Писала для вас довгочит. Потім зрозуміла, що пишу його вручну замість на ноуті. Reject modernity, embrace tradition😁

Що ж, спробуємо підняти тему рівності статей.

Але спершу розберемо, що ховається за словом «рівність». Щонайменше тому, що тут уже неодноразово були статті на тему «рівності не існує», а значить ми говоримо не про те, що люди однакові. Що уявляємо під рівністю? Ті, хто взагалі в неї вірить, бачить, неочікувано, різні ситуації. Хтось уявляє квоту 50% жінок і 50% чоловіків на певних посадах. Інший уявляє, що всі жінки та чоловіки біологічно є рівними і вся різниця, що між ними існує – соціальна і її треба ліквідувати. У третього ще якесь інше бачення.

Але я знову візьму за основу юридичне значення, де рівність – не між, а перед (законом). Ого, які доісторичні статті ми викликаємо з глибин Всесвіту.

І уже це діло будемо розкручувати. Рівність перед законом передбачає, що жінка і чоловік знаходяться на рівних. Відверто, у нас цього немає. Останнім часом (а в деяких галузях – традиційно) жінка має більше пільг. Одразу згадуємо строкову службу та мобілізацію. Більш детально поговоримо в окремій частині.

Ця законодавча муть радше заважає встановленню рівності, ніж сприяє. З одного боку у чоловіків виникає резонне запитання, чого у нас рівність, якщо жінка має більше пільг. З іншого боку, пільги, насправді, роблять жінкам ведмежу послугу (потім я ще згадаю той прикол, що через поблажки при перевірках, жінок частіше використовує ворог).

Переходимо на неформальний рівень. Саме тут виявляються наслідки (і причини теж).

У нас є велика проблема з тим, що багато публічних матеріалів замість закликати до спроби зрозуміти іншу людину – каже сконцентруватися на собі і якщо щось не так – просто піти. Тому ми займемося саме розумінням сторін.

Будемо скакати між чоловічим поглядом і жіночим. Без цього ніяк.

У чоловіка, коли він дивиться на винятково жіночі пільги виникає думка: «заждіть, а чого це я, хлопець, який відслужив/служить, який добивається в цьому житті всього сам, здобуває авторитет, працює, щоб забезпечити себе і сім’ю, маю вважати рівною якусь дівку, яка освіту і роботу отримала через батьків, а після початку повномасштабної лівнула в ТрО Мюнхена?»

У жінки з іншого боку є своя думка: «я спробувала добитися того, що сама хотіла, але мені постійно казали, що то не жіноча справа, з мене насміхалися і розповідали, що жінка може або жити за правилом трьох К, або бути повією, мене не взяли працювати на нормальних умовах ніде, крім фірми батьків. Чого ви від мене очікували?»

Звісно, це не покриває всі ситуації. Звернемо увагу на те, що не всі чоловіки однаково успішні і можуть щось заганяти. Так само і не всі жінки успішні. Тобто і в межах своєї статі вони займають різні рівні. Не всі чоловіки – гвалтівники, але не всі – генії-винахідники. Не всі жінки – меркантильні зрадниці, але не всі жінки – виняткові науковиці, воїни чи політики.

От просто воно так є.

Однак неформальна рівність – це і не про однаковість доль. Я б сказала, що це радше про однакову силу слова і дії. Тобто, слова та дії чоловіка і жінки сприймаються з однаковою серйозністю Якщо він/вона демонструє себе як людину, на яку можна розраховувати, то це одне, якщо ж він/вона веде себе як підлу мерзоту, ну то це зовсім інша справа. Це не питання статі.

Сама ідея рівності заради рівності, емансипації заради емансипації…ну…Я її не розумію.

Фактично, вона висуває два аргументи: гуманізм і підвищення рівня людського потенціалу (йдеться про економічний показник). Як на мене, то гуманізмом тут і не пахне, бо як вже було сказано, люди завідомо не досягають одного і того ж результату навіть за рахунок однакових дій. Відповідно, сказати умовній дитині «вчися на цій спеціальності – будеш як той той успішний ноунейм» - брехня, результат буде різний. Ну але коли людина думає, що має бути рівність, а рівність не настає, хоча декларується, настає що? Невдоволення, обурення, бунт.

