Ребят, я тут составил неполный список сигнальных маяков, свидетельствующих о том, что вы бы с энтузиазмом присоединились к Владимиру Ульянову и его банде 7 ноября (25 октября) 1917 года:

1. Вы презираете иерархии. Вас раздражает любой ваш начальник, вы б его пристрелили. Вас злит не просто кто-то конкретно, а сама необходимость подчиняться кому-то в принципе (как в семье, так и в социуме).

2. Вы ненавидите уважаемых людей, особенно, если у него отличные от вас взгляды и убеждения. А поэтому без смущения можете, например, в этом вашей фейсбуке назвать дураком и подонком человека, за которого почти 30 лет голосуют люди и вручают ему мандат народного депутата в течение рекордных восьми созывов.

3. Вместо самостоятельного поиска правды вы предпочитаете найти струю и влиться в нее. Чтобы не сильно выделяться. Ведь историческая память про 1937-ой все еще не атрофирована. Зачем эти риски...

4. Вы совершенно искренне недоумеваете, как интеллигентный и образованный человек может не вступить в партию или не сделать себе прививку от сами знаете чего. То есть если без партбилета не сделать карьеру, а без сертификата в ДИЯ не поесть в любимом рестике – то вы поспешите заполучить и то, и другое.

5. Вы очень быстро подхватываете конъюнктурный лексикон. Для вас вполне приемлемо вчера говорить "глобальное потепление", сегодня уже перейти на "изменение климата", а завтра обвинить во всех экологических бедах коров, которые выпивают всю воду на земле и вредят природе. Вы вообще в принципе любите всякий новояз, подхватываете новые словечки и придурковатые идеи во мгновение ока, особенно, если эти словечки и идеи прозвучали где-нить в условном Давосе, Москве, Брюсселе.

6. Вас напрягает церковь. Верующих в Бога считаете слегка придурковатыми.

7. Вы активно ратуете ЗА маскулинизацию женщин. Чтоб они и на стройке БАМа, и на фронте в ООС.

Список можно продолжать, но у меня тут близится полночь и соответственно 8 ноября. Хочу успеть в годовщину, поэтому на сем заканчиваю. А вы в комментариях продолжайте добавлять свои пункты.

Перехожий

Випадково натрапив на папку зі своєю "студентською прозою". З жахом почитав ті тексти, деякі видалив одразу, деякі ще чекають вердикту. А оцей здався мені актуальним навіть крізь призму двох років, що пройшли з моменту його написання. Навіть не соромно опублікувати, а що :)

У той час натхнення для текстів я шукав у творчості Solar Cross`а. Цілком закономірна поява його віршів у водах моєї графоманії.

Тоді я присвятив цей текст одному художнику та моєму викладачу з журналістики, Олександру Тур'яну. Сьогодні ж, два роки потому, хочеться присвятити його іншому Провіднику.

P.S. У вас є збережені тексти зі школи / універу, якими могли б поділитись? Буде цікаво почитати, обговорити.

Про мовну ідентичність та мовний шовінізм

📆 9 листопада — День української мови та писемності. Принагідно вітаю зі святом!

З українською мої взаємини почались після Зимової революції 2014 року. Може матеріальна її складова і провалилась з приходом до влади псевдоопозиції у вигляді Пороха&Со, але у багатьох людей вона пробудила "внутрішню революцію". Події тої зими на короткий період легітимізували виключно націоналістичні наративи, а остаточно закріпились символи та сенси, які сигналізують про культурне відродження. І головне: та Революція породила масовий попит на українську мову. І це стало як її даром, так і прокляттям.

Я часто вживаю у вжитку термін "мовний шовінізм". Настав час роз'яснити, що ж маю на увазі.

Мовний шовінізм — це фанатичне небажання чути чи бачити якусь мову в будь-якому її прояві. Незалежно від того, яка суть матеріалу, якщо він викладений певною мовою, у мовного шовініста починається істерика. Це може бути образа, агресія, саркастичний тон. Мовний шовініст вважає, що певну мову потрібно знищити як явище, а її носіїв закрити у резерваціях.

Так зазвичай трапляється у тому випадку, коли людина з внутрішньою неповноцінністю стає дотичною до великої ідеї та намагається слідувати їй неухильно, радикально, без жодних компромісів. Мова йде не про принципи, а саме про ненависть, яка проявляється під лозунгами великих ідеалів.
Авжеж, мовний шовінізм не має нічого спільного з мовною ідентичністю.

В Україні найбільша концентрація мовних шовіністів склалась у спільноті лібералів (яка несподіванка). У них буквально починає текти піна з рота, коли вони бачать російський текст. Для них мова — єдиний або головний чинник націєтворення, без урахування етнічної, територіальної та історичної складової. Для них негр, що розмовляє українською, буде ближче від російського добровольця, що з 2014 року воює на українському боці. Саме з їх образу проросійські ЗМІ ліплять образ "мовних каратєлєй" та шизонутих "свідомітів".

