Здатність розважати і дарувати радість відрізняється від потреби в годуванні чи навіть утримуванні об'єкта в розумінні Bion (1962) чи Bik (1968): він стосується потреби в чуйному зацікавленому об'єкті, здатному викликати захоплення.

Плачуча дитина просить розради, усміхнена і граюча дитина просить чогось на кшталт захоплення, щоб принести світло в чиїсь очі. Це не повинно включати маніакальний захист, їй потрібен комфорт, але також потрібен доступний і досяжний об'єкт; вражаючий, зацікавлений, задоволений тим, що його розважають.

Нам напевне потрібне слово для позначення процесу, який може бути основою і прелюдією до відшкодування - бажання дати щось комусь, не для того, щоб відремонтувати пошкоджений об'єкт, а для того, щоб отримати задоволення від уже неушкодженого об’єкта.

Wallart

#Trevarthen&Reddi

трохи філософії світла (і кольору)

Мені подобається думати, що в центрі видимого спектру після розщеплення світла є зелений колір. Тобто колір трави, листя, стеблин, рослин. Того, що росте. Колір фотосинтезу. Тобто перетворення світла на життя. Сонця на життя

Мені подобається думати, що зелений утворюється від суміші жовтого та блакитного. Що жовтий та блакитний немов обіймають зелений з двох боків. Я колись писав, що у нас унікальна країна в тому, що ми постійно бачимо свій прапор в реальності, емпірично, він нам буквально дається у відчуттях - згори небо, знизу пшениця - але між ними часто розташовується зелена площина лісосмуги. Як у спектрі. І подорожуючи Україною я постійно ловлю себе на думці, що саме це поєднання створює відчуття якоїсь космічної рівноваги

Мені подобається думати, що жовтий і блакитний - улюблені кольори Ван Ґоґа, художника, який вирішив подивитися на колір як на стихію життя, а не лише бачення. Ван Ґоґа не цікавить світло як стихія бачення; його цікавить світло як стихія життя. Його картини стверджують: речі не стають просто видимими завдяки світлу; вони Є завдяки світлу. Вони зіткані зі світла

І цікаво, як багато він використовував зелений, зокрема коли писав власне обличчя! І це виявляється у нього таким природним. Відтінки зеленого на обличчі ))

Ми з Танею і з дітьми щойно побачили класний відеоперформанс - діалог крізь часи між Рембрандтом і Ван Ґоґом - у церкві Noorderkerk в Амстердамі, в яку вони обоє ходили (в різні часи 🙂. І попри те, що у Ван Ґоґа дуже багато вдячних згадок про Рембрандта, все ж між ними велика екзистенційна опозиція (митці і філософи з діаметрально крайніх точок часто тягнуться один до одного):

Ван Ґоґ вірить в надлишок світла, в те, що речі створені зі світла, і тому він насичує світлом свої картини, і тому він так любить соняшники, бо вони - втілення сонця на землі.

Рембрандт, натомість, переконаний в нестачі світла в цьому світі, в його дефіциті - і він, як і Караваджо, як і ван Гонтгорст, як де ля Тур, як інші митці 17го століття, постійно зображує лише ДОТИК світла до речей і тіл; його тіла прагнуть вирватися з темряви, але їм нечасто це вдається. І тому на Рембрандтових портретах обличчя так часто в тіні, і це велика драма: бо портрет - це зображення обличчя, а на Рембрандтовому портреті (і передусім автопортреті) обличчя зображене так, що велика частина лишається у прірві тіні..

Словом, мені подобається про це думати, про те, як мислення переплітається з зором, зі світлом і кольором, бо лише здається, що це різні речі - а насправді там всередині багато нерозгаданого.. і якщо ми згадаємо, що вся модерна і сучасна фізика, від Ньютона до Айнштайна - бʼється над загадкою світла, як оптичного, філософського, фізичного і метафізичного принципа, все стає ще цікавіше

А кольори - це ж передусім множинні різновиди того, як світло існує посеред нас

#ВолодимирЯрмоленко

Напевно не просто ми з Альоною ведемо Реляційний Клуб. Такі роздуми мені часом приходять. Особливо коли здається, що не виходить, чи не так, чи не послухала. Легше, від того, що про таке вже написали. Шукайте себе! 🤗

[Маємо] відмовитись від шкільної ілюзії, що вчитися — це коли ми дійсно робимо все так, як роблять наші вчителі. У такому випадку не виникне жодного власного стилю, а лише ксерокопія того самого стилю. Натомість щоб відбувся творчий акт, прояв власного голосу, власного таланту, покликання, створення індивідуального стилю, необхідно визнати порожнечу, що лежить в основі будь-якого творіння.

