Жінки Куліша, або головний ред флег ХІХ століття

Хоч в назві лекції імʼя чоловіка, вона буде не про нього, а про жінок, які мали такий вусатий «епізод» в своєму житті.

У багатьох з нас є оті підозрілі колишні-нарциси і якби Куліш жив зараз — він міг би бути одним з них (Не раджу такого кавалєра)

Тож, так! Це буде лекція-плітка, копирсання у нижній білизні та пацючинг. Але виключно з використанням надійних джерел, як завжди.

‼️На лекції не буде про великий внесок Куліша в українську літературу, тільки булінг😅

Тож про кого вона:
- Ганна Барвінок (Олександра Білозерська)
- Марко Вовчок
- Параска Глібова
- Леся Милорадович
- Ганна фон Рентель
- Маня де Бальмен

Коли: 6 листопада о 19:00
Тривалість: 1.5 год
Вартість: 400 грн
Формат: Онлайн з записом

Давайте поговоримо разом про одного з головних "розбивачів сердець" української класики ХІХ ст?😀

Складна і не зовсім книжкова розмова.

Налякалися? Якщо що, вона не з вайбом «нам треба серйозно поговорити» — більше про мої думки-відчуття щодо діяльності, а ще про гроші.

Почнемо з них!

Очевидно, що я намагаюся монетизувати свій канал і зробити так, аби він закривав мої базові потреби. (Я думаю, що очевидно)

✨Деякі речі вдаються краще — як-от книжковий клуб, із якого я щомісяця маю 100 доларів і афігенну спільноту.

✨Інші — через раз, як лекції. Не тільки у мене зараз стало більше проблем зі записами на такі формати і я у пошуку причини. Чи це загальна втома і виснаження інформацією, чи через проблеми зі світлом, чи просто людям стало тяжкіше з грошима — я точно не знаю. Підозрюю, що всього по трохи. Якщо у вас є ще ідеї — кажіть!

І я фантазую, чи можу я адаптувати продукти так, аби вирішити це? Що якщо додати більше «відпочинкового вайбу»? Або ж зробити формат без привʼязки до часу?

✨Для мене гроші, які я отримую дійсно важливі. Вони мотивують мене робити крутяцькі штуки. І це нормально, я сподіваюся у вас теж так!

Другий мій роздум

✨Я бачу, що мій канал потроху перетворюється з книжкового на більш літературознавчий (чи навіть культурологічний?). Мені подобається досліджувати й показувати себе як культурологиню. І все менше хочеться просто писати відгуки на книжки чи робити підбірки. Пані вже подавай розмови про сексуальність у творах Лесі чи про феміністів, які справді захищали права жінок сто років тому.

✨І я не завжди впевнена, чи цікаво то вам? Бо продавала я себе раніше не зовсім так!

Буду дуже рада почути ваш фідбек на ці дві теми, які не виходять у мене з голови. Дуже хочу краще зрозуміти вас. І, можливо, ви краще зрозумієте, що очікувати від мене ❣️

Я тільки що так активно офігіла від мультику з лего, який створив хлопець зі Львова.

✨Його звати Олесь і йому 14 років, а його робота про Стуса, катування, війну і свободу. Ще й англійською, аби презентувати це закордоном.

Ще й всі штуки з лего він сам придумав і зробив 😭

Це треба подивитися і вам!

Я все ще не розумію, чого таке "щастя" видали у видавництві "Школа" у 2010 році?

Чому там так багато про росіян, депутатів і якихось всратих людей. Чомуу?

В коментарях будуть "скарби" з "книги"🫥

Спіритична розмова: Софія Русова ✨

Нещодавно у мене виникла ідея “фейкових” інтерв’ю з нашими чудовими письменницями та діячками.
Фейкові — не через наповнення, а з тієї причини, що частина з них померли ще до мого народження.

‼️Для створення їхніх реплік я використовую цитати, щоденники, листи, спогади про них тощо.
Усі факти в інтерв’ю — правдиві, але форма частково змінена й відредагована мною.

Тож ходімо читати мою першу спіритичну “розмову” з Софією Русовою ✨

Як би ви описали себе в декількох словах людям, які про вас нічого не знають?

Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. Я робила все, аби досягти цієї цілі. Багато писала, в тому числі й “українську абетку”. Разом із сестрою я заснувала перший україномовний дитячий садок у Києві.

Ви багато пишете та працюєте з темою виховання, сім’ї, а яким було ваше дитинство?

Коли до нас у спадок перейшли речі мого дядька, то серед них були малюнки дуже тонкої праці, і річ, яка мене малою бавила особливо срібний кофейник-паротяг, що по срібних рейках пересувався по столі. Тож чується воно мені хорошим! Взагалі батьки мої були шляхотні, високо освічені люди з добрим серцем, але вони були пани з поглядами свого часу.

То ваша родина точно була заможня? Кофейник-паротяг і у 2025 звучить вражаюче

Так, от одна з історій з мого раннього дитинства: Памятаю, як приїхали ми до тітки Філатьєвої, моєї хресної мами в її чудовий маєток. Там їздили ми з тітками до ліса по гриби. Сідали на довгу лінейку, запряжену чотирма кіньми, й їхали дуже поволі. Тітки дивилися на траву через льорнетку і, побачивши гриба, казали зупинятись, якась »дівка« стрибала з лінейки й брала гриб.

А хто з вашої родини був найцікавішим для вас?

