Ми вже давно невтомно пишемо про те, що українське право – не ідеальне. Зрештою, якби ми вважали, що все чудово – можна було б сміливо сказати, що на юридичному ми займалися чим завгодно, тільки не навчалися.

Звичайно, в українському праві було багато що намішано, нашаровано: купа нескасованих радянських норм, купа закосів на радянські норми у часи, коли юристів без радянського досвіду не було, трошки локального права, а тоді ще купка експериментально-європейського. Дика мішанина, яка часто створює колізії, а щоб знати як правильно застосовувати ту, чи іншу норму – нам обов`язково треба знати офіційне тлумачення та правозастосування цієї норми українськими судами.

Втім, українське право не ідеальне, бо досі перебуває в процесі свого формування.

Що ж до Конституції? Вона писалася нашвидкоруч, багато правових-конституційних норм запозичувалися як із західного, так і з радянського права. Такий собі мікс, який, по-факту, всюди є у вітчизняній нормативній базі 90-х- 00-вих.

Можливо краще було замість одного нормативного основного ату ухвалювати свої конституційні (органічні) закони, які б сформували конституційне правило на тих умовах, що закладало тогочасне суспільство? Щоправда, така система теж була б запозиченням, хоча б за своєю формою.
Для свого часу Конституція була дуже проривним для України та українського права документом. Щонайменше тому, що ми позбулися конституції Української РСР, як основного закону, натомість, замінивши на Документ написаний в незалежній Україні.

Наша Конституція справді є нашим «кодом». У ній записано й помітно наші успіхи та хиби у формуванні державності. Звісно, и могли б сказати, що Основний Закон держави міг бути набагато краще написаний, але ми це кажемо у 20-х роках 21 століття, а на дату прийняття Конституції – навіть не народилися, тому, можливо, тодішні законодавці зробили краще на що були спроможні.

Чи сформувалося та чи стало більш розвинуте українське право? Так, оскільки нарешті доросло до того , що настав час формування саме української нормативної бази, а отже і повноцінної правової школи України.
Чи потрібна нова Конституція? Мабуть що так.

Але поки що ми керуємося тією, що у нас є. І будьмо раді та вдячні за те, що взагалі зараз можемо керуватися Конституцією України.

Тому і вітаємо всіх.

Адміни живі, з адмінами все добре. Тепер ми можемо бути юристами, а не параюристами, зможемо застосовувати свої вміння краще)

Це потребувало трохи зусиль.

Дякуємо ЗСУ! Дякуємо волонтерам! Дякуємо тим, хто підтримує економіку України й будь-яким чином долучається до наближення перемоги!

Завдяки вам всім, ми отримали змогу взагалі завершити навчання, зробити це в Україні і за українською програмою.

Рухаємося вперед й обов'язково переможемо)

Напевно, варто сказати кілька слів на тему заяви Генштабу.

Ця заява стосується не лише ВПО, а всіх, хто між областями/ з Києва-в Київ їздить. Поки що ще нічого не розібралися з цими довідками. Поки що нічого не відбувається, лише заява.

Маловірогідно, що щось відбудеться, оскільки заява вже викликала фурор. В країні купа людей, а військовий облік зараз не лише для чоловіків, але й для окремих категорій жінок, що спричинило б дикий DDoS на військомати (або треба було б придумувати таку фічу в Дії).

Міністерства взагалі мають право займатися створенням нормативно-правових актів на виконання Законів України. Ніби як заява цьому і слугувала. Проте є така штука, що акти не повинні суперечити меті. Зайняття всіх воєнкоматів видачею довідок волонтерам і тим, хто перетинає кордони областей з робочою метою - суперечить, на наш погляд, законній меті оборони держави як через зупинку адекватної роботи органів, так і зупинку адекватного переміщення людей.

Поки що бачимо, що кіпіш піднявся знатний, гадаємо, що Генштаб потім роз'яснить суть заяви, і, ймовірно, дасть назад.

Ввечері точно скажемо хто, що і як. Бо тут вже з'явилися коментар Залужного та пояснення координатора руху адвокатів Збройних Сил України Євгенії Рябеки.

Тому чекаємо ще коментарів і тоді точно скажемо. В будь якому разі, у найближчі дні поки нічого не буде.

Як бачимо, вирішилося поки що на користь довідок. Якщо потім їх можна буде отримати через Дію, то, може, не буде так погано, але як мінімум неприємно. Нам теж треба іноді переміщатися, зокрема, з волонтеркою. Потреба отримання довідок зручності точно не додає.