Саме вона може викликати тривогу та гальмування. Чистий аркуш або тиша перед концертом є для письменника чи музиканта вираженням цієї порожнечі, яку жоден майстер ніколи не зможе заповнити. У цьому сенсі невдача — це не просто те, чого треба уникати, але й істотний досвід кожного процесу формування. Це імператив, який Беккет адресував насамперед самому собі: "Помиляйся знову, помиляйся все краще і краще". Тому що перформативний ідеал досконалості може зрештою породити лише гальмування або імітацію без творчості.

Але як я можу відповідати недосяжному стандарту мого вчителя? Як я можу писати після Пруста, Джойса чи Маккарті, або як я можу малювати після Сезанна, Пікассо чи Кіфера?

Як я можу писати пісні після Боба Ділана чи Де Андре? Або як я можу, простіше кажучи, у власному житті та творчості не бути розчавленим моделями, якими надихався? Монументальна ідеалізація майстрів схильна паралізувати нашу ініціативу, роблячи неможливим жест творчості. Якщо завжди необхідно робити за вчителями — адже самоосвіти, по суті, не існує — то так само необхідно не робити як вони, а знайти ту єдину недосконалість, яка характеризує наш власний стиль.

Це те, що Лакан казав своїм учням, застерігаючи їх не наслідувати його: "Робіть як я, не імітуйте мене!"

Massimo Recalcati. Non temete l’errore, fallite sempre meglio. Questo è il segreto

#цитата@psychoanalytic_fields

Іноді позитивне перенесення важче прийняти і втримати, ніж негативне, а коли воно ще й сексуальне, то вимагає від нас великої мужності, чесності і поваги у наших контрпереносних відповідях.

#AnneAlvarez

Pic. Cecile and her Friends
Marie Manon Corbeil

Цими вихідними мала доповідь на конференції, де ділилась закінченою терапевтичною роботою. Історією, що склалася та залишила свій слід. З огляду на конфіденційність, деталі історії залишу за кулісами, а тут поділюся теоретичними роздумами, які стали в нагоді.

Тема: «Сцена зустрічі та плин розігрувань: Чи можемо ми зробити більше ніж закладено на початку?».

https://telegra.ph/Tema-Scena-zustrіchі-ta-plin-rozіgruvan-CHi-mozhemo-mi-zrobiti-bіlshe-nіzh-zakladeno-na-pochatku-07-08

«Є два шляхи позбавити вас від страждання - швидка смерть і тривала любов».

#Ніцше

Колеги,

Хто почувається комфортно слухати англійською та цікавиться темою Нарцисизму. 2 серпня о 19:00 (за Києвом) буде відкрита лекція відмого британського аналітика Mark Solms. Доєднуйтесь за бажанням.

Zoom Link

https://us06web.zoom.us/j/85352318433?pwd=APEXlQEii9KEANd4icbyTv3TlVDh6i.1
 
Meeting ID: 853 5231 8433
Passcode: 215649

#безкоштовнілекції

Сьогодні пропоную в кіноперегляді зацікавитись нарцисичним розладом особистості. Нарцис, стає певним клеймом в соціальному контексті. Тож, якщо вам цікаво розширювати своє розуміння та знання, в зручний спосіб, то читайте далі ;).

Люди з нарцисичним розладом особистості мають сильну потребу в захопленні, часто егоцентричні та мають перебільшене уявлення про власну важливість. Вони можуть проводити багато часу, мріючи про успіх або владу. Вони вважають, що мають право на особливе ставлення і очікують, що інші автоматично відповідатимуть їхнім очікуванням; це часто призводить до того, що вони здаються зарозумілими та пихатими.

Зацикленість на собі змушує їх не помічати або недооцінювати внесок інших. Назва цього розладу походить від грецького міфу про Нарциса, який закохався у власне відображення. Дзеркала часто використовуються у фільмах, що зображують нарцисів, як символ саморефлексії та закоханості в себе, а спотворені або розбиті дзеркала використовуються для зображення роздробленого почуття власної цінності або самоповаги. (Трактувань цього міфа є безліч, тут вказаний самий вживаний)

Хоча люди з нарцисичним розладом особистості здаються впевненими і захищеними, вони мають низьку самооцінку і приховують несвідомі почуття невпевненості, неповноцінності та сумнівів у собі.

