

Невеликий натяк на теми наступних статей, які вимагають трохи більше часу та вивчення матчастини, ніж попередні, які є завідомо очевидними і які можна перевірити просто проаналізувавши щоденне життя

Я от багато думала про зобов'язання жінок медиків і фармацевтів стати на військовий облік. Спершу сказали, що їм теж буде обмежено виїзд з України. Потім сказали, що це незаконно і обмеження буде поширюватися лише на тих жінок, яких мобілізували. Так от, мене не покидає думка, що жінки медики і фармацевти, яких не мобілізують, почнуть виїжджати з країни або йти з галузі. Жінки складають у медицині ~82% і на мою скромну думку, для галузі і для держави в цілому було б не дуже добре, якби вони втікли🤔

Спробуємо розібрати проблематику взаємин меритократії і націоналізму. Тут буде кілька частин. Одразу дисклеймер - вони складні. Більш складні, ніж інші, але сподіваюся, що суть буде зрозумілою.

Не буду тішити прихильників ідеї, що розумність і моральність є привілеями якоїсь конкретної нації.
Одразу проясню: тут «нація» вживатиметься в юридичному значенні – тобто спільнота людей, об’єднана спільним громадянством. Фактично – синонім слова держава.

Чому так?

Етнічна приналежність є важливою і часто впливає на рішення людей (обирати слободжанську вишиванку замість гуцульської, підтримувати на виборах кандидата зі своєї громади, одружуватися з представником галицького етносу чи поліщуком і т.д.), однак держава накладає на етнічні особливості власний відбиток. Ми керуємося законодавством своєї держави, наші діти йдуть в школу, де викладаються програми, затверджені державою, ми дотримуємося певних вимог, диктованих саме належністю до громадянства, а не етносу (сплата загальнодержавних податків, використання української мови у діловодстві, повага до загальнодержавних символів, інші варіанти участі у житті держави). Наявність держави та юридичного зв’язку з нею робить будь-яку ідею неуніверсальною навіть якщо на рівні етносів є якась спільна філософія (гляньте на релігії, в їх основі теж лежить спільна філософія, але через розбіжності у вираженні після тисяч років до цеї філософії майже неможливо докопатися).
Крім того, якби ми зараз взялися за обговорення етносів та їх прав на самовизначення – це було б нерозумно з огляду на велику кількість регіональних, організаційних та еволюційних нюансів. От як ми проти автономії Криму, але за незалежність Якутії, Бурятії, Ічкерії і т.д. і це не про лицемірство, а про певні безпекові умови, спрямовані на виживання нашої держави. І більш того, політика ніяк не може бути направлена на шкоду власній нації, ми не можемо собі дозволити відмовитися від певних дій, бо вони можуть зашкодити іншій нації.
Тому ми, звісно, визнаємо, що в будь-якій державі може народитися геній, навіть при тому, що в різних регіонах - різний середній рівень IQ ( великою вірогідністю, досить розумних людей в окремій країні буде достатньо, щоб нормально її організувати). Однак ми не можемо визнавати їх пріоритету над аналогічними представниками нашої нації. В умовах миру чи навіть співробітництва може діяти принцип відмови від завдання шкоди або навіть створення взаємної вигоди, однак в умовах такої війни, в якій зараз перебуває Україна (і може перебувати інша держава) – неможливо нехтувати потребами своєї держави просто з жалості до іншої.
На жаль або на щастя, на сучасному етапі розвитку людства така ситуація, що національні інтереси одної країни прямо суперечать інтересам іншої. Те ж і з моральними якостями, тільки ще складніше. Ми знаємо, що в різних народів є власні формальні і неформальні правила, однак тут національна приналежність теж багато значить.
За прикладами не треба далеко йти. У нас є сусід країна-гній. Начебто, коли зайдеш у чатіки русні, то вони на якісь відсторонені теми між собою говорять, духовні практики пропагують, розказують щось про моральний спосіб життя і подібне, але коли справа доходить до геополітики, то рускій самий умний/культурний/богатий/пабєждающій і загалом достойний править світом будь-якими методами. Національна свідомість рускага така, що він буде нагліти поки не отримає по писку. Або просто буде «апалітічєн» і робитиме вигляд шо він не при ділах і не винен в тому що робить його держава.
І прикол у тому, що поки їх колективна свідомість така і їх це влаштовує, то очевидно що ніяких змін не буде. Система освіти і пропаганди направлена на збереження думки про всемогутність і вседозволеність руского чєловєка.