Відчуваємо у заяві Генштабу натяк на потребу в мобілізації більшої кількості людей (там де обгрунтування рішення потребою оцінити мобілізаційний ресурс). Та й тому, що в найбільш критичний час такого обмеження не було.

Втрати на фронті є, ми не русня, щоб це заперечувати й нівелювати внесок загиблих у нашу з вами незалежність. Можливо, втрати у нас менші, але й українців кількісно менше. 40 млн українців і 140 млн русаків передбачає, що рівні втрати – це приблизно 1:4/1:5. На жаль. Тому нам потрібна зброя, щоб берегти людей, а русаків влаштовує м’ясо.

Втім, спосіб мобілізації «з зацепкою» - точно не найкращий варіант. Тут навіть відвертість була б краще. Всі ми відчуваємо, що нас пробують десь намахати, відповідно, держава втрачає підтримку й довіру. Втрата такого важливого ресурсу може нівелювати навіть хороші рішення.

Слід відмітити важливу річ.

Втрати, як загиблими, так і пораненими були, є і будуть до кінця війни. На початку повномасштабного вторгнення в центрах комплектації був просто нереальний натовп, потрапити без досвіду подекуди було дуже складно, та й не всіх брали. Бюрократична робота все ще продовжується, але людей поменшало.

Накачати армію 100к солдат і чекати, що ці 100к закриють потреби в кадрах аж до перемоги – не варіант. Потрібен постійний притік людського ресурсу.

Незалежно від довідок – кожному, хто має фізичну змогу, треба бути готовим рано чи пізно замінити на полі бою пораненого або загиблого співвітчизника. На 5 місяць війни відмазка «я нічого не вмію і ні до чого не готовий» - дивна. Навчайтеся, ходіть на вишколи, наскільки можете, якщо працюєте – є одно/дводенні вишколи на вихідні.

Так, на вихідних та після роботи/навчання може бути ліньки, але від цього залежать ваші шанси на виживання у разі мобілізації, користь від вас + адміншею перевірено, що вишкіл може навпаки додати сил та впевненості) камон, організм людини позитивно реагує на досягнення навіть на гормональному рівні, це піде на користь.

До того ж, отримати мінімальну необхідну підготовку в тилу, у зручному адекватному темпі, який дозволяє графік – чудове поєднання комфортного з корисним. Навіть тим, хто з острахом дивиться в бік армії, варто пройти підготовку. Дізнавшись більше й встановивши хороші стосунки з людьми навколо – не будете так боятися, станете більш впевненими (до того ж, багато посад не пов’язані з біганням по полю з калашом).

Обов’язковість тактмеду в принципі не повинна обговорюватися, бо це, зокрема, і самодопомога.

Армія потребує стабільного надходження якісних кадрів. В армії України нікого не використовують як м’ясо, там воюють професіонали. Тож не бійтеся, а готуйтеся!

Сьогоднішнє рішення ГенШтабу - взагалі цікава штука. Про неї не знав сам Верховний Головнокомандувач. Про це він сказав у сьогоднішньому звернені, також, сказавши, що для надання пояснень задіяні у прийняті цього рішення пред ставкою Верховного Головнокомандувача. Хоча міг знати, але не надати уваги чи повважати, що все добре буде (це ще не зрада, всі ми трохи задовбані роботою).

Хоча справді, це серйозний геп, який викриває проблеми комунікації, проте, ми щиро сподіваємося на те, що подібне сталося ненавмисне. Повторення ситуації столітньої давності - нам, от взагалі, зараз ні до чорта.

Тепер до наступного.

п. 4 ст. 37 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” наголошує на тому, що УСІ призовники, військовозобов’язані та резервісти мають отримувати такий дозвіл. Ну, тобто, і військовозобов’язані жінки.

Що з того буде? Ну, побачимо як і що, бо рішення явно перекочувало з юридичної площини в політичну, але сподіваємося, що перевезення волонтерки це не сильно обтяжить…

Адміни каналу доєднуються до вітань з нагоди дня народження нашого головнокомандувача Валерія Залужного та бажають довгая літа та безсмертної слави переможця.
Многая літа!

Напевно, ви вже могли бачити в ЗМІ новину про законопроект №7546 – про кримінальне покарання для власників бізнесу, за порушення законодавства у сфері цивільного захисту, вчинених в умовах воєнного стану, або ж як його нам подали: ігнорування повітряної тривоги.

