Яка різниця між Тетяною-суддею конкурсу і Тетяною-читачкою?
Тетяна-суддя обожнює прочитані твори, шукає за що їх можна похвалити, і пробачає ляпи, особливо якщо їх легко виправити на редактурі.
Тетяна-читачка. Ненавидить. Кожне. Написане. Слово.
Так і живем.
Тетяна-суддя обожнює прочитані твори, шукає за що їх можна похвалити, і пробачає ляпи, особливо якщо їх легко виправити на редактурі.
Тетяна-читачка. Ненавидить. Кожне. Написане. Слово.
Так і живем.
🤝5🤗2🙊2⚡1
Зараз вже не модно говорити про те, що ти чимось жертвуєш. Потрібно ж навпаки, “жити на повну”, “дозволяти собі”, прислухатися до себе, здійснювати мрії.
Але у мене обʼєктивно забагато мрій для однієї людини. Може якби мене було дві чи три ми б як раз чудово впоралися із втіленням всього цього, але мене всього лише одна штука. І хтось із нас однієї має організувати побут, заробляти, піклуватися про собаку, не забувати їсти-спати-митися а на решту *втілювати мрії*. Було б добре якби мрії були в стилі “побувати в Італії” (✅) або “купити квартиру” (✅), або “завести собаку” (✅). Мої ж мрії це величезні творчі проєкти, які в кращому випадку вимагають місяців роботи від мене, а в гіршому — років згуртованої командної роботи.
Один психолог каже: реалізація глобальної мрії потребує фокусу, а фокус — це відрізати від себе можливості. Залишати позаду шість шляхів, якими ти міг би піти, щоб пройти сьомий. І це боляче. І це засмучує.
Мене засмучує читати пости тих, хто обрав реалізуватися як письменники про те, як вони планують-пишуть-редагують-видають чергову книжку. Я стараюся більше не писати друзям про цей сум, бо знаю, що почую “нічого, в тебе ще є час, в тебе ще все вийде”, і не дуже хочу пояснювати, що я відмовляюся від цього. Кожного дня, я обираю десять речей від яких відмовляюся, щоб зробити одну. Не пишу, не знімаю тікток, не читаю те, що мені цікаво і не готую собі свіже, і все щоб закрити одну маленьку задачку, яку мало хто навіть помітить. Жертвую, так. Пріорітизую.
А в дні коли в мене немає сил чимось жертвувати, я просто прокрастиную і не робиться взагалі нічого.
Але у мене обʼєктивно забагато мрій для однієї людини. Може якби мене було дві чи три ми б як раз чудово впоралися із втіленням всього цього, але мене всього лише одна штука. І хтось із нас однієї має організувати побут, заробляти, піклуватися про собаку, не забувати їсти-спати-митися а на решту *втілювати мрії*. Було б добре якби мрії були в стилі “побувати в Італії” (✅) або “купити квартиру” (✅), або “завести собаку” (✅). Мої ж мрії це величезні творчі проєкти, які в кращому випадку вимагають місяців роботи від мене, а в гіршому — років згуртованої командної роботи.
Один психолог каже: реалізація глобальної мрії потребує фокусу, а фокус — це відрізати від себе можливості. Залишати позаду шість шляхів, якими ти міг би піти, щоб пройти сьомий. І це боляче. І це засмучує.
Мене засмучує читати пости тих, хто обрав реалізуватися як письменники про те, як вони планують-пишуть-редагують-видають чергову книжку. Я стараюся більше не писати друзям про цей сум, бо знаю, що почую “нічого, в тебе ще є час, в тебе ще все вийде”, і не дуже хочу пояснювати, що я відмовляюся від цього. Кожного дня, я обираю десять речей від яких відмовляюся, щоб зробити одну. Не пишу, не знімаю тікток, не читаю те, що мені цікаво і не готую собі свіже, і все щоб закрити одну маленьку задачку, яку мало хто навіть помітить. Жертвую, так. Пріорітизую.
А в дні коли в мене немає сил чимось жертвувати, я просто прокрастиную і не робиться взагалі нічого.