Насправді, та чи інша колективна свідомість прививається в усіх країнах.

Це є необхідним для їх самозбереження, а також для ефективного управління. Дивимося на наші сварки Схід проти Заходу (до речі, їх створив совок, щоб перешкодити об’єднанню українців у єдину націю), вони дуже довго отруювали і досі отруюють державу. Західняки називали східняків «данєцкім бидлом», східняки західняків «рагулями» і «тунеядцями». Туди ж конфлікт міста і села з міфами про відсутність української міської культури, село як колиску українського націоналізму. Держава не може нормально існувати за таких умов і мусить використовувати певні інструменти для згладжування конфліктів.
Однак результат – тобто сформована колективна свідомість є унікальною для кожної держави. І, звісно, вона насправді походить з більш ніж умовних 20-50-100 років. Скоріш навпаки, та державна система що сформувалась і зберігає колективну свідомість є наслідком того, як вона виникала на неформальному рівні і що в результаті вирішили внести в закони, шкільні програми і т.д. Система, що не відповідає неформальній свідомості народу - не буде працювати і викликатиме радше обхід правил, ніж їх дотримання.

Якось я писала курсову на тему правових систем різних частин світу та уявлень про справедливість у них. Так от, Китайська правова система багато в чому формувалася на Конфуціанстві і впевненості великих мас народу, що право – це необхідне зло, а відносини між людьми мають формуватися за рахунок моралі. Сучасна система Китаю формувалася протягом тривалого часу на рівні суспільства і зараз навіть попри певні її недоліки є більш відповідною до менталітету китайців, ніж європейська або американська система (романо-германська та англосаксонська). Водночас країни, що розвивалися на базі античних держав та формували освіту латиною з використанням знань греків і римлян – у результаті дійшли до зовсім інших систем. На них неможливо перенести китайську, японську, сингапурську чи ще якусь систему.

От зараз читаю книжку про меритократію на основі китайської і сингапурської системи. Вона дуже складно читається, або бодай складно, якщо намагатися зрозуміти, а не читати заради галочки. З деякими речима просто не погоджуєшся і розумієш, що їх виправдовування для країн з демократичною системою насправді залишається дивною і незрозумілою казкою. Розумієш, що набір правил, прийнятний для цих суспільств не працюватиме так само в інших (хоча книжка цікава).

Також вважаю, що для деяких держав, залишені у спадок колоніальні системи просто не підходять. Україні, зокрема, бо в нас одночасно є тяжіння до розвиненої інституційності і хаотичної особистої свободи. Це не робить нас неправильними, гіршими за китайців, німців або американців, але демонструє, що нам скоріш потрібно формувати щось власне. Досвід інших пострадянських країн теж не накладається на нас.

Якщо вам здалося, що ви читаєте щось дуже складне, то вам не здається. Ми отримали мішанину з культурного бекграунду, соціальних уявлень, державної пропаганди і приправляємо це геополітикою, адже те, що найкраще для однієї країни з її ситуацією – не значить найкраще для іншої.

❗️Панове, маємо до вас справу❗️

Що саме?

Конкурс на здобуття всеукраїнської стипендії імені Олександра Поліводського.

Хто це?

Науковець, адвокат, людина, яка викладала земельне право. Дуже потужно викладала. Це був дійсно знавець своєї справи, який окрім власне знань, володів дуже високими моральними якостями. Завжди виступав за професіоналізм і ставив дуже високі стандарти у навчанні. Він хотів, щоб майбутні знавці земельного та/або аграрного права розумілися на справі. Після початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ і 19 квітня 2023 року загинув на Бахмутському напрямку.

Для чого ця стипендія?

Для стимуляції цікавості студентів-юристів до вивчення земельного/аграрного права України, виявлення цінних кадрів, збільшення кількості професіоналів у сфері земельного/аграрного права України.

Хто може взяти участь?

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які не перебувають під санкціями і проводять дослідження в Україні у сфері аграрного та/або земельного права України.