Законодавство у сфері цивільного захисту не обмежується реагуванням на повітряну тривогу. Там є ще багато чого, наприклад про шляхи евакуації, навчання людей тому, як поводитись при евакуації. Тому думати, що достатньо реагувати на повітряні тривоги – неправильно. Якщо у вас в закладі персонал буде не готовий до евакуації, не знатиме, як діяти в тому чи іншому випадку, зокрема, як надати допомогу – це теж порушення.

Законодавство у сфері цивільного захисту об’ємне.
Наприклад, кодекс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17#Text
Постанова КМУ. Стосується споруд цивільного захисту: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-%D0%BF#Text

Детально розписати кодекс й усе законодавство навколо в одному пості нереально або ж це будуть мемуари, тому, якщо вас цікавить щось конкретне – питайте в коментах.

Отож, порушення законодавства у сфері цивільного захисту в умовах воєнного стану – поняття ширше ніж регулярно відвідувати укриття. Та й узагалі, є речі, що надзвичайно потребують деталізації. Особливо стосовно повітряної тривоги.
На жаль, часто стикалися з ситуацією, коли реагуванням закладу на повітряну тривогу є банально виганяння людей на вулицю, іноді навіть без можливості забрати оплачене замовлення у тому числі щойно принесене. У відвідувача виникає логічне питання, хто стикався, зрозуміє. Іноді, частину людей виганяють надвір, а частину у підвал. Дуже дивний підхід.

Вважаємо, що вигнати людей надвір – не є належним способом виконання приписів закону. Підприємець логічно припускає, що люди мають самі розбрестися по укриттях. Проте, не завжди люди можуть це зробити. По-перше, часом, укриття знаходиться далеко, як, наприклад, у випадку ТРЦ «Lavina Mall» (укриття на Синьозерній реально далеко). По-друге, погодні умови. Нам пощастило бути вигнаними на вулицю під час сильної зливи у Львові (тої, про яку ще було багато мемів). Йти куди-небудь без парасолі з ноутбуками було нереально, оскільки вода реально несла машини, до того ж був град))). По-третє, не всі люди знають, де укриття й орієнтуються на місцевості, особливо це проблема для іноземців.

Заради безпеки населення законодавець просто мусить створити чіткі вимоги реагування бізнесу на повітряну тривогу. В нашому баченні – це розміщення людей в укритті, якщо воно є в закладі чи сам заклад знаходиться у підвалі (наприклад, так у Львові працює «Криївка», «5 Підземелля»), або евакуація відвідувачів до найближчого укриття. Щоправда, це не вирішує проблему заміських закладів, які не мають укриття й знаходяться далеко від населених пунктів з укриттями. У такому разі, скоріш за все, потрібно зобов’язати підприємця облаштувати укриття. Це додаткові витрати, але, на жаль, кращого варіанту ми поки не бачимо: возити людей в місто кожного разу – зовсім не зручно + на майбутнє це було б виконанням вимог законодавця (нові архітектурні правила передбачають облаштування укриттів навіть після завершення війни).

32 роки тому була прийнята Декларація Про державний суверенітет України.

За довгий період поневолення України, ця Декларація, як вже сьогодні було сказано Президентом, відновила тисячолітню історію українського державотворення. Більш того, саме цей документ, в подальшому в правовому полі, став основним орієнтиром для здобуття незалежності.

Саме цей документ визначив Україну як суверенну національну державу, чия нація має право на самовизначення. Проголосив народовладдя, принципи формування державної влади, громадянства, територіального верховенства, економічної самостійності, екологічної безпеки, культурного розвитку, внутрішньої та зовнішньої безпеки, а також міжнародних відносин.

Звичайно, у цього документа були й свої недоліки й протиріччя, як, до прикладу, при визначенні “національна” - цей документ вводив термін “народ України”, як сукупність усіх громадян різних національностей, оминаючи визначення “національні меншини”, а також, відповідно їх право на збереження, захист та розвиток, які гарантує Українська суверенна держава, відповідно.

Так само, були й відзначилася тоді ще домінуюча практика верховенства закону, яка є наслідком монополії і, відповідно, домінування позитивізму в радянському праві.

Водночас, цей документ поставив загальнолюдські права та цінності вище класових, що неодмінно вказує на початок відмови від совітського минулого за яке ми й досі розплачуємося.

Як би там не було, але саме цей документ є тією сходинкою, який допоміг нам, свого часу ,хоч і тільки, тоді ще, у юридичній площині вирватися з пазурів москви та почати будувати свою, вільну та прекрасну Україну.

