«Таємна історія», Донна Тартт

Початок, якого я досі не зустрічала ніде — з перших сторінок ми стаємо свідками вбивства, що вже сталось, зустрівши і жертву, і вбивець.

Чому ж ця історія таємна, якщо все так на виду?

Першу половину книги нам показують, що передувало цим подіям. Що може змусити вбити одного зі своїх приятелів? Що може стати виправданням такого жахливого вчинку?

Другу половину книги ми будемо спостерігати, як можна жити після скоєного. Чи мучитиме сумління? Чи персонажі шукатимуть собі виправдання? Чи можна забути та прийняти це як щось нормальне, як те, що не могло не статись? І що робити, коли вас почнуть підозрювати?

Історія цього вбивства — це одна таємна історія. Але вона тут не одна. В багатьох є свої секрети, але жодну маску не вдасться носити вічно, і правда все одно випливе назовні.

Окремо про сам сюжет. В нас є оповідач, Річард, який починає навчання в університеті. Він зацікавився вивченням давньогрецької, що зараз доступне для зовсім обмеженого кола людей — студентів всього п’ятеро, викладач якийсь дивний, більше брати не буде, і не просіть. А тим, кого він бере, викладає виключно сам — така от елітна ізоляція.

Ці студенти видаються Річарду мало не богами — гарні, розумні, харизматичні. Всіма правдами і неправдами він таки добивається долучення до їх факультету, і ми тепер маємо приємність спостергіати за тим, як вони проводять час разом і як розгортаються події. Це супроводжується вечірками, алкоголем та наркотиками, філософськими дискусіями та роздумами. В спробах стати «своїм» та сподобатись Річард вигадує своє минуле — багате та безтурботне. Хоча він теж обирає вдягати маску, для мене він — найщиріша людина в цій книзі.

В якісь моменти я думала, що Річард — ненадійний оповідач, бо деякі речі виявляються зовсім не такими, як здавались. Але пізніше я дійшла думки, що ми дізнаємось все через нього, і якщо щось насправді не так, це тільки тому, що Річард цього не бачив або не хотів бачити. Це як у житті — ми рідко знаємо всю правду.

Часами мені було дуже моторошно читати книгу, бо я відчувала, ніби я співчуваю вбивцям, ніби можу їх зрозуміти та виправдати, не хочу, аби їх впіймали. Коли тебе так глибоко занурюють в психологічну складову, коли тобі показують кожен день таких незвичайних звичайних людей, які ж не вбивці, це просто так сталось, іншого шляху не було, коли ти їси та спиш з ними, важко до них не прив‘язатись, незважаючи на те, що вони накоїли.

Книга неоднозначна, цікава та дуже темна. Не чекайте від неї стрімкого сюжету — події тут часто ніби застигли в бурштині, і тут більше внутрішнього, аніж зовнішнього. Але якщо вас цікавить пітьма — я раджу спробувати!

Виявляється, що я написала занадто довгий текст і він не вліз в один пост :)

Тримайте окремо візуалізацію головних героїв 💋

✨book math✨

Маю зізнатись: я таки відкрила цю скриньку Пандори і з України до мене прийде з десяток книг ☺️
А поки я на них чекаю, взяла собі кілька електронок.

Зараз осінній настрій читати детективи та триллери, тож проковтнула «Острів проклятих» — це детективний трилер, ще є такий фільм з Дікапріо, може, знаєте :)

Схоже, що фільм майже не відійшов від подій в книзі, що рідкість, але надихнулась його передивитись, бо вже підзабула, як воно було. Книга не дуже об’ємна і легко читається за 1-2 вечори. Психіатрична лікарня на віддаленому острові, таємнича атмосфера та сюжетні заковики в стилі «чи все так, як тобі здається» — те, що треба для темних холодних вечорів.

У давній давнині були створіння

Такі історії розповідав ветеринар своїй доньці. Про те, як неймовірні істоти жили поруч зі звичайними людьми. Про відьму, що передала свою мудрість лисеняті з девʼятьма хвостами. Про ненажерливу мантикору. Про єдинорога, що залишив шматочок свого рогу в дівчині, яка його врятувала.

Такі історії він розповідав, доки його не вбили. В спадок 15-річна Маржан отримує ветклініку з боргами, багато злості та нуль розуміння, що далі робити. Намагаючись дати собі з цим раду, вона дізнається, що давні створіння продовжують жити серед нас і дуже потребують допомоги. Так світ Маржан розколюється навпіл, і вона відчайдушно намагається знайти в ньому себе. Приготуйтесь до загадок, пригод та історій, що переплітаються чудернацьким чином.

Книга читається легко, але не позбавлена сенсів, а історії про істот в давні часи мене особливо захопили — так влучно та атмосферно вони описані.

Хвалюсь стопочкою нових книг та тим, як затишно вони вмостились на столі🥰

Вже прочитала дві третини книги «Пʼятеро» — захопливий фантастичний детектив про пʼятьох людей в одному тілі. Як дочитаю, розкажу детальніше, але вже можу радити 🤩

Офіційно: я зараз в книжковому запої 😅
Після нечитуна цікаві книжки вивели мене в радикально інший стан))

Ковтаю одну книгу за іншою, можливо, і варто б робити паузи, перетравити, обдумати, пожити ще в тій історії, але в мене враження, що я зловила якусь хвилю і просто так з неї не злізти)

Поки роблю примітки і сподіваюсь скоро повернутись до вас з якимись оглядами :)
Дочитала П’ятеро, Баладу про співочих пташок і змій (агресивно чекаю на вихід фільму) і взялась за Голодні ігри.

На щастя, нових книжок не так багато, щоб ви втратили мене дуже надовго, тим паче з такими темпами :)

І дуже кайфую від паперових зараз. Думала, що Kindle абсолютно замінив мені потребу в них, його зручніше брати в дорогу і читати лежачи, але фізичні книги допомогають ще більше романтизувати читання🖤