Психотерапевти направду мають багато постійного навчання. Я б назвала це таким стилем життя навіть.

Мої друзі, часто мене підколюють. «Невже, ти можеш на вихідних. І що не супервізія і не лекція.», «О які люди на горизонті» і таке інше.

Не так давно, я вигадала гру: «Що б Ви сказали на місті психотерапевта?».
Суть проста - прочитати текст і подумати, щоб ви відповіли.

І ВАЖЛИВО - вона для всіх!
Так вам не потрібна освіта чи знання психотерапії.

Чому?
Психотерапевти вивчають багато струнких теорій, технік і тд. Та що важливо, це зберігати людяність. І вона є в кожному. Тому окрім техніки, важливо як ми користуємось власними травмами болями і радощами також. Якщо можем грати з власною історією, то можемо наблизитись до іншої. Таке я бачу насправді досить часто, як початківці в своїй спонтанності, можуть бути влучніше мастадонтів.

Граю в сторіз в інстаграм https://www.instagram.com/divchuna_v_kargo?igsh=NTZqa2hmNmdqNWlk&utm_source=qr

Граю в Threads https://www.threads.com/@divchuna_v_kargo?igshid=NTc4MTIwNjQ2YQ==

Зіграймо 😉

Людяність, на противагу досконалості, не тільки показує звільнення від тиранії травми та переслідувань, грандіозного «Я», але й висвітлює, що в основі дитячої порнографії лежить знищення людяності дитини та злочинця. Людяність вимагає, щоб зневажених розуміли, відкинутих приймали, недоторканних пестили, а роздроблених відновлювали. Людяність не може бути відновлена поведінковою інтервенцією і, звичайно, не ув'язненням. Вона створюється і зростає в лікувальному просторі, який сприяє перехідному простору, відношенню до часу і постійності об'єкта, а також визнанню людськості інших і власної, тобто тих елементів, які лежать в основі внеску Шелдона Баха. #RobertGrossmark

Памʼять ≠ відеоплівка, памʼять це наратив. #JohnPaddock

Продовжую свою участь в програмі Fellows від Інституту сучасного психоаналізу та психотереапії. Сьогодні лектором був John Paddock. Психоаналітик, що є вихідцем з прикладної психології а далі по крокам в інтерперсональному, інтерсубʼктивному иа інших напрямках.

Темою була «Теорія мотиваційної системи».
Як завжди відбувається саме в цьому навчанні розпочав з себе, свого шляху і цінностей. І в цьому він згадав свій кабінет, як він виглядає і що там багато фото музикантів, що він колекціонує. Продовжуючи він зазначив: «Так звісно, ми маємо бути дуже обережними з саморозкриттям, але ми точно не маємо ховати себе від клієнтів. Те як виглядає наш простір вже щось говорить. Як ми його облаштовуємо, за яких обставин, і що нам в ньому важливо.» Вже це мене змотивувало слухати його далі.

Було багато цікавого, але коротко.
Існує 7 мотиваційних систем:
1) Регулювання психологічних очікувань
2) Інтимна привʼязаність з людьми
3) Партнерська інтимність з групами
4) Турбота/догляд
5) Дослідження та формування вподобань
6) Чуттєва насолода та сексуальне збудження
7) Негативна реакція через протидію або відсторонення
В кожній системі може формуватись як адаптивний так і дезаптивний патерн.
Дана теорія допомагає клініцистам бути більше в моменті з клієнтами, розрізняти, що кожен приносить в простір та сприяє більш чутливій, емпатичній та проникливій взаємодії.

А минулого разу говорили, про різних психоаналітиків від Фройда, Кляйн, Фейрберна і так далі. І що якби вони жили нині, то буди б реляціоністами.

Якщо вам цікаво було б, то можу зробити по кожній темі коротку лекцію. Звісно українською 🤗 Дайте якось знати.