Мені здається, обіцяти всім рівність і успішний успіх – це годувати брехнею. До того ж ми бачимо, що в кожного своє уявлення про успіх і щастя не пов’язане напряму з наявністю ТНК у власності.
Тому, коли я бачу десь (а ще стикаюся особисто) з неприйняттям свідомого вибору людини бути, скажем, вівчарем на полонині, замість юристом з профілем господарське право; або ж багатодітною мамою замість кар’єристки – я не розумію приколу. Хоча, якщо чесно, вважаю, що в сучасних реаліях жінка повинна бути в змозі забезпечити сім’ю, як мінімум, на випадок смерті або інвалідності чоловіка, інакше ми зіткнемося з тим, що скалічених чоловіків просто кинуть, бо вони більше не приносять досить грошей.

Питання в тому, що якщо ми вже говоримо про емансипацію, то вона має бути свідома – «для чогось». У людини має бути мета. Для багатьох сфер достатньо мотивації «я вмію це робити і хочу заробляти гроші». Ну от як людина вміє шити одяг і йде цим займатися для заробітку. Для інших сфер – необхідно дещо більше.

Зокрема, для публічної діяльності. Ні, людина не має стати народним депутатом для того, щоб була галочка, що в Раді достатньо жінок. Людина має стати депутатом, бо вона справді хоче щось здійснити.

Коли в людини є реальна мотивація, то вона для цього щось робить РОКАМИ, а не раптом з’являється нізвідки і така: «ей, ало, пустіть рішеня приймати!!!». Навіть якщо вона не працює на посаді помічника депутата, щоб стати депутатом, вона: подає петиції, займається активізмом, робить проекти, іншим чином намагається в міру можливостей вплинути на життя спільноти.

Так, людині треба забезпечити, щоб вона могла скористатися можливостями, але ніхто її насправді не примусить бути компетентним фахівцем. Деякі галузі традиційно більш жіночі, інші – більш чоловічі, но ми ж не тягнемо чоловіків в акушерство, вишивання і подібне по квотах. А в публічній сфері останнім часом є якась тенденція гратися в рівність, яка насправді не рівність. Окремі сили чисто виїжджають на залученні жінок і, логічно, що жінки йдуть туди, де їм створюють менше перешкод.
Для людини нормально обирати шлях найменшого опору.

Водночас, в інших організаціях жінкам навпаки складніше отримати визнання. Я вважаю це великим прорахунком, бо жінки зараз якраз добре впливають на інших жінок. Часто слово іншої жінки, яка «розуміє» значить більше, ніж слово чоловіка, який може сприйматися як «ворог». А потім з’являються питання, чому більшість жінок – за лібералізм. Ну бо людина не може йти туди, де в неї за концепцією немає права зайняти те місце, яке вона хоче. Хто буде в політичому дискурсі обстоювати позицію, за якою не має права висловлюватися в цьому самому політичному дискурсі?

Накладка, колізія, суперечність…

Але менше з тим, коли когось проштовхують для виконання плану з рівності, без належної підготовки – далеко не факт, що людина буде компетентна.

І тоді стається що?

Підтверджується стереотип, що жінкам в тій галузі не місце.

Якщо ви зібралися когось емансипувати, то перевірте, що суб’єкт хоче цієї емансипації і може її стягнути, а не зробити гірше. Дайте можливість долучитися нормально, а не все й одразу.

До речі, раз ми вже говоримо про поблажки. Треба відрізняти їх від пристосувань.

Пільги/поблажки є як формальні, так і неформальні, вони фактично звільняють людину від потреби вчиняти деякі дії, або створюють їй більш сприятливі умови порівняно з іншими. Вони можуть бути застосовані щодо людей, для яких неможливо здійснити пристосування і фактично є компенсацією за те, що людині ніяк неможливо зарадити. Втім, вони часто використовуються не за призначенням, а для заміщення пристосувань (замість того, щоб сприяти інтеграції в суспільство, ми просто виплачуємо суму або ставимося до людини з більшою жалістю і співчуттям).

