“Біль не є точкою в часі і просторі. Ми завжди намагаємося якось допомогти пацієнту встановити: «До чого це належить і звідки це береться? Що мені з цим робити?»”

#SándorFerenczi

Друзі,

Про такі різні розігрування і переживання говоритимем на зустрічі Реляційного Клубу.

Коли - 15, червня о 10:00, online.
Тема: Розвиток реляційного аналізу. Відвертий погляд на підхід.
45 хвилин лекція + 45 хвилин обговорення
Запис відсутній, матеріали буде надано учасникам.

Спікер: Панькова Марія, психотерапевтка під супервізією
Модератор: Альона Бартош, психологиня психоаналітичного напряму

Кому стане цікаво? - психологам та психотерапевтам різних напрямків, хто бажає почути досвід іншого чи поділитись своїм.


Реєстрація https://forms.gle/NZYANkom3NhkRXrH8

#реляційнийклуб

Радикальна рівність є психоаналітичним і діадичним виразом поняття «комунітас» Terner (див. Гофман, 1998).

Gent, який ввів поняття «капітуляція» в аналітичну літературу, майже завжди використовував цей термін для позначення капітуляції пацієнта.

Benjamin (2018) використовує його для позначення капітуляції аналітика перед третім. Для моїх цілей аналітик капітулює перед своїм не-я або Злом.

#DavidMark

А що буде, якщо замість моноліту "структури організації особистості" подивитись на творення будь-якого нашого чи пацієнтового досвіду як на діалектичну взаємодію між різними режимами функціонування психіки?

Огден спробував і вийшло, як на мене, дуже незле. Одна з тих статей, яка залишає тебе з думкою: "цей ж так кришталево ясно, чому я про це не думав раніше?!"

Ловіть переклад статті "Про діалектичну структуру досвіду" (1988) Томаса Огдена.

Приємного читання!

Недавно приснилось, что я пытаюсь объяснить приятелю-психоаналитику, что такое Klein bottle. А он никак не может понять, какова связь между Мелани Кляйн и бутылкой. На самом деле, теоретически эти науки довольно схожи. Всего-то нужно осуществить переход от Фройденталя к Фройду, от Якоби — к Якобсону, и пытаться понять Лапланша вместо Лапласа.

«Діагноз «депресія» фіксує нашу увагу на наших недоліках, діагноз «шизоїд» — на наших слабкостях; це страшна зміна акцентів».

#HarryGuntrip

Сьогодні вже були розіслані запрошення в Zoom до нашого Реляційного Клубу.

Коли - 15, червня о 10:00, online.
Тема: Розвиток реляційного аналізу. Відвертий погляд на підхід.

Спікер: Панькова Марія, психотерапевтка під супервізією
Модератор: Альона Бартош, психологиня психоаналітичного напряму

Всі хто реєструвався, перевіряйте ваші email.
В такому форматі Клуб проходитиме в останнє, а потім спробуєм трансформувати. Буде і теорія і практичні нариси.

Підтримуючи традицію спонтанності реляційного аналізу, ви ще зможете до нас долучитися за реєстрацією https://forms.gle/NZYANkom3NhkRXrH8

Або написавши Альоні Бартош в Телеграм @bartosh_alena і вона вам допоможе.
До зустрічі!

#реляційнийклуб

«Сексуалізація може захищати від почуття любові, яке, багатьом аналітикам відносно важче визнати, ніж хтиві почуття.»

Картина - «Ритм любові» Nikki Chauhan

#Gabbard

Сьогодні склалось провести Реляційний Клуб. Фантазії та плани були одні, але і реальність не підвела. І так як ви напевно дивним чином потрапили сюди, а може і не дивним. Ділюся з Вами матеріалами.

Jody Davies припускає, що пост-Едіпові батьки перебувають у постійному стані переживання, обробки і визнання сексуальності своєї дитини, що зароджується, і що дитина найбільш гостро налаштована на постійну боротьбу батьків. Можливо і тому підлітки боряться?

