Вчора дорогою в лікарню помітив один зі старих настінних написів: "Це історія про те, як". Він досі там, після всіх цих років. Чомусь саме це найбільше й підтримало, й заспокоїло. На операцію та з неї їхав із посмішкою.

Під наркозом снився Мангуп і ключі від держави Феодоро. Я неодмінно якось розкажу вам цей шматок лору, бо з нього в тому числі береться естетика деяких вигаданих мною міст.

А поки – що ви, як ви?
#мемуаразми #сни

Треба колись відновити це діло, чи що.
#груші #фото

Це історія про узвіз

В цьому щоденнику мало моїх політичних коментарів. Але ось маєте (і саме про це я вже казав тут колись, наче, але нині побачив анонс протесту "лівої" 🤡Сари Ваґекнехт у Берліні):

Адекватний пацифіст буде в першу чергу вимагати знезброєння агресора. Якщо пацифісти вимагають знезброєння жертви – це або вкрай наївні люди, яким слід пошвидше дійти до розуміння реальности (бо війна може постукати й у їхні двері), – або це усвідомлені прибічники агресора, з тої чи иншої причини.

Виступ на стороні імперії, на стороні нападника – це що завгодно, але не пацифізм. Імперії ростуть за рахунок завоювань і розростання в усих можливих полях. Затикання жертв це розростання підтримує, ото й усе.
#мемуаразми

#сни
В гірському районі, в який я часом подорожую вві сні задля мандрів і медитацій, був фестиваль. На цей раз не в місті під горами, а саме в горах. Туди з'їхалося багато знайомих, і я всім намагався виділити час. Також разом із деякими старими знайомими й друзями планував грандіозний концерт і вечірку в місцевому ДК, зі світлом, що буквально ллється з ескалаторів. І рольову гру, з вогневодяниками, що мали ходити, оповиті димом і туманом. Обговорювалося багато хімії й інженерії, а також хто для кого більше, ніж просто знайомий.
Сон закінчився одною з саме таких розмов у кафе на Арсенальній, але вві сні почалася тривога й нас попросили вийти. Відтак я просто прокинувся. Це ще виходити з кафе через тривогу вві сні? Та зараз!

Я. Переспівав. Бісів Танець семи покривал.
А.

(Зараз буде текст)

... Вийшло таке болісно-актуальне для мене особисто, що я його під катом опублікую.

Танець семи покривал
#вірші_стиха

Люди жаліють одне одного й одного бояться,
В людей катма ідей, що прикласти до кволих сердець.
А скоро зотліє підзим, заметілі в вітрах зарояться,
Поля покрутить правець і скінчиться танець.
І настане кінець сенсам всім, а їх і раніше не було –
Хіба що умерти котримсь ясносонячним днем.
А ти продовжуй з ріки решетом носити забуле,
Вмовляючи ледве теплий свій прах: ніколи ми не помрем (мамо).

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Вийшов назовні сьогодні,
Не встиг віддатись безодні.
Про мене,
Семене,
Мерцям я не заздрю – бо гріх.
Аж раптом їм гарно по той бік –
Заснув, та й уже по тобі.
Плоть їм прасує загибель тепер,
Їхній світ неспокійний завмер.
Але ж не хочу туди виряджатись –
Думки мої не благородні.
Рідні мої страхи-чугайстри в кривому заходяться танці.
Ходи-но збери врожаї Таро
В долоні холодні.
Що там у тебе, Башта? Диявол? Коханці?
Дай руку!

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Коли дивишся в прірву –
То на тебе дивіться прірва (3).
Коли ти дивишся з фото на паспорт –
Хтось твою душу вже вирвав!
Я – байстрюк радіації
(Так казали у рації).
Ти маєш рацію, а варто зізнаться
І збити з мозку печаті,
Зцілити тавра і не кричати, –
То, може,
Ми й будемо схожі.
Та райських воріт і регіт, і крик
Мій не тлумачить словник.
(Мамо!)

Мамо!
Певно, і я пропав,
Певно, і я.
Певно, що збився з пуття в горах,
Певно, що заблукав.
Мамо!
Моя кров – напалм,
Біг навпростець – мій крах...
О темна мати, сім покривал тануть у тебе в руках!

Я її, може, навіть заспіваю якось.

