⚠️ BREAKING: ви не чекали, але випуск альбомної кошиківки вже тут

Три альбомчики на тверду сімочку, які не соромно увімкнути і потішитись

⬇️ ⬇️ ⬇️

🗿O Monolith – другий альбом молодого арт-панк гурту Squid. У 2021-му вони разом із Black Country, New Road та black midi розвалили всі топи і вкотре довели, що в Британії вміють грати музику.

Мені дуже сподобалася їхня перша платівка: така грайлива, мелодійна і тягуча – одним словом, приємна до споживання. На цій вони пішли іншим шляхом і зробили своє звучання складнішим, так що -панк став переважати над -арт.

Але талант зі складністю нікуди не зник. Просто мені трохи іншого хочеться зараз слухати.

🌚 Space Heavy – а це четвертий альбом досить розхайпленого King Krule.Тут теж багато всього намішано (інді, психоделія, трошечки джазу), і теж талановито: інколи навіть буває трошки важко вгадати, як саме взаємодіятимуть в певний момент інструменти.

Єдиний недолік: на платівці аж 15 пісень, і під кінець вони починають здаватися одноманітними. Але зате альбом не настільки нонконформістський, як попередній.

Радше навпаки: досить мирний і задуманий. Ніби спостерігаєш за людиною, яка шукає правильний рух для свого танцю.

🎐 Weathervane – аж дев'ятий альбом Jason Isbell, про якого я вперше почув, побачивши твіт Пічфорка на цьому тижні. На відміну від попередніх двох платівок, тут усе відносно просто: це такий альбом, під який зручно їхати в машині кудись за місто.

Жанрово це суміш альт-кантрі та південного року, але найголовніше, що можна сказати про цей альбом: він з великою долею імовірністі сподобався б вашому тату.

Проста музика, яка нічого не винаходить. З класним вайбом, але і з трошечки незручними текстами (які міг би написати хтось із героїв Фолкнера, якби жив у 70-80-х).

***
Отже, у вас є три кошика. Запрошую обрати той, який припаде найбільше до смаку 🧺

🎹 Сьогодні слухаю Кейта Джаретта – людину, яка записала найпродаваніший фортепіанний альбом усіх часів.

Дуже сподобалась його плавна п'єса "Prayer" 75-го року. Кейт вміє грати дофігіщє нот в секунду, але найбільше люблю, коли він ощадливо натискає на клавіші.

Вчора дивився передачу, в якій він згадував, що Майлз Девіс, коли послухав його гру, із захватом і нерозумінням сказав: "як ти можеш грати це все з голови !?"

Кейт належить до нечастого типу музикантів, які наживо імпровізують краще, ніж у студії. Власне, його найпродаваніший альбом також є концертним записом.

💛 Сьогодні несподівано вриваюся з бінго "відлунь"

Ставте ✔️, присилайте свої варіанти в коментарі, а також пишіть, чого вам не вистачає на каналі (або що дратує)

Хочеться робити якісніший продукт для вас 😇

👁 Раптом ви не знали: чат GPT вміє заповнювати бінго.

Але він не є читачем "відлунь", тому його відгуки не такі цінні, як ваші 🙏

🏤 Сьогодні слухаю "Орфея" – італійську барокову оперу в записі 1987 року.

Дуже красивий і емоційний твір.

В ньому, як і в класичній драмі, 5 актів. Радісне весілля, смерть Еврідіки, розпачлива подорож Орфея до пекла...

Навіть не розуміючи тексту, розвиток дії все одно відчутний на рівні емоцій.

Можливо, не найвдаліший час для прослуховування цього твору, але хотілось розповісти про нього 🙏

Кошиківка повертається після тривалої перерви 💔

Сьогодні в фокусі уваги платівки Slowdive, Kofi Flexxx та Sprain, про які розповім, щойно прослухаю

🫶🏼 Slowdive записали свій 5-й альбом Everything is Alive, який за атмосферою нагадує споглядання зірок у нічному небі. І водночас – розмову зі старшою людиною, яку дуже поважаєш.

30 років тому (!!) гурт записав свій найуспішніший альбом, який забезпечив їм визнання на незалежній сцені. Потім був ще один альбом, 20-річна перерва, і повернення вже в 2010-х.

Мені дуже сподобалась перша половина платівки, більш медитативна й навіть трошечки пост-рокова. Слухаючи її, зміг на кільканадцять хвилин забути про все, що тривожило. В другій половині більше динаміки, але аранжування так само класні.

Попри "повагу до старшої людини", цей реліз не здається музикою з попередньої епохи. Навпаки, це актуальний і абсолютно самодостатній продукт, який дуже збагачує, якщо слухати його не фоново.

