«11:00-15:00

Ти чекаєш, що кохана людина ось-ось виїде слідом за вами. Він так і каже, що ось-ось, ось-ось, але не їде. Листування, дзвінки, зв’язок, що переривається… Ти не можеш плакати вголос, бо твоя дитина сидить на сусідньому сидінні; між вами барикада з речей, і ти тонеш в німому крику.
Потім біля вашого вже колишнього дому горить церква і вибухають танки. Місто обсипають спалахи. Зверху воно схоже на феєрверк — це ти підглядаєш в інтернеті, за звичкою. Ти ще не знаєш, що за пару годин ти будеш зовсім без інету. Плачеш беззвучно, ніби звук реально тупо вимкнули — просто сльози котяться, і ти заводишся в німій істериці. Ти не можеш ревіти й кричати вголос, бо дитина сидить в машині практично біля тебе — вас розділяє тільки купа речей…»

Продовження телеграфуємо.

Анфіса Сметаніна\Влада Холод
24-28.02.2022

#голоснароду

у цій війні найбільше підводять руки:
підступно виказують слабкість, невпевненість, неготовність.
кісточки стесуються у кров, з'являються тріщини,
пальці болять від надто жорстких фастексів,
стропи та ремені натирають мозолі на подушках,
фаланги розтискаються від морозу.
доводиться вперто чекати, як і усім нам,
доки загрубне шкіра й не буде аж так боліти,
доки однаково впевнено будеш тримати
автомат, лопату, чашку для побратима,
апмулу зі шприцем, чиєсь плече,
іншу руку, десятки інших рук,
які теж, безсумнівно, звикнуть та пристосуються.
я не хочу тримати чиюсь відірвану руку,
але знаю, що буду чистити бруд з-під її нігтів
і, так само як сотні інших до мене, стогнати від реготу із власником
у кареті швидкої.
коли небо й земля вибухатимуть тисячами скалок,
мільйони рук попри біль триматимуть
щит, курс, немовлят, чиїсь душі, пульт управління, черпак та скальпель,
бо руки звикають,
бо небо і землю
потрібно комусь тримати.

цианід
13.03.2022

#голоснароду

давай устроим мир внутри себя.
вокруг так много непростительного зла,
что режет изнутри нередко крайне остро.
давай устроим мир внутри, пускай это непросто,
но попытаться стоит, ты хочешь верь, а хочешь — нет,
здесь может быть совсем простой ответ.

давай устроим мир, снаружи очень громко.
там сеют тьму и лёд, в котором тонко
дрожит ещё надежда на сердца.
давай устроим мир, что без конца

живёт.

Padmanima
03.03.2022

#голоснароду

«Це, насправді, трошки весело. Це непоганий приклад того, як працює інформаційний шум. Бо я не читала новин, але про загрозу війни мені було відомо. Я не пам’ятаю, звідки я про це дізналася і яка була моя реакція. Здається, ця інформація просто з’явилася в моїй голові одного дня — так, ніби завжди і була там. І це частково логічно. Бо коли твоя країна 8 років знаходиться у стані війни з іншою, нова загроза інтригує, але дивує не сильно. А от цифра «200 000» трохи змінює ситуацію».

Повний текст телеграфуємо.

Авторка: Вероніка Лелека
Ілюстраторка: Іванова-Лелека Марія, 8 років

13.03.2022

#голоснароду

по всему телу — разрядами — шум и гул;
я делаю всё, что могу. я так мало могу!
пока я ошибаюсь и делаю выводы не о том,
у вселенной кончается «скоро»; у неё уже нет «потом».

в моей голове так пусто и влажно сейчас.
там нет городов, только старый разбитый причал —
место для скорби. кругом лишь вода, вода.
кажется, другого там и не было никогда.

надо собраться, ведь собираются все, —
и мчаться, мчаться в этом жутком, измазанном в кровь колесе!
надо всё помнить, надо следить, смотреть
(а в голове в купорос превращается медь,

а в голове ржавчиной обращается сталь)!
я не знаю, кем стал; я знаю, что очень устал.
и слова опустели,
и во всём теле — ком:
нет сил
больше заботиться
ни
о
ком

Алекс Берк
10.03

#голоснароду

«Сигнал тревоги; я просыпаюсь, говорю что-то вроде «сука, бля, опять», и где-то минуту, возможно, борюсь с желанием послать всё нахуй и спать дальше. Потом включаю и цепляю на голову налобный фонарик, натягиваю джинсы, вешаю на пояс сумку и иду в коридор. Ещё захожу на кухню, чтобы заварить чай — это уже почти привычка. Компенсирую то, что явно недостаточно пью воды, тем, что почти на каждую тревогу завариваю поллитровую чашку чая».