❤13
Сліпі зони #письменницьке
Соня сьогодні розпитувала мене про одну письменницю: мовляв, в тіктоку-телеграмі-інстаграмі її не бачила, таргетної реклами не бачила, книжка ледь не перша, а в трьох містах, де була презентація книжки, збирався повний зал.
Трохи пізніше я побачила публікацію Люка Дереша в Forbes і вирішила, що це гарна можливість поговорити про сліпі зони.
Зараз ми багато говоримо про Цільову аудиторію. Говоримо, думаємо, пишемо в заявках до видавців. І всі автори наче знають, що в них аудиторія різна — хтось пише для затятих фанатів фентезі, які не пропускають жодного фанкону, хтось для людей, що задовбалися від життя, хтось для поважних людей в дорогих костюмах. Але є така тенденція в будь-якому маркетингу, що коли доходить до практики, всі роблять одне і те саме. “Дивися що робить сусід і повторюй”.
Це є у дизайнерів, це є в бізнесменів і це є у письменників. Думаємо про книжковий маркетинг розуміємо:
📙 Фестивалі
📙 Презентації
📙 Тікток, Інстаграм, Ютуб, Телеграм
📙 Книжкові канали, книжкові клуби.
Бідні читачі-книголюби, за них йдуть такі жорсткі баталії, що кожна мить їхньої уваги вже розподілена між видавцями і письменниками.
Але я просто хочу нагадати, що перелічене — це не все. І близько не все. Люди схильні мати величезні сліпі зони: бачити лише книжкове комьюніті, та і то не все, якусь його крихітну частинку, до якої ми самі належимо, і сприймати її як цілий світ. І добре, якщо в цій частинці ми знаходимо собі читача, визнання і все, чого ми потребуємо. Але на випадок, якщо цього буде мало, якщо в цій частинці немає того, чого ми потребуємо, якщо нам потрібно шукати зацікавленого читача деінде, тут-то нам і доведеться згадати про “сліпі зони”.
❔ Про те, що читачі Forbs теж читають книжки і іноді навіть художні.
❔ Про мам, які останні пʼять років читали хіба що дитині на ніч, але ось в них зʼявився час, і теоретично вони хотіли б і щось для себе прочитати
❔ Про gen-X і бумерів, що пересилають у вайбері вірші нікому невідомих поетів на Великдень і День Матері
❔ Про гравців в настолки і ДНД, які не в курсі про те, що після Толкіна і Желязни хтось ще щось писав
Звісно, такі незвідані території поза книжковим комьюніті — це завжди ризик. Ніхто не може гарантувати що ваша спроба вийти до такої аудиторії принесе якийсь результат. Але ж і книжкове комьюніті гарантій не дає.
Тож я закликаю вас подумати. Раптом ваш читач чекає вас десь у сліпій зоні?
Соня сьогодні розпитувала мене про одну письменницю: мовляв, в тіктоку-телеграмі-інстаграмі її не бачила, таргетної реклами не бачила, книжка ледь не перша, а в трьох містах, де була презентація книжки, збирався повний зал.
Трохи пізніше я побачила публікацію Люка Дереша в Forbes і вирішила, що це гарна можливість поговорити про сліпі зони.
Зараз ми багато говоримо про Цільову аудиторію. Говоримо, думаємо, пишемо в заявках до видавців. І всі автори наче знають, що в них аудиторія різна — хтось пише для затятих фанатів фентезі, які не пропускають жодного фанкону, хтось для людей, що задовбалися від життя, хтось для поважних людей в дорогих костюмах. Але є така тенденція в будь-якому маркетингу, що коли доходить до практики, всі роблять одне і те саме. “Дивися що робить сусід і повторюй”.
Це є у дизайнерів, це є в бізнесменів і це є у письменників. Думаємо про книжковий маркетинг розуміємо:
📙 Фестивалі
📙 Презентації
📙 Тікток, Інстаграм, Ютуб, Телеграм
📙 Книжкові канали, книжкові клуби.
Бідні читачі-книголюби, за них йдуть такі жорсткі баталії, що кожна мить їхньої уваги вже розподілена між видавцями і письменниками.
