Друзі, ми вже рахуємо дні в очікуванні! Всього за тиждень знову зустрінемось з Робертом Гроссмарком!

На лекції будемо говорити про страх розпаду, розігрування та терапевтичну дію. Чому це важливо зараз? Бо розігрування – це наша щоденна клінічна реальність. Це «несказаність» про «неминуче», тобто не розповідь, а відтворення без усвідомлення минулого, яке відсутнє. Це розповідь у дії без свідомості чи наміру травми та нехтування, які ще не були пережиті та інтегровані.

Буде цікаво психоаналітикам, психологам та психотерапевтам різних шкіл. Посилання на реєстрацію: https://forms.gle/GBLZJ6a3z19QjeKF9

«Реляційна модель пропонує інші категорії — інші базові структури, у які може бути організований досвід. Форми стосунків розглядаються як фундаментальні, а життя розуміється передусім як безліч метафор, що виражають і розігрують реляційні патерни: відкриття, проникнення, домінування, здача, контроль, прагнення, уникнення, одкровення, поглинання, злиття, диференціація тощо.»
(Stephen A. Mitchell, 1988)
Реляційна школа — 16 листопада, Київ. Реєструйся 👉🏻 https://bit.ly/492ygoz

Реляційний Клуб продовжує свій розвиток. І в минулу середу, нам знову вдалося заслухати доповідь Робертоа Гроссмарка, задати йому питтаня з теми: «Страх розпаду, розігрування та терапевтична дія».
Деякі короткі підсумки з зустрічі, а більше можна переглянути в записі.
- Час виступає Іншим;
- Важливо дочекатися голосу тієї частини Self, що потребує терапевтичної дії;
- Не сайт є основним в терапії, а збереження та проживання емоційної реальності;
- Поетам та художникам найбільше відомий страх розпаду;
- Багато клієнтів мають страх смерті на самоті та в очікуванні того, що раптово щось станеться «погане»;
- Страх розпаду пов’язаний з тим, що сталося, але не було прожитим;
- Терапевтові важливо створити такий простір, в якому він буде не тільки спостерігаючим, а й залученим та розхитаним, щоб не прожитий досвід, міг бути в результаті осмисленим;
- Роберт Гроссмарк, також вживав поняття «невимовна мука» для страху розпаду. Що стало таким, адже не було поруч такого об’єкту, що був здатний розділити, заспокоїти, відзеркалити, вчуватися тощо;
- Ми всі маємо моменти «страху розпаду»;
- В результаті кожної події, що супроводжується «страхом розпаду», в нас утворюється «виживаючий об’єкт», що дає нам можливість виживати від події до події;
- Терапевтичним вже є те, коли в такі моменти, є поруч хтось, хто здатен проходити разом, як Компаньйон, зберігаючи темп та вчування в тілі.
Дякуємо, що залишаєтесь разом з нами, розвиваючи простір Реляційноко Клубу. І до нових зустрічей. ☺️ #реляційнийклуб

І знову блекаути… Добре коли є графік, і трудно коли зовсім не знаєш, як складеться. Що вдасться встигнути, а що ні.
Коли ти мама, несучи відповідальність за себе і за дитину, вимоги до себе зростають. Та самоспівчуття особливо важливе і в цей час.

Тож як можна про себе попіклуватись:
✴️ є можливість спати - іди спати;
✴️ час без електроенергії - використай для гри. В хованки, в піжмурки, «гри з тінями», та навіть затишного читання під ковдрою, тощо;
✴️ маєш високий поверх? - зажди. Можливо кава з друзями, дитяча кімната в тц чи кав’ярні, або ж добрий сусід, що допоможе з візком;
✴️ твоя дитина, ще зовсім маля? - використай слінг для прогулянки і для себе і для тодлера;
✴️ не справляєшся емоційно, тривожишся - приходь в коло жінок, що в материнстві. В просторі матерів зможеш, як отримати так і стати підтримкою для іншої. ☺️

Форма реєстрації та деталі за посиланням 👉https://forms.gle/fVqK18Yt7xr7ukQ57.
Долучайся, або поділись з тією, кому це стане в нагоді! 🫂

