Снився великий дводенний фестиваль і конвент із рольовиками на території, де зазвичай просто курорт над прірвою, виноградні сади, старі фортеця та підйомник у два боки. Я, скільки мені це місце не снилося, був лише в центрі нагорі й на одному кінці підйомника (а під скелею (хребтом?) внизу, куди можна піднятися в замок на фунікулері, зазвичай проходить маленький середньовічний ярмарок – то тепер він був навколо замку і всередині, чималенький і не лише середньовічний, і навіть міжнародний).
Це було літо, я туди з Києва приїхав своєю машиною, що ледве на ходу. Там було багато залів, в одній із них люди в костюмах, що продавали всякі круті штуки, писали звіти ігрові по різних іграх, і це мене вкрай порадувало. Продавали дайси, ґудзики, різні прикраси.
В иншій залі було кафе з випічкою (в здається, в звичайних снах усі ці місця – це магазини на Малишка, у своєму пострадянському вигляді, з дитячим кафе "Лакомка" й запахом кислої капусти з розливайки на розі). Ще десь люди грали в різне, в різні дивні ігри. Якась темношкіра іноземна пані (схожа на ту, що я вчора бачив у метро) носилася з м'якою лялькою з величезною головою, зі вбудованим комп'ютером і малим екранчиком, що реагувала на дотики. Пані дала мені ляльку ненадовго: та весь час плакала, я щось походив із нею, потикав, лялька показала синій екран смерті, але пані не образилася й посміялася, бо то експериментальна модель, їй калібровка потрібна. Двоє європейців-іноземців із невеликою щетиною, в футболках із прапорами світу та в компанії якогось дуже хитрого на вигляд гіда, щось гучно волали расистське. Я пішов розбиратися, спробував із ними говорити будь-якою мовою, хоч би й івритом за потреби, який я знаю, але не дуже добре (вони врешті виявилися дуже п'яними уродженцями Великобританії, а гід англійської майже не знав, тому просто їх зпаював). Я вивчив список подій на два дні: серед иншого, мав бути концерт Gogol Bordello, а панам щось муляло ромське коріння фронтмена. Зрештою на крики десь з'явився сам фронтмен й пояснив, що насправді він про те походження вигадав і точно нічого про себе не знає – й іноземці попустилися.
Потім увечері було косплей-дійство, а зовсім уночі – лазерне шоу на скелях і фортеці, чомусь про пророка Мойсея, з музикою та словами, написаними кимось із нашого вкраїнського неформального братерства англійською. Я навіть одну з мелодій записав зі сну, і уривок куплету, що виконує Мойсей:
Israel
For years so long you've been enslaved
Israel
Rise and rejoice for you've been saved
All over never ever will you be the Pharo's knave
І десь отут, уночі, серед розквітлих кущів жасмину, спостерігаючи дійство в компанії веселих яскраво костюмованих людей, стомлений від довгого дня (я на тому конвенті ще й волонтер в насправді) я піймав чітке відчуття: не всі серед нас люди.
Дехто – величезні істоти до восьми метрів заввишки, дехто – абсолютно древні підземні сутності, дехто – ще хтось, хранитель неймовірних скарбів. І якщо я завтра покатаюся на підйомнику в инший бік, уздовж неймовірних скель, куди так важко дійти пішки, я переживу на тому боці щось таке, що мені дозволить не лише відчувати, а й бачити неймовірних істот.
Ну і з цим рішенням я почав другий день фестивалю. І от я вже стояв у черзі туристів на підйомник, на осяяній сонцем скелі, де був старий чи то пам'ятник, чи то фонтан із орлом, і де колись замість каплиці в радянські часи було поставлено дитячі турники (ну бо турники для дітей на скелі – це те, що треба). Я простягнув касиру в віконце каси біля підйомнику гроші, подув вітер, і я прокинувся.
#сни

⬆️От що буває, якщо спати з мігренню.

Я продовжую бачити #сни під мігренню (якщо що, таблетки питі, й чимало, – ні, майже не помагає).

Отже, сьогодні мені снилися фантазії на тему історії "Чарлі і шоколадна фабрика". Мені ліниво переказувати все, тож я просто розкажу вам, чим мій сон відрізнявся від фільму (а що в книзі, я пам'ятаю погано).

