Розлади сну рідко зображуються у фільмах, особливо в тій мірі, в якій вони висвітлені в цьому фільмі. „Безсоння (2002)“, ремейк добре зробленого,
однойменного норвезького фільму 1997 року, є глибоко психологічним фільмом з кількома шарами складності.
Один з цих шарів - погіршення психічного стану героя Аль Пачіно, детектива поліції Лос-Анджелеса Вілла Дормера. Режисер Крістофер Нолан точно зображує це погіршення, документуючи як реалії, так і небезпеку розладу сну, первинного безсоння. Цей фільм є потужною ілюстрацією того, як цей розлад може зруйнувати чиєсь життя.

Дормер летить на Аляску, щоб очолити розслідування вбивства. Він прибуває на Аляску, вже втомлений, у пору року, коли сонце ніколи не заходить ("білі ночі"), тож надворі ніколи не темніє. (Його подорож на Аляску з Каліфорнії проходить лише через один
часовий пояс, тому він не відповідає критеріям розладу циркадного ритму сну і неспання). Протягом усього розслідування Дормер лежить у ліжку з розплющеними очима, намагаючись заснути.

Під внутрішнім тиском, щоб заснути, Дормер застосовує різні стратегії, такі як блокування світла, що потрапляє в кімнату, пиття води, ховання будильника, жування жуйки та вимкнення телефону. Коли його безсоння погіршується, він бачить спалахи і цівки світла, які асоціюються зі спалахами пам'яті.

Чим довше Дормер не спить, тим важчі наслідки: його збудження переростає у спалахи гніву, він ледь не збиває жінку машиною, і у нього починаються галюцинації. Зрештою, Дормер не спить 6 ночей. Симптоми безсоння Дормера явно посилюються психологічним тиском, який він відчуває.

Безсоння є потужною метафорою у фільмі. Режисер Крістофер Нолан обговорював виклики, пов'язані зі створенням фільму про безсоння, який би не втомлював глядачів; щоб уникнути цієї проблеми, Нолан використав у фільмі різні образи, які символізують досвід безсоння. На початку фільму глядачеві показують милі й милі льодовиків Аляски - щось на кшталт пейзажу сновидінь, за яким слідують нескінченні зелені дерева, вкриті рухомим туманом. Інші приклади образів, пов'язаних зі сном, включають порожні вулиці з миготливими світлофорами, спалахи світла, тунелі та аварійні люки, а також такі буденні речі, як двірники, що вводять у транс. Все це символізує туман, дрейф, розумову плутанину та дезорієнтацію.

"Хороший коп не може заснути, бо бракує шматочка пазлу, а поганий коп не може заснути, бо йому не дозволяє совість".

#кіноісимптом

“Біль не є точкою в часі і просторі. Ми завжди намагаємося якось допомогти пацієнту встановити: «До чого це належить і звідки це береться? Що мені з цим робити?»”

#SándorFerenczi

Друзі,

Про такі різні розігрування і переживання говоритимем на зустрічі Реляційного Клубу.

Коли - 15, червня о 10:00, online.
Тема: Розвиток реляційного аналізу. Відвертий погляд на підхід.
45 хвилин лекція + 45 хвилин обговорення
Запис відсутній, матеріали буде надано учасникам.

Спікер: Панькова Марія, психотерапевтка під супервізією
Модератор: Альона Бартош, психологиня психоаналітичного напряму

Кому стане цікаво? - психологам та психотерапевтам різних напрямків, хто бажає почути досвід іншого чи поділитись своїм.


Реєстрація https://forms.gle/NZYANkom3NhkRXrH8

#реляційнийклуб

Радикальна рівність є психоаналітичним і діадичним виразом поняття «комунітас» Terner (див. Гофман, 1998).

Gent, який ввів поняття «капітуляція» в аналітичну літературу, майже завжди використовував цей термін для позначення капітуляції пацієнта.

Benjamin (2018) використовує його для позначення капітуляції аналітика перед третім. Для моїх цілей аналітик капітулює перед своїм не-я або Злом.

#DavidMark

А що буде, якщо замість моноліту "структури організації особистості" подивитись на творення будь-якого нашого чи пацієнтового досвіду як на діалектичну взаємодію між різними режимами функціонування психіки?

Огден спробував і вийшло, як на мене, дуже незле. Одна з тих статей, яка залишає тебе з думкою: "цей ж так кришталево ясно, чому я про це не думав раніше?!"

Ловіть переклад статті "Про діалектичну структуру досвіду" (1988) Томаса Огдена.

Приємного читання!

Недавно приснилось, что я пытаюсь объяснить приятелю-психоаналитику, что такое Klein bottle. А он никак не может понять, какова связь между Мелани Кляйн и бутылкой. На самом деле, теоретически эти науки довольно схожи. Всего-то нужно осуществить переход от Фройденталя к Фройду, от Якоби — к Якобсону, и пытаться понять Лапланша вместо Лапласа.

«Діагноз «депресія» фіксує нашу увагу на наших недоліках, діагноз «шизоїд» — на наших слабкостях; це страшна зміна акцентів».

#HarryGuntrip

Сьогодні вже були розіслані запрошення в Zoom до нашого Реляційного Клубу.

Коли - 15, червня о 10:00, online.
Тема: Розвиток реляційного аналізу. Відвертий погляд на підхід.

