Не так давно в бліндажі обговорювали смерть класичного пригодницького жанру.

Інтернет, супутники й загальний обмін інформацією призвели до того, що ховатись вже просто нікуди.

Звісно це відносно. Найкращий спосіб сховатись — це бути нікому не потрібним і не цікавим. Лізти за таким в якусь клоаку мало кому захочеться, навіть, якщо технології дозволяють розгледіти їі з космосу до мікродеталього рівня.

Світ все більше нагадує вʼязницю. Згадується Скайрім, в якому можна було накоїти злочинів, добратись до іншого міста і бути в ньому чистеньким.
А до міжнародного права, Інтерполу та інших благ цивілізації, усе приблизно так і було.

Все надзвичайно прискорюється. Навіть всі ці дрони. Знову усюдисущість та прискорення війни. Воно ніби зістаріває, адже за короткий проміжок часу психіка переживає більше аніж вона в середньому могла бачити за останні 10 тисяч років (не знаю що було давніше, не цікавився).

І нам ще намагаються продати лоу лайф - 80 на 20. Утопія.
Я особисто відчуваю ненависть до будь-якої роботи, що триває більше 6 годин на день, якщо звісно я не в потоці, коли можу не спати кілька днів і ночей, бо мені цікаво. Але це виняток.

Не знаю скільки голова здатна витримувати таке, при тому що в майбутньому світу глобально не бачу нічого окрім війни. Те що ми вже переварили, ще тільки доведеться ковтати нашим віддаленим і не дуже сусідам.

Добре це чи погано? Я б сказав, що це як є. Особисто мені воно не дуже приємно відчувається, мій внутрішний палеолітянин протестує проти усіх складних систем та ієрархій. Дивлячись на всю цю вакханалію, мрію лише про те, що Спаситель таки прийде, як би його не звали. Бо інакше… Ми одне одного безсумнівно повбиваємо. Нуль альтернатив. Чим далі, тим веселіше.

Чому мені при всьому цьому хочеться жити? Бо за усією цією кривавою істерикою настане черговий «Мир». Може рочків 30 вдасться насолодитись опісля та зробити щось приємніше і конструктивніше, ніж усе що зараз робиться. Хочеться створювати, а не нищити, хоча жодних сумнівів в потребі знищувати зло я не маю. Якщо від зла не відвертатись, взагалі мало сумнівів, просто не так багато тих, хто здатний це потягнути.

Я і сам не знаю скільки зможу. Тим цікавіше, що там буде в кінці. І аби мій кінець не настав раніше за більш-менш всезагальний.

Хочеться повернутись з виїзду, відкиснути в ванній, виспатись і наїстись смаженої картопельки з сирим салом. Під чорний хлібчик все це діло. ммм.

До речі, читаю тут цікаву книгу. «Шамбала: Священний шлях воїна».
Нажаль лише російською кілька перекладів знайшов. Цікавий вчитель її писав. І книга доволі цікава і суттєва.

Шо ж. Живенькі були. Є і будемо, сподіваюсь.
Здається цей виїзд я спав більше за минулий. Але самопочуття гірше. Приїхав і пробіг сімку замість десятки.
Приготував, гарненько поїв і тепер питиму чай та їхатиму на річку.

Аби не зʼїхати клепкою на війні (та й загалом) варто ритуалізувати буденність та сакралізувати сприйняття.

Більш просто говорячи, спробуйте дивитись глибше і бачити більше у повсякденних речах, перебувайте увагою в процесах і в нинішньому моменті. Чай замість енергетика (все ще не пив жодного за війну, загалом і в цивільному житті не пив їх), готування замість фастфуду, справи замість прокрастинації.

Мотивація це правда гарна річ і не слід нею нехтувати, проте дисципліна — це мама всіх серйозних чоловіків.

Часто я ненавиджу йогу, спорт, війну, і навіть всі свої згадані ритуали. Бо негатив має звичку накопичуватись і тиснути зсередини.

Ні, я не люблю недосипати і кожні півмісяця життя проводити під землею, дивлячись в монітор.

Ні, я не люблю приїжджати звідти і змушувати себе займатись спортом чи робити іншу рутинну підготовку до наступного виїзду. Тим паче мені не хочеться проводити більш ніж половину своїх вільних днів за монітором, аналізуючи графіки. В мене болять очі.