Знаєте, у чому різниця між радикальним націоналістом та мовним шовіністом?
Перший готовий на чин заради Nації, навіть якщо це суперечить закону та загрожує його здоров'ю або життю. Він керується моральним компасом, в центрі якого лежить Україна, всі його вчинки проходять через фільтр питання "Чи буде це добре для моєї країни?".
Мовний шовініст керується не любов'ю до України, а ненавистю до ворогів (у нашому випадку — до Росії). Його свідомість надто мала, щоб робити й думати в національних інтересах. Все, на що його вистачає — це шаблонне розуміння проукраїнських наративів. Але у своїй голові він керується логікою "роблю все, аби було погано ворогові".

Мовна ідентичність — це про любов до свого.
Мовний шовінізм — ненависть до чужого.
Завдання націоналістів — підвищувати рівень першої та не допускати проявів другого.

Вікіпедія

ПЛАТА ЗА ПРОГРЕС

У міжнародному протоколі ведення вагітності вказано, що 70% викиднів на терміні до 12 тижнів відбувається через спадкові чи набуті хромосомні аномалії. Тобто, відбувається природний відбір генетично слабких ембріонів.

Також у протоколі вказано, що в разі виявлення ризику викидня, не рекомендується до 8 тижня звертатись до заходів збереження вагітності. До 12 тижня і пізніше жінка може прийняти рішення зберегти вагітність, але має бути повідомлена про всі ризики. Звісно, до 8 тижня вона теж може так вирішити, але тут ймовірність важкої хвороби у дитини найбільші.

Сучасні медичні і репродуктивні технології дають змогу зберегти таку вагітність. Також вони дають можливість тим батькам, чий генетичний матеріал має слабкий потенціал (вагітність не приживається, через що звертаються до використання ЕКО чи сурогатного материнства), народити таку дитину.

Звертаю увагу, що проблема не в жінці або чоловікові, а в наборі їхніх генів, які склалися в конкретному ембріоні. Тобто, якщо у жінки трапляється певна кількість викиднів на ранніх тижнях вагітності, це свідчить про нежиттєздатність і неможливість розвитку самого ембріону. Тобто, наступна дитина може народитись здоровою, оскільки її набір генів дозволить це. Звісно, якщо у когось із подружжя немає діагнозу, який унеможливлює зачаття і вагітність.

В минулому, коли медицина не була так розвинута, народжувались, грубо кажучи, сильні діти, чий набір генів був оптимальним. Немала частина з них помирала в дитинстві, адже їхній організм таки не був настільки сильним, щоб пристосуватись до середовища і встояти перед хворобами. Тобто, дорослого віку досягали найсильніші люди, лишали потомство, таким чином вдосконалюючи людський вид.

Звісно, такий прогрес мав темний бік у вигляді болю за втраченими дітьми та знесилених великою кількістю вагітностей жінок. Сьогодні ж умови для виношування, народження і виховання дитини в рази кращі та безпечніші, а здоров'ю жінки звертається набагато більше уваги. А ті, хто нездатний, мають змогу стати щасливими батьками.

Але в той же час ми втручаємось у природний відбір і даємо змогу народитись тим, кого природа не задумувала пускати у світ. Ці люди теж народжують дітей, що послабляє генофонд нації/людства. Це своєрідна плата за прогрес. Ця думка є дуже складна, неоднозначна та непопулярна, яку більшості людей розглядати без емоцій неможливо.

Хтось уже хоче звинуватити мене у нацистських замашках, але перед цим поставте собі питання: "Як я ставлюсь до аборту?"

Дуже часто аборти роблять саме тоді, коли у ембріона були виявлені генетичні аномалії чи ризик розвитку певної хвороби після народження. І це ні у кого не викликає питань, мало хто задумується про те, що це теж є евгенікою, хоч і неусвідомленою. Однак такий розвиток подій прийнято називати "правом жінки".

Це одна з моїх улюблених тем - людина і прогрес. Це прекрасно, що ми дізнаємось про чудо життя все більше і можемо це життя врятувати, але з іншого боку, чи дивимось ми на це у далекій перспективі? Емоції і прагнення радості батьківства будь-якою ціною завжди є аргументом у розмовах про використання сучасних репродуктивних технологій, однак ці ж самі емоції не дають оцінити ситуацію комплексно, а не лише тут і зараз.

Пишу це в контексті конфлікту, який відбувся під час мого навчання сексології. Людей, які мали гінекологічну освіту і поділилися такою точкою зорою, яка існує серед медиків і біологів, почали звинувачувати в антигуманізмі за такі речі.