- аспіранти будь-якого року навчання, які здійснюють дослідження на здобуття наукового ступеня доктора філософії;

- студенти будь-якого року навчання вищого навчального закладу ІІІ-IV рівня акредитації,

У період з 01 вересня по 31 серпня року, що передує врученню стипендії, опублікували монографію, розділ у монографії, статтю чи низку статей, або тези у сфері аграрного та/або земельного права.

Приймаються на конкурс також монографії, статті чи низка статей, або тези в сфері аграрного та/або земельного права написані у співавторстві з іншими особами, за умови, що такі співавтори відповідають вимогам до кандидатів на отримання стипендії. У такому випадку уся сума стипендії ділиться на усіх співавторів у рівних частинах або пропорційно внеску, який підтверджується заявою співавторів.

Детальніше про правила та умови конкурсу - у прикріпленому файлі.

За поширення серед студентів-юристів різних університетів ІІІ-ІV рівня акредитації – окрема подяка❤️

Вчора було дві перших частини, хто відписався, той наступні не побачить. Хто не бачив попередні, то вони там трошки вище на каналі.

Так от, чудово розумію тезу про несумісність меритократії та існування націй. Політичні нації конкурують, політичні нації тяжіють до агресії, за нашими уявленнями гідні та розумні індивіди мали б уникати несправедливості, кровопролиття і топити за мир у всьому світі. Однак, давайте не годувати себе казками. На сучасному етапі розвитку людства – це неможливо. Можна було б сказати про «коли-небудь», але воно майже з нульовою вірогідністю настане протягом нашого з вами життя.

Обрання умовних найкращих з найкращих без огляду на їх стать, вік, національність буде реально можливим лише при об’єднанні усього світу в одну державу. Станом на зараз така ціль може бути поставлена хіба перед міжнародними організаціями, щоб стимулювати хоч якусь роботу з їх боку.

На національному рівні ми дуже ревно захищаємо своє. І це не прерогатива консерваторів, яким часто приписують замкнутість і територіальність. Ліберали різних країн теж погано ставляться до зовнішніх втручань у те, що вони вважають «своїм». Зверніть увагу як агресивно виборці захищають недоторканність виборів від зовнішнього впливу. Викриття втручання однієї країни у виборчий процес іншої спричиняє шквал критики, агресії, перевибори або навіть доходить до революцій. Хіба виборці погодяться, щоб якась інша країна втручалася в процес прикриваючись альтруїстичними цілями?

Те ж і з кандидатами різного походження. У нас, наприклад, є вимога осілості. Тобто проживання в Україні протягом певної кількості років. Очевидно, чисто з моральних причин українець погано поставився б до того, що приїхав громадянин рандомної країни, отримав громадянство, вступив у партію й одразу взявся подаватись на вибори. Часто це не через якусь нетерпимість, а просто тому що іноземець не в курсі наших реалій і виборець вважає, що той не впорається або діятиме в особистих інтересах чи навіть інтересах своєї попередньої батьківщини.

Гляньмо ще дещо інакше. Як вже було сказано – у кожній країні формується певна система, а ця система формує колективну свідомість громадян. Крім того в них є індивідуальний досвід. Припустимо, людина живе в Україні більше 10 років, однак народилась, закінчувала школу та університет в іншій державі. Можливо, вона змогла добре вивчити і зрозуміти законодавчу основу освітньої сфери в Україні, однак щоб бачити і відчувати певні проблеми, а головне – знати їх причини та розуміти, чому реформи не працюють – треба мати досвід або навчання або роботи в українській освітній сфері.

У нас люблять накладати, порівнювати та зводити до спільного знаменника досвід різних країн, але я чесно вважаю, що причини, чому освіта в США стикається з кризою і чому кризу переживає українська освіта – різні. Відповідно і рішення – різні. Тому я також і вважаю, що вищі військові посади не можна отримати без військового досвіду, як це у нас, на жаль, відбувається. Навіть при тому, що найбільший внесок в роботу вищих посадових осіб все одно робить бюрократичний апарат – його не можна назвати повноцінним замінником некомпетентних осіб на політичних посадах, зокрема тому, що вони надихають (спрямовують) роботу, а також можуть накласти вето або іншим чином перешкодити процесам, які є ефективними та раціональними, але невигідними в політичному плані (для виборця або людей, які можуть добитися звільнення «неугодного» з посади).