Пропоную фільм «Телефонна будка» (2003), який вартий уваги головним чином завдяки кінцівці, в якій високонарцисичний нью-йоркець (Colin Farell) позбавляється своїх захисних механізмів і повністю розкривається, зізнаючись у всіх своїх обманах, маніпуляціях і приховуваннях, починаючи від дорогого одягу, який він носить, і закінчуючи глибокими страхами перед стосунками та утриманням молодого помічника, щоб почуватися краще. Раптом вся його велич, право на все і зарозумілість зникають. Він ніколи свідомо не визнавав цих глибинних проблем навіть перед самим собою, і вони залишалися присутніми, але глибоко вкоріненими. Потрібна була екстремальна ситуація, щоб викликати усвідомлення і визнання. Звичайно, більшість нарцисів не доходять до таких висновків про себе, а коли доходять, то незабаром повертаються до старих моделей поведінки.

Фільм «Телефонна будка» 2002 українською онлайн

Джерело: Movies and Mental Illness

#кіноісимптом

Десь у травні мала змогу закінчити переклад статті, ДОННЕЛ Б.СТЕРН, «БАЧАЧИ СЕБЕ ОЧИМА
ДИСОЦІАЦІЯ, РОЗІГРУВАННЯ ТА ДОСЯГНЕННЯ КОНФЛІКТУ». В редагуванні допомогли Лариса Вербенко та Ольга Трофімова.

У своїй статті Доннел Б. Стерн розгортає ідею інтерсуб’єктивного конструювання ідентичності через феномен «бачення себе очима іншого». Автор підкреслює, що суб’єктність не є статичною внутрішньою сутністю, а формується у просторі взаємного впізнавання, де значущу роль відіграє уявлення про те, як нас сприймає Інший.

Цей досвід є емоційно насиченим і має здатність як підтримувати цілісність Я, так і викликати глибокі розщеплення чи травми — особливо у випадках негативного або відсутнього «погляду». Стерн описує, що людина завжди вже живе у психічному просторі, де відображає себе у свідомості іншого. Саме це уявне «дзеркало» є осердям саморефлексії й основою для формування образу Я.

Особливу увагу приділено терапевтичному контексту, де переживання «бачення себе очима аналітика» може бути регресивним, але зцілювальним досвідом. Через такі моменти створюється можливість відновлення зв’язку з відкинутими або витісненими частинами себе. Таким чином, психотерапевтична зустріч набуває значення простору реконструкції ідентичності, де нове відображення здатне переписати попередній травматичний досвід суб’єктивності.

Ідеї Стерна інтегруються у ширше русло реляційного та інтерсуб’єктивного психоаналізу, акцентуючи увагу на ролі афективної взаємодії, уявленої присутності Іншого та динаміки взаємного впливу в становленні Я.

Основні тези за посиланням 🖇 https://telegra.ph/Pro-shcho-stattya-DONNEL-BSTERN-BACHACHI-SEBE-OCHIMA-07-22

Ну і тут поділюсь, кому цікаво повним перекладом

#реляційністатті

Розлади адаптації

Розлад адаптації діагностується, коли у людини розвиваються значні емоційні або поведінкові симптоми у відповідь на певний психосоціальний стрес-фактор, і ця реакція перевищує те, що зазвичай очікується в такій ситуації. Це може вплинути на соціальне, академічне або професійне функціонування. Розлади адаптації зазвичай супроводжуються депресією, тривогою, порушенням поведінки або поєднанням цих симптомів.

Вонмейер (Джоан Аллен) у фільмі «Видимість гніву» включає поєднання порушень поведінки та емоцій. Ми бачимо це в її реакції, коли вона дізнається, що її чоловік зраджує їй, і вона переконується, що він поїхав до Швеції, щоб бути з молодшою жінкою. Террі стає неймовірно гіркою, дратівливою, самотньою та вибуховою. Вона починає регулярно вживати алкоголь і стає все більш злитою та цинічною, особливо у спілкуванні зі своїми доньками. Переглянути.

Неважко знайти інші фільми, що зображують розлади адаптації — у багатьох фільмах герої стикаються зі стресовими факторами, конфліктами або викликами, і часто це суттєво впливає на певні сфери їхнього життя. Багато фільмів, що зображують стресові стосунки або проблеми на роботі, містять персонажів із симптомами розладу адаптації, наприклад, тривожність Гаррі Санборна (Джек Ніколсон) у фільмі «Щось та віддаси» та порушення поведінки Томмі Роуленда (Мет Діллон) у фільмі «Красиві дівчата». Головний герой фільму «Знайомтесь Білл», якого грає Аарон Екхарт, — чоловік, який страждає в декількох сферах свого життя. Він намагається впоратися з невірністю дружини, що призводить до численних змін у його житті; спочатку це порушує його життєвий устрій, але зрештою він знаходить спосіб надати сенс стресу, який переживає. Подібну тему (пристосування до зради) можна знайти у фільмі «Зіграємо в теніс?».