Але я все це роблю. Бо те, що буде на дистанції внаслідок моєї можливої бездіяльності, мені вже не просто не миле…але огидне та нестерпне. Не дивлячись на настрій. Оце і є мама-дисципліна.

В той же час, важливо памʼятати про правильний погляд і мотивацію. Але це вже для буддистів. Безвідносно ж ваших світоглядних вподобань, я з великою любовʼю бажаю вам спробувати віддавати цьому світу більше аніж здається він дає вам.

Через затьмарення Ума ми майже не помічаємо наскільки багаті і що взагалі таке справжнє багатство. Працюйте над цим.

А щодо ритуалів і корисних життєвих дрібниць по роботі з тілом і умом…подумайте про запахи і смаки. Це дуже сильні стимули.

Сьогодні після сніданку, я готував чай аби насолодитись ним після купання. В процесі приготування я зробив те, чого усвідомлено уникав багато років. Просто додав лимон. Ох скільки спогадів повиринало з-під вод памʼяті. І скільки…спокою.

Асоціації і памʼять це дуже сильна штука. І якийсь якір (чи називайте це позитивним тригером) може дуже сильно поправити ваш ментальний, відповідно і фізичний стан. Користайтесь тим.

А я вже рушаю далі, і потрохи пригадую рецепт добрячої Масали. І тонну приємностей, що супроводжували його розпиття в минулому. Що ж, гарного дня🌝

Я оживаю після алергії. Хоча укол і допоміг але загальний хворобливий стан, особливо на війні, взагалі був поганецьким досвідом. Нині ж відновлююсь, то ж може народжу кілька цікавих (сподіваюсь) ессе і допишу пару оглядів на книги, що давно прочитані.

Також тут мабуть зʼявиться йога та інші практики з деякими ремарками. Маю надію це буде корисним.

Я вангував похолодання води через тиждень-два але насправді вже сьогодні пробути в ній 15 хвилин виявилось більш складним завданням аніж учора. Якщо перебувати в воді короткий проміжок часу, то різниця навряд чи буде помітною, а от більш довгі дистанції і в особливості їх крайні хвилини — вже зовсім інше питання.

Вчора віддраяв квартиру і повикидав зайве. Чистий простір — чистий Ум, вже не раз помічав цю закономірність.

Після купання насолодився нарешті правильно звареною масалою. Мед є мед. Сьогодні чекаю ще кілька цікавих активностей, думаю поділюсь ними пізніше.
А поки — красивого вам дня.

Простой дає про себе знати. Таким перекособоченим і нестабільним я давно не був. Але практика на те і практика аби все це поступово виправляти.
Тут прискорено майже двогодинне заняття.

Приємний парадокс хорошої йоги полягає в тому, що чим ви кривіший і проблемніший, тим сильніше на вас діють абсолютно елементарні речі.

Тому навіть зробивши все зі скрипом і тертям, як я на відео, ефект на менталку і тіло все одно отримаєте колосальний.

Minimalism

Маю за звичку останнім часом читати декілька книжок паралельно. Також нарешті навчився не читати погано написане (якщо говорити за художнє).

Так от. Прочитав це діло з великим інтересом. Не занудно зроблено, цікаві люди, важливі події.

Зараз, як і тоді, світу не вистачає згуртованості проти зла. А український народ мабуть уособлення слова «розбіжність».
В порівнянні з нашими минулими ітераціями державності, ми в найбільш вигідній позиції за усю нашу історію, я гадаю.

А от світ ніби навпаки в дещо гірших кондиціях. Все настільки ліве, що хочеться блювати. Мені особливо сумно, що вся ця лівизна по факту створює картинку згідно якої, вони репрезентують більшість українців, ба навіть військових.

Мені самому не близькі амплуа класичних героїв, в літературі і житті завжди більше симпатизував авантюрним антигероям. Важко мені стерпіти пафос і пропаганду, навіть якщо вона з правого боку.

Та наразі маятник настільки глибоко завис в просторі лівизни, що протележний порух просто невідворотний.

За часів наших визвольних змагань, ми не змогли домовитись між собою і в результаті переміг найбільш всратий радикально лівий проект. Можна зробити поблажку на те, що тоді в ідеї світлого комунізму чи соціалізму ще можна було вірити, адже ніхто цих ідей не бачив втіленими і на дистанції.