Власне, досвід і бекграунд мають відповідати займаній посаді і бути корисними для виконання функцій.

До речі, тут можна зачепити одразу і проблему мігрантів. Багато хто зазначав на каналах, що вони є небезпекою, загрозою титульній нації і т.д. Але потрібно розуміти ЧОМУ виникла така думка, а не просто казати «мігранти - добре» або «мігранти - погано».

Фактично – це дві проблеми:

1. Проблема політичної організації (як організувати співіснування без перекосів на користь когось)
2. Проблема майбутніх поколінь (виїзд великої кількості людей з менш розвинених країн – погіршує ситуацію там і ускладнює взаємодію в майбутньому. Дивіться за аналогією до нашого «відтоку умів» та «відтоку робочої сили», що зменшує шанси держави на розвиток та участь в світових процесах на адекватному рівні)

Потреби людей з різним бекграундом і вихованням – неоднакові. Що більша мішанина утворюється в країні – то складніше знайти політичний баланс між потребами окремих груп. Вони можуть суперечити одне одному, а зміни, впроваджені відносно однієї групи (навіть з метою її асиміляції) неодмінно впливають на іншу/інші.

Крім того масовий виїзд людей з країни спричиняє в ній кадровий голод і зниження потенціалу. Відповідно, країни з низьким рівнем життя, вірогідно матимуть ще нижчий рівень життя порівняно з тими, що зараз мають високий (можете сприймати як «бідні стають біднішими, а багаті - багатіють»). Кількість мігрантів насправді достатня для того, щоб здійснити в тій чи іншій країні (на батьківщині) відповідні реформи, однак є фактори які цьому перешкоджають: від реальної загрози масових вбивств для придушення неурядових рухів і до простого небажання що-небудь робити.

В плані вирішення питання імпонує ідея розширеної мережі представництв і філіалів, для роботи з людьми на місцях, без вивезення їх до іншої країни плюс стимуляція мігрантів повертатися після отримання освіти (зі створенням умов для кар’єрного зростання у своїй країні). Однак це радше тема для окремої серії дописів.

Отож ми до чого дійшли. Є багато факторів, які спричиняють те, що меритократія в умовах великої кількості держав могла б впроваджуватися перш за все на національному рівні. На міжнаціональному – це поки про міжнародні організації. Тут, думаю, ніхто не заперечить, що вони вже давно формуються навіть не за демократичними принципами.

Як раціональність так і гідність можуть бути притаманними різним націям, але бекграунд індивідів та колективні потреби є дуже різними для кожної нації, відтак деяке обмеження є необхідним для професійного виконання обов’язків та подальшого гармонійного розвитку. Це не питання любові або ненависті.

Подальше прогнозування вважаю поки що нераціональним, оскільки ніяк неможливо передбачити чи це призвело б до гармонійного розвитку різних держав, чи до об’єднання в одну. В будь-якому разі це питання не одного століття.

Я тут не часто ділюсь емоціями, але знаєте, дуже боляче, як чисто по-людськи, так і як волонтеру, коли хочеш побачити людину, зустрітися з нею вживу. А потім ви зустрічаєтесь.

На похороні цієї людини.

Тому донатьте, поширюйте збори і всяко допомагайте хлопцям і дівчатам на фронті, поки вони живі і можуть цю допомогу прийняти.

На жаль, там я вже не допоможу, хоча хотілося б всім і кожному і вчасно, але стараюся робити внесок, наскільки можливо. І, звісно, робитиму далі.

Ось вам навіть банка на Мавік здля 3ОШБ, на який вже більше місяця не можуть зібрати💔

https://send.monobank.ua/jar/6KuuNQ1Naq

💳Номер картки банки
5375 4112 0759 7555

Під час мітингу під КМДА затримали засновника благодійного фонду «Обійми» Романа Абрашина, який облив будівлю червоною фарбою.