Приклади пільг/поблажок:

- Звільнення від оплати товарів/послуг (в принципі можуть бути запроваджені стосовно деяких людей, але не так, щоб здорова самостійна людина могла просто жити на дотації, ні за що не платити і нічого не робити)
- Зниження вимог при однакових можливостях (зниження прохідного балу, щоб представники корінних народів могли скласти іспит – реальний кейс Чехії, до речі)
- Створення більш сприятливих умов для тих, кого «не вистачає» (гендерні квоти).

Пристосування – це створення умов, щоб людина могла здійснювати нормальну діяльність, розвиватися і стати самостійним повноцінним індивідом навіть за умови, коли в неї є певні особливі потреби (ні, суспільство не зможе, принаймні, на нинішньому етапі, позбутися випадків інвалідності, адже навіть якщо якось добитися відсутності вроджених патологій, все ще є набута інвалідність, яку ми зараз, у зв’язку з війною, постійно бачимо). Пристосування покликані зробити так, щоб людина максимально сама могла про себе потурбуватися (або заробити грошей на піклувальника) і не залежала від жалості й настрою інших.

Приклади пристосувань:

- Створення матеріалів шрифтом Брайля для сліпих людей/якісне викладання жестовою мовою для глухих
- Організація інклюзивних просторів для людей на візках, людей з колясками (ну от адекватні пандуси, знижені бордюри)
- Створення навчальних/робочих умов для матерів/батьків (у деяких навчальних закладах та на робочих місцях уже є пристосування, щоб люди могли залишити дітей під наглядом або навіть тримати поряд з робочим місцем. Те саме стосується пет-френдлі просторів, де можна привести тварину, щоб вона не сумувала вдома).

Далі можете доповнити власними прикладами. В принципі, як одне, так й інше не спрямовано на шкоду, але пільги - дуже неоднозначний інструмент, вони мали б вводитись тоді, коли пристосування неможливі або недоцільні з певних причин (як от у нас війна і ресурси мають бути перш за все спрямовані на фронт).

Зробимо невелику політичну паузу між розмовами про статеву рівність. Про що там гуде весь інтернет? Про зерновий конфлікт.

Одні кричать, що поляки нам тепер вороги, другі кажуть, що то передвиборча кампанія і після виборів все вляжеться, треті кажуть, що це українці зажрались і мають сидіти тихо.

Так, наче ми досі не зрозуміли, вибори, не вибори – а кожна країна буде відстоювати свої власні інтереси, намагатися вижити і т.д. Ну це просто так є і казати, що хтось нам щось повинен, бо ми гинемо – не зовсім правильно. Може, морально – так, але ніхто на геополітичному рівні на гуманність зараз не дивиться.

Але те, що нам ніхто нічого не повинен – не значить, що ми не маємо права відстоювати свої інтереси як на фронті, так і в політиці.

Не буду тут розбирати, хто правий, а хто винен. Це не ситуація «чорне/біле, добро/зло». Однак не розумію людей, які панікують і звинувачують Україну.

У нас проблеми з важкою промисловістю, відверто. Добре, що ми хоч маємо агропродукцію, щоб її експортувати. Це наша важлива сфера інтересів. Нам її обмежили через причини, які нам можуть здаватися необ’єктивними, але резонні для іншої сторони.

Що зробила Україна?

Ми почали погрожувати зброєю? Можливо, терактами? Почали істеричний шантаж?
Та ні. Україна спершу спробувала домовитися. Звернулася і до Єврокомісії. Коли нічого не вийшло, ВІДКРИТО попередила про подання позову СОТ. Це ЗАКОННИЙ юридичний інструмент для вирішення спору. Ми маємо на нього право, позаяк, як одна особа, так і держава, не може бути позбавлена засобів юридичного захисту і доступу до суду.