Почати терапію часом справді складно…
Вже і все валиться, і сон невдалий і бажань нема, та здається, що ще вигребу.
А часом думаєш, що ну його відкривати ту шухляду, чи те горище, чи ту кладовку. Я ж там ніколи не розберусь. Все ж тільки вивалиться, а сил тим зайнятись нема. І вже докладаєш, докладаєш, поки не нахлине. А воно ж таки нахлине… Бо нема і нема та виринає в думках, що треба зробити. Бо нема і нема і сором, що це не відповідає тобі.
Бо треба почати говорити в голос, про те що не склалось, про те що насправді хочеш, про те що все ще мрієш на одинці з собою, про тих, кого не вистачає…. І дозволити собі відпустити той контроль, дати волю собі, і стати нарешті почутим кимось…
Терапія - це перш за все розділений досвід, що назавжди залишиться з тобою. І ти можеш зробити цей крок для себе…

#психотерапевтичністосунки

Обсесивні сумніви: пан Б (Частина 1)
Пан Б прийшов на аналіз, страждаючи від депресії, швидких змін настрою і, особливо, величезних труднощів у прийнятті рішень. Він має тісні стосунки з батьками і дуже конкурентні стосунки з молодшим братом; я думаю, що його матері було особливо важко впоратися з його гострою ревнощами, коли народився його брат.
Незабаром після початку аналізу йому довелося прийняти серйозні рішення щодо своєї роботи; він також мав страшні сумніви щодо своїх стосунків із дівчиною. Сеанси в той час були здебільшого присвячені мученицьким нав'язливим думкам; він ретельно викладав аргументи на користь певного рішення, а потім, переконавши мене, що нарешті дійшов до розумного плану, раптом відчував, що це неправильно, і переходив до переконливих аргументів на користь іншої точки зору. Пан Б. відчував, що цей процес мав руйнівний вплив на його життя.
У цей час він часто бачив сни, в яких він був застряглий, ув'язнений і не міг втекти. Наприклад, він мріяв, що знаходиться в підземній системі тунелів, схожій на лабіринт, або застряг у болоті. Потім одного дня він мріяв, що їде з матір'ю в машині по жахливо брудній, липкій, звивистій дорозі; це було дуже страшно, бо вони, здавалося, ковзали до прірви. Раптом він сказав: «Я не мушу бути тут!» і прокинувся з почуттям полегшення.
Цей сон з'явився після багатої роботи над причиною, через яку ця внутрішня ситуація (графічно зображена в цих снах) мала на нього такий вплив. В її основі лежала думка, що будь-яке рішення означало втрату, і що ця втрата була нестерпною. Відмова від своїх ранніх стосунків з матір'ю, ситуація, яка неминуче спричиняла необхідність сумувати, була яскраво забарвлене інтенсивною ревнощами до матері і батька разом, а також до матері і маленького братика; ревниві напади на пару миттєво супроводжувалися інтенсивним почуттям провини. Як тільки він відчував, що з'єднався зі своїм об'єктом, він відчував необхідність відмовитися від нього на користь того, хто, на його думку, був виключений, і тому відчував небезпечну ревність і заздрість, а також сильний біль. Кожного разу, коли він приймав рішення, він відразу відчував, що, маючи можливість на мить подумати самостійно і звільнитися від мук конфлікту, він тепер віддалився від матері і залишив її батькові або братові. Його полегшення від досягнення відчуття психічної свободи і простору одразу ж супроводжувалося думкою, що я, звільнившись від мучивої ситуації, тепер також можу відокремитися, думати самостійно. Він обурювався тим, що я тепер «поза цим», і тоді знову кидав (і мене, звичайно, теж!) у ситуацію сумнівів. Поступово мені стало зрозуміло, що кожного разу, коли ми доходили до «певності», це сприймалося як «двоє», які одразу ж піддавалися нападу «третього», який не міг цього витримати.
Цей процес, звичайно, був здебільшого несвідомим і розплутувався дуже повільно. Свідомий досвід полягав у тому, що він був пасивною жертвою своїх думок. Але поступово пацієнт усвідомив, що нав'язливі сумніви були «неприємною річчю», заздрісною, ревнивою частиною себе, яка жорстоко атакувала його щоразу, коли встановлювався хороший зв'язок — зі мною, іншими людьми або всередині нього самого. #IgnêsSodré

….я була вражена вчора під час прогулянки зокрема тому, що основу мого буття становили ці моменти на задньому плані: невидимі й мовчазні частини мого життя у дитинстві.