Але я просто хочу нагадати, що перелічене — це не все. І близько не все. Люди схильні мати величезні сліпі зони: бачити лише книжкове комьюніті, та і то не все, якусь його крихітну частинку, до якої ми самі належимо, і сприймати її як цілий світ. І добре, якщо в цій частинці ми знаходимо собі читача, визнання і все, чого ми потребуємо. Але на випадок, якщо цього буде мало, якщо в цій частинці немає того, чого ми потребуємо, якщо нам потрібно шукати зацікавленого читача деінде, тут-то нам і доведеться згадати про “сліпі зони”.
❔ Про те, що читачі Forbs теж читають книжки і іноді навіть художні.
❔ Про мам, які останні пʼять років читали хіба що дитині на ніч, але ось в них зʼявився час, і теоретично вони хотіли б і щось для себе прочитати
❔ Про gen-X і бумерів, що пересилають у вайбері вірші нікому невідомих поетів на Великдень і День Матері
❔ Про гравців в настолки і ДНД, які не в курсі про те, що після Толкіна і Желязни хтось ще щось писав
Звісно, такі незвідані території поза книжковим комьюніті — це завжди ризик. Ніхто не може гарантувати що ваша спроба вийти до такої аудиторії принесе якийсь результат. Але ж і книжкове комьюніті гарантій не дає.
Тож я закликаю вас подумати. Раптом ваш читач чекає вас десь у сліпій зоні?
❤14
Forwarded from Наталя, без «і», м’якого знаку та апострофа
Учорашні протести трохи гойдають, тож замість письменницького контенту сьогодні буде маленьким підсумок по новинах, на випадок, якщо ви пропустили або не встигли розібратися чому на центральних площах зібралися люди з плакатами (бо моя мама не розібаралась і це був трошки ранковий шок).
Учора вдень Верховна Рада прийняла законопроєкт №12414, який підпорядкує НАБУ і САП Генпрокурору.
Це означає, що Національне антикорупційне бюро України і Спеціалізована антикорупційна прокуратура — основні антикорупційні органи — втрачають свою незалежність. Стривоженість щодо цього рішення висловили не лише українські журналісти та медіа-персони, але і речник Єврокомісії.
Детальніше про зміни і їхню шкоду гарно описано в пості Transparency International Ukraine. Якщо говорити менш солідно, генпрокурор тепер може згорнути будь-яке антикорупційне розслідування.
У зв'язку з цим учора в багатьох містах України, громадяни вийшли на мирний протекст проти законопроєкту №12414. Попри це, він був підписаний президентом в той же вечір.
Сьогодні плануються продовження мирних простестів. Розклад та місце збору для різних міст можете знайти в цьому пості, але слідкуйте за оновленнями, місця змінюються щоб бути ближче до укриттів. Якщо не можете приєднатися до протестів з будь-яких причин, закликаю поширювати інформацію та донатити військовим на перевірені збори, наприклад, на зарядні станції, планшети і рації для 169 БТГр.
Учора вдень Верховна Рада прийняла законопроєкт №12414, який підпорядкує НАБУ і САП Генпрокурору.
Це означає, що Національне антикорупційне бюро України і Спеціалізована антикорупційна прокуратура — основні антикорупційні органи — втрачають свою незалежність. Стривоженість щодо цього рішення висловили не лише українські журналісти та медіа-персони, але і речник Єврокомісії.
Детальніше про зміни і їхню шкоду гарно описано в пості Transparency International Ukraine. Якщо говорити менш солідно, генпрокурор тепер може згорнути будь-яке антикорупційне розслідування.
У зв'язку з цим учора в багатьох містах України, громадяни вийшли на мирний протекст проти законопроєкту №12414. Попри це, він був підписаний президентом в той же вечір.
Сьогодні плануються продовження мирних простестів. Розклад та місце збору для різних міст можете знайти в цьому пості, але слідкуйте за оновленнями, місця змінюються щоб бути ближче до укриттів. Якщо не можете приєднатися до протестів з будь-яких причин, закликаю поширювати інформацію та донатити військовим на перевірені збори, наприклад, на зарядні станції, планшети і рації для 169 БТГр.
