Відпустки мають враховувати період нормалізації тиску — як у підводників. Два дні тільки намагаєшся виспатись і не впасти в ступор від того як вдома добре, а в день виїзду вже починаєш думати до якого сюрреалізму доведеться повертатись.

Так склалось, що цього разу я з «відпустки» одразу на війну. Настільки не люблю так робити, що роблю здається тільки вдруге за весь час. Іншого вибору просто не було.

Сподівався, що дистанційно зможу зробити вдома деяку роботу але обстріли мене переграли. Екофлоу не допоміг, бо в мене, як виявилось, не оптоволоконний інтернет. В офіційній відпустці я це вже виправлю.

Але чи буде в мене ця відпустка?:)

Та може воно все й на краще. Провів час з близькими (як завжди не з усіма, нажаль), не відволікався на новини та роботу.

І відпочив мінімально. Дивлюсь в очі своїй тривозі. З цікавого те, що мене більше бентежить імовірність не впоратись з додатковою роботою, яку я тепер маю, аніж з тим, що я одразу опинюсь на війні. Закручено працює психіка: виходить, що війна для мене є зоною меншого дискомфорту, аніж формальна взаємодія з людьми.

Я начебто давно витравив з себе перфекціонізм і синдром відмінника але деяке відлуння все ж залишається.

Що ж. Я знаю що роботи і робитиму. Але відчуття того, що все це лише труднощі на шляху до мети, не завжди дає достатньо сил аби продовжувати рух.

Лише дисципліна і якийсь фоновий стоїцизм — от на тому й тримаємось.

А далі буде цікавіше. Цікавість, інтерес, допитливість… ось тобі й життєві компаси поперед моральних. Вони вже привели мене до нового етапу в житті, втім перехід скрипучий і малоприємний.

З плюсів тільки те, що іншого сценарію я й не сподівався, а підготовлений — значить озброєний.

Цей рік повинен стати дуже важливим для мене і багато чого змінити. Сподіваюсь я просто буду достатньо розважливим і сильним аби прожити його як слід.

І вам бажаю з усім впоратись.
Обіймаю, тисну руки.

Продовжую рух.

Маю ще важливу нотатку для ваших очей. Нещодавно від кількох людей почув, що досить негативні думки транслюю тут, або ж досить великий набір протиріч розливаю по віртуальним полям, і це збиває з пантелику.

Тому нагадаю, що усі речі я пишу, перш за все, аби самому мати змогу спостерігати свій стан трохи збоку.
А станам властиво змінюватись. Це не книжка, обмежена апріорними правилами жанру, це — частина палацу моєї памʼяті і досить скромна, насправді.

Я не public figure чи role model, і всі очікування очікуючих вождя не їбуть так і залишаться з ними наодинці.

Взагалі гарно було б, аби люди більше прислухалися до себе і читали книжки, яким від пʼятиста років, аніж тесали собі кумирів з лісу телеграмних дубів, і без вагань поглинали словесний форшмак (неважливо тиражований чи розкиданий між пабліків), в прикуску до трьох чарок новин.

P/s

П’ю зараз «Золотий равлик» — той, що червоний, а не зелений. Просто мед богів, а не чай. Рекомендую.

Ніщо так не надихає, як поїзд, що спізнився на 5 годин і прохолодний вокзал.
Мав час почитати мантру і побути в моменті. Одразу якось і хвилювати перестало все, що чекає мене колись там аж завтра.

Втім це було краще ніж сидіти в пункті незламності. Зайшов туди і пошкодував, що ковід не вбив мій нюх повністю (так, після корони я втратив десь відсотків 30 чутливості до запахів, і це ще не найцікавіший постефект, колись напишу про те).

Не вистачило мене й на 5 хвилин — вирішив, що постояти на холоді буде ближче до велінь Неба😁
А благородний муж тільки тих велінь і чекає, ви ж знаєте:)

То ж частіше здіймайте голову до небес, аби в ній міг зародитись якийсь благородний помисел (чи категоричний імператив).

Загалом цікавий день був, адже я встиг побувати в церкві і в пункті незламності. І знаєте, за якими б параметрами не придумали голосування і оцінку, церква лишилася б моїм фаворитом у цьому порівняльному двобої.

Що ж. Можна й поспати. В добру путь.

Тридцять. Якось не дуже віриться. Колись остерігався того аби не потрапити в Club 27, як мій батько. Так остерігався, що наприкінці тих двадцяти семи просто пішов воювати. Не художник але «так бачив».