Абрашин розповів, що він — волонтер, і кожен збір коштів з часом закривається все важче і важче. І, мовляв, у ньому породило злість те, як саме КМДА розподіляє видатки під час війни

🔸 hromadske | підписатися

Шкода, що на інших ресурсах, які я бачила, не висвітлили цитату, зате назвали людину "психічно хворою". Я не схвалюю псування будівель, бо, здається, на відмивання фасаду можуть спрямувати ще 100млн коштів платників податків. Водночас, легальні методи виявилися мало ефективними в питаннях бюджету. Навряд чи і ця акція матиме потрібний вплив. Але хотілося б підмітити, що проблема дійсно актуальна - збори закриваються складніше, аніж рік тому. Не буду вказувати нібито "винних": люди які "втомилися від війни", рівень безробіття чи ті, хто виїхав за кордон чи ще хто-небудь. Це не має значення. Але, що має значення - так це те, що якщо громадянське суспільство не справляється в корисних і потрібних напрямках, то держава має піти назустріч, допомогти, або принаймні, обґрунтовано пояснити, чому "ні", а не намагатися зам'яти і придушити.

Писала для вас довгочит. Потім зрозуміла, що пишу його вручну замість на ноуті. Reject modernity, embrace tradition😁

Що ж, спробуємо підняти тему рівності статей.

Але спершу розберемо, що ховається за словом «рівність». Щонайменше тому, що тут уже неодноразово були статті на тему «рівності не існує», а значить ми говоримо не про те, що люди однакові. Що уявляємо під рівністю? Ті, хто взагалі в неї вірить, бачить, неочікувано, різні ситуації. Хтось уявляє квоту 50% жінок і 50% чоловіків на певних посадах. Інший уявляє, що всі жінки та чоловіки біологічно є рівними і вся різниця, що між ними існує – соціальна і її треба ліквідувати. У третього ще якесь інше бачення.

Але я знову візьму за основу юридичне значення, де рівність – не між, а перед (законом). Ого, які доісторичні статті ми викликаємо з глибин Всесвіту.

І уже це діло будемо розкручувати. Рівність перед законом передбачає, що жінка і чоловік знаходяться на рівних. Відверто, у нас цього немає. Останнім часом (а в деяких галузях – традиційно) жінка має більше пільг. Одразу згадуємо строкову службу та мобілізацію. Більш детально поговоримо в окремій частині.

Ця законодавча муть радше заважає встановленню рівності, ніж сприяє. З одного боку у чоловіків виникає резонне запитання, чого у нас рівність, якщо жінка має більше пільг. З іншого боку, пільги, насправді, роблять жінкам ведмежу послугу (потім я ще згадаю той прикол, що через поблажки при перевірках, жінок частіше використовує ворог).

Переходимо на неформальний рівень. Саме тут виявляються наслідки (і причини теж).

У нас є велика проблема з тим, що багато публічних матеріалів замість закликати до спроби зрозуміти іншу людину – каже сконцентруватися на собі і якщо щось не так – просто піти. Тому ми займемося саме розумінням сторін.

Будемо скакати між чоловічим поглядом і жіночим. Без цього ніяк.

У чоловіка, коли він дивиться на винятково жіночі пільги виникає думка: «заждіть, а чого це я, хлопець, який відслужив/служить, який добивається в цьому житті всього сам, здобуває авторитет, працює, щоб забезпечити себе і сім’ю, маю вважати рівною якусь дівку, яка освіту і роботу отримала через батьків, а після початку повномасштабної лівнула в ТрО Мюнхена?»

У жінки з іншого боку є своя думка: «я спробувала добитися того, що сама хотіла, але мені постійно казали, що то не жіноча справа, з мене насміхалися і розповідали, що жінка може або жити за правилом трьох К, або бути повією, мене не взяли працювати на нормальних умовах ніде, крім фірми батьків. Чого ви від мене очікували?»

Звісно, це не покриває всі ситуації. Звернемо увагу на те, що не всі чоловіки однаково успішні і можуть щось заганяти. Так само і не всі жінки успішні. Тобто і в межах своєї статі вони займають різні рівні. Не всі чоловіки – гвалтівники, але не всі – генії-винахідники. Не всі жінки – меркантильні зрадниці, але не всі жінки – виняткові науковиці, воїни чи політики.

От просто воно так є.

