Любі друзі 🐝
Дружнє нагадування привітати своїх інтернет-друзів з їхнім святом ❤️‍🩹
Go spread the love!

Питання у зв'язку з датою: який найромантичніший, найщиріший або найдивніший рольовий момент, пов'язаний з коханням, ви можете розказати зі своїм першим персонажем? А з тим, яким граєте зараз?

Норми і флуді vs бажання активно спілкуватися зі співгравцем

Частенько бачу в оголошеннях про пошук співгравця відкритість до/бажання/критерій про ведення діалогу між гравцями (обговорення усіх аспектів гри, персонажів, обмін музикою, артами, гедканонами і тд.) В той же час ледь не з усіх шпарин чути про те, яке зло норма у флуді групових рольових.
Так ото, поясніть бабі, в чому принципова різниця. Звичайно, давайте не чіпати неадекватні норми а-ля >100 повідомлень на тиждень, а так, тримаймося адекватного. Так отож, мені цікаво, як, де і коли людина, яка "прийшла грати, а не ляси точити" перетворюється на гостинну та "відкриту до спілкування"?

Анонімний тейк, бо інакше з'їдять

Окей, серйозно, чому в нашій квір-РП тусовці такий культ болю? Це ж фікшн, це ж наші власні світи! Чому ми знову і знову заганяємо своїх персів у ті ж самі трагічні сценарії? Чому всі ці "незрозуміли, відштовхнули, побили" і вічна драма, коли можна було б просто… ну не знаю, зробити репрезентацію нормою, а не стражданням? Чому не можна дати квір-персам жити, а не існувати у вічному трагі-арк?

МУХАХАХАХА! Я головний кошмар усього твого життя! Я той самий злодій якого всі ненавидить й чиє ім'я на можна назвати! Я всі 7 смертних й просто демон! Я сам сатана! Я той самий злодій якого ви всі так довго не чекали!

Вітаю вас, люди й інша нечисть. Багацько людей гиркається, що існує доволі мало добре прописаних лиходіїв. Цей прописаний картонно! Цей взагалі висосав мотивацію з пальця! А цього так взагалі виправдовують тим, що в нього було важке дитинство батько випадково сильніше дихнув на своє чадо чим треба! А отой, а ця, а ці, а ті...Й вже у нас назбиралося тих дойобів аж по шию. Але! Мало хто давав хоча б приклади того, як має виглядати прописаний злодій. Так, а чому б нам зараз цим не зайнятися? Наведіть хоча б один-два приклад добре прописаного лиходія на вашу думку. Це може бути персонаж з міфів, легенд, книжок, фільмів, серіалів, коміксів та навіть з вашого рольового досвіду.

Да бути поганцям! 

✒️ЯК ВВЕСТИ ПЕРСОНАЖА В ІСТОРІЮ✒️

Для рольовиків перший пост це часто дуже хвилююча подія, якої багато хто боїться, хоча я завжди дивилася на це, як на особливо цікаву задачу. Ви вигадали крутого персонажа з глибокою особистістю і складною передісторією, а в перші секунди знайомства читачів з ним вам треба всього лише добряче це все стиснути, посолити і вичавити смачненький конденсат в одну коротеньку сцену... А якщо для вас це звучить дуже складно ось кілька прийомів, якими користувалася я.

🦄 Прибрати за собою. Це, мабуть, прийом, який я на початку історій використовую найчастіше. Суть його у тому, що в першій же сцені ваш персонаж має здійснити якусь достатньо значну помилку, а потім намагатися наспіх її вирішити, і чим більші наслідки ця помилка має, тим краще. Так ви одразу ж показуєте і слабкість героя (причину помилки), і його силу (те, чим він вирішив помилку), а окрім того, так ви створюєте для нього стресову ситуацію, в якій він не має часу думати і повинен швидко реагувати, що змушує його яскравіше проявити себе.

✒️ ПРИКЛАД✒️
Принц далекої східної імперії приїхав на північ, аби одружитися з донькою короля для укладання угоди. Він дуже хвилювався перед зустріччю з нареченою, адже навіть жодного разу її не бачив. І от, коли він зустрічає королівську сім'ю перед палацом, падає на коліна перед молодою дамою, восхваляє її красу, цілує їй руки, але пізно розуміє, що увесь цей час перед ним була не принцеса, а її фрейліна... Та невинний сміх і чаруюча харизма змушують присутніх хоча би тимчасово забути про цей ганебний інцидент.

🦄 Майстерність не проп'єш. Якщо ваш персонаж майстер своєї справи, підкресліть це, помістивши його у найбільш непридатний для виконання роботи стан і змусьте працювати. Цей прийом найкраще вписується в комедії і легкі героїчні пригоди, але з ним треба бути обережним, аби не написати Меррі Сью.