Спікер: Панькова Марія, психотерапевтка під супервізією
Модератор: Альона Бартош, психологиня психоаналітичного напряму

Всі хто реєструвався, перевіряйте ваші email.
В такому форматі Клуб проходитиме в останнє, а потім спробуєм трансформувати. Буде і теорія і практичні нариси.

Підтримуючи традицію спонтанності реляційного аналізу, ви ще зможете до нас долучитися за реєстрацією https://forms.gle/NZYANkom3NhkRXrH8

Або написавши Альоні Бартош в Телеграм @bartosh_alena і вона вам допоможе.
До зустрічі!

#реляційнийклуб

«Сексуалізація може захищати від почуття любові, яке, багатьом аналітикам відносно важче визнати, ніж хтиві почуття.»

Картина - «Ритм любові» Nikki Chauhan

#Gabbard

Сьогодні склалось провести Реляційний Клуб. Фантазії та плани були одні, але і реальність не підвела. І так як ви напевно дивним чином потрапили сюди, а може і не дивним. Ділюся з Вами матеріалами.

Jody Davies припускає, що пост-Едіпові батьки перебувають у постійному стані переживання, обробки і визнання сексуальності своєї дитини, що зароджується, і що дитина найбільш гостро налаштована на постійну боротьбу батьків. Можливо і тому підлітки боряться?

Tree of My Life JOSEPH STELLA, 1919
#JodyDavies

Щиро запрошую усіх 🤗

Друзі,

Ми продовжуємо цикл зустрічей Реляційного Клубу, щодо деідеалізації реляційного психоаналізу. І цього разу маємо унікальну можливість послухати Роберта Гросмарка, відомого реляційного психоаналітика, який пройшов свій шлях через різні психотерапевтичні школи. Зможемо заслухати одну з його концепцій, а також подискутувати та поділитись власним досвідом.

Тема зустрічі: Дослідження в психоаналітичному компаньйонстві та плин розігрувань.
Дата - 16 липня
Час - 15:00 (2 години)
Формат - online, (передбачений запис)

Модератори: Альона Бартош, Марія Панькова

Тож просимо не зволікати з реєстрацією, яка доступна до 15 липня.
https://forms.gle/v22ZS9WLNRCHHeS48

Аналітичне лікування вимагає спільної участі як «дитячого», так і
«дорослого», і саме наша здатність зустріти кожного пацієнта таким чином, щоб визнати обидва ці виміри, виражені в складності поточного аналітичного моменту, є однією з постійних умов, необхідних для аналітичної трансформації та зростання.

#SteveStern

Що якщо наші клієнти, лише результат адаптації до середовища в якому вони є?

«До мене приходили люди, які змальовували свою близьку людину. Це міг бути хто завгодно з сім’ї, роботи, друзів тощо. І я сиділа і думалла: «До мене прийшла не та людина». Такі клієнти були готові прийти самі і отримати діагноз, назвати себе психічно хворими, щоб отримати допомогу, страховку, тощо. При цьому вони мають справу з неймовірно складними людьми. В результаті, складається картина: всі люди, яким потрібно було б піти в терапію, вони просто гуляють, стимулюючи інших звертатися в терапію. І я запитувала, чи не задумувались вони, що поведінка інших більше заслуговує на психотерапевтичне втручання. Вони пригадували якісь жарти, чи то свої роздуми. Тобто клієнти, що звертались, здогадувались, але ніколи не впевнювались в тому, що мають зв’язок з людьми без емоційної зрілості.»

#LindsiGibson

Нервова анорексія

При анорексії людина відмовляється підтримувати вагу, відповідну її віку та зросту, і відчуває сильний страх набрати вагу або стати товстою, навіть якщо вона має недостатню вагу. Депресія та обсесивно-компульсивні розлади, пов'язані з їжею, є досить поширеними супутніми розладами.
Розлад набагато частіше зустрічається серед молодих жінок, ніж серед молодих чоловіків, причому співвідношення жінок до чоловіків становить щонайменше 10:1.

«Тонкі» (2006) — документальний фільм HBO, який показує життя жінок з розладами харчової поведінки та їх лікування в стаціонарі від моменту госпіталізації до виписки. Чотири жінки віком від 15 до 30 років, які мешкають у Південній Флориді, страждають на анорексію або булімію. Фільм показує молодих жінок під час сеансів психотерапії, зважування, групових занять та спілкування. Зображено тривогу перед зважуванням, уникнення їжі, зловживання ліками та інші проблеми, характерні для людей з розладами харчової поведінки.

Та якщо вас цікавить художній фільм, то раджу звернути увагу на класику «Найкраща малесенька дівчинка в світі» 1981. Головна героїня Дженніфер Джейсон Лі мусіла дуже схуднути для цієї ролі. В фільмі показана і сімейна система і симптоми і уникання контакту.
Я дивилась англійською, але якщо знайдете в перекладі, діліться. 😉

#кіноісимптом

Формування стосунків перетинається з тим, що я називаю утриманням, хоча формування відносин підкреслює терапевтичну цінність обміну досвідом самопочуття з пацієнтом. Проте аналітична функція утримання сприяє формуванню відносин і навпаки: наша процедурна — іноді несвідома — реакція на пацієнта впливає на наші свідомі зусилля утримати його. Обидва процеси діють за лаштунками під час активної дослідницької роботи; у моменти більш гострого стресу вони домінують у клінічному процесі.

#RobertGrossmark