Військова підготовка для жінок може бути добровільною, але повинна бути рівною підготовці чоловіків.

Найпоширеніший закид у бік жінок в армії – непідготовленість, неконкурентність відносно чоловіків, використання становища для пошуку статевого партнера. При чому така думка не завжди пов’язана з особистим досвідом, часто з розповідей третіх осіб. Це або зникає після знайомства з компетентними жінками, або трансформується в «загалом жінки в армії такі, але конкретно ця жінка нормальна». Ну або лишається чи підтверджується, якщо відповідного знайомства не відбулось.
А тепер логічне питання: як так сталося, що люди, до яких такі претензії, взагалі потрапили до лав війська? Зазвичай підготовкою бойових підрозділів, як і просто вишколами, займаються чоловіки. То хто не догледів, що у війську бойова одиниця, професійні і моральні якості якої не відповідають нормативам?
Якщо людина «не тягне», то вона не може бути допущена до виконання завдань. Якщо людина відлинює – так само. Значить звідкись взялося, що «і так піде».
І, на жаль, це досі існує. Я (адмінша – буду від першої особи говорити), зараз проходжу військові вишколи і бачу проблеми:

1. До жінок, особливо молодих, ставляться поблажливо. Пояснюють матеріал окремо/додатково «для дівчат», ставлять менші вимоги, якщо щось виходить не так добре, ставляться з розумінням, бо дівчата. На таку поведінку в інструкторів, напевно, різна мотивація, часто позитивна (захистити), але це йде на шкоду. Якщо жінка налаштована серйозно, виконуватиме вказівки, але все одно не зможе вступити на службу – буде небезпідставно обурена. Якщо вступить після таких занять, то дійсно буде менш кваліфікованою, ніж чоловіки і ставлення буде відповідне. Коли заняття проводяться у змішаних групах – поблажливе ставлення можна ідентифікувати і протидіяти, але коли чоловічі та жіночі групи окремо – це дуже складно, бо видається, що виконуєш команди і все в порядку, а тільки потім виявляється, що нормативи весь цей час були нижчими.
2. Іноді самі інструктори сповідують життєву позицію, що жінкам не варто бути в армії. Була нагода поговорити з інструктором, який саме вважав, що жінкам треба не в армію, а народжувати дітей, бо це корисніше; що пріоритет для жінки в армії – вижити і знайти партнера. Власне, те, на що і жаліються військові.
3. Рівень підготовки часом базується на самонавчанні і здатності до такого собі «бунту». Наразі побутує ще радянське уявлення, що старший за званням наказує, а той, хто нижче – виконує. І все. КК України трохи підкоригував це твердження, вказавши, що за виконання злочинного наказу передбачено кару. Під злочинним наказом ми традиційно уявляємо щось на кшталт «вбити цивільних свідків» або «нікого не щадити». Проте, тепер почало здаватися, що під таке визначення можуть потрапляти і куди менш помітні вказівки. Навряд чи вони тягнули б на кримінал, але на усне зауваження інструктору – напевно. Наприклад, інструктор приділяє більше уваги підготовці чоловіків у змішаній групі або взагалі ставить жінок окремо/не виконує з ними частину вправ. До чого це призведе, якщо жінка таки потрапить у бойові умови? До закономірно плачевних наслідків, при чому, в реальній бойовій обстановці відповідальність за ці наслідки нестиме особисто. Отже, вказівку інструктора потрібно порушити аби мати відповідні навички та кваліфікацію. А за порушення вказівки інструктора можна отримати покарання. Проблема))

Заради справедливості слід відзначити, що вдалося відвідати і дуже якісні вишколи (кому цікаво, можна питати в коменти).
Так, не кожна жінка може витримати те ж навантаження, що й чоловік, як в принципі і не кожен чоловік може, але тим важливіше подати це навантаження ще на етапі підготовки і на всіх приватних вишколах, щоб людина могла відмовитися ще тоді. Так би й відмова була обгрунтованою і не було б невдоволених дискримінацією, і ми б не мали історій, що дискредитують жінок.

ССО Азов потребує нашої допомоги!

Наш друг @WikipediaUA (Вікіпедія) захищає країну у складі 2 батальйону полку ССО Азов Київ. Від нього дізнались, що хлопці на передку, крім шоломів / броні / електроніки, потребують банальних побутових речей. Облаштувати бліндаж та КСП на одному доброму слові не вийде. Потрібні матеріали, і багато.