Однак неформальна рівність – це і не про однаковість доль. Я б сказала, що це радше про однакову силу слова і дії. Тобто, слова та дії чоловіка і жінки сприймаються з однаковою серйозністю Якщо він/вона демонструє себе як людину, на яку можна розраховувати, то це одне, якщо ж він/вона веде себе як підлу мерзоту, ну то це зовсім інша справа. Це не питання статі.

Сама ідея рівності заради рівності, емансипації заради емансипації…ну…Я її не розумію.

Фактично, вона висуває два аргументи: гуманізм і підвищення рівня людського потенціалу (йдеться про економічний показник). Як на мене, то гуманізмом тут і не пахне, бо як вже було сказано, люди завідомо не досягають одного і того ж результату навіть за рахунок однакових дій. Відповідно, сказати умовній дитині «вчися на цій спеціальності – будеш як той той успішний ноунейм» - брехня, результат буде різний. Ну але коли людина думає, що має бути рівність, а рівність не настає, хоча декларується, настає що? Невдоволення, обурення, бунт.

Мені здається, обіцяти всім рівність і успішний успіх – це годувати брехнею. До того ж ми бачимо, що в кожного своє уявлення про успіх і щастя не пов’язане напряму з наявністю ТНК у власності.
Тому, коли я бачу десь (а ще стикаюся особисто) з неприйняттям свідомого вибору людини бути, скажем, вівчарем на полонині, замість юристом з профілем господарське право; або ж багатодітною мамою замість кар’єристки – я не розумію приколу. Хоча, якщо чесно, вважаю, що в сучасних реаліях жінка повинна бути в змозі забезпечити сім’ю, як мінімум, на випадок смерті або інвалідності чоловіка, інакше ми зіткнемося з тим, що скалічених чоловіків просто кинуть, бо вони більше не приносять досить грошей.

Питання в тому, що якщо ми вже говоримо про емансипацію, то вона має бути свідома – «для чогось». У людини має бути мета. Для багатьох сфер достатньо мотивації «я вмію це робити і хочу заробляти гроші». Ну от як людина вміє шити одяг і йде цим займатися для заробітку. Для інших сфер – необхідно дещо більше.

Зокрема, для публічної діяльності. Ні, людина не має стати народним депутатом для того, щоб була галочка, що в Раді достатньо жінок. Людина має стати депутатом, бо вона справді хоче щось здійснити.

Коли в людини є реальна мотивація, то вона для цього щось робить РОКАМИ, а не раптом з’являється нізвідки і така: «ей, ало, пустіть рішеня приймати!!!». Навіть якщо вона не працює на посаді помічника депутата, щоб стати депутатом, вона: подає петиції, займається активізмом, робить проекти, іншим чином намагається в міру можливостей вплинути на життя спільноти.

Так, людині треба забезпечити, щоб вона могла скористатися можливостями, але ніхто її насправді не примусить бути компетентним фахівцем. Деякі галузі традиційно більш жіночі, інші – більш чоловічі, но ми ж не тягнемо чоловіків в акушерство, вишивання і подібне по квотах. А в публічній сфері останнім часом є якась тенденція гратися в рівність, яка насправді не рівність. Окремі сили чисто виїжджають на залученні жінок і, логічно, що жінки йдуть туди, де їм створюють менше перешкод.
Для людини нормально обирати шлях найменшого опору.

Водночас, в інших організаціях жінкам навпаки складніше отримати визнання. Я вважаю це великим прорахунком, бо жінки зараз якраз добре впливають на інших жінок. Часто слово іншої жінки, яка «розуміє» значить більше, ніж слово чоловіка, який може сприйматися як «ворог». А потім з’являються питання, чому більшість жінок – за лібералізм. Ну бо людина не може йти туди, де в неї за концепцією немає права зайняти те місце, яке вона хоче. Хто буде в політичому дискурсі обстоювати позицію, за якою не має права висловлюватися в цьому самому політичному дискурсі?

Накладка, колізія, суперечність…

Але менше з тим, коли когось проштовхують для виконання плану з рівності, без належної підготовки – далеко не факт, що людина буде компетентна.

І тоді стається що?

Підтверджується стереотип, що жінкам в тій галузі не місце.

Якщо ви зібралися когось емансипувати, то перевірте, що суб’єкт хоче цієї емансипації і може її стягнути, а не зробити гірше. Дайте можливість долучитися нормально, а не все й одразу.