Трохи відволічу вас, може. Часом потрапляють на очі взірці рфської пропаганди — і йой, яке ж дурне.
Якби в рота радянській Попелюшці з мультика вклали щось із недавнього, це виглядало б десь отак:

Хоть не верьте, хоть проверьте — только точно знаю я,
Что от армий всех на свете не осталось ничего.
Мы единственным кинжалом уничтожили опять
Сто мульйонов пэтриотов и Залужных тридцать пять!
Ля-ля-ля-ля...

#груші
(І все це було б дуже смішно, якби не спроби втілити ці відбиті фантазії в реальність)

Ну ви в курсі, хто мене знає давно.
З днем народження Діми!
(Для тих, хто знає нещодавно, — з днем народження Толкіна 😉)
#груші

Довго сидів, думав, чи хочу щось писати про повернення українських військовополонених (бо ви ж, певно, помітили, мені важко й ніяково висловлюватися на такі серйозні теми тут на каналі).
І так, хочу сказати одне.
Дуже сподіваюся, що в них вийде повернути собі себе в повній мірі після всього пережитого.
#мемуаразми

#проза пишеться, світ колишеться.
Шибеник, якого ми зустрічаємо в другому оповіданні з циклу про простори, "Моєму особистому пеклі", має свою історію (власне, з нього все це й почалося). Перший текст про нього був написаний давненько та російською, але персонаж, сетинг та історія мені подобаються досі, тож маєте про нього. І ха, я досі не знаю, хто в цій історії головний герой!..
Колись я перший текст перекладу чи переспіваю, а поки маєте текст третій (першу його частину).
Чи є Шибеник алюзією на Дюмв-Старшого? Можливо. А може, і ні.
Нема дня, щоб мені не схотілося вставити в текст малозрозумілі історичні аналогії. Одного дня я напишу текст про цей текст, і він теж буде насичений відсилками.
https://telegra.ph/SHibenik-%D1%96-rubedo-01-13
Невдовзі буде варіант для Друкарні теж.

Знайшов іще свій текст до теґу #проза від вересня 2023, принесу вам сюди.
Дивним чином, він якраз про стосунки (а також, звісно, страждання і, як майже завжди, загибель — або ні).
https://telegra.ph/Ti-%D1%96-ti-09-11

...Чому я так часто пишу про смерть?
Бо мені хочеться вірити, що вона не є остаточною.
#мемуаразми

Трохи нового до теґу #проза
https://drukarnia.com.ua/articles/babine-pole-OSuM1 -- на друкарні.
https://telegra.ph/Babine-pole-01-20 — на телеграфі.
Невеличка казка в сюрних тонах.

На мить я забув, скільки мене штук. Скільки в мене каналів.
Доволі терапевтичний момент shadow work, якщо підходити до нього з головою.
#груші #мемуаразми

Є люди, яким дереалізація підживлює ненависть до ближнього. Ніби виправдовує. Мовляв, усе несправжнє, ґо вбивати тих, хто послабше, весело ж.
І є повно тих, у кого дереалізація — про інше.
Якщо світ — їбонута симуляція в головах богів, я обираю любити його й робити те, що в моїх силах. Щоб не здохнути самому і щоб не здохли ті, на кого вистачить сил.
Можливо, я обираю любов.
#мемуаразми

Тіньові думки.
Якби в кінці в мене зникало по одному все, що підтримує життя й надає йому хоч якийсь смак і сенс окрім болю, — я б волів, щоб останнім залишилася любов.
#мемуаразми

(у мене в голові Забужчина чарівним чином злиплася зі Сложобанщиною та породила казкову батьківщину-натхненницю тирад Юлії Тимошенко — Зубожанщину)

Днями снилося, що мені на зберігання хтось віддав свої кістки. Хтось із тих, із ким я спілкуюся просто зараз.
Народ, зізнавайтеся, чиї кості лежать на зберіганні в моїх снах?
Я не проти, але якщо раптом що, зазвичай саме мені на зберігання віддають те, до чого в найближчі роки повертатися не планують. Ви там як взагалі?..
#сни

Сьогодні снилося, що фірма взуття та одягу Polar light, чий магазин є в Києві в центрі, чи то проросійська, чи просто не вийшла з ринку.
Я такої фірми в реальності не знаю, але.
Гм.
#сни

Трохи про життя в рубрику #мемуаразми. Вчора в макдаці на Фрідріхштрасе (центр Берліна, як-от наш Палац Спорту в Києві), поки чекав на картоплю, почув специфічний монодіалог.
Двері в підсобку для охорони чи пак відеоспостереження були відчинені, і в залу летів на повній гучності голос співробітника закладу. Видно його було теж: він сидів у чатрулетці в навушниках і кричав у монітор російською наступне:
- Да в смысле?! Вы нас сами позвали! Девушки, чего вы такие злые, хотите, я вам денег дам?!
Тощо, тощо, наратив штибу "ми вас спасаємо від хунти" і 100 ватних стейтментів зі ста.
Висновку щодо цього макдачного воїна, що "спасає" українців з Берліна, не буде.
А буде матеріал про дітей, на силу вивезених до рфії попри живих родичів.

​​"Нас забрали". Історії депортованих українських дітей

Протягом двох років до України повернулися лише 388 дітей, яких депортували з окупованих Росією територій, і яким вдалося встановити зв'язок зі своїми родичами. Їхні історії прозвучали на конференції в Ризі.
Одна з них, історія 11-річного Іллі з Маріуполя.

"На той момент (повномасштабне вторгнення Росії в Україну. - Ред.) мені було 9 років. Я жив зі своєю мамою і братом у Маріуполі (його мама загинула. - Ред.). До війни все було добре: у мене були друзі, школа і дім. Мені дуже подобалося в моєму місті, воно було дуже тихим. Але потім почалися вибухи. Одного разу ми переночували в наших сусідів, бо в наш будинок влучила ракета. Потім снаряд влучив у квартиру, де були ми. Мене поранило в ноги, а мою маму в голову. Я зрозумів, що моя мама мертва, коли сусідка спробувала намацати її пульс. Смерть мами набагато болючіша, ніж ті поранення, які я отримав.

Мою матір поховали у дворі нашого будинку. Російські солдати увійшли в місто й оголосили евакуацію. У Донецьку я пробув близько місяця, де мені зробили кілька операцій і процедур. Лікарям довелося пересадити частину шкіри на нозі без жодної анестезії. Попри серйозні рани, на мене тиснули. Мій лікар говорив, що я можу говорити "Слава Україні", але додавати, що у складі Російської Федерації. Про мене зробили сюжет на телебаченні, який побачила моя бабуся, їй вдалося забрати мене. У майбутньому я хотів би стати лікарем - це майже як солдати. Тільки робота в них трохи інша - рятувати життя".

#замок
Тут Лиса (яка не лише гарно малює, але й гарно пише https://news.1rj.ru/str/fox_in_basket) намалювала ілюстрацію до мого замку. Дуже їй дякую, йєєєй!

Уявіть собі: заходите ви до бібліотеки — а там таке. Це ваші старі книжечки вирішило пожрати нелем (נעלם, прочитання гебрайського слова діалектне, а дослівно перекладається як "зникати, зникнення").
Не скажу, що нелем — антагоніст у цій історії. Радше це те, чого неможливо уникнути.