Причини і пояснення

Я бачу як одиниці продовжують боротьбу попри все. Бачу тих, хто готовий лишитись, не дивлячись ні на що. Бачу воїнів, волонтерів, небайдужих. Я бачу тих, хто виїхав до і під час, тих, хто повернувся і тих, хто не оглядається… або оглядається, захлинаючись отрутою, ніби йому щось винна держава, народ чи хтось конкретний.

Життя досить просте, якщо бути чесним хоча б перед собою. Знайдеться тисяча причин аби лишитись або поїхати, воювати або тікати. Просто ми різні. І дивитись одне на одного зі зневагою, ненавистю, нерозумінням абощо це… НОРМАЛЬНО (на відносному рівні нашого буденного буття). Я не буду тут розповідати про те, що треба мирно прийняти вибір кожного. Прийняти можна факт вибору. А наступне, що варто прийняти це — наслідки. А вони бувають зовсім паралельні з миром.

Для когось ти назавжди будеш жмихом, котрий звалив або ідіотом, котрий лишився. Для когось ти герой, для інших злочинець. Думки людей про тебе мінятимуться сотню разів на день. Якби ти був ідеальним, знайшлося б чимало тих, хто тебе зневажає. Якби ти був просто відбірним мудаком, знайшлося б чимало тих, хто тобою захоплюється.

Це різні системи цінностей. Серед тих, хто розділив твій вибір у ключових питаннях, усе одно будуть розбіжності щодо другорядних речей. Світ не чорно-білий. Світ не живе двома точками зору. І світ тобі нічого не винен. Роби вибір і гни своє.

Я не є оптимістом в сенсі дотримання позитивного погляду на майбутнє. Просто вмію знаходити можливості і насолоджуватись життям. Останнім часом я багато задумувався про історію, нестримний плин часу, безкомпромісну неминучість визрівання наслідків з причин.

Те що я вбачаю в майбутньому через сьогодення, зовсім не схоже на райдужну країну. Справа в тому, що прогнозуючи, можна бути впевненим в двоє речах: перша — все змінюється, друга — чим далі горизонт планування, тим більша вірогідність неправильного прогнозу.

Мене самого дуже цікавить яким буде світ. Чи обернеться народ у націю? Чи буде меритократичний принцип покладено в основу державного управління? Хех, а я все ж оптиміст, правда?) Чекаю я звісно зовсім не цього. Перейдемо до рубрики «так бачу»…

Рано чи пізно настане пауза в тій чи іншій формі. Незалежно від того чи відкриються кордони, люди будуть виїздити, просто масштаби виїзду будуть різними. Армію скоротять, зарплати переважно впадуть. Податки і збори й далі закручуватимуть руки платника у вузол. повилазить русня, меншоварті, міські божевільні. Якщо пощастить, до влади прийдуть люди, що пройшли війну і котрим не байдужа ця країна. Тільки легко від цього не буде нікому. Боротьба буде кривава і вулична. Аби ми ще не повторили наше минуле більш ніж сторічної давності — коли кілька проектів України змагались між собою і переміг в результаті найгірший. Особисто для мене у всьому цьому майбутньому хаосі постає одне питання — ким можна бути в цій країні аби жити нормально, окрім військового? Я ніколи не збирався бути військовим, і це явно не та діяльність, котрою я хотів би займатись переважну частину свого життя. Чи можна буде взагалі реалізуватись в країні, займаючись чим хотілося б, а не чим треба? Можна скільки завгодно сміятись з того, що «риночок порішає» але в результаті так і буде. Просто далеко не всім сподобаються ці рішення. І цей риночок може не запропонувати тобі нічого іншого окрім війни, бандитизму чи вбогого існування. Мені такі варіанти явно не до вподоби. Для реалізації воїнського етосу Україна є просто прекрасним місцем. Але життя не складається лише з війни. Спостерігаючи як закручують податкові гайки і приймають контраверсійні неадекватні рішення, особливої віри в легке майбутнє тут у мене нема.
Але я відмовляюсь здаватись. Завжди щось придумував, так буде й надалі.

