Ми, покоління wishtul thinkers,
з вічно до всього готовим наплічником,
зносили все так безумно стійко
і готувалися жити вічно ми.
Ми — покоління, що вічно юне,
страшно гучні, невимовно тихі,
знали, що зло невблаганно суне
і зберігали себе по крихтах.
Ми — ми несправжні, пусті герої;
ми – всемогутні залізні люди;
ми — в однострої, та попри строї.
Як ми наснили — так все і буде.
Біль досконалий наш, брехні — щирі,
ми всі однакові. Всі ми різні.
Світ не змінили, не знесли миру,
не доспівали приспів у пісні.
Ми, покоління богів і червів,
час цей несемо і крок за кроком
дивимось, щоби живі та мертві
не потруїлися Раґнарьоком.
#вірші_стиха

Якби тут була присвята, вона була б різним людям із різними долями, яким потрафило народитися в цей час.
Час, у який живемо ми всі – цей час. І для людей з майбутнього, якщо воно буде, ми всі будемо одним поколінням.

Зимо! тримай історію, що ти подарувала мені, а я тепер несу її тобі, вже написаною. Це історія про дорогу й тих, кого ми стрічаємо й ким стаємо в дорозі. Почалася вона в першу ніч Йоля, а добігла розрішення оце сьогодні. Дякую Тобі й дякую Дорозі та всім, із ким вона мене перетинає.
І вам дякую, шановна громадо, за те, що ви зі мною.
Версія в телеграмі: https://telegra.ph/N%D1%96chna-rada-01-12
Версія на Друкарні: https://drukarnia.com.ua/articles/nichna-rada-t_GD_
#проза

Зараз тут вперше за я не знаю скільки буде трохи мого співу. #звук на мій свіжий віршований текст, "Покоління".

А таке питання до громади.
Якщо б я з якогось дива вирішив зібрати свої тексти в книжку, чи хотіли б ви її прочитати?

#груші й усе це, звісно, поки геть несерйозно

Кхем.
Ажгон Ромсаварін, дозвольте відрекомендуватися Х)
Буду скорочувати до Еша, лол.
#груші

#lol #fantasy
"Валер'ян Свиридович Поперекбайрак
Гобіти Слобожанщини"
(с) Володимир Кузнєцов

Снилося, що ми на схилах пагорбів, де зазвичай вві сні я скорочую шлях із центру міста до набережної (кияни, думайте про гібрид дуже захаращеної Паркової алеї та найбільш дикі місця великого Ботсаду). Ми були ельфи, і ми стояли маленьким диким табором у гущавині, й наші вороги були ельфи також. Вони були горо
ді принци, хтось типу нолдор. А ми були просто. Дехто з нас (наприклад, я) був узагалі безродним сиротою. Притому сам мій персонаж був друїдом-шифтером (хто знає такого мого персонажі як Кей, ті можуть додумати різні подробиці).
І от більшість наших пішла у розвідку боєм, а до нас почала сунути ворожа розвідка. В них усе було краще: і обладунок, і мечі... А я якимось штибом лишився в таборі один. Перший розвідник ворожої армії прийшов у наш табір, і я отримав телепатичну команду від наших: затримай їх, ми відступаємо; бери що хочеш, роби що мусиш. Тож так я і зробив. Я не ховався, мене взяли на "мушку" лука. Я сів і почав розпалювати багаття, а тоді заходився на ньому грати вино. Ми з ворогом сіли біля вогню, стали пити й оповідати, хто ми. Ворог мій не знав, що я творю ритуал. Ритуал створення дружньої прив'язки – тепер він навіть якби захотів, не зміг би мене вбити чи здати своїм; колись мене цього ритуалу навчив мій дідусь, теж друїд, що заклинав у такий спосіб дрібних тварин.
А потім почався обстріл: вороги стріляли по нашому табору з катапульт, і каміння розпадалося чимось білим і отруйним. Ми, я і ворог, сховалися між скель як могли. Коли ми вийшли, все довкола було в білому отруйному камені. Мого табору не стало – але не стало й загону ворогів. І мого загону. Не стало взагалі нічого, скільки бачить око, скрізь лежали уламки отруйних каменів. На лишилося двоє. Я вирішив, що ми мусимо вижити, і повів свого колишнього ворога найбільш безпечним шляхом геть звідси.