Натомість, ми побачили вкрай негативну реакцію, звинувачення в ескалації та попередження, що у відповідь на наші законні дії буде введено ще більше обмежень. Це, на жаль, вказує на те, що інші країни, не лише росія, не зацікавлені в застосуванні власних інституцій і справедливому вирішенні спорів. Від нас очікувалося смиренне прийняття умов під загрозою їх погіршення («приймайте це, бо можемо зробити вам гірше»).

Звісно, все вказане вище не значить починати істерити і підштовхувати кого-небудь до ірраціональних рішень, які вже дійсно можуть нам зашкодити. Однак, не звинувачуйте Україну даремно, як наче наша держава не має ніяких геополітичних прав до завершення війни. Ми не знаємо, скільки вона буде і якого лайна нам зможуть навішати, якщо на все погоджуватись.

Нагадую, коли впускаєш когось у свій простір, він там буде наводити лад на свій розсуд доти, доки не скажеш «досить». Така реальність життя.

Оце от важлива порада. Я знаю уже кількох військових, у яких слух на війні або погіршився, або взагалі відбулася його втрата. Шкода, що цивільні у прифронтовій зоні не мають адекватних засобів захисту від гучних звуків.
Втрата слуху це максимально гидка річ. Гудіння у вухах - ще більш. Воно просто бере і перекриває зовнішні звуки. Я через це навіть тест для підбору апаратів не можу нормально здати, бо не розумію, чи звук ззовні чи всередині. Крім того це постійний стрес, неможливість нормально спілкуватися (як наслідок - соціальна ізоляція), проблеми з пошуком роботи і я взагалі іноді думаю, що краще б у мене не було руки чи ноги, але був нормальний слух. Хоч так і не можна казати.
Тож якщо у вас є можливість не отримати інвалідність по слуху через війну - не отримуйте її

Тут буде дійсно важлива стаття про слух, його захист та втрату.

Це не жарти і не примхи, будинок частково глухим, отримати постійний тінітус з безкінечним звуком "іііііііі" в вухах - повний треш.

Не робіть помилок та користуйтеся засобами захисту слуху.

https://telegra.ph/Ukraina-p%D1%96slya-peremogi---kraina-gluhih-09-17

Американський піхотинець

Що ж, продовжимо за рівність і права людини (тм). Вважаю, що лізти в особисті стосунки людей, щоб вони відповідали якомусь стандарту – не варто. Є дуже багато видів і форм взаємодії.

Навіть в умовах окремо взятої пари чоловіка і жінки, у них можуть бути стосунки від жорсткого домінування чоловіка до жорсткого домінування жінки. Питання лише в добровільності. Привіт, тема домашнього насильства, ми будемо розглядати тебе не однобоко.

Для цього нам потрібно згадати про рівність ваги слова, про яку було сказано в першій частині. Якщо до вас звертається людина і каже, що з неї знущаються або роблять щось небезпечне, то сприйми ці слова серйозно (але без емоційного включення). У мене самої багато разів була ситуація, коли потрібно було звернутися по реальну допомогу, але всім було начхати або взагалі на словах – підтримка і розуміння, а за спиною – намагання задавити.

Одна з причин чого я погано чую і чого думала, що проблеми зі слухом апріорі визначають мене як людину, що заслуговує гіршого ставлення. Панове підписники, які сказали, що це не так, сподіваюся, ви це читаєте, бо я вам вдячна.

Єдине що, не розглядайте «серйозне ставлення» як якусь підставу втрутитися і почати когось захищати. Думаю, не треба пояснювати, що сказане може бути неправдою або правдою з елементом маніпуляції. Тому варто спитати людину, а що конкретно вона хоче, крім як висловитись.

Я бачила кілька випадків з публічним розголошенням домашнього насильства. Вони мають дуже сумнівний результат: багато шуму, ескалація, в розборки втягується багато людей (які взагалі не в темі), купа емоцій і т.д. Якщо розголошенням займається людина, яка реально стала жертвою, то вона отримує ще додатковий стрес, оскільки кожен пхається зі своєю думкою, яка варіюється від повної підтримки і до «хайпуєш, плєсєнь?». Ну а далі – психолог, антидепресанти і т.д.