І ось що дивно, люди, психологи і сексологи, які мають розуміти, що таке наука та еволюція, які мають дивитися на проблему широко, першими ж нападають на своїх колег, апелюючи до абстрактних суспільно-політичних ідей. Не без цього, звісно, але як же ж об'єктивність? І стає сумно, адже якщо фахівці не можуть роз'єднати емоції від наукових даних, то що говорити про громадськість?

Природа беземоційна і максимально прагматична у своєму розсуді. А люди про це часто забувають, бо думають, що можуть відірватись від неї та стати вище від своєї Матері.
Погоджуюсь з думкою.

Додам: виступаю за впровадження абортів як євгенічних норм.
Більше детально свою позицію висловлював тут:
https://news.1rj.ru/str/WikipedUa/464

Хто на регулярній основі приходить донацію — той знає, що від якості вени залежить, з якої руки у вас буде йти забір. Буває, що лише на одній достатньо видно кровоносні судини, щоб підключати до апарату.
Але якщо у вас обидві вени "сильні", можете спробувати експеримент. Зробіть кілька донацій на одну руку, а наступного разу поміняйте. Відчуття схожі з тими, наче навчаєтесь писати обома руками.

Такої думки сьогодні дійшов Олександр, коли вчергове завітав до центру крові у лікарні "Охматдит" та здав тромбоконцентрат.
Якщо вам здається, що він проходить процедуру донації надто часто, наша відповідь буде "Ні". Тромбоконцентрат та плазму можна цілком безпечно здавати раз на два тижні.

Ви також можете регулярно рятувати життя — записуйтесь на донацію!

@odnakrov_kyiv🩸

​​Сьогодні Україна перебуває в стані війни, переживає важку демографічну кризу та має серйозні економічні проблеми. Користуючись цим, ЛГБТ-організації буквально йдуть напролом в намаганні силоміць втиснути свої цінності у масову свідомість.

Їхня ціль – зміна суспільних переконань, руйнація інституту традиційної сім’ї, офіційне визнання одностатевих стосунків, визнання нормою психічних девіацій та нав’язування їх дітям, і, як наслідок, повна трансформація суспільства. Їхні засоби: зміна законів, встановлення цензури та диктату над громадською думкою, переслідування інакомислячих, маніпуляції та фальсифікації.

Яке майбутнє нас чекає, якщо під впливом ЛГБТ-ідеології інститут сім'ї буде зруйновано, а нові покоління не будуть усвідомлювати своєї важливості для Батьківщини? Відповідь очевидна.

Чимало українців ігнорують цю небезпеку. А коли раптово почують в новинах щось про ЛГБТ, то не замислюються, а легко піддаються на маніпуляції про «права людини» та «європейські цінності». Наприклад, мало хто усвідомлює, що активна діяльність ЛГБТ-спільноти допомагає кремлівській пропаганді налаштовувати нас один проти одного та руйнувати Україну зсередини.

Також, далеко не всі розуміють, що агресивне просування повістки ЛГБТ прямо порушує Конституцію та деякі закони. Зокрема:
- Стаття 34 Конституції України стверджує, що «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір». Проте наразі ми маємо проект закону № 5488, який криміналізує незгоду особи з принципами, на яких ґрунтується ЛГБТ-ідеологія;
- В статті 51 Конституції України вказано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Втім, ЛГБТ-активісти виступають за визнання в Україні девіантних одностатевих зв'язків на рівні зі шлюбом;
- Стаття 6 Закону України «Про освіту» гарантує академічну свободу та доброчесність. Проте ЛГБТ-активісти цькують викладачів та науковців, погрожують їм звільненням та іншими санкціями через неприйняття та критику ЛГБТ-ідеології.

В умовах, коли майбутнє українського народу під загрозою, українці мають рішуче протистояти ворожому ідеологічному впливу. Мовчати та робити вигляд, що нас це не стосується – це приректи українську націю на знищення.

Тому запрошуємо науковців, громадських діячів, політиків та всіх небайдужих громадян і патріотів нашої країни на круглий стіл 17 листопада. Детально обговоримо, які виклики постали перед нами, і як ми маємо діяти. Україні потрібна консолідація, аби не дати ворогу розхитати нас з середини.

Коли?
17 листопада о 17.00

Де?
Платформа Zoom

Для участі заповніть форму реєстрації

@EdYurchenko 🎓

Дурніше від людей, що голосують за депутатів, бувають тільки депутати, яких обирають люди.
Оцініть інфографіку. Мені назви наших МФО нагадують суміш назв груп у ФБ та пустих політичних гасел. Пусті об'єднання штучної демократії.