Насправді досі не розумію як це 30, а не 23? Чи хоча б 25. Якщо розгорнути мій план на вже завершену пʼятирічку, то залишиться лише здіймати брови від того наскільки тогочасне бажане відрізняється від нинішнього сущого. Та й сьогоденне бажане теж змінилось.

Найважче, мабуть, собі не зрадити. Як і завжди нікого не слухатись але прислухатись до тих, кого вважаєш розуміючими.

Не вестись на ідеології та чужі цінності, якими б привабливими або загально правильними вони не видавались. Лишатись скептиком, критично аналізувати й синтезувати.

Не відвертатись від чудес, продовжувати робити хоч щось хороше. Зберігати намір, мотивацію, погляд. Не впасти до цинізму попри потворність деяких проявів світу.

Переступити дуальність.

Просто не здатись загальному божевіллю.
Не поспішати там, де інші бігтимуть. І дати прискорення, де інші воліли б відлежатись.

Памʼятати, що я марафонець, а не спринтер.
Просто любити.

Десь я вдоволений, а десь навпаки.
Проте тут не буде підсумків.
Я знаю, що робити, хоча й не знаю чим усе це закінчиться. Чого ж ще бажати?

Дякую всім, хто поруч. Навіть коли далеко.
Навіть коли поза цим Бардо.

Вдруге зустрічаю в бліндажі.
Вдруге на порозі великих змін.

ОМ МАНІ ПЕМЕ ХУНГ.


Що ж. Досить лірики. Нижче прикріплю банки. Одну зі збору на тачки, а другу — собі на китайський чай та хороші книги.

Збір на півмільйона для моєї роти. В неділю закриватимемо банку. Хто хоче загальнокорисно поздоровити — вам сюди.
❤️🙏🫶

А сюди кидайте під настрій. В пріоритеті збір.
Все закинуте на мою банку, витрачу на книги, пахощі, чай та інші сансаричні приємнощі

https://send.monobank.ua/jar/31sX7cvcV7

Я вже думаю які в мене мають бути нові захоплення, як для людини поважного віку.

Поки що серед кандидатів: доміно з дідами під підʼїздом, шахи з бездомними в скверах, куріння на лавці з дідом-сусідом, катання громадським транспортом о 6 ранку без цілі та звісно ж крапельниці в санаторіях, де буду залицятись до медсестер та ховати коньяк.

Не ставтесь занадто серйозно, просто це смішно)

Дякую всім за допомогу.
Змогли зібрати майже 400к. Новій машині бути завдяки вам 🫶

Нищитимемо ще більше🔥

— Як провів відпустку?
— Та як… два дні дороги, три дні розпусти — от тобі і вся відпустка.
— Влучно і життєво.
— Як є.

Ржемо.

Непереборне відчуття неминучої паузи на війні, супроти усілякої логіки.

Мабуть, це моя апатія прагне до самознищення, шукаючи шляхи видати бажане за дійсне, аби я знову відчував приємний гормональний мікс напротивагу нинішньому сумнівному.

Життя нині відчувається на язиці ніби Шен Пуер — морда потрохи кривиться. Нехай пробачать мене любителі Шену (мазохісти, позери, гурмани-уберменши, чиї смакові рецептори на іншому рівні сприйняття). Думаю частина цих людей має хороше життя, причому настільки, що хочеться підпоганити його Шеном для контрасту.

Але і я не кращий за них.
Загалом, моя велика буддійська проблема досить стандартна. Прагну до всього хорошого і приємного, тікаю від усього огидного і відштовхуючого. Або ж намагаюсь його переломити через коліно.

Буддизм не про постійні перемоги але про відсутність перемог і поразок, як концепцій. Це одна зі складностей.

Прагнеш похвали, боїшся зневаги. Прагнеш багатства, боїшся бідності. Все як у людей. От тільки ти ж тут аби наступити цьому колообігу на горло.

Як казав один Великий Майстер…
«Люди хвалять тебе? Яка нудьга…».

Вже не раз писав, що часто мотивацією виступає «аби не гірше». І ми це жуємо. Я це жую. І річ не про армію але життя загалом. Просто в армії воно ще гіркіше і концентрованіше.

От часто доводиться слухати таку думку, або висловлюватись з приводу неї — що йогін, монах, просвітлений, звільнений, гіга-ультра-практик перебуває в постійному спокої і ясності, любові і щасті. В незнищенному і незмінному просторі Ума — чистому і прекрасному.

Що ж. Ви праві. Але… як тільки ви чуєте «але» — готуйтесь почути чому ви не праві (можливо навіть ліві!!!).