Снилася також подорож на плотах. Мені часто сняться мандри Рікою, в цього разу це був Дніпро в його широкій, українській частині на півдні. Ми почали з Києва – і пішли вниз. Ми припливали до міст і сіл, спілкувалися з місцевими, милувалися спуском води у шлюзах на світанку, губилися в плавнях, часом сварилися між собою: ми майже всі були незнайомі одне одному, велика команда, з якої я знав лише свою маму та близького друга.
А найцікавіше в тому всьому – я був під ельфійськими чарами, які сам же навів: я ховався у світі людей, я був останнім зі своїх (і, на мою прикрість, я навіть знав не так багато, щоби на мене доцільно було полювати) – і на мене досі полювали. Я пам'ятав, як якоїсь миті від мене відстав мій новий товариш, і потім його захопили в полон свої ж. Я пам'ятаю, як вони грали зі мною в лови, як сурмили роги та дзвеніти дзвоники, як вони йшли за мною в масках, а я все біг і біг по білому, – а потім якимось дивом розверз портал.
Хтось із моїх ворогів був нині на плоту, під личиною моїх нинішніх супутників. Але я не знав, хто, і подорож тривала.
Я так нічого й не дізнався; я проспав майже безперервно 18 годин і прокинувся в мігрень.
#сни

UPD: А коли прокинувся, взнав, що грали обстріляли Лук'янівку

За мотивами розмови з ДМом:

Майстер, щоразу, коли гравець генерує персонажа людської раси й забуває про 6 очок на стати:
- Ти знаєш, що ти людина? Ти знаєш про це, чи ні?!

#груші

Снилося, що я не можу знайти телефон роботи, бо його висмоктала з мого смартфона аномалія. Разом із дорогою на роботу. Працювати в Альберґе непросто.
#сни

Технічно, це не нічні жахіття, але близько, близько, ще ближче, ніж було до цього. І так, це й не окремі сюжетні #сни, це низка непов'язаних між собою елементів. Але насправді пов'язано все.
1. Маленьке, живе, багато, його кількість усе росте, розміри зменшуються, воно рухається в твоєму напрямку й коли добереться, то зможе розчавити, бо його багато. Я тікаю від них у свою кімнату гуртожитку в Альберґе. Воно росте вгору сходами за мною назирці.
2. В контракті невідомо на що були нижні рядки дуже дрібними шрифтом, за яким істоти в місті починають у визначений контрактом момент неконтрольовано поглинати одна одну, а ще двері, на місці яких лишаються стіни. Врешті я лишаюся єдиною живою істотою, а те, що переслідувало мене, з'їдає останні двері й себе на додачу. Я лишаюся геть сам.
3. В двері, яких більше нема, гучно постукали й наказали мені прокинутись.
Я прокинувся, дуже швидко та глибоко дихаючи.
Цікавий ефект, буду досліджувати.

Зізнавайтеся, хто вві сні проводив мені очисний ритуал :)
Ну або не зізнавайтеся, але дякую. Він мені наснився, мені стало краще.
Як оговтаюся трохи, можливо, опишу його. Ну або ні.
#сни

Ну що ж, це були довгі та насичені сновидіння. І в них я часом сам, а часом із допомогою очищав простір і ладнав поламане.
Мені наснилося, що я надбав будиночок біля низьких гір, десь на підступах до Великого Лісу, з боку виноградників. Ці місця сняться мені часто, але щоб жити там – це було вперше (я там хіба часом у якійсь мисливській хижці ночував). Я обстежив ці місця краще, навіть знайшов там невелику обсерваторію. Схоже, ця частина Лісу дотична на території сновидінь Києва або до Чоколівки, або до Вітряних Гір. Я прибрав у будиночку й навколо нього. А ще я дізнався, що десь у цьому лісі ("на тому боці", ага) є хижа моєї матері, і сходив до неї, і прибрав у неї.
Потім я прийшов на галявину з ідолами. Раніше її в Великому Лісі не було (принаймні не було ідолів), але тепер вона там є, бо вчора я медитував про це, і воно, схоже, прописалося. Також я зустрів там відьму (відьма теж зі вчорашньої медитації). Вона благословила мене й помогла пройти частину Лісу. Довелося багато прибирати там. Розліплювати злиплих тварин, прибирати висохлі атавістичні кінцівки в них, себе та довколишніх дерев...
Але мені стало краще. Дякую.
Також тепер я абсолютно певен, що вчорашнє послання, що я був відправив у медитації, дійшло до адресата.
Оце поспав так поспав.
#сни