Зважаючи на це, хотів би побажати нам всім єднатись. Тим хто лишився і кому не байдуже. Хто не шукає більше причин і пояснень. У нас немає нікого окрім нас.
Але цього достатньо.

Нагадую, друзі, за все ще актуальний збір на лебідки. 10к закрила одна добра людина серед моїх знайомих. Кожні 10 гривень мають значення❤️ Піднажміть ще трохи будь ласка, збір невеличкий🙏

Всім привіт🙋
Продовжуємо розкрошувати гостей з заболоття. Втім і вони роблять нам нерви. Відчув це на собі, коли довелось викликати броню аби витягати наш застряглий корч. Ще веселіше було, коли броня теж застрягла і витягала себе вгадайте чим..? Вірно — лебідкою. То ж зараз робимо маленький але терміновий збір. Буду вдячний допомозі і розповсюдженню❤️🙏

https://send.monobank.ua/jar/7bKvDHqTtg?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAc3J0YwZhcHBfaWQPMTI0MDI0NTc0Mjg3NDE0AAGnQNmbWbj1P4rR1Ize0woD4nBz5rlwmtI_LemgGKx3zaF4PgKCGNsIfQwH2hU_aem_0t3NV5YeA2rnj21HTVVBww

Приводимо тіло й розум до ладу перед черговим роком спротиву.

БЕЗОПЛАТНИЙ ЙОГА МАРАФОН

Вельмишановне панство, всім привітання і поклони. Повертаємось до роботи. Рік був дуже непростий і в якості висновку і підготовки до нового, не менш складного року пропоную всім добрим людям попрацювати над собою

Двотижневий онлайн йога марафон (початок 15 грудня), два дуже простих і коротких тренування на день (8 ранку і 19.30 вечір). Практики від 10 до 30 хвилин, рівень максимально доступний для всіх. Навіть для тих, хто ніколи не займався ні йогою, ні спортом. Записи практики будуть, бо блекаути і ситуація самі знаєте яка

В першу чергу практика з акцентом на дуже швидку і ефективну стабілізацію нашого психо-фізичного стану. Нам треба триматись і в мене є відпрацьований, перевірений на тисячах людей і сотнях військових робочий інструмент для цього, яким я хочу з вами поділитись

Просто сідаємо на килим і працюємо і результат практики сам все скаже за себе

Умови тільки дві-перша. Репост цього допису, після чого скидайте мені в телеграм @Leftsidememories скрін репосту і до понеділка я вас добавлю в закриту групу. Умова друга-просто сідати на килим і спробувати позайматись

Допис для репосту

https://www.instagram.com/p/DSHnlOngZ5e/?igsh=MXQycXc5bTgxaDB6eg==

До зустрічі на килимках друзі

Дякую всім за допомогу зі збором. Скоро мій болотяний криголам обзаведеться лебідкою. Дуже сподіваюсь, що нам не доведеться її використовувати, але всі ми розуміємо, що це ненадійні сподівання)

Ще раз дякую, як за донати, так і за репости. Усіх обіймаю. Маю трохи часу на відновлення, половину з нього усе одно витрачаю на справи, нажаль. Бережіть здоровʼя і піклуйтеся про тіло; розумні люди кажуть, що то — храм.

Знову потребуємо допомоги з поповненням ремонтної банки. З неї вже було витрачено більше 600 тисяч (100 з яких зібрано завдяки Йога Поліції). Погода і рельєф не сприяють довговічності авто нажаль.

Долучайтесь. Без вас ми не зможемо влаштувати новорічне святкування болотним гостям

І з наступаючим? Мабуть вже пора.

https://send.monobank.ua/jar/5Ck3NE68Yx

Відбувся кібербулінг з присмаком діалектики. Залишаю для історії — сподобалось.