Полный текст телеграфируем.

Эрик Искра
14.03.2022

#голоснароду

«Приставила палец к губам, посмотрела на опущенные жалюзи, на тёмный экран выключенного телевизора, не найдя там своего отражения.
— Меня без тебя и не существует, так-то. И сомневаюсь, что проживу дольше, чем эта запись.
— Все вы так говорите.
— Не уходи в оффтоп, — аккуратно напомнила. — Боишься, раз закрываешься?
— Не хочу вопросов и беспокойства. Не могу сказать, что веду совсем активную деятельность, но — по мере сил даже, похоже, со сколь-нибудь осязаемыми успехами. Есть что скрывать, и есть то, чему радоваться. Веду переписки со всеми нужными мне людьми, мониторю их состояние, смотрю настроения. Изучаю, как кто сейчас себя проявляет, чем горит и где ломается, затухает...
— А сам-то? — язык показываю.
— А что сам? Война проходит мимо меня по касательной...»

Полный текст телеграфируем.

Герр Фарамант
15.03.2022

#голоснароду

Дихай

Те, що ішло вздовж шкіри довго-довго, помалу,
Відірвало нам врешті обличчя, розчавило і майже зламало.
Умочило у кислоту, й думало, що розчинило.
Але, бач, весняне повітря таке п'янке, що вдихаю щосили

Тим, що лишилося — болем, звірячим глибоким виттям.
-всі в укриття, тривога, всі в укриття-
Усе це, звісно, шаленство. Усе це — ні, не життя.
Вогонь зійшов із небес, розкидавши оприски та друзки.
Я не хочу, не хочу, не хочу, щоб ти бачила мене — таким.

Людей не лишилось: ми мертві, мутовані, — але ми є.
І хтось уже мріє: із клаптя зшию нове обличчя своє.
-всі в укриття-
У когось крицею вкрилися душі, в інших — навіть тіла.
І в багатьох чорна ртуть тече там, де раніш кров була.

Дихай, чуєш, не зупиняйся, навіть за тисячу миль,
-всі в укриття-
Навіть якщо не побачимось більше, бо зникли колишні ми.
Дихай, ми зберемо з уламків, із коліщат і скла
Тіло богині. Хтось каже: вона буде кращою, ніж була.

Вір, якщо можеш. А головне — дихай медом цієї весни.
-всі-
Кажуть, настане світ пречудовий, в патоці луки й лани.
-в укриття-
В світі новому ми будемо зватися іншими іменами.

Дихай, щоби помстити за все, що зробили із нами.

Алекс Берк
15.03.22

#голоснароду

5 суток без света. Мы живы

«Грех жаловаться — всего-то 5 суток без света. Люди из городов-сателлитов, кажется, с начала войны сидят без света, воды, еды, тепла. Но пусть они сами расскажут свои истории: те, кто был там; те, кто выбрался; и те, кто остался по сей день.

Это не пособие и не методичка. Это — мысли, которые надо выпустить и загнать обратно в банку, чтобы похоронить под слоем новых переживаний».

Полный текст телеграфируем.

ЖёлтоЛис
16.03.2022

#голоснароду

Моя маленька люба валізко, як ти там?
Я шукала тебе усюди, але так і не знайшла після всієї цієї біганини, але сподіваюсь, що там, де ти є, тобі краще, ніж було до того в моїх руках.
Я шукала тебе усюди — на антресолях і під шафою, під ліжком та під кухонним столом, але ніяк не могла знайти тебе. Як ти там? Сумую за тобою.
Пам'ятаєш усі наші пригоди?
Я пам'ятаю, як ми разом їздили у десятих у гості та на фестивалі, ти була вірною подружкою мені, і я турбувалася про тебе як могла. Обережно катила бруківкою, в'язала бантики в аеропорту та слідкувала, аби усі замочки та защіпки були ретельно замкнені та на своєму місці.
Який чудовий то був час! Але зараз я лише можу сумувати за тобою.
За кожним твоїм коліщатком, розбитим об бруківку під звуки сирен. За кожною тріщинкою, коли тебе затискало натовпом у потязі та серед черг там і тут. За пошарпаними ручками, які не витримували власної ваги, але ти терпіла.
Терпіла всі мої речі та пам'ятки, що я встигла схопити в останній момент. Увесь цей мотлох та уламки, через які мені доводилося тебе тягти манівцями. Ти, може, пережила чи не більше за мене, рятувала мене в найтяжчий час.
Де ж ти, любо моя валізко?
Сумую за тобою.