💰 Відкриваємо збір на потреби київського "Азову"!
От список того, що будемо закуповувати:

дощовики тактичні (50 шт)
патчкорд 3 м. (5 шт)
рукомийник (10 шт)
подовжувач на 3 розетки (10 шт)
подовжувач на 20 м (5 шт)
плівка будівельна 50 м 120 мікрон (5 рулонів)

На всю цю радість — приблизно потрібно 56 000 грн

Це, звісно, не Байрактар, але це те, що потрібно на передку вже сьогодні. І замість того, щоб випити зранку чашку кави, можете допомогти Азовцям ще краще нищити орків 🔥

🎯 Ціль: 56 000 ₴

🔗Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/6KheQL3zWk

💳Номер картки Банки
5375 4112 0134 2586 (Радковський Олександр)

Кілька слів про припинення громадянства України.

Питання, чи може президент таке робити вже підіймалося. Було вирішено, що може припиняти громадянство.

Чи є різниця між припиненням громадянства і позбавленням? Так.

Позбавлення – це покарання. Тобто, в Україні не можна забрати паспорт у покарання за який-небудь злочин (тому в нас позбавлення волі, а не вигнання з країни).

Припинення – наслідок порушення законодавства про громадянство, тобто добровільне набуття громадянства іншої держави повнолітнім громадянином. Закон уточнює, що добровільне – це коли особа подавала заяву про бажання набути громадянства іншої держави.

У другому випадку особа ніяк не може залишитися БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА. Тут наші прикордонники зробили провтик, записавши Корбана особою без громадянства. Особа при припиненні громадянства України стає громадянином тієї держави, паспорт якої вона отримала.

Тобто, якщо громадянства іншої держави особа реально не має – громадянство України припинити не можна, бо виходить, що порушення не існувало.

Чи повинен президент мати змогу позбавляти громадянства при порушення законодавства про громадянство? Чому б і ні? Питання тільки в тому, як цим користуватися. Якось ми казали, що проблема правозастосування в Україні не в незаконності рішень, а в їх вибірковості.

Це спричиняє політичні коливання, адже народ бачить у таких рішеннях політичну маніпуляцію. Останнім часом доволі багато таких моментів з громадянством, як от було з громадянством для Нєвзорова.

Як юристи, ми ставимося до такого дуже критично. Як патріотично налаштовані громадяни – боролися б з колаборантами, особами, що несуть загрозу безпеці держави під час війни, у тому числі й актами індивідуальної дії.

Сьогодні ми святкуємо День хрещення України-Русі та День української державності.

Історія нашої держави налічує більше ніж 1000 років. Дехто розпочинає відлік із заснуванням Києва Києм, Щеком та Хоривом. Хтось розпочинає зі сходженням Великого Князя Віщого Олега на київський княжий престол, що зробило Київ політичним центром Русі на довгі й довгі роки. Хто ж з Хрещення Русі Володимиром Великим або з формалізацією і письмовою систематизацією неписемного права Великого Князя Ярослава. Скільки вчених - стільки і думок щодо початку становлення нашої державності.

Але головна справа у тім, що довгі роки наша державність, як і наш український дух, загартовувалися під натиском часів, недолі, болю, страждань, неволі, поневіряння та фактичної втрати свободи. Але не втратили ми волі.

Бо не відняти у народу волі. І саме народ є єдиним джерелом влади в нашій державі. Бо він ніс у собі, передавав з покоління у покоління дух державності, який, попри всі намагання сторонніх гравців, дав свої паростки, з яких, немов фенікс із попелу, відродилася Українська держава.

Ніщо не народжується з нічого. Бо, навіть, руїни та попіл можуть нести у собі мудрість прийдешніх поколінь, що залишається у наших українських серцях, думах та наміцно закарбована у нашому дусі.

Держава - пряме відображення свого народу. І зараз наш народ, який є носієм державності, стоїть на захисті своєї правосуб’єктності та суверенітету держави. Бо ми сильні, ми стали загартованими і могутніми. Ми більше ніколи не будемо повторювати помилок минулого.

Настав наш час і тільки нам будувати, розбудовувати і підтримувати нашу державність. Наше Право. Нашу Долю.

Ми витримаємо будь-яке випробування і станемо тільки сильнішими. А українська державність стане тим орієнтиром, на який слід рівнятися.

Вітаємо з Днем української державності та з Днем хрещення України-Русі!

Слава Україні!

Щодо удару по колонії в Оленівці, де перебувають наші з «Азовсталі».