Збір гарно бустанули. З 50к до 130к. Дякую усім, хто долучився ❤️

Загалом скоро оголошу наступний збір. Минулого разу вже закидали на нього і ми придбали авто. На днях, якщо все буде добре, запишу вам відео з подякою і безпосередньо авто.

Також сподіваюсь таки дозакрити той минулий збір і докупити ще машин, аби відновити частину спаленого ворожими дронщиками автопарку.
От про допомогу з ним вас і попрошу.

А поки вкотре дякую за вашу допомогу моєму підрозділу🙏

ІТАК, ДІТИ. Казала якось моя вчителька… Заключний збір цього року. Продовження минулого збору на машини для моєї роти.

Ціль - 500 тисяч.

Один збір і я продовжу писати щось цікаве для вас (сподіваюсь).

Допомагайте, бо без вас ніяк❤️

https://send.monobank.ua/jar/2tnCwBrByQ

Відсутність відпустки і локомотивне наближення моменту, коли від мого буттєвого календаря відірветься листок з числом 29, вганяє мене в стан, коли хочеться чи то спокою, чи то всадити пляшку віски в соло і потягуючи косяк, споглядати зоряне небо наді мною і моральний закон в мені…

а ще краще споглядати красивих жінок звісно, бо мурня ваш Кант, і його Кьоніґсберг, що скотився до рівня калінінграда, а от краса — вона ніколи не підводить.

Для осінньої депресії — пізно, для кризи середнього віку — рано, і для обох цих банальностей, разом узятих, тим паче не час. А втім саме так воно все і відчувається в цих ізюмських промзонах і розфарбованих мороком бліндажах.

Fiat lux? Тут про таке не чули. Але я б з радістю прогорланив аби воно тільки допомогло.

Я не заздрю але вагомо сумую за відчуттям Нового року. Хоча де там? Різдво! Новий рік асоціювався з дорослими напідпитку, мандаринами, відбивними з ананасом з духовки і солодким печінковим тортом… а от Різдво… 12 страв… і головне — куття, що стояла в чугуні в кутку, під іконою в рушниках.

яка ж вона була смачна, з родзинками, горіхами і маком. В грубі пострілювали дрова, на печі можна було провалитись у теплий сон… а на лаві навпроти печі стояло відро крижаної води, яку я поглинав кружкою розміром трохи меншим за мою дитячу голову…

Застілля, рідні.. ніч за вікном і відчуття абсолютного спокою..

Ех блять… віски, море жінки…ні.
якщо покопатися..я просто страшно сумую за святом з сімʼєю…

Обійміть близьких, це зараз просто неймовірний привілей.

Чудовий план, Уолтер…
Просто блять геніальний, якщо я правильно зрозумів. Надійний, як швейцарський годинник… (с)

Чекаю вже таких мемів з приводу плану. Закидуйте будь ласка на збір, продовжуємо воювати

О, друзі мої, тут я плавно підходжу, навіть насмілюсь сказати «підкрадаюсь» (як той Пездець) до того що ми всі маємо зараз за національну ідею в середньому по палаті.

Війна змінила усе. І пригадуючи, що армія це як тюрма, тільки там сидіти престижно і суспільно-корисно (хоча серед законників і в тюрмі сидіти досить поважне заняття — ще й основне), зауважу, що ми знову згадуємо, що таке «фільтрувати базар».

Я вже не раз згадував, що приємним бонусом цивільного життя є можливість говорити що думаєш, і не сильно думати над тим, що говориш. А також можливість звільнитись з роботи, нагнути фалосів начальнику, і взагалі приємно проводити час, зайнявши позицію маргінезу за потреби.

А якщо на твій маргінез дивитиметься достатньо багато людей, то якись ютуб, до прикладу, тобі ще й непогано заплатить.

А от армія це інші правила гри. І одне кривеньке слово необачна дія, може загалом привести тебе до ситуації, де продовження твого життя у часопросторі буде поставлено під питання. Ви не переймайтесь, звісно ж ви тут можете обкласти більшість мішками з хуїв, адже саме в армії зʼявились такі перли витонченої словесності як «чому очі квадратні як 5 копійок?» та «что дєлать? — муравью хуй прідєлать».