CaerRynn T'ar
17.03.2022

#голоснароду

Дух гауптбангофа

«Зі мною не все добре. Я вкотре з глибинним соромом і гнівом розумію це, поки повз мене проходить, смалячи папіросу, худорлявий берлінський панк десь мого зросту і статури. Зі мною все дуже не гаразд.
А над головою, а також ліворуч, праворуч і внизу, перекриваючи гомін і ґелґотання голосів, носяться привидами чистилища — звуки потягів».

Повний текст телеграфуємо.

Алекс Берк
18.03.22

#голоснароду

Трохи шумно

«Вже в доволі дорослому віці я зрозумів, що щось я себе переоцінив. В мене з'явився пес. Кіт — то моя душа і все таке, але кіт вдома, і захистити його простіше. Бо як для мене «захистити» («бажати захистити») — то і є любов. Синонімічно. Секс, розуміння, одна хвиля, тяга, ніжність — то все, звісно, вогінь і все таке, але захистити — це перш за все. Своїх. Бо то моє. Моє = захищати. Любити = захищати. І от пес. Мале, дурне, активне надмірно. І я, весь такий захисник, мать його вйоб. Магазин на районі, в який я заходив з малим нормально неодноразово, вечір, все як завжди».

Повний текст телеграфуємо.

Black Jackal
20.03.2022

#голоснароду

Русский военный корабль, иди нахуй.
Якщо тобі конче потрібно піти,
йди кордоном і прямо — на літеру «х».
Вічна непам'ять такому «солдату»,
що чавить нас танком і каже «брати».
На коктейлю, братюнь — не соромся, бухни!
В горлі пече? Ну то маєш засмагу...

Нічого «шастать», блукай ти деінде,
гати по будинках, але — по своїх.
Замість крові лиш сцяки в твоїй голові.
Чули ми байку, оту, де «нам стыдно»,
коли твій артобстріл вкладав дітлахів.
Рай у пеклі — стигмати тобі кульові,
Сонях в кишені, загарбницька гнидо.

Здохнеш, побачивши Київ, тож в сраку
«визвольний рашистський твій мир» у війні —
звідси геть, бо скловатою буде земля!
М'ясо гарматне, наш шляк тебе трафить,
ти ж мав нас за дурнів, а ми — бойові.
Путлер твій — то не бог, то наклав хтось гівна.
Русский, сотри эту мразь или — нахуй.


***

Тигровий березень року —
Пора, коли асфальт пробивають
Так звані «Салтівські проліски».
Вибач, волошковоока,
За кров заграв на тлі небокраю,
Що місто майже навколішках.
Всюди заквітчаний попіл —
«Піони» теж на себе не схожі.
Чому ми рідше говоримо?
З вкритих корінням окопів,
З твого тепла у родимці кожній
Зринають спогади хворими.
Серцю листів вже не досить,
Нема паперу, зрадив дар мови —
У сто життів мені болісно.
Втратити доньку — не «досвід»,
А вирва. Мир її не заповнить,
І ми цілком не загоїмось.
Визрілий березень року —
Пора, коли всміхається доля
В країні з військом нескорених.
Знаєш, волошковоока,
Щоб сяяв знову рідний твій погляд,
Я землю вдобрив потворами.

ЗаВІРшована
28.02.2022 — 16.03.2022

#голоснароду

Зачем надо гасить свет

«Она не понимает. Переспрашивает:
«Папа, но он же знает, что там люди?»
«Знает. И всё равно стреляет».
«Но почему? Потому что он злой?»
«Да, потому что он злой. И потому что ему Путин приказал. Он приказал ему убивать украинцев».
Вроде поняла. Ей уже 7 лет».

Полный текст телеграфируем.

Константин Зотов (Зорян Костюк)
18.03.2022

#голоснароду

«Город последних мразей. Город серый и город хмурый.
Крепость, рубеж империи, между прочим. Форпост в диком поле, где первый узник тюрьмы — крестьянин, за которого не смогли поручиться.
Где здание, служившее концлагерем, переоборудовали под СИЗО, а считай напротив, по другую сторону дороги и чуть-чуть дальше — братская могила военнопленных, на которой так и не построили стадион.
Где на самой окраине, близ чёрных лесов, так до сих пор и стоит недостройка роддома, с крыши которого прыгают на канатах.
И где повсюду в центре можно наткнуться на курсовые и дипломные работы студентов и студенток академии дизайна и искусств.
Торговый узел на берегах двух почти что иссохших рек. Болото, куда приезжают умирать.
Узнали, да?»

Полный текст телеграфируем.