Два наступні альбоми об'єднані тим, що вони не зовсім виправдали моїх очікувань 🫠

Flowers in the Dark ‒ це ще один реліз лейбла Native Rebel Recordings, який повністю відповідає його профайлу. Минулого року я намагався промотувати схожий альбом Eyes in the Tower цього ж видання.

В окремих треках платівки Kofi Flexxx (By Now, Flowers in the Dark, Aim) є певна кількість цікавих музичних рішень (афро-бітівська ритм-секція, духові тощо), однак окрім цього в альбомі важко за щось зачепитися. 6 з 9 композицій ‒ це фіти, тобто багатоголосся артистів, що походять із Африки.

Втім, це може бути цікаво слухати, якщо сприймати цей та інші релізи лейблу в сукупності, як намагання створити нову гілку на дереві африканської музики 🖤

Натомість нойз/хардкорний альбом Sprain виявився справжньою поплавою, в якій немає практично нічого, крім болю ❤️‍🩹

The Lamb as Effigy – це друга платівка гурту, в якій багато експериментів і безкомпромісності. Він все ще зроблений так, що його можна слухати, однак для цього треба погодитись на його тиск. Тут є 2 треки на 25 хвилин, багато "ламаного" звуку і досить типовий вокал із надривом, голосінням і речитативом.

Можливо, таку музику легше слухати в підлітковому віці, коли всі речі надзвичайно загострено сприймаєш. Зараз же не витримав і зупинився на передостанньому треці альбому. Втім, на їхньому бендкемпі є lyrics – і можна зайти й прочитати їх, як похмуру поезію.

П.С. на альбом Бармалія в мене вже не буде сил сьогодні. Але впевнений, що ви і так знаєте, що він прекрасний 🪷

📝 Підписався на два нові музичні телеграм-канали, які здаються мені близькими

Протягом останніх днів на тлі скандалів, що трапилися в комунікаціях артист – музмедіа, активізувалась дискусія про музичну критику як таку. Вона не була дуже публічною, а радше нішовою. Тим не менш, ця дискусія стала чимось на зразок об'єднавчого тригера, який змусив роззирнутися й розшукати людей, "які також пишуть про музику".

Завдяки цьому процесу знайшов два цікавих для себе канали, які можу рекомендувати:

1. Нічне радіо Кіото, автор якого написав гарну замітку про альбом Андрія Бармалія, на яку в мене не вистачило сил. Але і поза тим у каналу класний вайб, який ви одразу помітите.

🎷⚙ "Autoportrack хаотичний, проте це надає йому глибокого шарму та унікальної аури. платівка потихеньку ставить шматочки пазлу на зазначені місця, наприкінці створюючи цілісну картинку – автопортрет".

2. Сродність ліри й тону підкупає тим, що автор ставиться до постів, як до наукових досліджень. Свої думки він розписує дуже ґрунтовно, так ніби це академічні тексти – але за цією ґрунтовністю стоїть вичерпне знання матеріалу.

📖🌚 Тому з великим інтересом прочитав його лонгрід про українську емо-сцену від кінця 00-х до сьогодні. Повірте, це дуже якісний текст, за який автору мали б заплатити гроші.

П.С. Серед іншого, згадана дискусія надихнула мене повернутися до написання великих текстів на медіумі. Завтра маю вихідний, тож постараюся розписати свої враження про альбоми Юлі Юріної 🙌🏽

Нарешті дописав свій текст про два альбоми Юлі Юріної. Запрошую читати й (не)погоджуватися 🌻

Якщо коротко: обидва альбоми – своєрідна "післямова" до її попередньої творчості, особливо до альбому "Dura?". Зокрема, на "Рефлексії" центральною залишається тема аб'юзу.

При цьому "Ґвара" мені сподобалась трошки більше, ніж "Рефлексія". Найкращі треки – в першій "Давно-давно" та "Голубочки", а в другій – "Довбаний світ" та "Колискова".

Головний підсумок: Юля може бути крутою в будь-якому жанрі завдяки її таланту емоційно впливати на слухачів/ок своїм вокалом. Але поки що (поза фольком) рецептурна формула її музики ще не виведена. Тому можна очікувати, що в наступних релізах її пошуки продовжаться.

П.С. за два тижні Юля даватиме новий концерт у Києві, і якщо ви зацікавлені його відвідати, то ось тут можна купити квитки

Вчора ввечері відчув маленьку радість: українське медіа взяло інтерв'ю у крутого джазового музиканта 🎺

Меттью Голсолл (Matthew Halsall) – це один із найкрутіших британських / європейських музикантів у своїй ніші. Він грає дуже спокійний, майже "ембіентовий" джаз. Минулого тижня в нього навіть вийшла нова платівка, яку я ще не встиг прослухати, хоч і дуже хотів.

