#вірші_стиха майже забули сюди дорогу, але ось тримайте щось:

Три кепські речі сьогодні:
- дихати важко, немов легені качають кисіль;
- в животі ніби камінь, на повіках застигла сіль;
- не пам'ятаю снів, а на серці щем.

Одначе три гарні речі:
- потяг їде в напрямку гір;
- і всякий храм, я тепер це знаю, — чарівний звір;
- і із потяга вікон пахне літнім дощем.

В мене доволі багато питань, і з часом їх, як і належить, стає лише більше (хоча деякі частково здобувають відповіді: скажімо, чи смачні гарячі бутерброди з шоколадом чи як відбувається наживо робота скляра).
Але серед усієї тої купи питань є окрема категорія: ті, відповіді на які я не хочу знати.
Одне з них — як воно там, у головах рфських рольовиків, які підтримали напад армії країни, громадянами якої вони є, на міста і села живих людей. На села і міста, де жили їхні рольові побратими та посестри, члени родини за вибором, кохані, з якими вони перетиналися а якихось попередніх життях. Як воно, бути ними? Норм? Не норм?..
І ні, я ніколи не хочу отримати від долі відповідь на це питання.
Дякую, на тому по цій темі все.
#мемуаразми

#сни
Наснилося, що мама приводить мене на нашу першу квартиру, де сусідка наглядає за моїми рослинами. І каже мені, мовляв, рослини почали в'янути, вона за ними перестала доглядати. Приходжу я до тої сусідки, а в неї в хаті повно тарганів, аж з вікна видно (на старій квартирі так і було). І замість рослин починаю забирати продукти. Тим часом думаючи, що давно не відчував весну, ранок і вечір, що б це не означало.

Подумалося зараз, що багато незадоволеності виникає там, де провадиться нарратив, що любов приходить із власністю. Із владою. Або — що лише зрікаючись цієї власності та влади можна стати щасливим.
Влада.
Над часом, над місцем, над коханою людиною тощо. Над долями груп людей. Над їхніми думками та майбутнім. Цей нарратив настільки глибоко вкорінений, що без роботи в ньому дуже важко досягти спокою та розвитку. Але і в ньому можливо хіба на короткі періоди. Так люди приходять жити у світ постійної ненаситної гонитви за тим, що, напевно ж таки, лежить поза цією гонитвою.
Викликає подив те, що в найвідоміших міфологіях, що мають найбільше послідовників, вчать протистояти бажанню влади — вчать тих, у кого її обмаль — добре освічені чоловіки з царських родин. Я знаю небагато пророків та аватар у сучасному (пост)колоніальному світі, які не вписувалися б у цей портрет бодай частково.
А що, якщо істота, яка показувала б інший можливий світ, була б не з освічених на прийнятних на наддержавних рівнях кіл? Що, якби ця істота не була чоловіком, не була нащадком царів, не належала б до військових чи бюрократичних еліт, не була "чоловіком"?
Що, якби ця сутність починала не з тих, хто й так поневолений, нещасний, втратив здоров'я, близьких, дах над головою, сон, глузд? Що, якби ця сутність не стверджувала: "гонитва за щастям є шлях до нещастя", проповідуючи перед тими, в кого щастя навіть близько в житті не було, в кого немає причин навіть для ностальгії за якимось часом у своєму житті, по чиїм венам тече лише зневіра та намагання дожити до завтра, а ще маленька, але дуже зла й потужна надія? Що, якби пророк не грав на цій надії, не обіцяв рай у тому чи навіть у цьому житті, або навіть просто позбавлення від болю — що, якби пророк не обіцяв нічого взагалі, граючи на єдиному, що так легко обдурити та зрадити?
Що, якби пророче начало почало б не з тих, у чиї будівлі прилітають ракети, не з тих, хто працює в рабських умовах поза межами гідності, хто вимушений жити в умовах постійного шантажу?
Що, якби вплив на ті, інші верстви сансари був би довший та не обмежувався короткочасними погрозами та порідкими нападами мору й сарани?..
Чи помітили б вимочені століттями владних схем, з юнацтва гіперзалежні від наркотика влади, — чи помітили б вони таку пророчу силу? Чи послухали б?
Якби ця сила не лякала їх іще вибагливішими погрозами, але й не обіцяла ще більшої влади, ще тонших насолод контрою?

...та ну. Маячня яка.
#мемуаразми

Висновків нема. Самі емоції в тишу.

Умным я сегодня не был, зато каким креативным