✒️ПРИКЛАД✒️
До лицаря, що допиває вже десяту кружку елю в захлій неблагополучній таверні, чіпляються бандити і починають вимагати з нього грошей. Лицар увесь червоний, сонний, ледве стоїть на ногах, для розбійників це явно легка здобич. Та раптом він дістає меча і відбивається від атак трьох тверезих злодюжок настільки різво, що змушує їх втекти від страху, накивавши п'ятами.

🦄 Моральна дилема. Взагалі найкращий спосіб швидко розкрити персонажа — дати йому вибір, і чим важчий цей вибір, тим краще. Люди роблять вибір спираючись на своє минуле, на вкладені життям установки про добро і зло, про те, хто їм друг, а хто ворог, і це все можна легко вмістити в одну сцену. А якщо герой довго вагається це розкриє як мінімум дві його сторони за короткий термін.

✒️ПРИКЛАД✒️
Шпигун, що вже давно діє на боці ворога у якості подвійного агента, раптом розуміє, що його "союзники" взяли в полон його колишнього товариша. Тепер шпигун може або ризикнути і звільнити друга, або вбити його, аби довести свою вірність новій фракції і закріпитися в ній, щоб в подальшому ліквідувати змію з самої її голови. Але чи варте воно того?

Автор: @white_book_wizard

#Статті

А які найбільш цікаві/прикольні/всраті кросовери або AU вам траплялись?

#Інтерактив

Раночку, народ!
Давайте розвинемо мозок і пограємо у втечу від банальних кліше, всіх оцих “вороги спалили рідну хату, пішов мститись”, “об’єднав в собі світло і темряву”,  “добрий, але злий” і спробуємо створити щось нове з того, що, здається, вже викликає нудоту від банальності у анкетолога. Отже, беремо за основу один із типових штампів, і пробуємо подати його так, щоб він працював - був цікавим, правдоподібним, оригінальним.
Я напишу 10 вже всім набивших оскомину концептів, котрі прийшли в голову, а ви спробуйте обіграти той або ті, які бажаєте:
1.Попаданець;
2.Темний антигерой, який все одно герой коли треба, просто з цинічними фразочками;
3.Рукодупа принцеса, яка завжди “в біді”;
4.НІП, єдина мета існування котрого - відтіняти крутість ГГ;
5.Месник;
6.Босс мафії в 16;
7.Тренується вбивати з дитинства;
8.Вдень - добра і світла особистість, вночі ж верх бере альтер его;
9.Маньяк, який вбиває виключно НІПів і страждає від важкого дитинства;
10.Таємничий мовчун з темного кутка таверни.

Узагалі про кліше…
Наскільки часто ви бачили персонажів «дволиких»? Ну в яких буквально дві особистості сидить. Ота прям така дрєвняя класика, де один із них невинна вівця, а інший демон-убивця, який хоче винищити другого, аби отримати тіло під контроль.
І от знаєте-… Є така штука, як Дисоціативний розлад ідентичності (DID). Не говоритимемо наскільки діагноз валідний у звичайному житті й бла-бла-бла, ця тема недостатня досліджена, аби казати бодай щось і я не те щоб прагну зараз чіпляти тему психології. Але у фікшині, де це може бути зумовлено абсолютно будь-чим… Хіба не скарб?
Не прописувати демона-вбивцю, а двох людей із власними переживаннями. Зазвичай DID проявляється у вигляді основної особистості й протектора (захисника). Другий утворюється в наслідок дуже сильно травмуючої події й зазвичай бере дії в контроль через триґер. І чого ж я згадали то?
Ave Mujica… В аніме одна з героїнь має DID і другу особистість на ім’я Мортіс (сама вона Муцумі), тільки ніякої драми й нема. Дівчина настільки забила себе у фізичному та ментальному стані через конфлікти з єдиною подругою та почуття провини, що протекторці буквально довелося рятувати корабель від потопу. Вона діє за власними принципами й судженнями, спостереженнями з глибокого дитинства, бо хоче врятувати Муцумі, але коли доводить до того, що Муцумі «відмовляється прокидатися», то телефонує мільйону лікарів і як наляканий підліток просить врятувати її, просить повернути її, ну а далі доходить навіть до відновлення контакту з однією дуже дорогою в минулому їм обом подруги. Вони не намагаються витіснути одна одну, одна є законною здебільшого спостерігачкою й вічною підтримкою, а друга живе цілком нормальне життя. І взаємодія, соціалізація й загалом опис такого явища у фікшині здається мені фо ріал цікавим тропом для розпису героя

Шановне панство, мене шляк трафляє. Згадала, що сьогодні день рідної мови і зрозуміла, що сьогодні настав час для мого дуже тематичного поста.

Чому українські фентезі рольові настільки пропитані англіцизмами, англійськими суфіксами, іменами. Коли ви ролите по якомусь певному фандому, то ок, так задумав автор. Але коли ви вступаєте у фентезі рольову і називаєте свого персонажа шось типу «Астрат» «Ґейл» або інше. Крім того, що це читається і звучить крінжово, наче той самий переклад з члена на прутень то ви цим самим псуєте український рольовий простір.