📄 Аж тут інтерв'ю із ним виходить на The Claquers – і з нього я дізнають, що цей трубач ще й володіє лейблом, який видавав зокрема перші роботи GoGo Penguin. Через цих хлопців я взагалі й почав слухати джаз, бо вони допомогли мені зрозуміти, що це цікава і актуальна музика.

Інтерв'ю дуже цікаве, неймовірно вдячний за нього! Єдине що, читаючи, трошечки заздриш Меттью через те, що він може вести спокійне й безтурботне життя. З цієї розмови можна зробити висновок, що у житті він такий же вмиротворений, як і в музиці.

..І якщо вам бракувало зачіпок, щоб послухати його альбом, то тепер вони у вас є 🙃

Мабуть, останній цьогорічний альбом, на який дуже чекав 👀

Друга повноформатна колаборація Дженні Хваль та Говарда Вольдена. Перша – Menneskekollektivet – була в моєму топ-5 реалізів 2021 року.

Дженні дуже цікава артистка, яка загортає у свій "нордичний" арт-поп багато рефлексій, висловлюючи їх напряму, ніби верлібром. Як от: "темрява наближає нас до того, що в майбутньому стане смертю, яка зараз [у момент народження] є невіддільною від того, що ми називаємо життям".

Сингли з альбому спеціально не слухав, щоб не мати ніяких очікувань перед Selvutsletter.

Місце для щиросердного зізнання: я не вірив у цей альбом, але через численні рекомендації послухав 👀

І маю зазначити, що хайп довкола альбому Renie Cares – виправданий, і особисто для мене він десь на одному рівні з останньою платівкою Паліндрома.

Передовсім, тут досить гарні аранжування, які трошечки нагадують Фібі Бріджес. Єдине що, інколи прийоми стають занадто перебачуваними, як от партії з трубою. А ще у вокалі Іра часто бере одні й ті ж кілька тональностей, які їй добре даються.

📓Загалом же авторці пісень вдається доволі гарно передати юнацькі переживання від перших серйозних стосунків + типових загальнобуттєвих штук, які турбують людей у момент становлення. Альбом з самого початку здається ходінням по кількох кімнатах, між якими дуже плавно телепортується його лірична героїня.

І саме ось це відчуття напруженої і задуманої плинності найбільше чіпляє при прослуховуванні. Можливо, воно не затримується до кінця релізу, але в цілому це дуже цілісна і зріла робота усього гурту 🫶🏼

Лінк на Спотіфай

Привіт🤚🏽

Після останнього допису до цього каналу приєдналося 20 нових читачів і читачок, що було для мене вкрай неочікувано. Хочу подякувати вам за виявлений інтерес до пропонованого тут контенту!

Сьогодні – перший день зими. Мені вкрай хотілося потішити вас чимось на зразок "підсумків року", тому протягом останнього тижня намагався переслуховувати найулюбленіші цьогорічні релізи. Але наткнувся не неможливість їх якось ієрархізувати чи знайти формат, в якому було би мінімум овершерінгу, а максимум доцільної інформації.

Я дуже намагатимусь пришвидшити цей процес, щоб за можливості підкинути для вас щось хороше в передсвяткові дні. А сьогодні – два слова про альбом вже відомого читач(к)ам "відлунь" артиста ⬇️

🏚 У 2022 році "відлуння" почалися з тексту про мініальбом Сашка Дрімандра. Сьогодні він випустив нову роботу, в якій не зраджує своєму стилю.

"Тупо" – не менш DIY-на річ, аніж довоєнна "Амнезія". Так само незмінною залишилась і "аутсайдерська" поетика Дрімандра, де в історію стосунків вплітається багато-багато "непрактичних" дрібних речей повсякденності.

🎵 Аранжування пісень стали різномантнішими завдяки тому, що Сашко більш вільно змішує структурні елементи своїх пісень. Але найголовніше – музика Дрімандра продовжує виділяти своє особливе меланхолійне світло, яке змушує пригадувати тебе найкращі моменти юності.

Не знаю, що ще додати. Я просто люблю його музику і його унікальний вайб 😇

Починаю свою добірку з річними підсумками 📃

Спочатку я хотів відібрати 20 платівок, у яких впевнений, що вони заслуговують на місце в цьому переліку. Але в такому разі я б не зміг розповісти про ті роботи, які мені симпатичні, але які мають свої вади й до цього переліку не дотягують.

Але мені здається, що я знайшов відповідь, як правильно оформити ці дописи. Я збираюся спробувати згрупувати обрані альбоми за умовними жанрами, що дозводить мені відійти від мороки під назвою "чи кращий альбом Х за альбом У".

Натомість, говорячи про жанри, я зможу зробити ці підсумки більш особистими та, можливо, менш претензійними. Тож запрошую до прочитання першого жанрового блоку 🧐