Цієї ночі росіяни вбили частину полонених азовців.

Російське командування обставило масове убивство полонених як дії української армії.

Бійці полку були переведені в окрему будівлю.

Була проведена пропагандистська робота - знятий людоїдський фільм про «Азовсталь».

Ми збираємо інформацію про жертв і конкретних виконавців цього воєнного злочину.

Вже очевидно, що це був заздалегідь спланований акт країни, для якої невідоме поняття офіцерської честі, а тим більше - дотримання Женевських конвенцій, правил, законів та звичаїв війни.

Росія не змогла перемогти «Азов» у чесному бою, тому намагається нас знищити віроломством.

Я, від імені Азовських підрозділів, оголошую полювання на кожного причетного до масового убивства. Понесе відповідальність кожен рядовий виконавець і кожен організатор незалежно від посади та місця перебування. Де б ви не ховалися, ви будете знайдені й екстерміновані.

Всі ми шоковані вчорашньою розправою з військовополоненим і сьогоднішнім масовим вбивством військовополонених в Оленівці. Багато хто не чекав такого, але це русня, від якої не варто було чекати нічого іншого. За словами СБУ – події не були узгоджені з керівництвом, а здійснені ПВК «Вагнер» з метою приховування розкрадання грошей.

Тим гірше для них. Істоти які знищують людей, щоб не видавати на них гроші це…загалом цілком руснява сутність. І звісно, що помститися їм можемо лише ми, українці, бо тамтешньому керівництву буде максимум цікаво де ті кошти, а міжнародна спільнота не особливо то відреагує, хіба попросить доступу до місця події, як це вже зробив МКЧХ.

Насправді, чим далі – тим більше буде схожих звірств. Ворог, який наступав, чинив їх радісно з вседозволеністю. Ворог, який зазнає поразок, чинить їх з усією жорстокістю, ніби сам мститься за те, що не може нас здолати. І, звісно, чим сильнішим буде опір, чим далі ми знищуватимемо склади ворога і чим більше поразок йому завдаватимемо – тим жорстокіше він буде «мститися» беззбройним, до кого в змозі дістатися.

Ми можемо побачити, як з кожною новою трагедією мережа рясніє постами на кшталт: «тепер вся русня повинна страждати за те, що сталося». Не треба підвищувати планку і робити такі поступки. Вся русня заслугувала помсти ще самим фактом нападу, це теж злочин. Будь-які їх подальші звірства це лише події, які їм можна пригадати, частини підстав для відплати. Але відплата має починатися не з кожного наступного випадку, а з початку теперішньої війни - тобто з 2014 року. Вони так само відповідальні за все, що відбувалося тоді: «парад полонених», Донецький аеропорт, Іловайськ тощо.

Хоча і це – привід, фактична можливість розправитися з ворогом, бо він порушив суверенітет і територіальну цілісність. З’явилася можливість відповісти йому зброєю. Підстав же значно більше, адже можна зарахувати все, що робила русня з українським народом всі минулі століття.

Нам важливо ніколи не звикати до цього. Комусь може здаватися, що емоційна реакція – це щось погане, але в таких випадках краще бути шокованим, розлюченим, засмученим і т.д (головне не переводити цю злість на своїх). Емоційна реакція на страждання співвітчизників доводить, що ви все ще є частиною спільноти і вам не все одно. Апатія/байдужість навпаки шлях до поразки, бо висвітлює, що ви втомилися і вже не маєте такого міцного зв’язку з іншими людьми.

Відплатою вже займаються військові. І відплата має бути найбільш ефективна. Загалом щось не схоже, щоб русня сповідувала які-небудь цінності, які сповідуємо ми, тому не факт, що те, що діє на нас так само діє і на них, тож уступимо вибір помсти фахівцям.

Цивільним найкраще конвертувати свою ненависть до русні в працю в ім'я перемоги і турботу про наших військових

Нагадуємо про збір для ССО "Азов". Долучайтеся і допомагайте репостом:

🔗Посилання на Банку
https://send.monobank.ua/jar/6KheQL3zWk

💳Номер картки Банки
5375 4112 0134 2586 (Радковський Олександр)

Русня зараз намагається нас психологічно продавити. Не страхом, а скоріш відчаєм.

Вона вчиняє розправи, знаючи, що нас турбує життя і здоров'я співвітчизників, бачить, що міжнародні організації не дуже то клопочуться нашими проблемами, їм важливіше зерно, і тоді психологічно глумляться, як от у пості посольства про те, що азовців треба вішати, а не стріляти.