Так от… практиків які здатні не випадати з чистого бачення…зі сприйняття світу очима Будд… одиниці.
І якщо ви подивитесь чим вони займаються, то виявиться, що ви питаєте у людини, котра не один рік просиділа в горах, бачила бідність і в принципі по життю займається практикою та її розповсюдженням. Так, ви швидше за все запитаєте у вчителя. Лами.

Аби життя було таким простеньким, то навіщо тоді взагалі шлях монаха та йогіна? Чому миряни окремо? Тоді немає ніяких спокус і відволікань, жодних проблем.

Солодко хочеться бути монахом, котрий продав свою ламборгіні…аби вкластись в фонд і на здачу взяти порше. Так ми бачимо цей буддизм. От зараз як напрактикую, і одразу знатиму як начальника-підараса поставити на місце, рибку зʼїсти і на хуй не присісти по необережності.

От одразу всі проблеми вирішаться і буду я таким надзвичайно просвітленим-багатієм, ідеальним воїном без докору, аскетом-магасіддгом, тантра-коханцем.

І от я вам зараз заспойлерю.

НІ
ХУ
Я

Є така чесна мантра.

Як казав вже згаданий вище великий вчитель…
«Що приносить Дзадзен? Абсолютно нічого».

На відносному рівні, буддизм вам може принести хіба більш спокійний стан, як побічний ефект практики (а ще може принести який-небудь шизо-психоз, за неправильного підходу).

Практика і плід єдині.
Навіщо практикувати? Аби практикувати. На благо всіх істот.

Не досяг Саторі — рубай дрова. Досяг Саторі — рубай дрова.

Втім рубати дрова це вам не по бліндажах і посадках мерзнути. І не з жінками розпивати чанг вино.
Хоча кажуть були ж майстри… Були, не те що тепер, ага…

Це я до того, що уникати деяких речей і способів життя все ж іноді доречно. Але слідкуйте за своєю мотивацією. Переконайтесь, що ви уникаєте заради практики і на благо всіх істот, а не тому що важко, страшно, гидко, тощо.

Хоча мотивацію без домішок не часто зустрінеш, то ж тримайтесь посередині і не картайте себе зайве.

Важка інструкція до дій, правда? Згоден, але легшої я собі не написав.

Що ж. Закінчую патякати і йду робити специфічну роботу. Вона мені поки не подобається, то ж я сподіватимусь за день почути який-небудь анекдот. Або прожити його. Щоб все не було марним і сірим.
Як сказав мені один розумний чоловік, цитуючи іншого розумного чоловіка: «війна — це суцільна нудьга».

А я додам, що це ще й сюрреалізм, від якого можна вмерти. Американські гірки без страховки. Згідно-відповідні перегони. Оксюморони помножені на оксюморони.

Всіх обійняв-припідійняв.

Трошечки настрою

Виходячи потрохи з кортизолового ражу протяжністю в півроку, зі здивуванням, благоговінням і недовірою розглядаю усе довкола.

Досі не можу тверезо поглянути на частину своїх рішень. А з їх наслідками вже стикаюсь.

Втомився оцінювати і вирішувати.
Покладаю свою волю до Великого Потоку. Нехай несе.

…Життя не таке просте. Іноді війна і небо горить. Іноді ти зручно влаштовуєш денний сон на печі.
Іноді ти працюєш всю ніч, а іноді нажерешся з друзями.

В Буддадхармі йдеться про те, як вибудувати своє життя відповідно до вчення Будди…

(Кодо Савакі Росі)

Очі не кажуть: «Наше положення може й нижче, проте ми робимо більше!».

Брови не відповідають: «Ми можливо нічого й не робимо, але наше положення вище вашого!».

Жити Буддадхарму означає повне виконання власної функції. Навіть не знаючи про це.

(c)

Коли вже стихає борня, опадає броня —
не лишається й привида усередині.
Тільки нервів малинові блискавки
з гонором рискають
десь поміж плеч і втоми,
в перетині десяти особистостей і нестачі дому.

Гублюся… у безтраєкторному русі, хаотичному пульсі,
у тихих спробах свій дах піймати.
Прокрастинатор.

Та здається, мала, це вже хата без даху,
і хата без тата,
хата без вікон і без дверей — Лао-цзи апогей
із приставкою «анти».

А хотілось би як Чжуан-цзи: прокидатись метеликом
і не знати, чим марять атланти;
загубити ключі і забути замка порожнечу —
лише квіти і помахи крил.

Сходження від загального до божевільного — втеча
від чорнухи і сірості,
від
асиметрії рил.

03.02.2026.