Я стільки разів налаштовувала новий проєкт в next js що цього разу паралельно пишу інструкцію для новачків як це зробити
Інструкція не ідеальна але на виході за 20 хвилин отримується повноцінна база на основі якої можна писати сайт.

Я досить туманно розумію, як персонаж може змінити сюжет ☹️

Мої друзі-письменники, особливо садівники, часто говорять про те, що їхній герой їх «не слухається». Це настільки розповсюджена практика, що ця теза перетворилася на мем (який навіть я у відео інколи використовую) – але, якщо говорити відверто, я не розумію, як теоретично це можливо. Давайте поговоримо?

📍 От я створюю героя. Я знаю, чого він хоче, чого боїться, які в нього шрами, родина, друзі. У мене є структура – зв'язка, кульмінація, розв'язка. Я веду його по цій сюжетній доріжці, як режисер актора. А інші кажуть, що герой бере кермо у свої руки й розкручує історію сам. Як?

Я поки що не відчувала цього моменту — коли персонаж оживає настільки, що починає чинити опір запланованому. Може, я надто по-архітекторськи тримаю все під контролем. А, може, це більше гарний вираз, ніж правда?

Колеги-письменники, як у вас?

#пишу_ділюся #письменництво

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Соня вчора на каналі згадала ситуацію, коли сюжет змінюють, щоб він відповідав краще характеру персонажа.

А я хочу спитати про зворотню ситуацію, чи буває у вас так, що ви змінюєте характер персонажа в процесі написання (порівняно з тим, як уявляли його на етапі задумки) щоб він краще вписувався в потрібний вам сюжет?

Я - постійно 😌

Дарсі вчора вперше в житті побачив коней

Мені лінь записувати, добре що є в світі Наталя 😄

Як триактна структура витісняє п'ятиактну

На днях обговорювали в одному дівчачому чаті структуру мультика K-Pop Demon Hunters, зокрема те, як творці замінили окремі моменти звичної структури піснями і таким чином зменшили таймінг стрічки. Роздуми панянки Книги, код і коргі здалися мені вкрай цікавими, тож, з дозволу, зроблю на їхній основі контентик.

Всі, хто хоч трохи цікавився теорією сторітелінга, чув про триактну структуру. Чотири актна і п'ятиактна не такі популярні, але існують. Структура п'ятиактної така:

👉Перший акт — представляються світ і персонажі.
👉Другий акт — розгортається конфлікт історії.
👉Третій атк — наростає дія і настає кульмінація.
👉Четвертий акт — іде спад дії.
👉П'ятий акт — кінець історії, результат дій, пояснення.

Гарний прикладом п'ятиактної структури є Володар перстнів. Він має велику вступну частину з поясненням світу, розтягнутий шлях до кульмінації і чималий п'ятий акт з результатами.

Але чим все це відрізняється від триактної структури?

🔪Триактна структура, грубо кажучи, відсікає перший акт від історії, скорочує п'ятий і об'єднує залишок з четвертим. Відповідно, вступ у нас відбувається майже водночас з розгортанням конфлікту, наростання і кульмінація з наступним спадом — це другий акт, а остаточний спад і фінал — третій.

🌏 Популярні історії сьогодні не починаються з глибоких пояснень світу чи життя персонажа і не закінчуються детальними поясненнями "а що було після". Відсікання п'ятого акту особливо видно в серійних книгах, бо читачам необхідно дати кліфгенгер, щоб вони купили наступну книгу. Відсікання першого акту забезпечує моментальне залучення читача у світ, що фактично є завоюванням уваги.

😈 А тепер повернемося до K-Pop Demon Hunters, стрічки, яка є коротшую за стандртну голівудську, зняту за триактовою структурою. В ній третій акт (який по п'ятиактній мав би бути четвертим) скорочується ще більше. Замість довгої фінальної битви — яскрава анімація під пісню, одна напружена сцена (прощання з Джину) і вже фінальний кадр. Це рішення пересуває кульмінацію, яка у п'ятиактній структурі була мало не посередині сюжету, майже в самий кінець історії.

🌪 Пані з Лігва дракона зауважила, що загалом весь мультик пролітає неймовірно швидко і в цьому чимось скожий на Аркейн, в якому деталей більше, ніж часу на їх аналіз при лінійному перегляді серіалу.

П'ятий акт раніше виступав місцем, де:

герої, вибачте, натрахалися спокійно, а я відвела душу (с)

💰 А наразі, через комерційну складову і серійний формат, давати його читачам не вигідно. До того ж, вже на мою скромну думку, відсутність цієї жирної крапки для історії залишає у певної частини глядачів відчуття невдоволення і мотивує робити фан-контент (фанарт, едіти, фанфіки), що виступає пасивним маркетингом для книги чи стрічки.