Але обставин, де ви зможете отримати покарання від якого ваша спина набуде відтінку зоряної ночі, матиметься в достатку. Це взагалі не найстрашніше.

Куди гірше — підрозділи з совковими за ментальністю і управлінським стилем командирами, де й покарання ви матимете відповідні.

Стандартного цивіла усі ці барви позбавлять тями. Але пробувши в умовах гіпер стресу і загалом обставин, в котрих смерть доволі часто тобі потискає руку…розумієш що інакше воно складатись не може. Навіть найкраща армія не може бути позбавлена недоліків…армії, як такої. Те саме стосується і війни, що сама по собі є дуже неприємною річчю.

Побувши тут, ти просто звикаєш. І ось нарешті (якщо ви дочитали сюди) перейдемо до предмету ессе та національної ідеї.

Більшість в країні тут НЕ була. І дві системи цінностей і правил поведінки ще мають зіштовхнутись в майбутньому. Це буде болісно для всіх. А трансформації інакше і не відбуваються.

Український протагоніст змінився. Не те щоб його перестали цікавити гроші. Не те що б він не хотів зʼїбатись. Але після усього пережитого і з повним рюкзаком навичок та збройного лівака…творитиметься нове сьогодення. І якщо станеться інакше, я буду вкрай здивований і навіть радий. Але ви вже знаєте, що я песиміст в питаннях очікувань, а тому не чекаю я здивувань.

Та є і плюси. І чимало. Протагоніст наразі солдат, а не маленький гвинтик. Іноді музику замовляє не той, хто в змозі платити, але той, хто кладе пістолет на столі перед музикантом. Якщо ж замовник ще й здатен розрядити магазин над головою, музикантом доведеться бути тому, хто просто в змозі платити.

Що ж. Здається я все ще жирно вам натякаю на нерайдужне майбуття.

То ж середньою національною ідею на післявоєнні чи «паузові роки» буде щось на кшталт «я єбал, я воєвал». До того себе і готуйте.

Що по високим матеріям? Що по Надії?

Благо, не обивателями єдиними стоїть світ, ми спромоглися на суттєву генерацію еліт, найбільшу за часів незалежності, вони правда з війни не вилазять поки, але все попереду.

То ж майте надію, і долучайтесь до війська. Як максимум, щоб долучитись до епічного протистояння, правої справи, і найцікавіших людей сьогодення, і як мінімум, щоб з вас потім не спитали. Як з лоха.

Почав я все це з публічності. Чому? Бо от треба мені збір наприклад робити чи просто добро в світ нести, щоб рандомний ухилянт раптом не передумав мені задонатити чи не перестав вважати мене котиком з ЗСУ. А я тут страшні речі пишу, і кожен текст думати змушений, і як би зради не нагнати, бо свої палками забʼють і як би з оптимізмом не перестаратись, щоб диванні війська не розслабились настільки, що й новорічний пʼятак об дно монобанки не брязне.

І це важко, знаєте..дуже важко втриматись від своєї генетичної схильності робити наперекір, і, набутої в тяжких філософських диспутах, звички закінчувати аргументацію нахуєм або похуєм.

Я настільки чесний, що кажу вам, що я не до кінця чесний. Я настільки не хочу вас розчаровувати потім, що краще зроблю це одразу.
Я поганий. Але трьом з половиною людям я не байдужий. А вони мені не байдужі настільки, що я, як бачите, навіть готовий за них воювати.

Що ж. Бажаю вам навчитись орієнтуватись у правилах майбутніх ігор. Настільки щоб ви могли красиво вийти з будь-якої з них. А ще бажаю вам мати близьких, за яких ви готові хоча б вбити, не те що вмерти. І щиро бажаю аби вас такі питання ребром минули.

З Різдвом… хоча і з запізненням. Обіймаю.