У фільмах, що об'єднують кілька новел або історій, майже напевно є хоча б один персонаж із розладом адаптації. Хорошими прикладами є «Лантана», «Останній поцілунок», і
«13 розмов про одне».

#кіноісимптом

В підготовці до наступного Реляційного Клубу натрапила на цікавий випуск підкасту Культ. Ціную цей подкаст саме за зрозумілість, надихання на роздуми, а також, що не потрібно кожні 2 хвилини лізти в словник філософських термінів.
Отже випуск «Безсилля сильних», як на мене є досить психоаналітичним, особливо кого цікавить групова динаміка. Ключові тези, що можуть зацікавити:
дискурс мусить мати стіни (оце особливо, десь на 27 - 28 хвилині, дуже резеною з динамічними групами)
страх сили, насилья в демократичному суспільстві
створення підгрунтя ризиків для інших, як ресурс розвитку чи все ж таки зменшення їх за рахунок страхування? (десь 9 хвилина)
сила безсилих, як наважитись боротися за себе.
https://podcasts.apple.com/ua/podcast/безсилля-сильних-чому-європа-поки-що-слабка-єрмоленко/id1581339249?i=1000719456389

Картина: «Де палац?» Андрій Єфименко

Часто, особливо в широкому соціальному просторі зустрічаєш «психотерапевт повинен…». І це можна чути, як від людей дуже далеких від психотерапії так і наближених. Психотерапія все більше стає професією, навколо якої багато міфів, додумувань, фантазій і звісно це історично теж обумовлено.

Та сьогодні хочеться поговорити про позицію, яку може займати психотерапевт. Чи мусить психотерапевт стати дипломатом, мамою, братом, сестрою? Так це ролі, як і під час роботи точно можуть пропонувати клієнти, сцени, які можуть розігруватись разом.
Читаючи різні психотерапевтичні, історичні, філософські, літературні і мистецькі роботи мені зустрілось поняття, яке дуже наближає до того, яке варто займати в кульмінації (ях) процесу.

Парресія — (з давньогрецької ἡ παρ-ρησία -«вільна промова», «відкритість», «правдивість», «нестриманість на слово») стиль промов та в певних випадках стиль життя, згідно з яким паресіаст (з давньогрецької ο παρρεσιαστες — «той, хто говорить правду») завжди публічно висловлює істину, об'єктивність якої збігається із суб'єктивним баченням самого промовця. Важливий внесок у дослідженні цього поняття вніс Мішель Фуко, зокрема у своїй праці «Дискурс і істина». (Wiki)

Отже паресіаст, той що користається щирістю, істинністю (отриманою з досвіду), ризикує (витримує небезпеку), критикує, витримує відповідальність.

Позиція в якій при необхідності стаєш ріжучим, хижим, незручним і тоді дуже важливий терапевтичний альянс та довіра сформована протягом спільно пройденого шляху.

#нотованідумки

Картина: «Тут і далі» Олена Рижих

Обсесивно-компульсивний розлад

Люди з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) страждають від повторюваних думок та/або ірраціональних дій, які можуть забирати так багато часу, що заважають роботі та соціальним стосункам. У важких випадках ОКР ці думки та дії домінують практично кожну хвилину кожного дня.

Обсесії — це нав'язливі, недоречні, повторювані та стійкі думки, імпульси або образи, які викликають виражену тривогу або дистрес. Обсесії мають більший масштаб, ніж повсякденні турботи, які є частиною життя майже всіх нас. Люди з ОКР неодноразово намагаються придушити ці думки, але сам акт придушення сприяє збільшенню їх інтенсивності. Ці повторювані думки є неприємними та чужими для самосвідомості (тобто егодистонічними).
Поширеними темами обсесій є заподіяння шкоди іншим (особливо дітям або безпорадним особам), зараження мікробами або фекаліями, вплив токсинів або інфекційних захворювань, таких як СНІД, блюзнірські думки та сексуальна неадекватна поведінка. Обсесії можуть також співіснувати з іншими розладами, такими як посттравматичний стресовий розлад.

