Я обіцяв вам текстів. І, оскільки з передбачених (кхе-кхе) текстів для місячного марафону міні-горор-оповідань, який я сам же собі й придумав, написано вже 9, я вирішив завершити цю десятку чимось довшим. Не 300 слів на текст, а повноцінний тисячник. Інтерлюдія, де вам, можливо, зустрінуться деякі персонажі з попередніх дев'яти текстів. Ласкаво прошу до читання, й хай не обміліють води.
https://telegra.ph/%D0%86nterlyud%D1%96ya-%D0%86-Kap%D1%96tan-zolotogo-korablya-10-13
#проза #ключі

Цей пост — для зручности читання збірки горор-мініатюр "Ключі від усіх дверей". Поступово посилання на нові оповідання будуть додаватися сюди.
1. "Тиша"
2. "Я знову шукаю дім"
3. "Невідомий грот"
4. "Дітям потрібен батько"
5. "Пан-дідо"
6. "Я, Гелен"
7. "За свої гріхи"
8. "Плоди нив наших"
9. "Послання"
Інтерлюдія 1. "Капітан золотого корабля"
11. "Час пік"
12. "Єресь"
13. "Миші вкрали"
14. "Як з'яляються сньорги"
15. "Мій друг, коробка"
16. "Франк повертається"
17. "Руна"
18. "Цінність"
19. "Виродок природи"
Інтерлюдія ІІ. "Як дражнити хвилі"
21. "Ми ніколи не повернемося в Ирій"
22. "Владика"
23. "М'якість їхніх рук"
24. "Чарівні птахи з Незатишного острова"
25. "Ойзіс"
#проза #ключі

Є дні, коли немов без жодних причин почуваєшся так, ніби ти – крапля, що переповнила чашу терпіння. Тоді часом єдине, на що вистачає ментальних сил, – це до зневіреного "Я не хочу жити" додати життєствердне: "тут", "там", "так" абощо. Цього мало, і ти відчуваєш, наскільки цього мало.
Але життя все одно більше за смерть. Тому цього достатньо.
#мемуаразми

Традиційно вітаю новоприбулих.
Вітальне фото сьогодні – з київського виставкового центру, десь неподалік музею гітар.
Відсутності крінжі на каналі не обіцяю, але обіцяю тексти. Ну й іще те, що справді була радий усім, хто приходить.
Беріть чашки, подушки й пледи. Чаю багато, обирайте за смаком.

Вводжу нарешті новий теґ: #чаю?)

Зі спілкування з подругою, несерйозні #груші (unless?..))

"Концепт: у древні часи до Ямної культури на цих давніх землях зійшлися в акті кохання Тіамат і якесь тодішнє соларне божество. Хтось, хто був до Ярила й Геліоса. І породили вони багато нащадків. Йобнутих трохи, звісно, але не без певного шарму."

Цієї ночі несу вам нову коротку та загалом просту історію до збірки "Ключі від усіх дверей". На цей раз вона, так би мовити, трохи натхненна реаліями (чи нереаліями) київського метрополітену.
https://telegra.ph/11-CHas-p%D1%96k-10-14
Тут, імовірно, має бути тригерворгінг. Нічого страшного начебто не відбувається, але це таки горор про сучасний Київ і метро, а гг – шкільного віку.
#проза #ключі

Продовжуємо марафон. Текст номер дванадцять, на цей раз ніби фентезі):
https://telegra.ph/12-YEres-10-16
#проза #ключі

І ще один текст, номер 13!
Пам'ятаєте Йона Йонсона з "Невідомого гроту"? От він вас теж може не пам'ятати. Зате історії в нього — одна фантастичніша за иншу!
"Миші вкрали"
#проза #ключі

Всі приємні вам місця можуть бути тим самим кутом стола з зав'язками на пам'ять чи відчуттям пальця, затиснутого на згадку. Не "якщо", просто.
#мемуаразми

В мене питання до ельфів на каналі. Будь-яких, не лише толкінівських. Шановні, що для вас робить співрозмовника своїм?

Бо, бачте, не вперше ельфи по життю бачать у мені свого, і це неймовірно, але ж я... Якась инша істота? Чи ні?
#мемуаразми #груші

Щойно снилося, що одна подруга має план на власну смерть: облаштувати все так, ніби вона не померла, а це квест, під час якого її треба шукати. Планує вона це ретельно, роками. Так, щоби коли станеться непоправне, люди ще кілька років шукали її, думаючи, що вона жива, просто десь... Не тут. Не знаю, жорстоко це чи геніяльно, але дуже в її стилі.
#сни

А потім я ліг і досипати.

Мені снилося, що я повернувся в ту є школу викладати, і в новому класі – кілька моїх старих школярів, які мені найбільше запам'яталися чи за якими я скучив майже як за молодшими родичами (чи вони скучили за мною). Вві сні я провів кілька навчальних днів, але дуже стомився навіть за такий малий період і ввірвався в вихідні з відчуттям, що принаймні ця школа таки не для мене.

Паралельно в якихось инших частинах життя (чи просто инших життях) я вчив знайому молодь писати вірші з римою, а вони мене – робити коктейль Молотова (наочно). Ще я приміряв червону сукню.

А ще я пірнав у підводний струмок, бо в цьому сні людиною, що може вижити в майже абсолютно мертвому просторі, був я. Там, ще глибше під тим струмком, було забуте королівство зі скла, де ховаються неймовірні дива й найстрашніші чудовиська (деякі політики, наприклад). Падаючи крізь скляний дах на той химерний світ, я мав завдання дістати чарівну перлину з певної мушлі, вона була в скарбниці найбільш кровожерливого місцевого правителя. Потім – знайти портал і повернутися в наш світ. Спроб було кілька, я кілька разів повертався ні з чим кудись у Підзамче біля Львова. А тоді ніби вдалося.

Я пройшов портал востаннє зі страшним головним болем через недостачу кисню в крові, й почув, як щось мене питає: "Ну що, спав-доспав?"

Ну, в тоді прокинувся, звісно. Дуже інтересно.

#сни