Індивідуальне, але серйозне сприйняття в цьому плані виглядає краще та реалістичніше, бо задача – вирішити проблему з найменшою витратою ресурсів і за найменшу кількість кроків. Взагалі, багато з нас звикли ставитися до новин про домашнє насильство легковажно і навіть дещо скептично («самі розберуться»), але я вважаю цю тему недооціненою. Ця тема постійно спливає у стрічках новин, те, що на насильство дивляться крізь пальці - призводить до публічного розголошення, а публічне розголошення тягне зміну суспільної думки і збільшує психологічну прірву між чоловіками і жінками (напр. жінки уникають стосунків з чоловіками, чоловіки сприймаються як вороги). А це все впливає опосередковано і на демографію.

Зрештою, навіть якщо ми маємо справу з брехливим звинуваченням – буде краще, якщо це розкриється, ніж ви (і, скоріш за все – багато інших людей) помилково вважатимете когось негідником. Якби справи щодо домашнього насильства вирішувались раціонально і послідовно – нікому б і не спало на думку хайпувати на цьому.

До речі, у цій статті тема насильства зумисне подається без прив’язки до статі. Якщо жінка приходить і каже, що чоловік її б’є, то це точно те саме, що і навпаки. Так, чоловік зазвичай сильніше, так, він в більшості випадків здатен знерухомити жінку, але не кожен вважає це морально допустимим (і правильно) плюс ми іноді недооцінюємо жінок з сокирами. Ну тобто мені здається, що жінка може нанести чоловіку не менше шкоди, ніж чоловік жінці і єдиний спосіб все це діло порішати – це бути відкритим до людини поки справа не дійшла до кривавих розборок і здатним надати спокійну зважену реакцію.

Випадки насильства в сім’ї призначені для вирішення проблеми, а не для клікбейтних новин в мережі. Не бачу проблем, щоб жінки і чоловіки користувалися в цьому плані однаковим захистом. І це все не про гуманізм, а звичайну раціональність.

Ви тойво, не дивуйтесь, що постів нема, скоро будуть. Обоє адмінів проходили іспит, який, схоже, був згенерований державною установою «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» за допомогою чату жпт або його аналогу. Інакше пояснити цей набір слів складно. Особливо, коли у фабулі справи особи, "А" і "Б", а в запитаннях починає фігурувати особа "В", "К", "Д" і т.д. Коли я думала про реформу освіти, то трохи не таке уявляла))

Статті на цей канал пишуться вручну на основі аналізу поки живою адміншею, тож вимагають дещо більше часу😅

Сьогодні поговоримо про питання, в контексті якого часто критикується статева рівність, а саме – про демографію. Демографічна катастрофа викликає серйозні побоювання в українців. І це нормально, щонайменше тому, що для чого ми зараз відстоюємо власну державу у війні з найбільшою країною світу, якщо через 20-30 років вона все одно буде поглинута і припинить своє існування через зникнення української нації як такої. Україна без українців – не Україна.

Крім зазначення самого факту катастрофи, люди намагаються віднайти її причини. Однак все зводиться до простого: жінки не бажають народжувати, а примусити їх – незаконно. Чому жінки не хочуть народжувати? У кожного своє пояснення: нестабільність, відсутність економічних умов, необхідність працювати, страх залишитися самою з дитиною, страх насильства з боку чоловіка, недовіра до медицини, страх вагітності, відповідальності тощо. При чому причини комплементарні. У випадку зникнення однієї з них, може виявитися інша.

Тому можна зробити висновок, що виходить, жінки погані і вся проблема демографії в тому, що вони мають право і можливість відмовитися від материнства. Жінки можуть навчатися, працювати і їм не потрібен посередник між ними та грошима. Ці можливості також впливають на вибір партнерів. Жінка, яка має стабільну хорошу роботу, висококваліфікована – зазвичай знає собі ціну і не погоджується на аби що. Водночас не кожен чоловік зацікавлений у жінці, котра потенційно успішніша за нього або просто не бажатиме докладати зусиль для побудови стосунків (дати грошей, похвалити зачіску, зайнятися сексом – нескладно, інша справа – постійно підтримувати емоційний контакт та цікавість). Запити чоловіків теж змінюються: зазвичай вони не хочуть «сіру мишку», їм треба щось цікаве і таке, чим можна похвалитись, показати (інакше привіт послуги ескорту).