Це природно викликає в нас ненависть. Проте арсенал дій у нас не такий великий: працювати, волонтерити, донатити, воювати в інфорпросторі та на реальному фронті. Як ми вже казали, у даному випадку краще відчувати емоції, аніж ні, і, відверто, дії з переліку вище не завжди можуть задовольнити наші потреби.

Можна написати агресивний пост, але це ще не значить, що він до чого-небудь призведе. Можна написати агресивний коментар під постом оон чи іншої організації/держави, але вони ігнорують цілий уряд суверенної незалежної держави, не кажучи вже про людей в коментах (їх навіть не читають, а іноді просто закривають). Можна продовжувати працювати, волонтерити і донатити, але не бачачи реальних наслідків своїх дій можна виснажитися і впасти в апатію.

Зазвичай, лише військові, безпосередньо задіяні у військових діях, не мають екзистенційних проблем, але, звісно, так само зазнають стресу та виснажуються.

Насправді, і робити пости, і коментувати, і волонтерити, і все інше, що йде на благо Україні - необхідно. Водночас, відчай може нас вганяти в стан напруженості й агресії, який не зникне від агресивного коменту. Розмова з іншими людьми теж може не допомогти, оскільки вони, вірогідно, теж почуваються не дуже щасливо.

В таких випадках є одна дуже помічна рекомендація, отримана від військових: займатися фізичною працею.

Нічого особливо робити?

Поприсідайте, повіджимайтеся, виконайте ще якісь вправи. Фізичні навантаження, як відомо, сприяють виробленню гормонів, які знизять вам рівень стресу, крім того, сам факт пересилення себе самого - позитивно впливає на емоційний стан.

Робити це слід одразу як вичерпаєте свій арсенал доступних корисних дій або одразу, як відчуєте, що втрачаєте контроль над собою (вам буде значно легше сконцентруватися на роботі, якщо вас не дьоргатиме від стресу).

Займатися слід поки не зрозумієте, що в порядку, або поки не станете надто втомленими навіть для злості.

Таким чином уникнете перенесення свого відчаю на інших людей (сварки), або на себе (депресія). До того ж, організм буде більше вдячний за фізичні навантаження, ніж за алкоголь, сигарети чи які-небудь інші шкідливі способи зняти напругу. Ну і, можливо, накачаєтеся та опануєте себе достатньо, щоб потім долучитися до безпосередньої помсти русні))

Повітряні Сили надійно боронять українське небо і дають гідну відсіч у ньому російському агресору.

Дякую за вашу професійність та відданість справі захисту України!

Вічна слава і памʼять всім, хто назавжди пішов у небо...

Разом до Перемоги!

@CinCAFU

Знаєте, морально складно бути юристом зараз, але давайте поговоримо про ООН, Amnesty International та подібні міжнародні структури та організації.

Критикувати - це мало. Критики вже всюди багато і видно, що нейтральними постами її вже не притлумити. Більшість міжнародних організацій, які мають стосунок до політики – застаріла.

Одна з причин - в них не була закладена та актуалізаторська функція, щоб доводила нам, простим мешканцям нашої прекрасної Планети, що ці люди для чогось отримують свою заробітну плату. А саме – ефективність.

Просто нагадаємо, що стаття ч. 1 ст. 1 Статуту ООН проголошує, що однією з основних задач цієї структури є “Підтримка міжнародного миру і, відповідно цього, прийняття ефективних колективних заходів”. А на сторінці в інстаграмі є таке чудове відео про те, чи може ООН зупинити війну.

Насправді, спершу все було непогано (в принципі як і у випадку НАТО), потім пішло на перекіс. На початку існування в цих організаціях були люди, зацікавлені в результаті, оскільки їх пам’ять про події світових воєн була ще свіжою, проте вони не зробили достатньо аби убезпечити організації від стагнації та розкладу (якщо це взагалі було можливо).

Тому зовсім скоро почалися проблеми: повне ігнорування військових конфліктів, геноцидів. Власне, якщо почуєте історії про Руанду, Родезію або постійні Африканські конфлікти, просто знайте що ООН на них адекватно не відреагувала. Прецедент, коли у 1971 році місце Китайської Республіки отримала Китайська Народна Республіка. Це важливо, оскільки з РадБезу та й з самого ООН прогнали не просто постійного члена, але офіційно визнаного співзасновника.