Tree of My Life JOSEPH STELLA, 1919
#JodyDavies

Щиро запрошую усіх 🤗

Друзі,

Ми продовжуємо цикл зустрічей Реляційного Клубу, щодо деідеалізації реляційного психоаналізу. І цього разу маємо унікальну можливість послухати Роберта Гросмарка, відомого реляційного психоаналітика, який пройшов свій шлях через різні психотерапевтичні школи. Зможемо заслухати одну з його концепцій, а також подискутувати та поділитись власним досвідом.

Тема зустрічі: Дослідження в психоаналітичному компаньйонстві та плин розігрувань.
Дата - 16 липня
Час - 15:00 (2 години)
Формат - online, (передбачений запис)

Модератори: Альона Бартош, Марія Панькова

Тож просимо не зволікати з реєстрацією, яка доступна до 15 липня.
https://forms.gle/v22ZS9WLNRCHHeS48

Аналітичне лікування вимагає спільної участі як «дитячого», так і
«дорослого», і саме наша здатність зустріти кожного пацієнта таким чином, щоб визнати обидва ці виміри, виражені в складності поточного аналітичного моменту, є однією з постійних умов, необхідних для аналітичної трансформації та зростання.

#SteveStern

Що якщо наші клієнти, лише результат адаптації до середовища в якому вони є?

«До мене приходили люди, які змальовували свою близьку людину. Це міг бути хто завгодно з сім’ї, роботи, друзів тощо. І я сиділа і думалла: «До мене прийшла не та людина». Такі клієнти були готові прийти самі і отримати діагноз, назвати себе психічно хворими, щоб отримати допомогу, страховку, тощо. При цьому вони мають справу з неймовірно складними людьми. В результаті, складається картина: всі люди, яким потрібно було б піти в терапію, вони просто гуляють, стимулюючи інших звертатися в терапію. І я запитувала, чи не задумувались вони, що поведінка інших більше заслуговує на психотерапевтичне втручання. Вони пригадували якісь жарти, чи то свої роздуми. Тобто клієнти, що звертались, здогадувались, але ніколи не впевнювались в тому, що мають зв’язок з людьми без емоційної зрілості.»

#LindsiGibson

Нервова анорексія

При анорексії людина відмовляється підтримувати вагу, відповідну її віку та зросту, і відчуває сильний страх набрати вагу або стати товстою, навіть якщо вона має недостатню вагу. Депресія та обсесивно-компульсивні розлади, пов'язані з їжею, є досить поширеними супутніми розладами.
Розлад набагато частіше зустрічається серед молодих жінок, ніж серед молодих чоловіків, причому співвідношення жінок до чоловіків становить щонайменше 10:1.

«Тонкі» (2006) — документальний фільм HBO, який показує життя жінок з розладами харчової поведінки та їх лікування в стаціонарі від моменту госпіталізації до виписки. Чотири жінки віком від 15 до 30 років, які мешкають у Південній Флориді, страждають на анорексію або булімію. Фільм показує молодих жінок під час сеансів психотерапії, зважування, групових занять та спілкування. Зображено тривогу перед зважуванням, уникнення їжі, зловживання ліками та інші проблеми, характерні для людей з розладами харчової поведінки.

Та якщо вас цікавить художній фільм, то раджу звернути увагу на класику «Найкраща малесенька дівчинка в світі» 1981. Головна героїня Дженніфер Джейсон Лі мусіла дуже схуднути для цієї ролі. В фільмі показана і сімейна система і симптоми і уникання контакту.
Я дивилась англійською, але якщо знайдете в перекладі, діліться. 😉

#кіноісимптом

Формування стосунків перетинається з тим, що я називаю утриманням, хоча формування відносин підкреслює терапевтичну цінність обміну досвідом самопочуття з пацієнтом. Проте аналітична функція утримання сприяє формуванню відносин і навпаки: наша процедурна — іноді несвідома — реакція на пацієнта впливає на наші свідомі зусилля утримати його. Обидва процеси діють за лаштунками під час активної дослідницької роботи; у моменти більш гострого стресу вони домінують у клінічному процесі.