Брат моєї матери, гвардійський старшина Петро Жерве не міг пережити зради своєї нареченої, якоїсь княжни, покинув Петербург і пішов у манастир. Але там у манастирі почав на крилосі співати оперні арії замість церковних напівів і ченці скоро переконалися, що він психічно хворий і привезли його до нас на Чернигівщину, де він і прожив до 72 літ, так і не видужавши. Зранку до вечора писав свої думки, також мав чудову збірку книжок. Так за читанням і писанням пройшло життя цієї талановитої, але хворої людини.

Наша розмова може тривати і тривати, як думаєте, що треба для продовження?

Першочергово — мінімум 20 сердець та 5 відгуків на цей діалог. Знаєте як важко виходити на спіритичні сеанси, коли ти вже як 85 років покинула цей світ?

А хто я така, щоб сперечатися з такою пані, правда?🌸

Розмова з Олексієм Рафаловичем про наших класикинь🎀

Про жіночу літературу я звикла говорити з жінками і всі свої інтерв'ю робити з ними. Але приглянувся мені один пан і я зрозуміла, що вийде з цього щось круте. Так і сталося, а що саме — дивись внизу🫥

✨Зараз багато хто заново відкриває українську літературу. У школі ми більше говорили про авторів, ніж про авторок — а кого з українських письменниць ти порадив би?

Окрім імен, які й без того на слуху, Людмила Старицька-Черняхівська – у неї є шикарнюча пригодницька повість «Діамантовий перстень» і п’єса «Крила» — не гірша за «За двома зайцями» її знаменитого батька. Коротка проза теж чудова.

До речі, про коротку прозу — збірка «Химерне серце. Новелі» Ірини Вільде це насолода, цікавий феномен української, але НЕ радянської прози 1930-х. Сюди ж віднесемо і книжки Софії Яблонської. У нас зациклились на позиціонуванні їх, як тревел-блогів, що є справедливою, але обмеженою характеристикою. Амплітуда її роздумів значно більш широка.

Якщо ближче до сучасності, то я дуже раджу позайомитись з творчістю Галини Пагутяк — у неї знайдеться і фентезі, і готика, і документально-художня проза.

✨Чому в багатьох чоловіків були такі проблеми з жіночими творами? Наприклад, ту ж Кобилянську знецінювали всі, хто вмів писати — від Єфремова до Грушевського. Як на твою думку справи з цим зараз?

Такий вже був світоустрій, навіть Іван Франко, який дуже допомагав творчості жінок, мотивував їх на творчість і видавав їх, найвідомішим своїм компліментом Лесю Українку скоріше образив, ніж похвалив.

Зараз від того світоустрою лишилися лише колони, які нічого не тримають, дах вже знесло. Багато хто все ще тримається за ці ідеї (співчуваю, виглядає це потворно), але літературою вже давно рулять жінки. Світ все ще патріархальний, тут прогрес рухається повільно. З викликами сучасної літератури жінки справляються більш вправно, в силу того що сьогодні цінується емоція, настрій та знання протилежної статі. По всіх трьох параметрах чоловікам стало значно складніше конкурувати, це видно по всіх літературних топах.

✨Що тобі дає прочитання жіночого досвіду? Як би ти їх порівняв з чоловічими історіями?

Важко про це говорити отак узагальнено, тому що завжди знайдуться винятки. Я не думаю що є багато суто жіночих або суто чоловічих історій в сенсі досвіду, ми живемо всі разом, взаємодіємо, але коли справа стосується складних, тонких моментів, жіноча оптика, як правило, цікавіша. Але відмінність оптик безперечно відчутна. Я маю суб’єктивне враження, що жіноча оптика, здебільшого, більш чесна (що не завжди їй на користь), а чоловіча часто створює картинку — часом успішно, часом ні.

✨ Мені подобається, що ти не маєш у собі «снобської нотки» й можеш із кайфом читати «Одного разу розбите серце». Розважальну літературу часто підбулюють, але часом вона стає класикою. Які сучасні наші книги мають для тебе такий вайб? Чи бачиш ти класикинею Кузнецову, Тараторіну — або когось ще?

Я не є літературознавцем, тому не вважаю, що маю право на снобізм. Якщо мільйони людей купили і прочитали книгу, я думаю, треба визнати, що вона є вартою уваги або поваги. Я думаю, що розважальної літератури нам дуже бракує, дуже, прямо дуже. Її практично немає. Цю лакуну треба закривати і Євгенія Кузнєцова працює на цій ниві успішно, Світлана Тараторіна все ж пише складнішу прозу, це складніша розвага.

Мені подобається стиль Альони Рязанцевої, я бачу її перспективною авторкою, не читав але чув, що Юлія Лаба класно пише. Але головне — треба більше, нам потрібні сотні, тисячі розважальних книжок, легкої прози всіх жанрів, наші авторки мусять просто закатати Емілі Генрі у асфальт.

У нас поки що існує упередження стосовно легкої літератури, більшість молодих авторів прагнуть серйозніших тем, серйозніших форм. Я думаю, що місце короля/королеви легкої прози вакантне і той/та, хто вчасно усвідомить — завоює тисячі читачів. Треба просто визнати, що легка проза — це класно.

В кінці мені захотілося сказати "Амінь" і впихнути допис у дверні шпарини критикунам і критиканкам 🌸

І стандартне питання: на розмови з ким чекаєте?