Герр Фарамант
18.03.2022

#голоснароду

«Если бы перестать предполагать худшее было так просто. Дома проще — нож в карман, баллончик в другой, не смотреть в глаза, если что, бежать и кричать. Здесь всё чужое. Десятки раз уже прокляла засмотренные до дыр ужасы. Одинокая девушка, незнакомое место. Стандартная ситуация, сюжет расходится позже и вариантов, насколько плохо он может пойти, слишком много».

Полный текст телеграфируем.

Morrigan S. Crows
21.03.2022

#голоснароду

Шматочки вкраденої весни —
Як можливо нею надѝхатись,
Як можливо її відчути?
Та натомість важливо відчути присутність
Всіх гнівних, розгублених, лютих, сумних.
Вашій пам'яті вічно не стихнути.

Ваших імен не зітруть.

І на кінчиках пальців
Струнам краще мовчати
Про минуле життя та коханців.
Хай вбирають в себе нашу лють —
Хто цю весну у нас відняв,
Захлинеться в її безмежжі.
Хочу лиш дочекатися дня,
Коли буду її зустрічати,
Та натомість
Бачу тільки «була в мережі»...

***

На 17-й день
Слів, що колись викликали сум'яття і страх,
Уже не існує.
Ось вони, наша рутинна статистика,
Частина моєї роботи.
Новина йде за новиною в тісних рядках,
Де немає часу на емоцію досить потужну,
Щоб її назвати скорботою...
Я хочу повірити в бога і в містику,
Але, перепрошую, не пішов би під три чорти
Бог, який це дозволив!
Всі ми марно шукаємо чогось, що нас зараз знеболить,
Всі живемо за принципом: хто, як не ти.
Може, всі ми зараз і є оцей бог,
Якщо він нам так вже потрібен,
І ми кожен мали б промовити «Я — любов»,
Але я — і ненависть космічного рівня.

morgana_escritora
12.03.22, 15.03.22

#голоснароду

«Вдыхаю воздух, пахнущий... чем-то смешанным. Гарью, принесённой непонятно откуда; пылью, разогретой резиной, выхлопными газами. И чуть-чуть — землёй и зеленью. Совсем чуть-чуть, но мне хватает. Я иду и представляю, что это запах весны, а ещё думаю о том, что строчки "дим зі згарищ повзе містами та просотує кожен подих" я написал, когда в Киеве ещё не пахло гарью».

Полный текст телеграфируем.

Эрик Искра
23.03.22

#голоснароду

Розкажи-но мені, де немає війни. Де новини не страшні, де наші стіни міцні, де в печах лиш вогні, де попереду дні, в яких ми не самі, в яких всі на землі.
Розкажи-но про те, сонце де золоте світить не на пусте, а на сад, що цвіте; десь пшениця росте; де тихий наш степ, де у серці святе ще вирує, проте.
Розкажи — я засну; і дай Бог, щоб прокинулась не від тривог.

Літературовідьма
23.03.2022

#голоснароду

До Василівки прибула гуманітарна допомога

«Вперше за 36 важких днів війни ми отримали гуманітарну допомогу від Запорізької обласної державної адміністрації. Вся гуманітарна допомога у вигляді квасолі, перлівки, гороху, арнаутки, хлібців та макарон буде роздана громадянам, що перебувають на обслуговуванні у відділені соціальної допомоги вдома».

Замість епіграфа, витримка із новин.

Повний текст телеграфуємо.

Black Jackal
28.03.2022

#голоснароду

Настали часи, коли ховатись по норах перестало бути дивацтвом.
І де твоє «в наступний вівторок точно спробую пляцки»?
Тепер, аби їсти, не чекатимеш рекламної павзи,
Тепер — аби сісти, а не в багнюку під вибух упасти.

Кажуть «війна!», а війні як-не-як вісім років.
Тільки зараз ми вже готові до чужинських підступних кроків.
Тільки зараз ми вже знаємо ваше обличчя,
Хоча й зараз комусь лицемірство все так же личить.

Мені кажуть: занадто спокійна, а там бомблять Київ.
А я знаю: повернусь додому; в нас-бо повно джавелінів.
Настане котрийсь із вівторків, ми підемо по пляцки...
А зараз несемо нашим міцні жилети і каски.


***

валить сніг пінопластом, але ним не впакують двохсоті
ненави... ненапа... не на часі, а що йому зробиш?
що вже є — загуде, загубить в переповненій соті
як наріжеш салат, не забудь додати укропу

зріжу квіти, мо' в полі знайдеться ще щось під ніж —
перший сніг не збудує будинки, та вкриє багато
головне — коли треба, спи, коли треба, їж
перший блін, як то кажуть, завжди вийде матом

Ліза Маслова
05.03.2022
08.03.2022

#голоснароду