❤4
Forwarded from Софія Гудовсек потім вигадає назву (коли буде 500 читачів)
Я досить туманно розумію, як персонаж може змінити сюжет ☹️
Мої друзі-письменники, особливо садівники, часто говорять про те, що їхній герой їх «не слухається». Це настільки розповсюджена практика, що ця теза перетворилася на мем (який навіть я у відео інколи використовую) – але, якщо говорити відверто, я не розумію, як теоретично це можливо. Давайте поговоримо?
📍 От я створюю героя. Я знаю, чого він хоче, чого боїться, які в нього шрами, родина, друзі. У мене є структура – зв'язка, кульмінація, розв'язка. Я веду його по цій сюжетній доріжці, як режисер актора. А інші кажуть, що герой бере кермо у свої руки й розкручує історію сам. Як?
Я поки що не відчувала цього моменту — коли персонаж оживає настільки, що починає чинити опір запланованому. Може, я надто по-архітекторськи тримаю все під контролем. А, може, це більше гарний вираз, ніж правда?
Колеги-письменники, як у вас?
#пишу_ділюся #письменництво
Софія Гудовсек потім вигадає назву
Мої друзі-письменники, особливо садівники, часто говорять про те, що їхній герой їх «не слухається». Це настільки розповсюджена практика, що ця теза перетворилася на мем (який навіть я у відео інколи використовую) – але, якщо говорити відверто, я не розумію, як теоретично це можливо. Давайте поговоримо?
📍 От я створюю героя. Я знаю, чого він хоче, чого боїться, які в нього шрами, родина, друзі. У мене є структура – зв'язка, кульмінація, розв'язка. Я веду його по цій сюжетній доріжці, як режисер актора. А інші кажуть, що герой бере кермо у свої руки й розкручує історію сам. Як?
Я поки що не відчувала цього моменту — коли персонаж оживає настільки, що починає чинити опір запланованому. Може, я надто по-архітекторськи тримаю все під контролем. А, може, це більше гарний вираз, ніж правда?
Колеги-письменники, як у вас?
#пишу_ділюся #письменництво
Софія Гудовсек потім вигадає назву
❤5
Соня вчора на каналі згадала ситуацію, коли сюжет змінюють, щоб він відповідав краще характеру персонажа.
А я хочу спитати про зворотню ситуацію, чи буває у вас так, що ви змінюєте характер персонажа в процесі написання (порівняно з тим, як уявляли його на етапі задумки) щоб він краще вписувався в потрібний вам сюжет?
Я - постійно 😌
А я хочу спитати про зворотню ситуацію, чи буває у вас так, що ви змінюєте характер персонажа в процесі написання (порівняно з тим, як уявляли його на етапі задумки) щоб він краще вписувався в потрібний вам сюжет?
Я - постійно 😌
❤8🤔1
Forwarded from Наталя, без «і», м’якого знаку та апострофа
Як триактна структура витісняє п'ятиактну
На днях обговорювали в одному дівчачому чаті структуру мультика K-Pop Demon Hunters, зокрема те, як творці замінили окремі моменти звичної структури піснями і таким чином зменшили таймінг стрічки. Роздуми панянки Книги, код і коргі здалися мені вкрай цікавими, тож, з дозволу, зроблю на їхній основі контентик.
Всі, хто хоч трохи цікавився теорією сторітелінга, чув про триактну структуру. Чотири актна і п'ятиактна не такі популярні, але існують. Структура п'ятиактної така:
👉Перший акт — представляються світ і персонажі.
👉Другий акт — розгортається конфлікт історії.
👉Третій атк — наростає дія і настає кульмінація.
👉Четвертий акт — іде спад дії.
👉П'ятий акт — кінець історії, результат дій, пояснення.
Гарний прикладом п'ятиактної структури є Володар перстнів. Він має велику вступну частину з поясненням світу, розтягнутий шлях до кульмінації і чималий п'ятий акт з результатами.
Але чим все це відрізняється від триактної структури?