#міжнародненавчання #JohnPaddock

Сьогодні маю новий початок. Напевно вдаліше назвати наступний розділ. Попередній називався «Моторошне», а новий «Любов». Естетичне дослідження в психоаналітичній супервізійній рамці.
Сьогодні Оля Яскевич ділилась есеєм: «Любов і лібідо: мистецтво маскування». То неможливо передати коротко суть, але напевно ключові моменти, що запам’ятались.
🔗 Лібідо: дихання Self, яке завжди впирається в об’єкт.
🔗 Маска репрезентує динамічну конфігурацію Я та об’єкта, блокує лібідо.
🔗 Нині штампування маскободібних реакцій, допомагає впоратись з реальністю війни.
Прояви маски:
1) заморозка лібідо
2) Репрезентація Self-стану
3) Захисний бар’єр, щодо об’єкта
4) Постравматична інтеграція
5) Вторинно нарцисична R Self
6) Дублювання двійників
7) Нарцисичне розширення Я
😍 Зловіща зустріч з двійником
9) Тоталітарний контроль
10) Необхідний атрибут ритуалу
11) Буття разом без слів
В результаті з’явились рядки. Хай буде і такий цикл.

Ті змерзлі тіла
Чи їх шматки
Вони творять діла
Вони не тривкі.

То добрі діла
Із ночі до ранку
Куди б не пірна
У праці чи б в чарку.

Лиш зрідка на стоп
Вживаючись в вузол
Для когось то скол
Для когось все ж турбо.

Подвійність, що стримує
І що відкриває
Відчайдушність утворює
І щось віднімає.

І все, те що бʼється
І навіть, так тихо
З віками минеться
Закарбоване маскою лихо.

#любовмппм 07102025

Я буду і всіх запрошую. З поверненням Школи в життя 😀

🍁 Осіння Реляційна Школа 2025

Радо запрошуємо вас на офлайн подію, присвячену дослідженню глибинних вимірів стосунків і процесів, що відбуваються між терапевтом і клієнтом — 16 листопада 2025 року!

Деталі за посиланням 👉 https://telegra.ph/Os%D1%96nnya-Relyac%D1%96jna-SHkola-2025-10-13

Хочу поділитися з вами, що зі мною трапилось, як думалось і пропоную теж ділитися враженнями.

А сталась зі мною вистава «Коріолан» у драматичному театрі імені Івана Франка. Трагедія «Коріолан» – історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої Шекспір запозичив у давньогрецького історика Плутарха.

Це і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Чому я про неї вже не перший день думаю і вирішила написати? Бо як на мене вона неменш актуальна, ніж популярні нині вистави.
Воїн, якому вдається не тільки вижити, а й вчинити багато подвигів повертається до мирного життя. І що з ним стається? Скажете - Ну нам ще далеко. Війна в розпалі. Кінці краю не видно. От тоді і будем думати.

А ніт. Це наше минуле, теперішнє і майбутнє одночасно. Адже воїни повертаються ще з 2014 року, не кажучи вже про тих хто брав участь в інших воєнних конфліктах таких, як Афганістан тощо.

Дивившись я постійно згадувала матрицю солдата Robi Friedman, а після сіла перечитувати його статтю «A soldier’s matrix. A group - analytic view of societies in war». Де ще на початку статі, автор задається питаннями: в бою, хто є здоровішим? Ті що біжать в перші лінії, ті що трохи думають і біжать в другій, ті що довго чекають і біжать, або зовсім не біжать?

У виставі, нам показують воїна, що не чекав. Що йшов вперед, вигравав битви, повернувся героєм. Та щось пішло не так. Добре показано, що від нього чекають дуже швидкої адаптації, відмови від попередньої ролі і взяття на себе нового обов’язку. І якби головний герой не пручався, десь відчуваючи, що зарнао, чи можливо щось не так і не зараз, мати таки його вмовляє. А соціум додавлює. Я не буду спойлерити і щиро раджу подивитись виставу, та вона спонукає думати мене про ось що.

Кожен воїн що повертався, повертається і повернеться потребує:
1) часу; 2) визнання; 3) турботи; 4) відновлення та 5) трансформації. Чи вдасться це всім? Нажаль ні. Та подивившись виставу хочеться спробувати. Створювати простір, де стануть можливими нові розділи життя. І щоб була спроба їх написати.

Коли зустрінете очима - достатньо посміхнуись,
коли почуєте історії - достатньо вслухатись,
якщо попросять допомогу - почніть із слова та руки,
відчуєте невизначеність - просто залишайтесь поряд,
спостерігатимете невдачі - продовжуйте вірити.

Вистава - трагічна, та може стане для когось ковтком води…

Окрема подяка Тетяні Гриценко за квитки, а Марині Потурнак, що розділила 3 години естетичної гри.