Говорят, реки наполнятся кровью,
Земля поглотит кости и мясо,
Говорят, те, кто сейчас стреляют,
Небесному воинству
Не смогут сдаться.
Цуцики роются в требухе несвежего трупа,
Изувеченный дом смотрит на мёртвых хозяев.
Господи, Господи, мой отче,
На кого же ты нас оставил?

Но суд будет справедливым и скорым,
И за теми, кто в морды коней целился
Из автомата
Придут совсем другие, зубастые кони,
Из речки Ирпень выйдут другие кони,
Из вод Днепра выйдут другие кони —
Для Бога нет мифологии, всё — реальность.

И для тех, кто выбивал в твоём доме окна,
Приготовлена баня княгини Ольги.
И тем, кто в плену держал Мариуполь,
Предстоит познакомится с Посейдоном.
У него трезубец в руке, вы помните?

Все твари — видимые и невидимые,
От домового до ангела ветхозаветного,
Будут судить тех, кого мы ненавидим.
За нашу землю, за наших людей и за наши реки.

Джанни Цюрупа
03.04.2022

#голоснароду

«...Он курил в подворотне, уже немного потухшим взглядом наблюдая, как по дороге катятся русские танки. На какие-то мгновения в нём даже зажглась искорка надежды, что они сваливают наконец и оставят их в покое. Но какая-то горечь не давала ему даже этой искоркой утешиться».

Полный текст телеграфируем.

Di Piligrimm
03.04.2022

#голоснароду

***
Не ходи-но, моя доле, випаленим полем, сивим смутним полем. Не дивись-но, моя доле, на людськеє горе, на страшнеє горе. Не гляди-но, моя доле, в оченьки неволі, гіркої неволі.
Ходить-бродить моя доля страшним чорним полем, близ людського горя, на очах в неволі. Я піду, піду ганяти долю, неслухняну, вольну, випалену болем, за далекі гори, неслухняну долю.
Не піде неслуха-доля за високі гори, від степу, де воля, від людського горя. Не ходила б моя воля та спаленим полем, як не мала б горя від чужой неволі, була б гарна доля.
Ти ходи, злая неволе, у свої-бо доли, у свої-бо гори. Нам не бачить б того горя, спаленого поля, та гіркого болю, не прийшла б по наші долі, чорная неволе, жерти вольну волю.
Ти загинь, злая неволе, з горем і тим болем.
Ти цвіти, благая доле, на полі привольнім.
Болем
ту неволю
й горе
задля долі
й волі
і у полі
й там, де гори
й доли,
зборем.

Літературовідьма
01.04.2022

#голоснароду

Вона — свята. Кривава.
Змучена тишею сна.
Руками своїми холодними
Немовля до грудей пригорта.
Хай боже його прийме,
Втішить ті сльози гіркі.

Хай стелить йому врем'я
Перини свої пухові.
Там тиша і світло стишене,
Там мати твоя чека.
Не буде ні болю, ні холоду,
Не буде того гріха.

Відпускає вона малого — хай спить.
Де тривога кричала круками — знову тиша стоїть.
Де кати — вже нема нікого, земля їх гноїть.
Все, що скоєно — перемелено. Із золою летить.

CaerRynn T'ar
07.04.2022

#голоснароду

Сьогоднішній текст — це есей, а не художній твір чи щоденник. Ми публікуємо його, бо редакція вважає важливою тему, яка тут висвітлюється, і ще — бо ця війна йде, в тому числі, між пригніченням та свободою в глобальному сенсі.

«Дисклеймер: цим висловлюванням я не "перетягую на себе ковдру" і не стверджую, що проблеми моїх соціальних груп важливіші за загальноукраїнські проблеми. Однак разом з цим я не можу дозволити собі забути про те, що, хоча настання "русского мира" однозначно дорівнювало б посиленню проблем моїх соціальних груп, — перемога України, на жаль, не буде автоматично дорівнювати їхньому вирішенню».

Повний текст телеграфуємо.

Ерік Іскра
04.04.2022

#голоснароду

«Також хочу згадати про питання-приказку «ти шо, мавок ходив ловити?». Воно використовується в зверненні до того, хто дуже довго виконує якесь доручення».

Повний текст телеграфуємо.