Що думаєте про це? Чи відчули, як змінився підхід до побудови історії за сто років? Чи подобаються вам зміни в сторітелінгу від Толкієна до сьогодні?

На доповнення. Зараз часто про акти говорять не як про відрізки часу, а більше як про сутності. Що перший акт це представлення персонажів, скільки б воно не тривало.

Мені не подобається таке сприйняття, тому що історично акти були великою мірою про час/простір. Так, дійсно, другий акт це не просто 50% в середині книги, і не завжди рівно 50% — другий акт (в 3актній) це частина твору де основний конфлікт розвивається, де відбувається переломний момент і який підводить нас до кульмінації.

Але час є важливим. Перший акт може здаватися читачу затягнутим, якщо перший поворотний момент стається не на 25% і не на 30% а на 40-50% роману. Якщо третій акт займає 10% книги, то є шанс напоротися на відгуки "якийсь скомканий фінал".

(звісно, слідування жодному правилу не вбереже вас від критики, бо сприйняття творчості це дуже особиста і субʼєктивна річ, але ми говорим про більші/менші шанси і масштаби критики)

І так, триактна структура це все ще інструмент, а не закон. її можна скорочувати і утискати — якщо знайти саме ті елементи, без яких ваша історія проживе.

А ще, не соромтеся використовувати наратив. Тобто розказувати, а не показувати. Досвід і розуміння того, де краще показати сцену детально, а де переповісти її одним реченням приходить з практикою і начитанністю. Але про це ми можемо поговорити якось іншим разом...

В мене закінчилися люди яким можна розповідати прикольні ідеї, бо всі наявні відповідають "але ж ти це не напишеш" 🥲

До речі одна з моїх божевільних ідей це створення українського літературного журналу, щоквартального а може і щомісячного.

На картинці наведені рубрики, які хотілося б там зібрати.

Я ні на що не натякаю, але я натякаю.
Мені тут в жовтні буде 32...

А я буду в Києві з цієї неділі по середу. Ніхто не хоче зустрітися побалакати про справи літературні?

Чи помічали ви, що більше половини скарг на "нелогічний сюжет" не мають жодного стосунку до логіки, а скоріше про те, яку поведінку конкретна людина очікує від персонажів і як дивиться на світ.

Приклади:
"Героїня звернулася в поліцію, а справу не відкрили. Так не буває! Справу просто не могли не відкрити, ви шо!"

"Всі персонажі розповідають які всі сусіди дружні, але вони постійно влаштовують один одному подлянки" (один з багатьох випадків, коли людина дивиться впритул на авторський задум — і обирає його ігнорувати)

"Початок історії дурацький, дві країни воювали, а тепер наслідники одружуються. Це тупо!" (Хочеться порадити людини підручник з історії 🙈)

"У такої серйозної корпорації не може просто якийсь чувак злити дані користувачів, там десять рівнів захисту які неможливо отак пройти"

Коротше. Найчастіше коли людина називає щось логічною діркою то не про обʼєктивну істину, а про те, як конкретна людина бачить світ. Персонажі реагують надто емоційно, недостатньо емоційно — все це сприйняття.

І який з цього висновок? Коли ви вибудовуєте логіку свого твору орієнтуватися на реальність, обʼєктивний світ контрпродуктивно. Йдіть до ЦА і дізнавайтеся що вони думають про світ, і що вони вважають логічним та послідовним.

Київ це якесь зачароване місто в якому наче є все, але кожен раз як приїзжаю таке враження що фіг що там навколо себе знайдеш, все ніби сконцентровано в декількох місцях в центрі...

З чату увуріду

А наше лого вже на сайті книжкової країни

Відео розповідає про прірву між "знати як робити" і "робити"

Я: *відчуваю особистий напад на себе* 🙈

Колеги-теоретики, ставте мавпу 🙈

Як думаєте, чи можливе в Україні явище якісної і цікавої літературної критики саме українських книжок?

Чому в мене взагалі виникає таке питання.

• З одного боку, дуже не хочеться топити своїх, коли в просторі і так домінують іноземні автори, яких одночасно просувають і іноземні паблішери і наші видавці. Через це багато хто послуговується принципом "Про своїх або добре або ніяк"

• З іншого боку, якщо вже дозволяти собі не тільки "Все прекрасно", а детально заглиблюватися в тексти, будуть конфлікти. Я багато років співпрацюю з письменниками, є ті, хто навчилися публічно не реагувати, але майже всім неприємно навіть від коментаря "ну це не моя книга, хоч я і не кажу що вона погана".

• Якщо таки починати критикувати, аудиторії може дуже зайти драма. І дуже легко в таких умовах перейти від літкритики до того щоб просто створювати драму і весело засирати, заради шоу і переглядів.

Коротше, я думаю, що літературну критику організувати складно. А що думаєте ви? Реально? Чи взагалі треба? Чи бачите в цьому користь?