А що вважаєте ви?

Свобода повного вибору гравця чи узгодженість сюжету? Що важливіше?

Будь ласка просвітіть мене. Чому фентезі і фантастика завжди були повʼязані з середньовіччям і раннім відродженням, тодішньою архітектурою, одежою і так далі? Я цим питанням задаюсь вже досить давно і не можу зрозуміти😭 чому наприклад фентезі не поєднують з рококо, класицизмом, а саме з середньовіччям (не спорю шо є фентезі з іншими епохами, наприклад як гаррі поттер але в більшості це саме середньовіччя)

У контексті текстових рольових ігор та коментарів все частіше помічається, що справа не стільки в змісті того, що написано, скільки в тому, як це подано. Іноді пост чи коментар сам по собі цілком адекватний, але сформульовано так, що виникає бажання сперечатися з автором, навіть якщо по суті нема про що. Або ж від прочитаного виникає відчуття неприязні, хоча якщо розібратися, то описані події цілком нейтральні.
Вся справа в подачі, яка суттєво впливає на сприйняття тексту. Варто трохи змінити акценти – і те ж саме повідомлення сприймається зовсім по-іншому. Чому так відбувається і як писати так, щоб читач бачив саме сенс сказаного, а не вкладав свої емоції та фантазії?

Стереотипний кросплей в ролках: баг, фіча чи стьоб над гендером?
Чому дівчата, граючи хлопців, обов’язково роблять їх або брутальними мовчазними качками або фембоями? А хлопці, беручи на себе жіночі ролі, раптово перетворюються на драм-квін? Це що – обов’язковий набір косплеєра? Чи це свідомий стьоб над стереотипами?
Що робить персонажів смішними, а що – карикатурними? І коли перегнути це геніальний хід, а коли – крінж?

🇯🇵ЯПОНСЬКА АРКА ПЕРСОНАЖА🇯🇵

Я не дуже багато дивлюся аніме, але обожнюю японську культуру і те, як цікаво японці інколи порушують сталі для нас закони сторітелінгу. Наприклад, класична голівудська арка персонажа полягає у тому, що герой змінюється під тиском зовнішніх обставин, а японська навпаки — герой настільки переконаний у своїх ідеалах, що не змінюється попри зовнішні обставини. І це просто прекрасна концепція.

На жаль, мені лиш раз вдалося успішно прописати такого героя, оскільки утримувати увагу глядача на незмінному статичному характері досить важко, але все ж можливо. Детальніше особливості цього архетипу я хочу розібрати на прикладі моєї ікони, Гатса із "Берсерка".

Гатс — найсильніший воїн загону найманців, якими керує харизматичний лицар на ім'я Гріфіс. Хоч їх з лідером об'єднує тепла чоловіча дружба, між ними також вирує постійний конфлікт: Гріфіс одержимий своєю високою мрією привести світ до процвітання, ну а мрія Гатса... Та не важливі ці всі мрії, він просто хоче бути щасливим. І протягом історії цих двох здавалося, Гатс має віднайти для себе чітку ціль, але він попри все продовжує бути простим грубим воякою який живе в моменті і насолоджується красою світу тут і зараз. Гріфіса ж його "висока мрія" руйнує, перетворюючи на жорстоке чудовисько.

Тож, гадаю, основа цікавості японського героя у тому, що не він сам, і світ навколо нього змінюється в протилежний бік. Цікаво спостерігати за тим, як добрий герой не прогинається під зло, яке з часом лише набуває сил, або коли це злодій, який лишається вірним своїм злим поглядам навіть тоді, коли світ уже повністю перефарбовано у рожевий. Конфлікт, який породжує цікавість у глядача переноситься з голови персонажа назовні, що робить цю боротьбу часом навіть більш вражаючою.

Також за моїми спостереженнями герой японської арки часто є ідеальним прикладом для наслідування через його внутрішню силу, але в той же час він настільки простий і приземлений, що глядачам дуже легко себе з ним асоціювати. Поглянувши на цього героя, кожен із нас скоріш за все скаже "Бачив серіал, а там персонаж, ну тупо я!". Парадокс, але цікавий.

Які незмінні персонажі є вашими улюбленцями і що ви думаєте про таку арку персонажа?

Автор: @white_book_wizard

#Статті

Побачила в одному пабліку тлумачення вікових рейтингів для рольових ігор (R, PG, NC*) і думаю, чому саме вони? Тобто, добре, я розумію, звідки ноги ростуть і чому саме вони, але чому досі? В Україні є своя система вікової класифікації відеопродукції, книги ж взагалі мають свої категорії. Тобто наразі хіба не простіше було б нам використовувати звичні 12+, 16+, 18+ (і таке саме вигадане 21+)? Вони більш зрозумілі вже десь інтуїтивно, бо реально вживаються, їх навіть пояснювати не треба. Поклав собі "16+" на групу і не змушуєш дванадцятирічок нічого гуглити, краса ж.