Вірджинія Вулф

Діти привносять в наше життя багато всього. З ними ми згадуємо минуле, плануємо майбутнє і багато вкладаємо в теперішнє. Стаємо цінними і вчимося відпускати. Стикаємось з афектами і шукаємо способи впоратись. І далеко не завжди це вдається. Скажу просто, навіть супер згенеровані системи, злітають, а ми люди.
Тому, якщо ти мама, що має багато переживань і шукаєш групу підтримки - долучайся. В цей четвер група зачиняє свої двері.
Тут деталі 👉🏻 https://forms.gle/fVqK18Yt7xr7ukQ57

Основними компонентами суб'єктивності є організаційні принципи,
незалежно від того, чи є вони автоматичними та жорсткими, чи рефлексивними та гнучкими. Ці принципи,
часто несвідомі, є емоційними висновками, які людина зробила
на основі досвіду емоційного середовища протягом усього життя, особливо
складних взаємних зв'язків з тими, хто доглядав за нею в дитинстві. Доки
ці принципи не стануть доступними для свідомого осмислення і доки
новий емоційний досвід не приведе людину до уявлення та очікування нових
форм емоційного зв'язку, ці старі висновки будуть визначати
почуття власної особистості. Це почуття власної особистості включає переконання про відносні
наслідки можливих форм існування. #DonnaOrange

Як завжди пишу про зустріч Реляційної Школи зовсім згодом. Коли трохи вляжеться і якусь частину вдаєтеся осмислити. А ще тому що грудень завжди насичений справами та емоціями приближення свят.
Наша зустріч як завжди розпочалася з лекції, пройнята аналітичним думанням та дослідженнями щодо болю, горя, депресії. За неї окрема подяка Марʼяні Великодній . Вона спонукала думати про психотерапевтичне свідчення, про культуру горя в нашій країні, а ще про навик само співчуття. Яке, як ніколи варто розвивати. Спираючись не тільки на літературу, а й дослідження. Де можна поглянути в слайдах доказовість впливу частоти та довготривалості терапії! Що ще раз показує, що швидкий варіант роботи швидко розпорошується з часом. А в приватній розмові розділення думки, про те, як варто продовжувати жити, насичувати життя різним і не відкладати радість на потім.
Далі був клінічний випадок, що заграв новою мелодією і супервізія після якої розширюється кругозір.
Ну і звісно група, динамічна група. На мене вона завжди має вплив і це та частина, яку я чекаю найбільше. Чути рефлексії колег, вчуватися в свої відгуки і ділитися своїми. В тендітному та уважному супроводі Оксани Ткачової.
Я пішла з висновком - «Якби не було, краще серед людей, ніж в одинокості».
Тож фото емоційні, нові спогади є, а наступна та інша зустріч буде!

Колеги, цей рік вже добігає кінця, ну а ми запрошуємо вас на чергову зустріч Реляційного Клубу, що відбудеться 18 січня о 10:00. Тема двох наступних лекцій також пов'язана з різного роду завершеннями: завершенням кожної окремої сесії, та прощанням, коли добігає кінця уся терапія чи аналіз.

"Наш час вийшов" — прості слова, які терапевт промовляє наприкінці кожної сесії. Але насправді в ці останні хвилини може відбуватись багато цікавого.

Кілька питань, над якими ми попрацюємо:
✔️ Пацієнт за 5 хвилин до кінця починає розповідати про травматичний досвід — зупинити чи дати говорити?
✔️ Що робити, коли пацієнт систематично не хоче йти після закінчення часу? А коли навпаки — тікає за 10 хвилин до кінця? Або взагалі пропускає зустрічі?
✔️ Синдром дверної ручки: чому найважливіше спливає біля виходу?
✔️ Коли межа часу — це про структуру, а коли — про владу терапевта?
✔️ Як не перетворити прощання на покарання?

Тож плануйте та не зволікайте з реєстрацією. І запрошуйте колег!

#реляційнийклуб