Про окремий жанр драматургії - комітети ООН. Як приклад ми наводимо 6-й комітет Генеральної Асамблеї ООН що за весь свій час діяльності, фактично, зміг створити лише Міжнародний Кримінальний Суд у 2002 році (заснований у 1998 році з прийняттям багатостраждального Римського Статуту), коли як дискусії та напрацювання щодо нього почалися ще в далекому 1948 році, коли вперше на Генеральній Асамблеї була представлена доповідь про необхідність створення відповідного органу. Тобто, нормальна така різниця. Бюрократія + Прокраститація + Постійне доверешення того, що є лише поки на папері роблять свою справу. Ну, тобто не роблять

Власне, це вже не кажучи про виявлення факту корупції і зловживання своїх повноваженнями колишніх очільників цієї структури. Звичайно ж, проти себе можна й позатягувати з розслідуванням і нічого не робити. Як і сталося у 2015-2016 роках.

Зрозуміло що ООН - це інструмент в руках великих гравців. Для задоволення власних інтересів, ним уже користувалися. Згадати, хоча б, кооперацію між СРСР та США щодо процесу деколонізації. Отримання підтримки на вторгнення США в Ірак. Постійні взаємоблокування США-СРСР у Раді Безпеки. Використання дочірніх організацій в своїх інтересах (як от КНР використовувала ВООЗ). Використання права вето для того, щоб захистити себе або своїх союзників від тиску (Неодноразово робили СРСР та рашка (Чечня, Сребрениця, Грузія, Крим, Повномасштабне вторгнення)).

Тому ми і маємо проблематику, що ця організація досі не розпущена і попри те, що для інших вона, скоріше, шкідлива.

Інша справа стосується таких організацій як AI.

Якщо ООН фінансують усі держави-члени (принаймні, за несплату внеску - настає санкція у вигляді позбавлення права голосу до вирішення цього питання), то такі структури фінансуються, здебільшого, фондами. Як приватними, так і не приватними.

Питання у тому, що якщо на повному серйозі читати звіти, як от, нещодавній, можна напевно зрозуміти, що:

а) писала людина, що конкретно так не розуміє що таку війна, як все працює, нормальну термінологію. Банально не може написати що вона хоче (на яку відстань за треба відвезти цивільних. А також на повному серйозі вважає, що воювати сучасною зброєю, за принципами, які заповідали феодальні лорди та Святослав Хоробрий у 2022 році - цілком нормальна адекватна ідея);
б) перевіряла редакція, для якої нормальним доказом є “свідченням тітки Клари” з повним ігноруванням запитів щодо надання офіційної інформації; Більш того, якщо почитати звіт, можна побачити, що люди не жалілися, а пояснювали свої вчинки, коли як уже самі автори публікації надали негативного емоційного змісту. Люди, котрі добровільно надавали своє житло для проходу українським військовим і носили їм їжу – точно не вважали їх своїми кривдниками.
в) з видом експертів, не розбираючись у кейсі країни, говорити що їй потрібно;
г) І всі вони абсолютно не знають і не розуміють що таке є війна.

Давайте відверто, таким організаціям нормально спонсорувати сумнівні проекти але реально вникати у суть місцевих проблем - зась.

До того ж, твіт про «українських і російських тролів» тільки підтверджує реальне ставлення до українців. Навіть колишні прихильники міжнародних правозахисних організацій почали агресивно відстоювати позицію «проти».

Після цього викотили пост на «відвали» про те, що, звісно, організація моніторила дії русні і спустошення українських міст і так, російська агресія – це агресія. Хоча реальних таких дій не помітно. Чисто для заспокоєння публіки.

Про минулі дії amnesty international говорити нема сенсу оскільки навіть самого одного такого прецеденту уже достатньо. Єдиним варіантом не зганьбитися було:

1. Не допускати проколів раніше
2. Одразу вибачитися за публікацію, видалити її, провести розслідування
3. Надати докази підготовки публікацій про злочини російської сторони

Нічого з цього не було, а отже ніяких підстав для реабілітації.

Тому, і маємо те, що маємо. І багато вже хто розуміє, що світ і вже не буде таким, як колись. І опираються цьому ті, хто не бажає потім лишитися за палубою.

З падінням репутації міжнародних організацій тепер більш актуальним стає питання виходу з них. Але легко сказати «нафіг ці конторки». Продовження розмови приводить до питання, а чи буде нам тоді допомога Заходу.

Отже, в наступному пості ми поговоримо не про те, які організації погані, а про те, чи можна реально з них вийти.