🔪Триактна структура, грубо кажучи, відсікає перший акт від історії, скорочує п'ятий і об'єднує залишок з четвертим. Відповідно, вступ у нас відбувається майже водночас з розгортанням конфлікту, наростання і кульмінація з наступним спадом — це другий акт, а остаточний спад і фінал — третій.
🌏 Популярні історії сьогодні не починаються з глибоких пояснень світу чи життя персонажа і не закінчуються детальними поясненнями "а що було після". Відсікання п'ятого акту особливо видно в серійних книгах, бо читачам необхідно дати кліфгенгер, щоб вони купили наступну книгу. Відсікання першого акту забезпечує моментальне залучення читача у світ, що фактично є завоюванням уваги.
😈 А тепер повернемося до K-Pop Demon Hunters, стрічки, яка є коротшую за стандртну голівудську, зняту за триактовою структурою. В ній третій акт (який по п'ятиактній мав би бути четвертим) скорочується ще більше. Замість довгої фінальної битви — яскрава анімація під пісню, одна напружена сцена (прощання з Джину) і вже фінальний кадр. Це рішення пересуває кульмінацію, яка у п'ятиактній структурі була мало не посередині сюжету, майже в самий кінець історії.
🌪 Пані з Лігва дракона зауважила, що загалом весь мультик пролітає неймовірно швидко і в цьому чимось скожий на Аркейн, в якому деталей більше, ніж часу на їх аналіз при лінійному перегляді серіалу.
П'ятий акт раніше виступав місцем, де:
💰 А наразі, через комерційну складову і серійний формат, давати його читачам не вигідно. До того ж, вже на мою скромну думку, відсутність цієї жирної крапки для історії залишає у певної частини глядачів відчуття невдоволення і мотивує робити фан-контент (фанарт, едіти, фанфіки), що виступає пасивним маркетингом для книги чи стрічки.
Що думаєте про це? Чи відчули, як змінився підхід до побудови історії за сто років? Чи подобаються вам зміни в сторітелінгу від Толкієна до сьогодні?
На днях обговорювали в одному дівчачому чаті структуру мультика K-Pop Demon Hunters, зокрема те, як творці замінили окремі моменти звичної структури піснями і таким чином зменшили таймінг стрічки. Роздуми панянки Книги, код і коргі здалися мені вкрай цікавими, тож, з дозволу, зроблю на їхній основі контентик.
Всі, хто хоч трохи цікавився теорією сторітелінга, чув про триактну структуру. Чотири актна і п'ятиактна не такі популярні, але існують. Структура п'ятиактної така:
👉Перший акт — представляються світ і персонажі.
👉Другий акт — розгортається конфлікт історії.
👉Третій атк — наростає дія і настає кульмінація.
👉Четвертий акт — іде спад дії.
👉П'ятий акт — кінець історії, результат дій, пояснення.
Гарний прикладом п'ятиактної структури є Володар перстнів. Він має велику вступну частину з поясненням світу, розтягнутий шлях до кульмінації і чималий п'ятий акт з результатами.
Але чим все це відрізняється від триактної структури?
🔪Триактна структура, грубо кажучи, відсікає перший акт від історії, скорочує п'ятий і об'єднує залишок з четвертим. Відповідно, вступ у нас відбувається майже водночас з розгортанням конфлікту, наростання і кульмінація з наступним спадом — це другий акт, а остаточний спад і фінал — третій.
🌏 Популярні історії сьогодні не починаються з глибоких пояснень світу чи життя персонажа і не закінчуються детальними поясненнями "а що було після". Відсікання п'ятого акту особливо видно в серійних книгах, бо читачам необхідно дати кліфгенгер, щоб вони купили наступну книгу. Відсікання першого акту забезпечує моментальне залучення читача у світ, що фактично є завоюванням уваги.
😈 А тепер повернемося до K-Pop Demon Hunters, стрічки, яка є коротшую за стандртну голівудську, зняту за триактовою структурою. В ній третій акт (який по п'ятиактній мав би бути четвертим) скорочується ще більше. Замість довгої фінальної битви — яскрава анімація під пісню, одна напружена сцена (прощання з Джину) і вже фінальний кадр. Це рішення пересуває кульмінацію, яка у п'ятиактній структурі була мало не посередині сюжету, майже в самий кінець історії.