1. Насправді _всі_ діти, що потрапили до Віллі Вонки, були з заможних родин, і Чарлі теж. Його дідусі та бабусі спали на ліжку, яке ховало під собою вихід у величезний підземний будинок. А всю цю майсу з бідністю родичі придумали для Чарлі, щоби загартувати його характер (оця тема про гарт характеру часом є в дуже заможних родин). Його батько не просто працював на фабриці зубної пасти – він був її начальником.

2. На шоколадній фабриці придумували чимало цікавих цукерок, але ще більше відверто стрьомних. Наприклад, плитки шоколаду, з'ївши які, людина впродовж дванадцяти годин втрачає всі зуби, бо вони псуються й випадають. Придумана ця штука була нібито для дітей, які хочуть скоріше позбутися молочних зубів. Але оскільки плитку їли й дорослі, другі пів доби після її споживання мали зворотний ефект, і зуби можна було поставити на місце: вони б зажили й одужали. Проблема була лише в тому, що плитка викликала дуже сильне звикання, і рідко хто міг зачекати добу, щоби дати своїй щелепі й зубам загоїтися.

3. Віллі Вонка не просто так обирав собі спадкоємця. Він був хворий. В нього було хворе серце, хвала печінка, хворий шлунок тощо і – звісно, ви вгадали – дуже хворі зуби. В нього було стільки хвороб, що він фактично помирав. Однак він придумав революційну технологію пересадки органів – спочатку він просто думав годувати спадкоємця цукерками, що роблять того невразливим до болю й навіюють сни, поки з нього потроху виймають різні органи. Але пізніше йому спало на думку: можна дати дитині вирости трошки, а потім переселити свій мозок у молоде тіло, й так жити вічно!..

4. Вся ця історія була у віршах. Ось, приміром, куплет із описом одягу дідуся Чарлі, який колись працював на шоколадній фабриці (виконавчим директором), але вдавав із себе жебрака, як і вся родина, щоби Чарлі був вихований із добрими цінностями та вдачею:

Знизу має виступанці*,
Всі драні, як липа,
А над ними – такі штанці,
Мов їх пес задрипав.

*Мають бути виступці, тобто капці, але це сон, що ви хочете від снів))

...я от від снів хочу припинення мігрені. Хоча погляд на творчість Роальда Дала дуже цікавий і насправді дивним чином у стилі автора.

Ми, покоління wishtul thinkers,
з вічно до всього готовим наплічником,
зносили все так безумно стійко
і готувалися жити вічно ми.
Ми — покоління, що вічно юне,
страшно гучні, невимовно тихі,
знали, що зло невблаганно суне
і зберігали себе по крихтах.
Ми — ми несправжні, пусті герої;
ми – всемогутні залізні люди;
ми — в однострої, та попри строї.
Як ми наснили — так все і буде.
Біль досконалий наш, брехні — щирі,
ми всі однакові. Всі ми різні.
Світ не змінили, не знесли миру,
не доспівали приспів у пісні.
Ми, покоління богів і червів,
час цей несемо і крок за кроком
дивимось, щоби живі та мертві
не потруїлися Раґнарьоком.
#вірші_стиха

Якби тут була присвята, вона була б різним людям із різними долями, яким потрафило народитися в цей час.
Час, у який живемо ми всі – цей час. І для людей з майбутнього, якщо воно буде, ми всі будемо одним поколінням.

Зимо! тримай історію, що ти подарувала мені, а я тепер несу її тобі, вже написаною. Це історія про дорогу й тих, кого ми стрічаємо й ким стаємо в дорозі. Почалася вона в першу ніч Йоля, а добігла розрішення оце сьогодні. Дякую Тобі й дякую Дорозі та всім, із ким вона мене перетинає.
І вам дякую, шановна громадо, за те, що ви зі мною.
Версія в телеграмі: https://telegra.ph/N%D1%96chna-rada-01-12
Версія на Друкарні: https://drukarnia.com.ua/articles/nichna-rada-t_GD_
#проза

Зараз тут вперше за я не знаю скільки буде трохи мого співу. #звук на мій свіжий віршований текст, "Покоління".

А таке питання до громади.
Якщо б я з якогось дива вирішив зібрати свої тексти в книжку, чи хотіли б ви її прочитати?

#груші й усе це, звісно, поки геть несерйозно