Компульсії — це повторювані дії або психічні акти, які виконуються з метою зменшення дискомфорту, пов'язаного з обсесіями. Іноді між компульсією та обсесією існує логічний зв'язок (наприклад, багаторазове миття рук може допомогти запобігти зараженню мікробами). Однак в інших випадках між ними немає логічного зв'язку (наприклад, пацієнт, який відчуває компульсивну потребу заспівати перші кілька рядків популярної реклами перед тим, як рушити з кожного світлофора, знає, що між цією поведінкою та ймовірністю аварії немає жодного значущого зв'язку).

Фільм «Чудова афера» (2003) чудово висвітлює психологічні наслідки
ОКР. Рой Уоллер, якого грає Ніколас Кейдж, — успішний шахрай, який вміє використовувати свою уважність до деталей для здійснення складних схем обману. Коли його життя порушується появою його віддаленої дочки-підлітка (яку він ніколи не бачив), він більше не може контролювати свою хворобу чи своє життя. Його симптоми дають про себе знати, і його стан погіршується. Глядач може не тільки спостерігати за численними дивними, недієздатними поведінками пацієнта з ОКР, але й за його сеансами терапії, під час яких він яскраво пояснює внутрішні конфлікти, типові для ОКР. До прикладу нав'язлива потреба Роя Уоллера приймати плацебо, яке, на його переконання, необхідне для контролю його симптомів.

#кіноісимптом

Фільм Чудова афера (2003) онлайн українською мовою в HD

«Нудьга — то потвора з головою Горгони. Нудьга приносить з собою біль, викликає в людині химерні ілюзії, що досі спали, не про-кидаючись, в невідомих і темних проваллях душі. Коли б рік або ж півроку назад мені хтось сказав, що я чинитиму те, що я роблю зараз, я знизав би плечима й засміявся б у вічі: чого не вигадають люди!.. Я не знав, що кожна людина, яка б твереза та позитивна вона
не була, завжди здібна віддатись болісним тривогам потворних ілюзій і в самій цій мучительній тривозі вигаданих уявлень знайти для себе втіху.» - «Дівчина з ведмедиком»

#зхудожнього

Зустріч з Робертом Гроссмарком в рамках циклу Реляційного Клубу з деідеалізації реляційного психоаналізу давно минула. По слідам ми підготували для вас відео - колаж з основних тез. (Тема зустрічі: Дослідження в психоаналітичному компаньйонстві та плин розігрувань.) https://youtu.be/5EpwQiTaGus?si=S9rU16TGdaOy7j5J

А вже в вересні ми продовжимо наш цикл зустрічей та поговоримо про важливість уваги до власного простору психотерапевта під час роботи. Як спонтанність стає на заваді ритуалу. Говоритимем про психоаналітичну рамку в роботі психотерапевта за А. Ферро, про самотність, як потенціал за Д. Віннікотом, та про турботу аналітика до себе під час роботи, а не за її межами за К. Корбетом.

Тема зустрічі: Приватний простір аналітика, міф чи ритуал, і як це вписується в рамки?
Тож можете планувати та реєструватися за посиланням. 👉https://forms.gle/JFAGve98Utgf7jL37

Про захоплення

«— Ваше нещастя, Іполіте Миколайовичу, полягає в тому, що ви ніколи не вішались, не збирали цукеркових папірців і взагалі нічим не захоплювались. Ви не пережили якогось глибшого захоплення
і тому не призвичаїлись ставитись серйозно до несерйозних речей і не знаєте того, що коли поставитись знов таки несерйозно до справ, нібито серйозних і важливих, то легко розкрити їхню химерну й невірну суть.
…….
— Ви таки дивак, політе Миколайовичу! Вам доводиться проти волі дівчини настоювати на тому, чого ця дівчина не хоче, щоб ви робили. Ви мені нагадуєте біблійного героя. Ви, як Самсон, мусите здійняти ворота й понести їх, хоч у тому жадної потреби немає, бо вони одчинені. Ви їх тягнете на собі, почуваєте, що не донесете, що вже стомились і надірвались, падаєте й можете під тою вагою заги-нути. Ви озброєні цілим арсеналом усталених упереджень та забо-бонів: поняттями про честь дівчини, порядність чоловіка, падіння, дівоцтво, шлюб. Вас турбує, що дівчина може нехтувати всім цим. Ви турбуєтесь за неї, а вона вважає, що ваша стурбованість з-за не - то вираз невіри в її сили. Ваше поводження аж надто необережне
й майже образливе.»

#зхудожнього
Фото мого відкладеного захоплення