🌪 Пані з Лігва дракона зауважила, що загалом весь мультик пролітає неймовірно швидко і в цьому чимось скожий на Аркейн, в якому деталей більше, ніж часу на їх аналіз при лінійному перегляді серіалу.
П'ятий акт раніше виступав місцем, де:
герої, вибачте, натрахалися спокійно, а я відвела душу (с)
💰 А наразі, через комерційну складову і серійний формат, давати його читачам не вигідно. До того ж, вже на мою скромну думку, відсутність цієї жирної крапки для історії залишає у певної частини глядачів відчуття невдоволення і мотивує робити фан-контент (фанарт, едіти, фанфіки), що виступає пасивним маркетингом для книги чи стрічки.
Що думаєте про це? Чи відчули, як змінився підхід до побудови історії за сто років? Чи подобаються вам зміни в сторітелінгу від Толкієна до сьогодні?
❤6
Наталя, без «і», м’якого знаку та апострофа
Як триактна структура витісняє п'ятиактну На днях обговорювали в одному дівчачому чаті структуру мультика K-Pop Demon Hunters, зокрема те, як творці замінили окремі моменти звичної структури піснями і таким чином зменшили таймінг стрічки. Роздуми панянки…
На доповнення. Зараз часто про акти говорять не як про відрізки часу, а більше як про сутності. Що перший акт це представлення персонажів, скільки б воно не тривало.
Мені не подобається таке сприйняття, тому що історично акти були великою мірою про час/простір. Так, дійсно, другий акт це не просто 50% в середині книги, і не завжди рівно 50% — другий акт (в 3актній) це частина твору де основний конфлікт розвивається, де відбувається переломний момент і який підводить нас до кульмінації.
Але час є важливим. Перший акт може здаватися читачу затягнутим, якщо перший поворотний момент стається не на 25% і не на 30% а на 40-50% роману. Якщо третій акт займає 10% книги, то є шанс напоротися на відгуки "якийсь скомканий фінал".
(звісно, слідування жодному правилу не вбереже вас від критики, бо сприйняття творчості це дуже особиста і субʼєктивна річ, але ми говорим про більші/менші шанси і масштаби критики)
І так, триактна структура це все ще інструмент, а не закон. її можна скорочувати і утискати — якщо знайти саме ті елементи, без яких ваша історія проживе.
А ще, не соромтеся використовувати наратив. Тобто розказувати, а не показувати. Досвід і розуміння того, де краще показати сцену детально, а де переповісти її одним реченням приходить з практикою і начитанністю. Але про це ми можемо поговорити якось іншим разом...
Мені не подобається таке сприйняття, тому що історично акти були великою мірою про час/простір. Так, дійсно, другий акт це не просто 50% в середині книги, і не завжди рівно 50% — другий акт (в 3актній) це частина твору де основний конфлікт розвивається, де відбувається переломний момент і який підводить нас до кульмінації.
Але час є важливим. Перший акт може здаватися читачу затягнутим, якщо перший поворотний момент стається не на 25% і не на 30% а на 40-50% роману. Якщо третій акт займає 10% книги, то є шанс напоротися на відгуки "якийсь скомканий фінал".
(звісно, слідування жодному правилу не вбереже вас від критики, бо сприйняття творчості це дуже особиста і субʼєктивна річ, але ми говорим про більші/менші шанси і масштаби критики)
І так, триактна структура це все ще інструмент, а не закон. її можна скорочувати і утискати — якщо знайти саме ті елементи, без яких ваша історія проживе.
А ще, не соромтеся використовувати наратив. Тобто розказувати, а не показувати. Досвід і розуміння того, де краще показати сцену детально, а де переповісти її одним реченням приходить з практикою і начитанністю. Але про це ми можемо поговорити якось іншим разом...
⚡4❤3
В мене закінчилися люди яким можна розповідати прикольні ідеї, бо всі наявні відповідають "але ж ти це не напишеш" 🥲
💔8