Все це робить тривалі стосунки дуже складною штукою.

Як вирішення питання в суспільстві пропонуються навіть такі заходи як позбавлення жінок всіх прав, виключення їх з публічного простору та примус народжувати. Звісно, реалізацію цього уявити складно.
Насправді, у світі є успішні кейси скорочення прав жінок – Іран, Афганістан. В ООН і феміністичних організаціях щось там сказали про стурбованість, але нічого більше. Схоже на те, що якщо чоловіки забажають, то зможуть забрати всі права жінок і нічого їм за це не буде (позаяк у чоловіків теж можуть забрати всі права і теж багато хто стерпить).

Однак мені здається неправильним ставити демографію як єдину мету. Нас цікавить не лише збільшення кількості населення, але й зростання людського потенціалу. Умовно – жінці не треба бути зашуганою дурочкою, щоб народжувати.

У наш час технологічний прогрес уже досягнув того рівня розвитку, щоб поєднувати материнство з роботою та навчанням. Онлайн формат, купа безкоштовних курсів дозволяють отримувати знання та гроші, не виходячи з дому. Можна заробляти навіть на самому материнстві: показувати лайфхаки, пропагувати свідомий підхід, проводити курси тощо (таке вже є, але недостатньо популярне).

Фактично, умови для поєднання народження дітей з кар’єрою – уже є. Державі слід було б звернути на це увагу в розмовах про демографію. Тут питання в тому, що у масовій «передовій» культурі сформовано хибне уявлення про жінку з дітьми як «маму двох ангелочків», у якої після цих двох ангелочків нічого в житті не відбувалося.

Хоча це далеко не так. Навіть навпаки, батьки, у яких життя не завершилося дитиною мають вищі шанси виростити повноцінного здорового члена суспільства.

Загальнодержавні програми свідомого материнства/батьківства, які чомусь асоціюються з авторитаризмом, при правильному підході є далеко не найгіршою ідеєю, а можливо, навіть шляхом до покращення стосунків між статями загалом.

Буває, що мовчання здатне сказати більше, ніж будь-які слова.
 
Цієї неділі, 1 жовтня, Україна вперше відзначить у нову дату день своїх захисників і захисниць. Усіх, хто бʼється заради держави. Усіх, хто додає сили Україні. Усіх, хто віддав своє життя заради України.
 
І цієї неділі вперше вся Україна на хвилину зупиниться, щоб мовчанням вшанувати подвиг наших людей, які загинули, захищаючи нашу державу та українців.
Хай це стане нашою новою традицією.
 
9:00. Неділя. 1 жовтня. Центральні площі та вулиці українських міст. Хвилина шани. Хвилина мовчання. Та вічність памʼяті про наших полеглих захисників і захисниць.
 
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
 
UNITED24Media

Сьогодні ми вперше зустрічаємо День Захисників та Захисниць України 1 жовтня.

Мабуть, не вистачить жодних слів, щоб сказати, що вони значать для всіх нас. Ті, хто зупиняють орду на Сході. Ті, чиїми діяннями пишається кожен з нас і на прикладі кого ми будемо виховувати прийдешні покоління українців. Ті, завдяки кому ми можемо називати себе українцями і знати, що у нас є майбутнє.

Кожного дня наші герої ризикують своїми життями та докладають надлюдських сил для зупинення ворога. Багато хто вже поклав своє життя за цю велику справу. Втім, пам’ять про них буде жити, допоки битиметься серце останнього українця, бо наш обов’язок у тому, щоб передавати цю мудрість.

Зупиністься хоч на хвилину сьогодні. Не говоріть нічогою Подумайте, якими зусиллями ми ще тут. Виразіть свою повагу до наших Захисників. Підтримайте їх.

Ми щиро вітаємо наших підписників з числа захисників нашої держави. Ми вдячні Вам ❤️

З Днем Захисників і Захисниць України!