А ми бачили. І ось зараз бачимо. Я, чесно кажучи, дуже сумніваюсь, що наш народ зробить хороший політичний вибір, коли знову отримає таку змогу. Більше сподіваюсь на те, що цей вибір зроблять за нього ті, хто зараз не вилазять з війни, і не можуть говорити про своє бачення майбутнього, стоячи з магічними сувоями в місцях політичної сили.

Нас чекає цікаве майбутнє, ба навіть цікавіше за теперішнє. Сподіваюсь помилок минулого ми все ж не повторимо і переможе націоналістичний проект. Достатньо прогресивний (в питаннях економіки і технологій), мілітарний і системний. Тоді в цілому шанси в нації і держави є.

А книжку раджу почитати. Якраз «на подумати» з приводу того як політична наївність та відсутність єдиної національної волі може привести кілька поколінь до заборони мови, голодоморів, меншовартості, деградації і загалом хохловізації.

Більше за перевантаженість на війні я злюсь лиш на протилежне — відсутність роботи. Гірше, коли ти вже прочитав всі книжки, що брав, зʼїв усю їжу, що брав і передумав усі думки, що брати не хотілось, але вони тутоньки.

Загалом бутність пілотом це таки унікальний досвід: поєднання результативності і достатності часу на роздуми та рефлексію. Я жадібний до життя. В передчутті більш розгорнутої WW3 (я прихильник думки, що вона вже йде), хочеться знов насолодитись авантюрами, романами й декадансом. Нутро просить балансу, а я не можу його дати в повній мірі, аскет аскетом. Деякі мої частини вже підвивають через нереалізованість, так само як колись підвивало бажання маніфестувати через себе воїна.

Що ж, трансформація таки відбулась. А втім я все ще тут, і це означає, що не усе пройдено і вивчено. То ж варто тягнути далі, доки відповідна карма не вичерпається, а нова не напрацюється.

Виїздочок звісно такий собі. Вдало б звідси відкланятись ще. Можливо аби я взяв на дві книги більше, і не забув чай, то було б цілком собі комфортно. Та цього не сталось і я роздумую про те скільки всього хочу зробити і як мало з того можу через свій нинішній статус. Але усе це лягає в фундамент реальності, котру я хочу побудувати, а отже треба приймати необхідність жертв. Очікування і незнання — з ними варто вміти працювати.

І звісно ж усе отримує сенс лише в порівнянні. Маючи розуміння і прийняття цього, я загалом більш ніж вдоволений тим, у що вималювалось життя.


То ж посміхаємось.

Доїхали з вогником. Хоча трохи виходить не доїхали. Воюєм не з довбойобами нажаль, привітали нас з Днем захисника🔥

Ну, що ж, панство, на збір сподіваюсь готові?🫠

Людина, яка бачила 20 років китайських тюрем, і окупацію своєї країни. Ні, буддизм, то не про пацифізм та ненасилля, Вчення Всепереможного значно глибше.

Yaroslav Lytovchenko:
Послання від Ґарчена Рінпочє захисникам України і українській Санґсі. Записала Лама Журавка ДаЗанґ, англійський переклад з тибетської - Вірджинія Блум.

"Всі мої любі учні, ташіделек.  Я всіх вас люблю.  Страждання виникають через карму, але коли ви боретеся за свою країну, щоб її захистити, заради свободи, коли це робиться на користь сущих істот - це стає накопиченням блага. Пожертвувати своїм життям заради сущих істот — це діяльність бодгісатви.  Свідомість не вмирає.  Бодгічіта не вмирає.  Особливо, якщо ти гинеш, захищаючи свою країну.  Якщо ви помрете таким чином, вам слід думати: «Я помер з бодгічітою заради сущих істот». Ніколи не розлучайтеся з мантрою і з божеством.  Не забувайте про бодгічіту і не забувайте про склад ГУМ. Продовжуйте практикувати таким чином, думаючи: "Заради блага істот, я виконую діяльність бодгісатви, захищаючи свою країну." У цьому випадку боротьба  не буде негативною дією. Якщо ви боретеся заради власних цілей, тоді це неправильно; позбавляти таким чином життя сущих істот – це  велика негативність.  Але у вашому випадку ви захищаєте свою країну, її незалежність і свободу.  У світі є країни, які не мають свободи, тому, щоб не опинитися в такому ж положенні як і вони, ви захищаєте  свободу.  Хоч би що  сталося, свідомість не вмирає, тому утримуючи бодгічіту  думайте: "Я повинен приносити благо сущим  істотам". Постійно медитуйте на Ушнішу-Сітатапатру.  І щоразу, коли виникають труднощі, медитуйте на склад ГУМ і не дозволяйте своєму розуму відволікатися.  Я — склад ГУМ, тому для тих моїх учнів, які медитують на ГУМ, я є поруч.  Якщо ви медитуєте на моє тіло, це не принесе жодної користі, тому вам слід медитувати на ГУМ. Носіть вбрання з ГУМ і завжди повторюйте: "ГУМ ГУМ ГУМ…" Я вас всіх люблю."