Ліза Різер
06.04.2022

#голоснароду

«— У нас самый нормальный алкоголь — украинский, — жалуется мне девушка из Белгорода. — За чем-то приличным приходится в Харьков мотаться. Да и цены у вас в три раза ниже».

Полный текст телеграфируем.

Сэмар
18.03.2022

Дополненный текст этой же статьи доступен на авторском Патреоне.

#голоснароду

« — Я хочу у тебя спросить кое-что. Мне важно знать, — начинаю я, и каждое слово ощущается новым шагом по битым стёклам. — Как ты чувствуешь себя, как ты справляешься... Я про бабушку».

Полный текст телеграфируем.

Вечный Встречный
08.04.2022

#голоснароду

Весна не подкрадывается. Весна наступает. Весна приходит. Безотвратно, непреодолимо, вопреки всему. Она кажется невозможной, нереальной. Но она проникнет всюду. Травы покроют землю, зелень покроет ветви, цветами покроется всё, чему суждено цвести, и их аромат пробьётся сквозь твою страшную поволоку, сквозь пелену ужаса и боли, укрывшую твою душу. Гроза прорежет смрад дыма озоном. На какие-то мгновения твоё сердце замрёт не от страха, а от красоты. Весна — самый великолепный сорт неотвратимости.

Di Piligrimm
11.04.2022

#голоснароду

Я говорю собі: «Йди лягай спати,
очі заплющуй і спи.
Спи!»
Як там казали:
«Щоб швидше заснути,
слід рахувати...» Рахую...
Рахую
дні без числа.
Безсоннії ночі.
Сирени й відбої.
Холодні пальці.
Вдих. Видих.
Колись була мрія —
опинитись самій в місті тихім й безлюднім...
Та більше не хочу.
Я хочу затори,
гомін траси,
юрбу,
щоб тісно в вагоні.
Щоб знов було місто
справжнє,
живе... Серед мертвої ночі
лежу,
лежу...
Як печуть мені очі, коли довго плачу, і як пече серце, коли забуваю.
Вдих.
Видих...
Змокла подушка. Перевертаю.
Рахую, рахую
сльози,
пальці,
години,
вдихи і видихи...
Ранок жевріє крізь затулені штори.
Ось і ще один день. Я його порахую.
Вдих... Видих...
Рахую.
Рахую...

Анна Ліндберг
12.04.2022

#голоснароду

«Говорят, если спрятаться за несущими стенами квартиры подальше от комнат и окон, то есть шансы, что ты выживешь при попадании снаряда в дом. Руководствуясь этими рекомендациями, мы собрались в коридоре, обложившись рюкзаками с техникой».

Полный текст телеграфируем.

Padmanima
26.03.2022

#голоснароду

«Под умирающим небом разрушается мой мир. Земля в неровном чуждом свете кажется чёрной. Вдали слышен грохот опадающих карточными домиками высоток. Иногда ангельскими трубами гудят лопающиеся провода».

Полный текст телеграфируем.

Morrigan S. Crows
14.04.22

#голоснароду

Залізна птаха

затрусились вікна від вибуху
затрусилось моє серце від жаху
за кілометр від мене вмерла
людина
через велику залізну птаху
моя бабуся читає молитву,
а я зводжу в думках бар'єр
магія не працює і вони продовжують
руйнувати чийсь екстер'єр

у вікнах підвалу не видно,
як з будинків розбитих встає
сонце, окутане димом,
і дарує всім світло своє

у стінах підвалу чутно,
як виє сусідський пес
його хазяї втекли з країни,
поставивши на ньому металевий хрест

у стінах підвалу холодно,
але мені знову доведеться тут спати
засинаючи, я буду зводити в думках бар'єр,
котрий жоден залізний птах не зможе зруйнувати

відвар шипшини
03.03.2022

#голоснароду

Из цикла «Щоденник болю»

Ты говоришь: тебе надо дышать свежим воздухом.
Вдруг попадёт по дому, а ты в нём одна.
Ты говоришь ей: у вас там дым ядовитый,
И будет ещё искалеченных и убитых...
— Но это мой дом, — тебе отвечает она.

Ты говоришь ей: послушай, пока не поздно...
Она отвечает, что в поле лежат семена.
Сердце на это стучит неуверенно-сонно.
Ты понимаешь: Чернобыльская Мадонна,
Как у Драча...
— Здесь мой дом, — отвечает она.