Але мушу сказати, що пишаюся графічним тропом "поля покрутить правець". Це як ніби я живий, і такий взяв і просто це написав, живою рукою й живими мізками, ух!
#мемуаразми

Так. Пішла #проза нова. Попередження: це містика, бадігоррор, лімінальні простори й лютий дрімкор/вірдкор #Міжземелля (хто чекав черговий текст про всесвіт чудовиька на ймення #замок? Ви дочекалися).
Тут аж 15 сторінок! Якби в мене було сто років, це був би роман чи бодай повість із циклу, а так це лише дивне оповідання. Йохохо, погнали!
https://telegra.ph/El%D1%96-El%D1%96-n%D1%96koli-tudi-ne-p%D1%96de-10-07

Одна знайома особистість мені сказала, що в Києві пряний, перчений вітер і повітря взагалі.
І таки справді це так. Дуже важко жити без цих сновидних прянощів.
#мемуаразми

Я дещо надумав. Сезон жахастиків уже почався, але поки не скінчився, тож я вирішив потішити вас дуже короткими — по 300 слів кожне — горрор-історіями на кожен день. Оскільки сьогодні вже дев'яте, сьогодні історій буде кілька, а далі побачимо. Робоча назва цієї серії — "Ключі від усіх дверей". Погнали!
#проза #ключі
https://telegra.ph/1-Tisha-10-09

https://telegra.ph/2-YA-znovu-shukayu-dim-10-09

#проза #ключі

https://telegra.ph/3-Nev%D1%96domij-grot-10-09
#проза #ключі

(Якщо в поважної публіки буде бажання, я можу записати аудіоверсії до цих малих історій)

Мене несе далі. Хоча, чи це горрор? Вирішувати вам, тримайте четверте оповідання:
https://telegra.ph/4-D%D1%96tyam-potr%D1%96ben-batko-10-09
#проза #ключі

П'ятий пішов!
https://telegra.ph/5-Pan-d%D1%96do-10-09
#проза #ключі

Це не зовсім горрор, зате сил ця історія відібрала значно більше за попередні.
https://telegra.ph/6-YA-Gelen-10-09
#проза #ключі

Поки є зв'язок (сьогодні непроста ніч для київських ТЕЦ), держіть іще одну історію. Трохи фольклору, баді-горору й бюрократичного абсурду.
https://share.google/UndnCpu9G3JX2mWzP
#проза #ключі

Перериваю вашу стрічку для маленької простої пісеньки.

Одного разу в надвечір'я у незвіданих краях,
Де тільки демони край неба бережуть,
Зійшлися смертний і безсмертний – не з мечами, не в боях:
Посперечатись, в кого гірша й важча путь.

Cm A-dur (6 лад)
F G# G
G# F
E-dur G Cm

Сказав один: живу я, поки повний сонця небокрай,
Зима і літо – мов назирцях два вовки.
А инший мовив: вільний ти від пастки часу, так і знай,
А я лишивсь в його лещатах на віки.

Сказав один: я – одноденка, й як завзято б не летів,
Не встигну за життя дістатися мети!
А другий мовив: смертним важко, а безсмертним – поготів,
Ми – очевидці, що не в змозі помогти.

В одного – вічний біль і клопіт, смерть щоранку за столом,
Де там любити й ненавидіти коли!
А инший вже своє віджив, його неначе й не було:
Запопелів, забрали зорі на бали.

Один сказав: я не побачу, як впадуть мої міста,
І чи колись їх відбудує мій народ!
А инший: для свого народу я мов клятий ідол став,
Брехню про мене п'ють у храмах замість вод.

І крикнув перший: ти потвора, що не має співчуття!
Тобі зі смертним сперечатись чи не встид?
Всміхнувся другий: вічність всю я проміняв би на життя,
Де б жив і вмер, щоб занесли вітри мій слід.

І перший плакав: те безсмертя ненадовго б хоч мені,
Щоб я все виправив і потім лиш сконав.
А другий застеріг: цей вибір бачу я в страшному сні...
Ти зрозумієш все, коли прийде весна.

І так, допоки ватра сіє вкола світло і тепло,
Тривав між ними дивний довгий діялог.
І як взоріло, світ побачив зранку не добро й не зло:
Із дзеркалом своїм вів суперечку бог.

#вірші_стиха

Продовжуймо наш міні-марафон горорів.
Цю історію дехто чекав, гадаю (так я теж кричу, нормально)).
https://telegra.ph/Plodi-niv-nashih-10-11
#проза #ключі