День сьогодні буде насичений. Волів би ще поспати але ніяк не вийде. Що ж, стартував його правильно. А далі — підготовка, тренування і за списком… Списком, котрий в мене ніколи не закінчується.

Трохи про ситуацію з машинами. Коротко - пездець.

Нижче прикладу банку зі збором на ремонт. Нажаль з власної кишені все покрити просто неможливо.

Невдовзі також викладу пост і збір на нові машини. Як ви бачили, чергову нам знищили кілька днів тому.

Буду вдячний за донат і репост🙏

https://send.monobank.ua/jar/5Ck3NE68Yx?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAae_e2v3V02nXxPG8gLIAYSkHpy828dgibc7GK5oAQTaRHz176tYkm150BztbA_aem_KSw9Wji7MdXnwk_4gHEpFA

На війні взявся за загартовування сильніше ніж будь коли. Сьогоднішня сесія тривала 16 хвилин. Підготовка до сезону стандартна - холодний душ завжди після звичайного, відповідно кожен день і по кілька разів на день. Час перебування стартував з однієї хвилини і кожен день на хвилину довше за минулий аж доки не доходиш до пʼяти хвилин.

Можна звісно і десять простояти але мені не цікаво. Щодо занурення в реальних водоймах, логіка та сама але тут я продовжую накидувати по хвилині на кожен раз. Мета — спокійно себе почувати у зимній воді впродовж години.

Про побічні ефекти.
Сильна імунна відповідь на хвороби. За увесь час війни я хворів кілька разів і не довше ніж три дні (а умови, повірте, здоровʼю не сприяють в бліндажах і посадках).
Зазвичай усе проходить за один день, ти просто цілий день чхаєш, даєш собі гарно поспати і знову як новий.

Якщо поєднувати загартовування і гарячу ванну (ненавиджу але роблю) перед сном, то у вас також вирівняється сон.

Перед сесією рекомендую їсти горіхи. А після неї вже пити гарячий чай. І це якраз той випадок коли можна собі дозволити поєднати його з молоком (якщо він не травʼяний) і додати меду.

Щодо субʼєктивних відчуттів, то це окрема медитативна практика. Спостереження за тілом, диханням, вміння сповільнитись і розслабитись, не реагувати на дискомфорт і не піддаватись паніці.

Що відбувається на фізіологічному рівні я поки не готовий розповідати, бо практичного досвіду в мене тут значно більше ніж теоретичного розуміння.
По собі просто помічаю, що почергово переживаєш кілька різних станів. Чергується мандраж з тремором та спокій з хвилями тепла зсередини.

І найголовніше — твій ворог це твій же ум. Він буде розповідати, що тобі це не треба ще на етапі першої думки про поїздку до води. А потім упродовж практики. Я «затикаю» його мантрою. Тут проста техніка, якщо ви думаєте одну думку, то не здатні думати іншу. Тож щоразу повертаючись до мантри, ви відключаєте можливість дати увагу думкам про занадто раннє припинення практики або відмову від неї.

Після виходу з води ще кілька хвилин тіло буде вивільняти чимало тепла. Але ще за декілька хвилин, вас прошиє холод і почнеться сильне тремтіння і спазми. Тут допоможе лише дихання і вміння розслабитись. І звісно ж чай. Якщо у ваших руках він не розливатиметься, значить трохи самоконтролю у вас вже є.

Що ж, на цьому мабуть все. Щодо зйомок, то мені лінь було брати штатив. Проте коли погода очевидно зміниться порівняно з минулим відео, знову зроблю запис.

PS/ дихання Віма Хофа не вважаю ефективною практикою від слова зовсім. Принаймні наразі. Дихальні техніки, котрі використовую я і як саме, розпишу пізніше окремим постом.

Подарунки з Санґхи завжди особливо зігрівають❤️‍🔥