#RobertGrossmark

Здатність розважати і дарувати радість відрізняється від потреби в годуванні чи навіть утримуванні об'єкта в розумінні Bion (1962) чи Bik (1968): він стосується потреби в чуйному зацікавленому об'єкті, здатному викликати захоплення.

Плачуча дитина просить розради, усміхнена і граюча дитина просить чогось на кшталт захоплення, щоб принести світло в чиїсь очі. Це не повинно включати маніакальний захист, їй потрібен комфорт, але також потрібен доступний і досяжний об'єкт; вражаючий, зацікавлений, задоволений тим, що його розважають.

Нам напевне потрібне слово для позначення процесу, який може бути основою і прелюдією до відшкодування - бажання дати щось комусь, не для того, щоб відремонтувати пошкоджений об'єкт, а для того, щоб отримати задоволення від уже неушкодженого об’єкта.

Wallart

#Trevarthen&Reddi

трохи філософії світла (і кольору)

Мені подобається думати, що в центрі видимого спектру після розщеплення світла є зелений колір. Тобто колір трави, листя, стеблин, рослин. Того, що росте. Колір фотосинтезу. Тобто перетворення світла на життя. Сонця на життя

Мені подобається думати, що зелений утворюється від суміші жовтого та блакитного. Що жовтий та блакитний немов обіймають зелений з двох боків. Я колись писав, що у нас унікальна країна в тому, що ми постійно бачимо свій прапор в реальності, емпірично, він нам буквально дається у відчуттях - згори небо, знизу пшениця - але між ними часто розташовується зелена площина лісосмуги. Як у спектрі. І подорожуючи Україною я постійно ловлю себе на думці, що саме це поєднання створює відчуття якоїсь космічної рівноваги

Мені подобається думати, що жовтий і блакитний - улюблені кольори Ван Ґоґа, художника, який вирішив подивитися на колір як на стихію життя, а не лише бачення. Ван Ґоґа не цікавить світло як стихія бачення; його цікавить світло як стихія життя. Його картини стверджують: речі не стають просто видимими завдяки світлу; вони Є завдяки світлу. Вони зіткані зі світла

І цікаво, як багато він використовував зелений, зокрема коли писав власне обличчя! І це виявляється у нього таким природним. Відтінки зеленого на обличчі ))

Ми з Танею і з дітьми щойно побачили класний відеоперформанс - діалог крізь часи між Рембрандтом і Ван Ґоґом - у церкві Noorderkerk в Амстердамі, в яку вони обоє ходили (в різні часи 🙂. І попри те, що у Ван Ґоґа дуже багато вдячних згадок про Рембрандта, все ж між ними велика екзистенційна опозиція (митці і філософи з діаметрально крайніх точок часто тягнуться один до одного):

Ван Ґоґ вірить в надлишок світла, в те, що речі створені зі світла, і тому він насичує світлом свої картини, і тому він так любить соняшники, бо вони - втілення сонця на землі.

Рембрандт, натомість, переконаний в нестачі світла в цьому світі, в його дефіциті - і він, як і Караваджо, як і ван Гонтгорст, як де ля Тур, як інші митці 17го століття, постійно зображує лише ДОТИК світла до речей і тіл; його тіла прагнуть вирватися з темряви, але їм нечасто це вдається. І тому на Рембрандтових портретах обличчя так часто в тіні, і це велика драма: бо портрет - це зображення обличчя, а на Рембрандтовому портреті (і передусім автопортреті) обличчя зображене так, що велика частина лишається у прірві тіні..

Словом, мені подобається про це думати, про те, як мислення переплітається з зором, зі світлом і кольором, бо лише здається, що це різні речі - а насправді там всередині багато нерозгаданого.. і якщо ми згадаємо, що вся модерна і сучасна фізика, від Ньютона до Айнштайна - бʼється над загадкою світла, як оптичного, філософського, фізичного і метафізичного принципа, все стає ще цікавіше

А кольори - це ж передусім множинні різновиди того, як світло існує посеред нас

#ВолодимирЯрмоленко