— Куда, — говорит она, — этих, пушистых, пернатых?
А наши могилы — кто будет садить там цветы?
А скажем, вот книги — разве они виноваты?
Нет, — говорит, — ни за что. Даже с места не сдвинусь.
(Ты знаешь: давно не любовь это, просто повинность.
Но шепчешь и шепчешь упрямо:
«Мама,
только не ты»).

Ночь превращает в руины высотки и хаты,
Чёрный с оранжевым красят собой времена.
Она говорит:
— Поскорее спасайся отсюда,
Беги, пока можно. А я не хочу и не буду.

Так в сотый и тысячный раз отвечает она.

Алекс Берк
18.04.2022

#голоснароду

До речі, нагадуємо, що ми приймаємо не тільки тексти, але й арти.
Отже, якщо у вас є роботи, якими б ви хотіли поділитись — надсилайте їх нам.
Тримаймося!

З повагою,
редакція «Андерхаунд».

Україна була під Москвою вже триста років як.
Україна була під Москвою, як земля під морем.
І зараз ця земля здіймається, розтинаючи води.
Гіркі сльози і кров, що ріками лилися,
Море гіркоти та відчаю наповнювали щокілька-десять років.
Хай тепер та вода висохне сіллю,
Хай ту сіль гріховну тепер вимолюють, хто грішив нами.

Життя, звісно, є і на дні моря,
І безсловесні риби наповнюють його.
Та мають слово закарбоване в легенях,
Що кров'ю ллється у кожній судині.
Зараз же море стає землею.
Земля здіймається горами і долинами.
Риби стають птахами і звірами,
Словами наповненою спільнотою.
Маємо свою пісню і казку до кожного слова.

Хай море відступить, і триста років імперії,
Гріховних кривавих вод, та отрути тієї,
Висохнуть сіллю.

CaerRynn T'ar
21.04.2022

#голоснароду

З циклу «Щоденник болю»

Так, ніби я — біонічний протез мого міста, що ігнорує свій застосунок, кинутий десь і не знайдений.
Так, ніби я — це кристал чарівливого кварцу, що розколовся від тиску і більше нікого і ні від чого не захистить.
Так, ніби я — це та-таки справа важлива, яку не дороблено і через нерви забуто; саме тому назбиралася купа проблем.
Так, ніби я — це собака сусідки чи кіт з хати навпроти. А що, залишили-бо їжі на тиждень. Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Так, ніби місто — людина, яку катували. В нього немає волосся чи навіть зубів. Може, руки чи ноги. Невідомо, як житиме далі.
Так, ніби місто контузило й вибухом вибило скалки з душі. Склом розлетілися спогади, птаство і люди.

Так, ніби ми — це ті органи, що їх бракує місту. І так,
Ніби місто — то орган такий,
Що попід шкірою вився і був оберегом,
Що був не нами і — нами, і вірно служив,
Що ми його залишали на тиждень, не більше.

Хто ж його знав, що так буде, ну, хто ж його знав.

Алекс Берк
19.04.2022

#голоснароду

«Я оставляю порт позади, продвигаюсь вглубь улиц. Есть нечто смутно нелогичное в том, что суетливое течение городской жизни, изобилуя деятельностью, звуками, множеством раздражителей — не привлекает внимания, не замечается. В той же час гробова вулична порожнеча обвалюється на тебе стіною неприйняття і навіть страху — неможливо не звертати уваги, хоч і нема на що — немає діяльності, немає людей, машин, галасу. Зітхаю — це колби годинника знову помінялися місцями, додаючи рік у календар. Мурашки обережно вибираються назад, користуючись відсутністю сонця — небо вкрито похмурою завісою, намагається сором'язливо приховати від Бога діяння його вихованців».

Полный текст телеграфируем.

Text: Proxilina Amphaeopteryx,
27.04.2022

Music: Solitarja Amphaeopteryx,
28.03.2022

#голоснароду

Завжди, а надто зараз, приємно зустріти в телеграмі цікавих людей і простір для обговорення важливих тем у виваженій, дружній атмосфері. Ділимося з вами текстовим телеграм-радіо Contact та заохочуємо читати, там чимало думок, які хочеться обговорити.

І, власне, публікуємо один з текстів, за домовленності з автором.

Як завжди, телеграфуємо.

Тенгро
30.04.2022

#голоснароду